розділ 1 з 1

Кобра Кід майже все своє свідоме життя провів у Зонах каліфорнійскької пустелі, а в цьому припалому пилюкою, спекотному та небезпечному місці немає ані часу, ані ресурсів на букети та цукерки. Якщо вже хтось тобі подобається, то будь справжнім кіллджоєм-залицяльником: поміняй пробите у перестрілці колесо, вручи рідкісні смачні консерви та корисні ліки, прикривай спину, зігрівай ночами та не давай перегрітися у спеку. Ще бажано вбити пару драксів та презентувати їх променеві пістолети з повними магазинами об’єкту твоєї пристрасті —  і готово, перший етап залицяння пройдено.

Кобра, звісно, знав, що романтика у звичному розумінні цього слова тут нікому не потрібна, але не міг перестати ніяковіти, подаючи очевидні, на його погляд, знаки уваги Джету.

Але Джет Стар мав емпатію, близьку до емпатії чугунної сковорідки, на якій готував сніданок на всю їх четвірку.

— Джете, тобі не треба акум для рацій? Диви, майже новенький, тільки три роки на складі пролежав.

— Джете, ось, приніс тобі кобуру на стегно, аби ти не перешивав ремені на своїй старій у сотий раз.

— Джете, тобі не треба голова дохлого дракса? Ну як навіщо, не знаю, може на щось треба, ти ж збираєш усякий непотріб.

Кобра під супровід кпинів Паті та Ґоула — авжеж, ці два бевзі вже кілька років їбуться так, що криївка ходить ходором, їм смішно — намагався привернути увагу Джета вже кілька місяців. Просто сказати словами через рот, що Джет йому дуже подобається, і не тільки як друг та напарник, Кобрі здавалося майже неймовірним: а що, якщо Джет просто спокійно посміхнеться і скаже, що їм краще залишитися друзями? Що, якщо Джет прекрасно бачить усі жалюгідні залицяння Кобри, але вони йому просто не потрібні?..

Кобра важко зітхав та продовжував забивати клинці: врешті-решт, він же турбувався про Джета не тільки тому, що жадав від нього злюбу чи пестощів, він просто хотів піклуватися про нього, аби зробити важку пустельну рутину трохи легшою для Джета.

Після трьох місяців цього імпровізованого женихання уся пустеля вже знала, що Кобра Кід топче стежку до Джета Стара; Доктор Дез Дефаїнґ пообіцяв тиждень крутити романтичні грайлисти на всіх частотах, якщо Джет нарешті прочухає сраку та відповість взаємністю.

Літо 2024 року у Каліфорнії видалося жахливо спекотним, води у побуті витрачалося набагато більше, і до найближчої закинутої криниці доводилося їздити кожні кілька днів. Зазвичай Джет ганяв автівкою один, мотивуючи це тим, що на місце одного пасажира можна завантажити три каністри води, а регіон відносно безпечний, драксів на кожному кроці немає.

Але одного разу, коли спека трохи вгамувалася під вечір, Джет запропонував Кобрі поїхати з ним: мовляв, і впораємося швидше, і веселіше буде у дорозі. Кобра мало не вдавився простроченою розчинною кавою, стрибав п’ять хвилин по криївці, ще десять — просто лежав та замріяно дивився у стелю, півгодини намагався зробити ідеальну укладку за допомогою пальців та ґоулового пива, отримав на горіхи від Ґоула, почистив від пилюки шкіряну куртку та вийшов до автівки, ніби на подіум.

— Поїхали? — Джет усміхається йому, і Кобра млосно розтікається по сидінню.

Криниці, старі діряві водогони, закинуті свердловини намагалися охороняти ще пильніше, ніж бензинові заначки: Бетері-сіті з кожним роком відшматовувало все більші ділянки Зон разом із джерелами питної води, і часто за нею доводилося їздити мало не по сто кілометрів углиб пустелі.

Кобра сидить на передньому пасажирському, обійнявши руками стару подряпану каністру, та пускає бісики Джетові. Втім, бісиків той не бачить, уважно спостерігаючи за дорогою: репана бетонка швидко перетворюється у ледь помітну гравійну доріжку, занесену піском, колеса Транс Ам інколи пробуксовують, зариваючись у пісок узбіччя.

— Приїхали, вивантажуємося. — Джет гупає дверцятами, вони підхоплюють каністри на двадцять літрів кожна, і полишають автівку.

Стара криниця була захована під руїнами потрощеного будинку. Колись, напевно, на дно був кинутий насос, аби подавати воду нагору автоматично, але зараз роль насоса грав Джет, крутячи імпровізований металевий короб із тросом, до кінця якого було прикручене іржаве пом’яте відро.

Робота нудна та довга, але у чотири руки справа йде швидше та веселіше. Кобра старанно розливає воду по тарі, намагаючись не витріщатися на сильні джетові руки, що крутять короб.

— Користуючись нагодою, я хотів би дещо у тебе спитати, — відкашлюється Джет, і Кобра мало не впускає з рук каністру.

— То питай, — обережно відповідає він.

— Останні кілька місяців ти… був таким турботливим, навіть смердючого дракса мені притяг. Тобто, ти завжди турботливий, — поспішає додати Джет, —  але все одно… щось змінилося.

Кобра шаріється та намагається приховати широку дурнувату усмішку.

— Якщо що, то я хочу сказати, що ти мені теж подобаєшся. Дуже сильно. І я хотів би… бути тобі не тільки другом. — Джет розгнається над криницею та ніяково кліпає.

Кобра притискає до рота долоню. А що, так можна було? Просто сказати про свої почуття, а не півроку мовчки страждати?..

— Ти міг ще ще довше мовчати?! Я вже думав, що геть тобі нецікавий! Що усі мої залицяння…

Кобра агресивно жестикулює, Джет регоче, не стримуючись.

