Другий рік: І знову зіллєваріння

Незважаючи на усі гучні слова, Ремус справді почекав. Він не бачив іншого варіанту, хіба що піти прямо до Дамблдора і попросити відправити його назад до Святого Едмунду, до того ж він не знав, де знаходиться кабінет Дамблдора. Він не так сильно просунувся з картою. Карта… краще залишити її тут. Сіріус та Джеймс зможуть доробити її.

Принаймні він більше не почувався втомленим. Здавалося, він годинами сидів соваючись на своїй валізі. Подумав було спуститися на обід, але що, якби вони захотіли поговорити з ним прямо там, у всіх на очах? Він залишився на місці. Він однаково не був голодний. Він спробував почитати, але не міг зосередитися.

Час від часу Ремус подумки повертався до їх розмови – сварки – з Сіріусом. Він не знав, що йому про це думати. З одного боку, коли початковий жах минув, він зрозумів, що Сіріус хотів якнайкраще. Якщо він справді знав з Різдва, тоді він, ймовірно, не мав наміру нікому розповідати. І він чесно попередив Ремуса. Проте, з іншого боку, слова Ремуса були правдиві. Дружба з Сіріусом не гарантує, що в Джеймса виникне порив захищати Ремуса. Звісно, вони дружили, але лише тому що жили в одній кімнаті. Ремус не грав у квідич, не народився в гарній родині, зовсім не мав грошей. На додачу до цього – чи дозволить ідеальна Поттерова репутація спілкуватися з темною істотою.

Щодо Сіріуса – той не зміг пробачити власному братові навчання в іншому гуртожитку. Якщо сім’я нічого для нього не значила, то чому мала б дружба?

Щойно о четвертій пролунав дзвінок, Ремус почув три пари ніг, що піднімалися сходами. Він підвівся, готуючись до розмови. Першим увійшов Джеймс, виглядаючи дуже серйозним і, чомусь, старшим за інших. Сіріус увійшов за ним, вираз обличчя прочитати не вдавалося – ані сліду тих емоцій, що були кілька годин тому. Пітер був останнім, виглядаючи – як завжди – не в своїй тарілці.

̶   Здоров, Ремусе,  ̶  одразу ж сказав Джеймс. Вони стояли навпроти одне одного. Кімната здавалася невимовно малою, навіть із відчиненими вікнами.

̶  Привіт,  ̶  відповів Ремус, намагаючись дивитися на всіх трьох одночасно.

̶  Як самопочуття?

̶  Нормально.

̶  Слухай, друже, я перейду одразу до справи, гаразд? – Джеймс провів рукою по волоссю і нервово ковтнув – Ремус бачив, як рухається його кадик. – Ми помітили… ну, ми не могли не помітити, що ти часто зникаєш. У лікарняному крилі. Щомісяця, якщо бути точним.

Пітер, наче несповна розуму, кивав на кожне слово, і Ремус нізвідки відчув сплеск ненависті. Він подавив його і зосередився на Джеймсі. Вони й без того вважали його дикою твариною. Краще не підтверджувати це.

̶  Гаразд,  ̶  похмуро сказав він.

̶  Ага,  ̶  кивнув Джеймс, наче вони мали буденну розмову. – Щомісяця… приблизно у повню.

Він зробив паузу, і його слова повиснули в повітрі. Ремус втрачав терпіння.

̶  Просто скажи вже це, Джеймсе.

̶  Ти вовкулака? – поспіхом видав Джеймс й миттєво сховав очі, наче соромився ставити такі запитання.

Ремус глянув на Сіріуса, який рішуче дивився у відповідь. Пітер кусав нижню губу, метаючи погляд то на Ремуса, то на Джеймса. Ремус розправив плечі.

̶  Так,  ̶  він випнув підборіддя вперед, наче кидаючи Джеймсу виклик, провокуючи бійку. Начхати; він готовий до цього.

Джеймс видихнув:

̶  Гаразд.

̶  І це все?

̶  Так… Тобто ні… Тобто… Дідько…  ̶  Джеймс знову провів рукою по волоссю і безпорадно розвернувся до інших в пошуках підтримки.

̶  Все нормально,  ̶  твердо сказав Ремус. – Я поїду. Просто дайте мені піти і сказати Макґонеґел.

̶  Поїдеш? Куди поїдеш?

̶  Напевне, назад до Святого Едмунда,  ̶  наче йому було ще куди йти!

