2

… але вийшло, як завжди. І не те, щоб він про це шкодував.

 

 

За вікном вже давним-давно темно і вартувало би включити нормальне світло, але Чонгук ну ніяк не може відірватись від чергового тому манги. У нього там якраз розгортаються ключові події — головна героїня попала у якусь фігню і зовсім не чекає, що її врятують. А Чонгук вже знає, що принц, той самий ненависний однокласник, от-от з’явиться у дверях і розкидає всіх виблядків.

Найулюбленіші моменти.

Двері відчинились, дівчина ревить. От-от…

Чонгук здригається від гучної мелодії вхідного дзвінка і розчаровано закриває мангу, вклавши між сторінками кольорову закладку за мотивами «Віднесених привидами».

Телефон закопаний десь у ковдрі і поки Чон його шукає, дзвінок переривається. Чонгук майже радісно видихає. Якщо треба, передзвонять, а поки…

Телефон знову бісяче гудить. Кому це так треба добратись до баскетболіста майже у північ на суботу?

Номер незнайомий і Чонгуку це не подобається.

— Слухаю.

З динаміка чується глухий шум і гучне дихання.

— Привіт, пташко.

Чонгук відкидає телефон на ліжко і тре долонями лице. Ні, ні, ні. Тільки не це. Місяць. Пройшов цілий місяць з їхньої останньої розмови і Чон всіма правдами-не правдами намагався вишкребти Техьона зі своєї голови. З поперемінними успіхами, тому що тепер Чонгук його справді помічав. Вони зіштовхувались у загальному коридорі, коли виходили на навчання. Зіштовхувались, коли Чонгук виносив сміття, коли виходив посидіти на сходах з Чіміном або вночі збирався в магазин. Часто чужий голос пробивався крізь тонкі стіни (і це зовсім не від того, що Чонгук вирішив іноді знімати навушники). Техьона було багато, але вони хоча б не розмовляли.

Зрештою, це ніяким чином не допомагало Кіма забути.

Он наглядне тому підтвердження — варто було чужому голосу влитись Чонгуку в голову, і живіт вже крутить, а груди неприємно обпалює зсередини. Пиздець. Це ж треба було себе так накрутити і реально вляпатись…

Але замість того, щоб вирубити телефон і спокійно повернутись до читання, він у кращих традиціях своїх цих головних героїнь (і плювати, що Чон хотів грати іншу роль) тягне слухавку до вуха. Ідіот. Сам же ж завжди персонажів за такі вчинки сварить.

— Я п’яний, — Кіма, здається, взагалі не хвилює, що вони так то не спілкуються. — І вже давно хотів тебе набрати. Поговориш зі мною трохи?

Давай, Чонгук, візьми яйця в кулак і скажи, що зайнятий.

— Про що? — звичайно, саме так. Нащо головою думати?

Техьон мовчить, Чонгук мовчить теж. Копається в собі, поки є хвилинка. Тому що вся реакція організму вказує на неймовірно ідіотську наївність. Мозок сам по собі, без будь-яких зусиль господаря висуває на передній план максимально дурну думку, яка починається банальним «а може…».

А може Техьону він сподобався?

А може Техьон хоче не просто з ним переспати, а щось більше?

А може Техьон ночами про нього думає, а? Он прямо там, за стіною, дивиться у стелю своїми блискучими очима і думає?

І ще багато таких «а може», але в динаміку звучить гучний видих, який весь ланцюжок думань перериває. Чонгук завмирає, налаштовуючись слухати. Голос у Кіма — та ще замануха.

— Я б міг розказати, що думав про тебе.

І так, Чонгук знає, чудово знає, наскільки дурний, якщо такі слова викликають фантомну нудоту і легке (ніхріна не легке) хвилювання. І та, він чудово розуміє те, що схожим чином його не інакше, як намагаються знову розвести на секс.

Але він складний, пам’ятаємо, і сам у цій складності часто плутається. Тому і тріпоче зараз від чужих слів, готовий вірити.

— Дивився на тебе постійно і дуже ображався, коли ти не дивився у відповідь.

Чонгук дійсно не дивився. Всю свою слабеньку силу волі напружував, щоб не скошувати кожну хвилину очі на економіста в кафетерії або не залипати на його спину, коли йшов позаду по загальному коридорі. І сварився на себе, тому що успіх у цій справі був явищем дико рідкісним.

— Ти мені сподобався, знаєш?

А от тут дівчинка всередині не просто пищить. І чхати, що «сподобався» виключно у фізичному плані, зовсім не так, як би того хотілось самому Чонгуку.

— Ще не передумав? Не хочеш зустрітись? — між рядків «у ліжку». Між рядків — «я сьогодні реально можу помилитись дверима і випадково постукати у твої».

— Ні, — так. Хоче неймовірно. Настільки обплутався цією недозакоханістю, що кілька разів думав плюнути на всі принципи. Але, слава богам, втримався. Зціпив зуби, звичайно, і руки стиснув у кулаки, ніби то поможе.

— Шкода, — і Техьону наче дійсно шкода. Голос он, сумний такий, і Чонгуку від того у роті якось кисло. — Ти такий нудний, знаєш?

— Через те, що не хочу спати з незнайомцем? — тут дійсно цікавість. Його ще ніколи не називали нудним за таке. Чімін часто — але тільки тоді, коли замість спільних тусовок вибирав свої історії. А в решті випадків ні, ніхто.

