Фанфіки українською мовою

     

    – Ей, Гаррінґтоне, я б і не подумав, що ти наскільки золотий хлопчик, – вигукнув Едді, завалюючись на один із шезлонгів біля басейну.

    – Ти ще багато про нього не знаєш, – Робін хитро підморгнула, ухиляючись від рушника, який летів їй прямо в обличчя.

    Обпершись спиною на коліна Ненсі, дівчина з усіх сил намагалася не розреготатися від вигляду Стіва, у якого, здається, почервоніли навіть кінчики вух. Ну хіба не дурні? Уже навіть найсліпіший кріт помітив ті іскри між ним та Едді, а вони все ще ходять колами та з усіх сил прикидаються справжніми гетеросексуальними друзями. О, так, оці зависання погляду на губах співбесідника – це дуже по-дружньому!

    Ненсі стверджувала, що хлопці от-от усе зрозуміють. Їм з Робін, звісно, знадобилося менше часу, але ж не всі такі рішучі, як вони. Якщо до камін-ауту Робін всі були готові та навіть не здивувалися, то Віллер своїм зізнанням трохи шокувала. Усіх, окрім Дастіна. Здається цей малий розуміє усе про всіх, а здивувати його можуть лише якісь нові відкриття про квантові виміри. Чи простори… чи біс його знає, Баклі ніколи не вважала себе ботанкою. Та і в чужих емоціях не надто добре розбиралася, але готова заприсягтися, що цей патлатий дивак, що з’явився у їхній компанії раптово, але уже міцно вкорінився, точно щось має до Гаррінґтона.

    – Швидко несіть свої дупи сюди, доки лимонад прохолодний! – з будинку вийшла Макс, тримаючи у руках велику тацю зі склянками.
    На її подив, першими до столика помчали не Дастін і Лукас, а Стів та Едді.

    – Посунься, Гаррінґтоне, – Мансон легенько штовхнув його стегном і розсміявся, дивлячись на розгубленого хлопця.

    – Гей, Мансоне, а це у тебе звичка така – намагатися мене скалічити? – пробурмотів Стів, пропускаючи свого гостя вперед і вдаючи образу.

    – Та годі тобі, лише один раз погрожував, а ти роздуваєш з цього драму. Схоже, ти не такий бед-бой, яким хочеш здаватися.

    – Але ж і ти не такий лякаючий фрік, яким хочеш здаватися.

    Едді замислився на кілька секунд, а тоді запитав, не відводячи погляд:

    – То який я, по-твоєму, Стіве Гаррінґтон?

    – Показово байдужий до усіх та намагаєшся відлякати від себе, але насправді турбуєшся про тих, хто тобі дорогий. Відчуваєш багато відповідальності за інших, тому забуваєш про себе і забиваєш на власну репутацію. Милий, коли скидаєш свою маску байдужості, смішно жартуєш та куди розумніший, аніж про тебе думають. Ти направду ще той ботан – саме тому Дастін і в захваті від тебе. А ще ти багато жестикулюєш, коли тобі цікава розмова, любиш шоколад із горішками та абсолютно точно зав’язуєш свої кучері перед сном. Ось який ти, по-моєму, Едді Мансоне.
    Здається тишу між ними можна було відчути на дотик. Стів уже починав жалкувати, що вивалив це все отак несподівано. Зараз Едді точно подумає, що він дивний (хоча хто б казав!) або ще гірше – уникатиме його. Але ситуацію врятував несподіваний бойовий крик Дастіна та Лукаса, які навіть вилізли з басейну заради холодного лимонаду. Вони мчали, розбризкуючи навколо воду і галасливо сперечаючись.

    – Боже, краще б я псів завів замість вашого дитячого садка, – вдавано обурився господар будинку.

    – Та годі тобі, Стіві, ми знаємо, що ти нас любиш.

    – Ага, – Лукас штовхнув Дастіна ліктем у бока, – і усі ми знаємо хто улюблена дитина у цьому садочку.

    Стів не витримав і розсміявся над гордим виразом дастінового обличчя – хлопець і не думав заперечувати.

    – Тоді на правах улюбленця сім’ї я вкраду Едді – нам потрібен ще один гравець.