̶  Ти не можеш поїхати з Гоґвотрсу! – тепер Джеймс виглядав ще більш стурбованим, його окуляри сповзли на кінчик носа, а він навіть не помітив.

̶  Я не можу залишитись, якщо всі знатимуть,  ̶  пояснив Ремус, так спокійно, як міг.

̶  Ми нікому не скажемо! – раптом пискнув Пітер. Ремус здивовано подивився на нього, потім на Сіріуса та Джеймса. Джеймс кивав.

̶  Не скажемо,  ̶  підтвердив той.

Ремус похитав головою, не дозволяючи собі думати про це – навіть сподіватися. Надія ніколи не призведе ні до чого хорошого; якщо він хоча б щось знав у цьому світі, то лише цю просту істину. Вона була виведена на його шкірі товстими срібними лініями.

̶  Це не гра «Збережи таємницю» чи щось таке. Якщо інші дізнаються, мені доведеться поїхати. І навіть гірше, вони можуть…  ̶  він не договорив. Який в цьому сенс?

̶  Ми цього не дозволимо,  ̶  нарешті заговорив Сіріус, обережно ступаючи вперед. – Правда ж? – він обернувся на Пітера та Джеймса, що стояли за його спиною. Вони виглядали дуже серйозними й не менш наляканими, але обидва ствердно закивали.

̶  Довірся нам,  ̶  сказав Джеймс. – Будь ласка.

***

Він погодився дати їм місяць. Або вони погодилися дати йому місяць – він не був певен. Було незрозуміло, хто кого вважав небезпечнішим. Спершу це була агонія: кожен момент був сповнений сум’яттям і новим видом ніяковості, якої ніколи не було раніше. «Вони думають, що я монстр,  ̶  скандував голос у голові Ремуса, знов і знов,  ̶  вони думають, що я вб’ю їх вночі; вони думають, що я монстр».

Насправді, він усвідомлював, що поки нічого не довело, що він не чудовисько. Він вже певний час розумів, що з віком його стан погіршуватиметься, але Ремус не знав, як далеко це зайде. Можливо, одного дня він перетне межу; певне, так судилося.

Цілий тиждень вони не говорили про це. Ані слова, ані шепоту. Ремус був впевнений, що його завалять запитаннями, особливо Сіріус, але він, либонь, був настільки грубим з ними, що ніхто не хотів порушувати це питання. Перед усіма іншими вони поводилися цілком звичайно: Джеймс був галасливим і самовпевненим, Сіріус – дотепним і зарозумілим, Пітер був тихим і сором’язливим. Але коли вони вчотирьох залишалися на самоті, то просто мовчали, задумливо і надто ввічливо. Нічні наради Сіріуса та Джеймса стали відбуватися все частіше.

Несподівано, але, можливо, не дивно, що саме Северус Снейп знову об’єднав мародерів.

Звісно, це сталося під час уроку зіллєваріння. У цьому семестрі вони приступили до приготування зілля «приємних сновидінь», яке займало декілька тижнів.

̶  Вам доведеться регулярно приходити сюди ввечері і перевіряти ваше зілля – я буду відзначати частоту ваших візитів й участь у приготуванні. Отже, вам краще розділитися на пари, щоб ви могли робити це по черзі,  ̶  оголосив Слизоріг.

Коли учні почали обирати собі партнерів, піднявся звичний шквал і метушня. Ремус змирився з тим, що йому, як завжди, доведеться працювати з Пітером. Але крізь балаканину знову роздався голос Слизорога:

̶  Ні, ні, я засвоїв цей урок,  ̶  він кинув суворий погляд на мародерів,  ̶  ви не можете обирати тих самих партнерів, що й минулого року.

Сіріус і Джеймс подивилися один на одного, потім на Пітера та Ремуса, оцінюючи кожного. Ремус зіщулився.

̶  Насправді,  ̶  продовжив Слизоріг,  ̶  гадаю, я сам призначу партнерів…

На щастя, Слизоріг був достатньо тактовним, щоб не поставити нікого з мародерів зі Снейпом, хоча Пітер опинився в парі з Мульсибером, який бовванів біля нього, наче гора. Професор розділив Мері та Марлен – такі ж нерозлийвода, як Джеймс і Сіріус, – й поставив їх в пару з хлопцями.

̶  Я хочу Сіріуса! – запищала Мері. Марлен підштовхнула її, і вони розсміялися. Сіріус виглядав нажаханим, Джеймс – розгубленим, він провів рукою по волоссю і трохи розпрямив спину.