— Я думав, що сприймаю бажане за існуюче, і от нарешті набрався сміливості. — Джет нервово крутить пасмо кучерявого волосся. — Я не можу обіцяти, що все у нас буде ідеально та казково, але ми можемо спробувати, що ми втрачаємо? Я обіцяю, що буду піклуватися про тебе.

Кобра пирхає.

— Це найпрагматичніше зізнання, що я коли-небудь чув. Звісно, я теж не гарантую золоті гори, любий. Ми усі тут травмовані, їбануті, з поганою соціалізацією, викривленою мораллю та багаторічним ПТСР. Але ми спробуємо.

— Отже, коли ми про усе домовилися, пропоную продовжити набирати воду, бо у темряві їздити та блимати фарами — погана ідея.

Кобра відчуває полегшення та піднесення, навіть каністри видаються не такими тяжкими. Нарешті вони з Джетом поговорили! Нарешті йому відповіли взаємністю!

Він тягне до автівки воду, вже уявляючи поцілунки на капоті — а може, навіть щось більше, якщо час залишиться.

— Насправді я б дуплився ще сто років, чудово, що ти перший про це почав говорити, — Кобра відкриває багажник та повертається за рештою каністр.

— “Словами через рот” працює бездоганно навіть у пустелі, — Джет лагідно усміхається.

Кобра не може перестати милуватися цією м’якою усмішкою: Джет сам не знає, який він красивий, який чудовий та милий.

Потік захоплених думок переривається дуже приземленим чином: Кобра робить невдалий крок з бетонного уламку на підлозі, і нога зісковзує у якусь діру мало не по коліно.

— Трясця твоїй матері!

— Чорт забирай, що трапилося? — Джет підхоплює його під пахви, допомагаючи підвестися та обережно витягти ногу.

— Най би цей йобаний шматок блядського бетону лях трафив! — Кобра ховає сльози болю.

Він так по-дурному проїбався, зіпсував момент, взагалі показав себе не з найкращого боку. Дуже сміливо та спритно, нічого не скажеш!

— Чекай, давай ти будеш триматися за мене, сядеш десь біля автівки, я подивлюся, що з ногою.

Кобра роздратовано киває.

— Я ідіот.

— Ну ти чого, буває з усіма, аби тільки не було перелому. Це ти вигадав, щоб я носив тебе на руках? — Джет обережно обхоплює Кобру та допомагає всістися на теплий капот.

Він опускається навколішки, трохи ослаблює шнуровку високого черевика Кобри. Нога вище халяви пошкрябана до крові друзками бетону, але то дрібниці.

— Ти гепнувся на підвернуту щиколотку, чи просто застряг у дірі, і нога провисла у повітрі?

— Наче я не гепався, просто застряг, як йобаний Вінні-Пух. — Коба дивиться на Джета згори донизу та сумно зітхає. — Я просто телепень, що не дивиться під ноги.

— В тебе була вагома причина, уся кров від мозку відлила у інше місце. — Джет дістає з автівки крихітну аптечку та збризкує ранки антисептиком. — Вдома вже як слід промиємо від бруду.

Кобра похнюплено дивиться на нього.

— Це дуже тупо, тепер ще й зі мною тобі возитися.

— Я ж пообіцяв про тебе піклуватися, — Джет стискає його коліно.

— Це навіть була не бійка, це йобаний тупий шмат бетону… Проїбався на рівному місці.

— То що, мені про тебе не піклуватися, якщо ти десь проїбався? Це подвійні стандарти, крихітко, вони постійно у стосунках. Бачив, як Паті спускає Ґоулові з рук такі витівки, за які б комусь іншому вже їбало відгриз би? Те, що ти один раз проїбався, не робить тебе гіршим, моя задача це трохи втішити тебе, а не трахати мізки.

— Це були досить неочевидні речі, — Кобра на пробу рухає ногою: боляче, але стопа вільно згинається.

— Ти просто мале дурко, от і все, — Джет торкається губами скривавленої шкіри та дмухає на неї. — Так менше болітиме.

— Хто б міг подумати, що ти вперше поцілуєш мене в ногу.

— Що, вже уявляв, як засмокчеш мене на капоті?

— Боже, як ти здогадався, — Кобра трохи веселішає.

Джет підводиться та обіймає його, шкіряні куртки скриплять, пахне пилом та потом.

— То що, можна тебе поцілувати?

Кобра закочує очі.

— Трясця, ми в бісовій пустелі, цілуй вже, доки ніхто не підстрелив.

— Цікавий тайм-менеджмент, — усміхається Джет та ніжно цілує потріскані, сухі губи.

Кобра щосили чіпляється за нього, буквально завалює на себе, подих перехоплює від нових, гострих відчуттів.

До криївки вони приїздять до заходу сонця, але все одно на дві години пізніше запланованого. Паті тільки зводить брови, коли бачить кульгавого, але дуже задоволеного Кобру, та сяючого Джета.

— Що, БДСМ пішло не за планом? Що з ногою, малий?

Кобра лише відмахується та тягне Джета до криївки, аби зручніше вмоститися на кублі ковдр та продовжити пестощі у горизонтальному положенні.

— Кажи доку, най врубає грайлист, нарешті ці довбні порозумілися, — Ґоул, що чистив зброю у затінку стіни криївки, підморгує Паті.

— Мені здається, що зараз у нас є важливіші справи.

— Що може бути важливішим, аніж підйобувати цих весільних голубів?

— Те, що, вони зайняли житло — отже, автівка у нашому розпорядженні. — Паті знімає свою синю куртку.

— Хитрий лис, — Ґоул закінчує з пістолетами та підводиться. — Не криївка, а йобаний секс-клуб.