    Не дочекавшись відповіді, вони потягли Мансона за руки назад до води, залишаючи Стіва сам на сам зі своїми сумнівами та переживаннями. На щастя, у нього є людина, яка завжди готова вислухати будь-які переживання, навіть якщо вони здаються дурними, бо «між нами не може бути таємниць, Гаррінґтоне, ти кілька місяців слухав мої страждання за дівчиною, яка співає як довбаний Маппет».

    – Робін, мені потрібна твоя допомога, ем, на кухні!

    – Моя? – розгублено перепитала дівчина. – На кухні? О, любий, ти ж знаєш, що від мене там більше шкоди

    – Господи, Баклі, хоча б раз зроби те, що я прошу без годинного монологу перед цим. Чекаю у домі за хвилину.

    Вона розгублено переглянулася з такими ж спантеличеними Ненсі та Макс, швиденько поцілувала свою дівчину у щоку і побігла до будинку. Адже тон Стіва не передбачав чогось типу «підійди сюди, подружко, зараз я дам тобі морозива і годину розповідатиму яка ти у мене чудова». Це скоріше був тон «ти знову запізнилася на півтори години, а ще поясни де ти була вчора ввечері, і взагалі, чому у твоїй кімнаті так брудно, а з математики знову С».

    Якщо Робін Баклі чогось і боялася, то це серйозних розмов. А зараз, схоже, відбудеться саме така. Навіть не так: Робін боялася не розмов, а того, що вона скаже щось не так. Бо вона (звісно лише на її думку) завжди говорила забагато, часом не контролюючи себе і набридаючи чи ранячи при цьому близьких. А Стівові не хотілося зашкодити. Адже це ж їхній Гаррінґтон, який завжди розвеселить, підтримає і витягне з будь-якої халепи, у які втрапляли їхні дупи.
    І зараз Стів-у-мене-є-план-і-я-знаю-що-робити стояв на власній кухні і тремтячими руками намагався скласти із жовтуватої серветки чи то жабку, чи то квітку.

    – Я тут для будь-якої допомоги, тільки молю – не змушуй мене нічого готувати. Ти ж пам’ятаєш той раз, коли ми вирішили спекти печиво? Я більше не готова відшкрібати залишки їжі ні від свого волосся, ні від твоєї плити. Ні, якщо треба, то заради тебе я готова, звісно, але ти ж не вчиниш так зі мною…

    Стів полегшено розсміявся і нарешті підвів погляд.

    – От за що я тебе люблю Баклі, то це за те, що поруч з тобою просто неможливо зосередитися на душевних муках. Мені потрібна твоя порада, але спочатку присядь.

    – Ти ж знаєш, що я не експертка ні в чому, окрім потрапляння у незручні ситуації, – пробурмотіла дівчина, вмощуючись на високому стільці поруч із другом.

    – З цим ти точно зможеш допомогти. Тільки пообіцяй не глузувати, бо мені і так соромно, а твоїх жартів я просто не витримаю.

    – Стів, – голос Робін вмить став серйозним, – я поруч з тобою, що б не сталося. Ти завжди можеш на мене розраховувати, добре? Я обіцяю допомогти усім, чим зможу.

    – Добре, – він зробив глибокий вдих і розпочав. – Можливо це буде звучати дивно від мене, бо, ну, знаєш, по-перше, у мене було купа дівчат, а, по-друге, я колишній твоєї дівчини, що саме по собі трохи підриває мозок. Але зараз про інше: мені подобається одна людина і я не знаю що з цим робити. Бо цього разу все по-іншому. Я відчуваю, ніби це щось більше, ніж було до цього, щось справжнє. І я не хочу злякати цю людину своїми зізнаннями, бо боюся, що таким чином втрачу взагалі будь-яке спілкування з нею. Ці розмови про почуття можуть лише все зіпсувати. Я не знаю, що робити, тому що мовчати теж з кожним днем стає все важче.

    – А з чого ти взяв, що… ця людина обов’язково злякається чи відштовхне тебе?