Ремуса попросили об’єднатися з Лілі Еванс, що викликало огиду. Йому не подобалося жодне дівчисько, але найменше він хотів працювати з Лілі. Вона була допитлива і занадто сильно намагалася бути хорошою. До того ж, вона була найкращою подружкою Снейпа, який тепер очами кидав у Ремуса кинджали, стоячи біля іншого столу.

Ремус не міг забути той інцидент з першого року, коли Лілі зупинила знущання Снейпа і Мульсибера, та її зневагу до його друзів. Насправді, кожна зустріч з Лілі оберталася для Ремуса чимось вкрай неприємним.

Вона, здавалося, помітила його неприязнь і нервово усміхнулася:

̶  Привіт, Ремусе, тобі вже краще?  ̶  пискнула вона. Він щось буркнув у відповідь, не піднімаючи голови.

̶  Краще тримайся від нього подалі, Лілі,  ̶  прошипів Снейп з-за столу, який ділив зі слизеринкою.  ̶  Лунатичка Люпин може бути заразним.

̶  Замовкни, Слинявусе,  ̶  пробурмотів Ремус так, щоб Слизоріг не почув.

̶  Так, будь ласка, помовчи, Севе,  ̶  сухо сказала Лілі, кинувши на нього суворий погляд.

̶  Просто намагаюся допомогти,  ̶  відповів її брудноголовий друг, підібгавши губи.  ̶  Ми ж не хочемо, щоб хтось ще постраждав від цієї загадкової хвороби Люпина, чи не так? Скажи, якщо щось знадобиться, Лілі.

̶  Ми з Ремусом у силах впоратися із завданням самостійно, дякую,  ̶  відрізала вона, труснувши копицею своїх рудих кучерів і занадто різко розгорнувши підручник, подивилася на Ремуса.  ̶  Нам потрібно нарізати вісім щурячих хвостів мілкими кубиками. Ти зробиш це чи я?

̶  Гм-м, я зроблю,  ̶  здивовано відповів Ремус.

̶  Добре, тоді я зважу листя розмарину.

Певний час вони працювали в тиші, і все могло б бути добре, якби вони були за іншим столом, але Снейп знаходився прямо за їх спинами. Він невтомно посилав крижані погляди в бік Ремуса і ледь чутно бормотав:

̶  Звісно, ім’я «Лунатичка Люпин» йому підходить,  ̶  сказав він своїй партнерці.  ̶  Він вкрай божевільний: я бачив, як він вештається замком на самоті, ховається в темних кутах. Може, ти пам’ятаєш, він справді напав на мене в минулому році. Неймовірно небезпечний. Не знаю, чому Дамблдор дозволяє йому тут залишатися.

Ремус відчув, як його вуха почали палати. Він розвернувся, тримаючи паличку напоготові.

̶  Скажи ще одне слово,  ̶  прогарчав він. Снейп обвів його очима, посміхаючись. Лілі взяла Ремуса за руку й відтягнула.

̶  Не зважай,  ̶  прошепотіла вона, хоча виглядала дуже роздратованою.  ̶  У нього певні проблеми вдома, тому зривається на всіх підряд.

̶  Гаразд,  ̶  мовив Ремус, повертаючись до щурячих хвостів. Кров забруднила його пальці.

Коли вони підготували всі інгредієнти, настав час перемішувати відвар. До того часу Ремус почав непогано ладити з Лілі. Вона була терпелива та не вдавала, наче все знає, як Джеймс і Сіріус. Вона була надто цяцею, проте Ремус тепер намагався теж бути таким, тож мав чого в неї навчитися.

̶  Я перемішуватиму,  ̶  героїчно сказав він  ̶ до цього він ніколи не пропонував свою допомогу дівчатам, не притримував для них двері; його контакт з прекрасною статтю був вельми обмежений. Це здавалося чимось дуже дорослим і схожим на Джеймса. Він засукав рукави й схопив велику дерев’яну ложку.

–  Фу! Подивіться на нього! – огидний голос Снейпа пролунав достатньо голосно, щоб принаймні половина класу почула його. Ремус підвів очі й зрозумів, що всі дивляться на нього. На його оголені руки. Він поспіхом опустив рукави, щоб прикрити шрами, але всі вже побачили їх. – Яка хвороба могла спричинити таке?!

– Замовкни, Северусе! – гаркнула Лілі. – Чому тобі обов’язково бути таким покидьком?!

