Гаррі Поттер та життя без Волан де Морта

“Серйозно, хто вигадав те, що у будь-якій історії має бути злодій? Чому не можна написати про світле майбутнє чарівників, які намагаються змінити світ або просто живуть у магічному вимірі, як звичайні чарівники?” – Гаррі знов і знов переглядав одне і те саме речення книжки, яку порадила Герміона. Пригоди чаклуна, правнука Мерліна, який мужньо боровся зі злом, знаходив незвичайні предмети та усілякі магічні дрібниці, які заховав його прадід, щоб ті не потрапили у “не ті руки”.

– Чому це не може бути просто історія про те, як хлопець подорожує магічним світом та розкриває таємниці минулого? – вже вголос невгамовувався Гаррі.

– Поттер, скільки можна повторювати, – зітхнув Малфой, – будь-яка історія стає цікавішою, якщо додати у неї бородьбу зі злом. Мені, наприклад, лише такі й подобалися у дитинстві, – Гаррі пустив очі під лоба. – І не треба так реагувати, – насупився Малфой, – це зараз я перейшов на літературу про магічний прогрес та науково-популярну, а раніше…

– Знаю-знаю, – перебив його Гаррі, – а раніше ти тижнями не виходив з бібліотеки, бо книжки були твоїми найкращими друзями…Ай! – Драко непомітно підібрався до Поттера та вдарив складеною газетою, наче ту муху з виміру магглів.

– Забагато патякаєш, Потті, – посміхнувся Драко, ухиляючись від помсти Гаррі, – тобі треба повернути її до завтра, а ти ще навіть половину не прочитав.

– Я можу сказати Герміоні, що я вирішив ще раз її перечитати, бо захопився…

– Наврядчи вона повірить у це, тим паче, що ти їй позавчора сказав, що ненавидиш у книжках бородьбу зі злом.

Поттер знов пустив очі під лоба і знов поринув у читання.

***

– Міона, честно-честно, мені ось стілечки лишилося, і я тобі поверну цю книжку, – не вгамовувася Поттер.

– Гаррі, якщо книжка тобі не сподобалася, то не треба себе катувати.

– Я справді майже її дочитав, – опустив голову Гаррі, – але ось що я тобі скажу: історії, які розповідають про бородьбу, а не лише цікаві пригоди із щасливим фіналом.

– Гаррі, а як можна зрозуміти щасливий фінал чи ні, якщо немає поділу на хороше чи погане? – спитала Міона.

– Ну…

– Міона має рацію, – піддакнув Рон, відгризаючи шматок м’яса від великої курячої ніжки, – якщо немає поганого, то і доброго не буде.

Погляди друзів зійшлися на ронові.

– А що? Я іноді слухаю Герміону, – знизав плечима Рон.

– А якщо врахувати, що ти вперше назвав Герміону Міоною… – засміявся Драко, який разом із Гаррі повертався до столу друзів з Гріффіндору, і штовхнув Поттера у бік. Вони обидва засміялися, а Грейнджер почервоніла.

– Що ви таке верзете, – не зрозумів Рон, і похмуро додав: – ви мені вже моїх братів нагадуєте.

– Ти згадав нас, великий Р? – друзі почули голоси одночасно обох близнюків-Уізлі, які прямували до них із широкими посмішками. Вони стали поза спиною Уізлі молодшого з обох боків і, як завжди, почали казати фрази по одному слову.

– Як, – сказав Фред.

– Справи, – сказав Джордж.

– У, – сказав Фред.

– Великого, – сказав Джордж.

– Р? – сказав Фред.

І тут же вони удвох голосно повторили:

– Як справи у великого Р?

Драко навіть не приховував, що ситуація його смішить, а Гаррі пошепки спитав чому близнюки називають Рона великим Р.

– Це тому що наш молодший брат, – почав Фред, скосивши очі на Рона.

– Доводив мамі, – продовжив Джордж.

– Що він вже дорослий для того…

– Щоб кататися на татовій машині, – закінчив Джордж.