    – Бо це складно. Це не те, чого від мене очікують. Це не те, що я сам від себе очікував. І навряд ці почуття взаємні. Ця людина не побачить мене так, як я того хочу і так, як я бачу цю людину.

    – Стіве, ця люд… Я можу бути відвертою з тобою і ти не образишся?

    – Лише якщо ти не хочеш пожартувати над моїм ниттям.

    Баклі закотила очі і показово видихнула. Ким би вона була, аби почала жартувати у такий момент?

    – Твої почуття точно взаємні. Я впевнена у цьому, клянуся музичною скринькою з кімнати Ненс. Не хочу тебе розчаровувати, але всі навколо давно помітили, що ви з Едді виглядаєте як два закоханих ідіоти, що ходять колами і граються у «справжніх друзів». Ти думаєш Мансон справді схожий на естета і любителя кінематографа, що стирчить у прокаті майже кожного дня? І фургон у нього справді так часто ламається якраз тоді, коли ти забираєш Дастіна зі школи?

    Стів замислився. Останні кілька разів, коли він хотів приїжджав за Гендерсоном, у того різко з’являлися справи, але «друже, ну не кататися ж тобі дарма – підвези якраз Едді, разом веселіше». А недавно він узагалі змусив Стіва сидіти усю їхню 3-годинну сесію П-та-Д. І це не рахуючи відвідин мініконцерту мансонового гурту (бо туди вони пішли уже з ініціативи самого Гаррінґтона).

    – Тобто Дастін теж здогадався? І ти? Хто ще?

    – Ну, Ненсі – вона помітила навіть перша за мене, Макс називає вас такими очевидно милими, що аж бридко, а Лукасові розповіла Еріка, наголошуючи, що він довбень, якщо досі не зрозумів.

    – Господи, навіть Синклер! Я що справді такий ідіот, що ігнорував очевидне?

    – Ти не ідіот, Стіве, – Робін взяла його долоні до своїх рук. – Я розумію, що тобі страшно, бо це нове для тебе почуття. Незрозуміло як діяти, що казати, як себе поводити. Але єдина моя порада
    – слухай своє серце. Якщо воно тобі каже, що ти будеш щасливим з Едді, то, чорт забирай, чому б і ні. Нарешті у Дастіна буде два татка.

    На останніх словах вони не витримали і обоє розреготалися. Так і тримаючись за руки, друзі пішли назад до басейну. Стівові здавалося, що світ навіть трохи посвітлішав, хоча, можливо, це лише зникли хмари з дурних думок, які його переслідували. Ну справді, хіба не дурень? Ще кілька хвилин тому усе в голові здавалося таким заплутаним і безнадійним, а зараз він усміхається на усі тридцять два і планує розмову з хлопцем, у якого закоханий. Найважливіше – знайти слушний час і слова. З цих роздумів його вирвало похлопування по плечу.

    – Гей, Стіве, Гендерсон сказав, що ти встановив новий програвач у машину. Якщо хочеш, я можу записати тобі кілька касет з піснями, пам’ятаю ти казав, що тобі сподобалися деякі з тих, що я грав.

    – Дякую, Едді, було б чудово, а то слухати музику Макс уже набридло, та і флешбеки не найкращі. Так, є кілька твоїх пісень, які я не можу викинути з голови і хотів би ще раз почути.

    – Приходь до мене завтра увечері, якщо матимеш час. Буду радий ще щось зіграти. Дядько на нічній зміні, ніхто не заважатиме… скласти плейлист.

    Здається сам всесвіт подав йому знак. А значить він усе робить правильно. Потішившись цій думці, Стів схопив Едді за руку та з радісним вереском потягнув у воду, адже літні веселощі ніхто не відміняв.

     

    2 Коментаря

    1. Aug 4, '22 at 00:43

      Чудовий фанфік

       
    2. Jul 31, '22 at 21:31

      аааааа, стедді такі стедді, я не можу. якщо серйозно, то мені сподобалось, посмі
      алась весь час. особливо фраза про два тата дастіна, тільки факти.
      в деяки
      місця
      були пропущені коми (власні слова і тд), але я занадто зачиталась, щоб ї
      виділяти. велике дякую за роботу! нат
      нення вам та мирного неба над головою!