– Лілі, ти тільки подивився!

– Не сунь свого носа до чужого проса!

Думки проносилися головою Ремуса одна за іншою. Він хотів провалитися крізь землю. Шкода, що він не міг просто залізти під стіл. Шкода, що він не вмів являтися. Він віддав би усе, щоб ще раз вдарити Снейпа. Мародери теж почули його, Сіріус і Джеймс відірвалися від своїх котлів.

̶  Гей, Слинявусе, що ти там кажеш про нашого друга?

̶  Ой, тільки ти не лізь, Поттере! – простогнала Лілі. – Ти зробиш тільки гірше!

̶  Тиша, будь ласка! – прогримів Слизоріг. – Ви вже не першокурсники, маєте вміти працювати без мого постійного нагляду.

Усі замовкли. Ремус щосили стискав ложку.

̶  Мені так шкода, Ремусе,  ̶  засмучено прошепотіла Лілі. – Він такий… о, я навіть не знаю! Дивись, що у мене є,  ̶  вона непомітно простягнула йому долоню. Ремус подивився вниз. Вона тримала дві сіренькі круглі пігулки.

̶  Що це? – байдуже спитав він.

̶  Минулого тижня він вибісив мене, хизувався, який він мастак у зіллях… Я знаю, що це не схоже на мене, але я хотіла провчити його, тож зробила ці пігулки. Потім він посварився з мамою, і мені стало його шкода, тому я їх не використала. Але зараз…

̶  Еванс,  ̶  роздратовано сказав Ремус,  ̶  що це таке?!

̶  Просто невеличкий експеримент зі Слизоклубу,  ̶  загадково усміхнулася Лілі. Ремус помітив, що вона насправді вражаюче гарна. – Вони вступлять у реакцію з його зіллям. Це буде круто.

Він вражено вп’явся у неї очима.

̶  Але ж ти така…

̶  Пай-дівчинка? Улюблениця вчителів? Зубрила? – вона усміхнулася ширше, показуючи білі зуби. – Деякі з нас знають, як не попадатися, містере Мародер.

Він захоплено похитав головою.

̶  Тримай,  ̶  вона сунула пігулки йому в руку,  ̶  ти зроби це. Підкинь в його зілля, поки він не бачить. Гей, Поттере! – крикнула вона на весь клас. Джеймс підняв голову, його окуляри запітніли від пари, яка йшла від його казана.

̶  Га?

Снейп теж підняв голову і витріщився на Джеймса. Ремус діяв швидко, удаючи, що позіхає і потягується, дотягнувся правою рукою до казана Снейпа. Він кинув у нього пігулки якраз тоді, коли Лілі безневинно сказала:

̶  Та нічого,  ̶  і повернулася до своєї роботи. Обидва, Снейп і Джеймс, виглядали розгублено. Ремус був вражений.

Його захоплення тільки зросло, коли вона схопила його за руку і потягнула вниз перед тим, як казан Снейпа вибухнув позаду них. Чудовий хаос з фіолетової піни, що лилася через край і повністю замастила одяг Снейпа та його партнерки.

Увесь клас розсміявся, а Снейп побілів від люті.

̶  О Боже! – заметушився Слизоріг. – Трошки перестаралися з лушпинням жуків, га, Северусе?

̶  Це був не я! – обурився Снейп, поки фіолетові бульбашки осідали на його волоссі. – Це він щось зробив! – вказуючи на Ремуса. – Точно він!

̶  Ви бачили, як містер Люпин щось робив із вашим зіллям?

̶  Ні, але…

̶  О, спокійно, хлопче,  ̶  засміявся Слизоріг, кидаючи йому зелений рушник. – Усі ми робимо помилки… навіть ви!

Северус пробурмотів щось нерозбірливе, а Лілі, що явно намагалася втримати обличчя, зрештою змушена була відвернутися, а її плечі затремтіли від сміху.

Після уроку мародери накинулися на Ремуса, сміючись і радісно вигукуючи:

̶  Це ж ти зробив, так?

̶  Неймовірно!

̶  Як ти це зробив? Ти ж не розбираєшся у зіллях!

Ремус усміхнувся у відповідь, не підтверджуючи й не заперечуючи. Через плече Джеймса він побачив, як Лілі швидко йому усміхнулася і швидко побігла геть сходами.

̶  Хіба я вам не казав? – радісно заявив Сіріус, закидаючи руки Джеймсу та Ремусу на плечі. – Він досі мародер!