Рон почервонів, а Драко з Гаррі обмінялися поглядами, посміхнулися та сказали:

– Нащо машина, коли є мітла?

І знов вони обмінялися поглядами, допили гарбузовий сік та вибігли з Великого залу сміючись.

***

Польоти на мітлі були найулюбленішим заняттям Гаррі та Драко. Кожного разу, починаючи з першого курсу, вони влаштовували дружні змагання. Навіть сварки могли так вирішити: хто переміг – той і має рацію.

Дивлячись на них можна було зрозуміти, як зближує спільна жага до спорту.

– Мені здається, якби ми були у різних командах з Квідічу, ми удвох були б ловцями, – одного разу, задумливо сказав Драко. – Як гадаєш: ми були б тоді друзями?

– Авжеж були б! – вигукнув Гаррі. – Ми не могли не бути найкращими друзями! Ми ж такі схожі!

– А якщо б… – почав Малфой, – якщо б ми були більше, ніж друзі? – він не міг подивитися на Поттера, але відчував його погляд на собі. Той обійняв його за плечі рукою, та тихо відповів:

– Якби ми були б… якби між нами було дещо більше ніж дружба, – він секунду помовчав, – …я був би найщасливішим у світі магом, – і вже боковим зором бачив як подивився на нього Драко, і посміхнувся дивлячись на повний місяць. Вже було запізно для вештання у темному лісі, але вони не вперше літали по темряві і назад поверталися насолоджуючись нічним повітрям.

***

Ще три роки навчання у магічній школі Хогвартс не лякали Малфоя та Поттера, а навпаки: так багато захопливих жартів та бешкетуваннь можна було вигадати!

Починаючи з другого курсу вони не жартували над друзями (або не так сильно, як у перший рік навчання), а все тому, що дружили між собою більше, ніж з іншими. Допоки не зрозуміли, що Герміона чудовий друг, який зможе порадити щось путнє, а іноді допоможе не потрапити на очі декану, після нового бешкетування (зазвичай після початку комендантської години). А Рон…ну, тут більше його брати-близнюки стали внагоді. Вони веселі і нерідко вони вчотирьох провертали якусь веселу аферу, а коли Рон почав ділитися із ними деякими таємницями замку та плітками, що ходять між студентами – він автоматично увійшов у круг, якщо не друзів, то союзників.

Після першого курсу близнюки запросили Гаррі та Драко до себе, під час літніх канікул. Їх мати залишила незабутнє враження, коли почала кричати на близнюків та Рона, щойно ті увійшли до хати. Малфой та Поттер тоді дружньо раділи, що їхні батьки ведуть себе зовсім не так.

Взагалі, Малфой завжди запрошував до себе Гаррі: на зимові канікули, літні, вихідні, свята та взагалі за будь-якої нагоди. Батько Драко – Малфой старший – поводив себе дуже стримано, але було видно, що Поттер йому подобається і вони часто утрьох (або навіть учотирьох, коли Нарциса Малфой була не проти) розмовляли або ділилися враженнями.

Все частіше Малфої стали запрошувати Гаррі у спільні подорожі, турніри по Квідічу та інші розваги, які могли вигадати лише маги.

– Тітка Петунія була б не проти, якби цього року ми святкували Різдво у Дурслів, – промовив Гаррі, коли вони робили домашнє завдання.

– Навіть не знаю, – Драко зудумливо прикусив олівець, – у світі маглів так мало чого цікавого-о… – протягнув він.

– Кажеш як твій батько, – посміхнувся Поттер, – давай! Буде цікаво. Минулого разу тобі сподобався мій кузен Дадлі, чому б вам не познайомитися ближче?

– Хм…

– Драко, погоджуйся! – Гаррі ближче придвинувся і подивився на Малфоя вічі у вічі, – я знаю, ти хочеш, – знову посміхнувся, а потім облизав губи.

– Ох, добре-добре! Тільки не роби так, – похмуро сказав Драко і додав: – Краще поцілуй мене вже!