Вільгельм

Сімон легенько похитував мене в обіймах з боку в бік, мабуть, думаючи про щось своє. Я чекав, коли він знову почне читати мені нотації або говорити слова підтримки, але він лише продовжував мовчки притискатися щокою до моєї маківки.

Я все ще тонув в цих обіймах, зарившись в його в його груди. Як же добре, що ми вирішили поговорити на цю тему. Я довірився йому і відкрився. Звичайно, хотілося, щоб він залишався осторонь від моїх проблем, тому що у кожної людини є свої турботи, але залишатися наодинці з собою і своїми думками я все ж дуже боявся. Я не міг сказати йому про це прямо. Ніяк.

В оточенні чулося тільки рівне дихання і, якщо дуже добре прислухатися, тісно притулившись до його грудей, трохи прискорене серцебиття. Почуття комфорту обвівало мене з усіх боків, тому що він тримав мене в своїх руках, ховаючи від усього поганого.

Я відчував, як розслабився в цих обіймах, починаючи потроху засинати, але тихий голос Сімона перебив мої наміри: – Сара теж любить обіймати мене, коли їй погано. Вона мені одного разу сказала, що я як велика тепла грілка, – він раптом розсміявся. – А ти мені нагадуєш коалу. Пухнасту таку, яка липне до мене постійно, а ще любить поїсти.. Прозвучало якось тупо.

Я теж засміявся. Це дійсно прозвучало злегка відстійно, що мене і розсмішило. – Знаю, що я до жаху приставучий, але нічого тепер не поробиш.

Потім я відчув, як Сімон пересунув свої руки мені на плечі і злегка відсунув мене від себе. Наші погляди знову зустрілися, і я помітив, скільки ж було смутку в його очах. Він насправді зараз турбувався за мене, підтримував словами і обіймами, дарував легкі поцілунки. Він неймовірний.

Його ліва долоня лягла мені на шию. Погладжуючи мою шкіру, тонкі пальці іноді підбиралися то до потилиці, то поверталися назад до вже почервонівшої щоки. У цей момент я чомусь згадав Еріка.

– Я.. – здавалося, вистачало сил тільки для того, щоб перехопити його долоню, але я продовжив говорити: – коли я був зовсім маленьким, то по своїй же дурості зіпсував дуже важливий мамин документ. Вона дуже розсердилася на мене тоді.. – я опустив погляд на наші долоні, які міцно переплелися.

Він стиснув мою руку сильніше. Я знову відчув легку тривогу.

– Мама тоді вперше вдарила мене, після сказала сидіти в кімнаті цілий день в якості покарання. Я думав, що вона прийде до мене ввечері, щоб пояснити, чому я вчинив погано, а потім попросить вибачення за те, що вдарила мене, але прийшов лише Ерік. Він тоді гладив мене по щоці і волоссю, кажучи, що я не повинен був цього робити. Знаєш, він мені все пояснив, і я дійсно зрозумів, що зробив помилку. Але мене все ще пробирає тремтіння, коли вона намагається торкнутися мене. – Мій погляд весь цей час упивався в наші пальці, і я помітив, як під час моєї розповіді Сімон погладжував тильну сторону моєї долоні.

Він просто мовчки дивився на мене і слухав. Мені завжди не вистачало мовчазної підтримки. Просто розповісти комусь що-небудь, щоб мене вислухали без перебивань і своїх вставок, як слід було б мені краще вчинити в такій-то ситуації.

– Я зовсім зірвався, коли вона сказала, що буду повинен успадкувати титул кронпринца. Я тоді впав в повну істерику, через що мама підняла на мене руку, маючи намір заткнути. Забула мабуть, що я вже не маленька дитина, яка не може постояти за себе, тому я просто перехопив її долоню і відвів убік. Після цього вона з’явилася до мене в кімнату і заявила, що хотіла б поговорити зі мною, але я просто втік від неї. Я не хотів її слухати. Я просто знав, що вона знову буде морально тиснути на мене..

– Через це ти раптово схопив тривогу, коли я сказав таку ж фразу?.. Я все-таки уточню, що не став би на тебе тиснути, якщо б ти не хотів про щось розмовляти зі мною, – Сімон кинув на мене співчутливий погляд.

– Знаю, – видихнув я.

Звичайно ж, я знав це. Я знаю, що ти ніколи не піднімеш на мене руку. Я знаю, що ти ніколи не станеш мене засуджувати за всю цю історію. Не станеш засуджувати за селфхарм і сльози. Тому що я довіряю тобі більше, ніж будь-кому.

– Як ти зараз себе почуваєш, Вілл?

Я подумки промотав в голові всі моменти сьогоднішнього ранку, як він заспокоював мене.

– Набагато краще. Правда, набагато краще, – у мене спітніли долоні від збентеження.  – Я вдячний тобі за все, що ти для мене зробив. Мені не вистачало всього цього. І вибач, що не розповідав тобі про.. про селфхарм?

На це Сімон нічого не відповів. Він потягнувся до мене, щоб залишити на моєму лобі черговий швидкий і легкий поцілунок. Випроставшись, Сімон підняв мої долоні і притиснув до своїх губ. Знову він за своє. Але мені це подобалося.

– Все гаразд. Я радий, що ти поділився зі мною всім цим. Знаєш, ти дуже сильна людина. Я дуже пишаюся тобою. Дуже-дуже. – на останніх словах він потерся щокою об мої пальці, прикриваючи очі.

Сімоне, ти б тільки знав, як зараз схожий на кота, якому не вистачає ласки.

Нарешті я посміхався без будь-якого натяку на сигнал тривоги. Я дійсно відчував себе щасливим.

Я удостоївся його посмішкою, яка викликала в мені море різних емоцій. Мої губи просто не могли перестати тягнути посмішку. Напевно, я виглядав як дурненький.

– Коли мені сумно, Вілл, я люблю грати у відеоігри або ж гуляти на свіжому повітрі. А ти що зазвичай робиш, щоб заспокоїти себе? – його посмішка вмить померкла. – Ой.. Я не про селфхарм, – він відмахнувся рукою, – добре? Так, гаразд, забудь.

Я зрозумів, що він намагався донести до мене, тому самовпевнено хмикнув: – Наприклад, думаю про тебе?

– Боже, Вільгельм, не починай розпускати ці рожеві соплі, – запротестував Сімон, піднімаючись з ліжка. – Ти вмієш пекти млинці? 

Я похитав головою в негативній відповіді. Стало навіть якось соромно перед ним.

– Що, якщо я навчу тебе? – запитав він, хапаючи мене за долоню. – Вперед на кухню, Ваша Високість.