— Ще й серйозний, — Техьон знову шумно видихнув і Чонгук вирішив, що він напевно курить. — А що хочеш?

— Стосунків.

— Ух, який, — Техьон тихо сміється, а Чонгуку цей сміх боляче так прямо по ребрах. — Зі мною?

— Я тебе не знаю, — з язика майже зірвалося «з тобою», але Чонгук не зовсім ідіот, щоб так себе підставляти. Він піднімається з ліжка, йде до вікна. На вулиці чисте нічне небо, гарне і зоряне. Чонгук дивиться на нього і знову дозволяє собі слабкість — уявляє, як те саме небо, просто з іншого місця, зараз розглядає Техьон.

— Ну, давай зіграємо, — у чужому голосі чується сміх і незрозуміла втома, але Чонгук не може поки що її розгадати.

— У що?

— У гру. Називається «задниця або серце Кім Техьона».

Чонгук закочує очі і голосно фиркає. З чого він взяв, що сусід може бути тим самим хлопчиком-зайчиком? Він чортів хижак, прямолінійний і збочений. В голові один секс.

А той бік, який за всякі ігри і завжди прагне виграшу, вже підштовхує погодиться.

Чонгук, зрештою, мовчить. Кусає губи, щоки зсередини і мовчить.

— Якось однобоко, тобі не здається? — через секунд тридцять все ж таки відповідає.

Техьон голосно цокає, прямо у динамік, і Чонгуку доводиться трохи відсунути телефон.

— Нудний, — Кім розтягує голосні і звучить це максимально по-дитячому. — Гаразд. Тоді член Чон Чонгука чи серце Кім Техьона. Так краще?

Чонгук знову мовчить. Ну, а що йому відповідати на ці дурниці?

— Питай все, що хочеш.

Що? Техьон справді готовий з ним говорити?

Що ж, Чонгук не з тих, хто втрачає шанси.

— Якщо тобі скажуть вибрати п’ять речей, що вибереш?

До ідеальності тупе питання. Щойно Чон його озвучує, хоче забрати назад. Запитати щось нормальне. Про смаки, почуття. Може, копнути глибше, але…

— Сигарети, — але Техьон не сміється. — Книгу, фотоапарат, лубрикант і вібратор.

— Грубо, — а насправді смішно. Тому що справді ж смішно. А ще цікаво. Ті люди, котрі писали статтю про нестандартні питання, явно щось знали.

— Любиш фотографувати? — Чонгук чіпляється за отриману інформацію, вже відчуваючи на язику смак інтересу. Нерозумно було думати, що Техьона реально цікавить тільки секс.

— Ей, нудний хлопчику, так нечесно, — у голосі Кіма тонна невдоволення, а Чонгуку чомусь легко. Легко та незрозуміло. Техьон реально хоче з ним просто поговорити?

— Що нечесно?

— Тепер моя черга ставити питання.

Чонгук повертається на ліжко і залазить під ковдру, кутаючи холодні ступні. Мангу, ви тільки подивіться, відкладає на тумбочку.

— Нащо тобі це? — він лягає на подушку і закидає руку за голову. Закриває очі.

— Мені теж всяке цікаво, — бурчить Техьон, а Чонгук на це тільки посміхається.

— Але ж ти хочеш тільки секс?

— Зважуючи на ситуацію… Якщо ми все ж таки доберемося до ліжка, а ти знатимеш, чого я ревів у свій дев’ятий день народження, буде не надто, — Техьон знову шумно видихає прямо в динамік. — Ну, що я не знатиму у відповідь якийсь дурнуватий факт про тебе.

Чонгук хмикає. Знову все звелося до ліжка, але йому навіть приємно, що Кім хоче хоч щось про нього знати.

— Добре. Питай.

— Ніжно чи грубо?

— Та ти знущаєшся, — Чонгук миттєво напружився. А все так добре йшло. Він навіть повірив…

— Заспокойся, нудний хлопчику, — Техьон голосно зітхнув, виказуючи показову втому. — Ти не даєш мені. Чому не можна хоча б питати? Я чесно відповідаю на твої запитання, ти чесно на мої.

Чонгук завовтузився, влаштовуючись зручніше. Не те, щоб питання було дійсно тупим. Досить таки нейтральне. Але…

— Давай, Чонгуку. У відповідь розповім усе, що захочеш. Якщо ти справді мене підкориш і у нас все ж таки дійде до сексу, хотілося б знати, чого чекати.

— Ти можеш дізнатися про це потім, — Чонгук наполягав на своєму чисто зі вредності. Йому нічого не вартувало відповісти на цілком невинне запитання і перейти до того, що хотів дізнатися сам.

— Можу, — здається, Техьон усміхнувся. — Але не хочу. Давай, пташко. Це просто питання.

Ну, зміюка, хіба ні?

Чонгук почухав потилицю, обмірковуючи відповідь.

— Ніжно.

Техьон замуркотів. Ні, серйозно. Він взяв і замуркотів. Точно, як кіт. Господи…

— Така грізна пташка, — голос економіста звучав цілком задоволено. — І що, зовсім ні краплі грубості?

Але Чонгук не поведеться, ні.

— Моя черга.

За годину розмови Чонгук з’ясував, що Техьон любить фотографувати, не менш сильно любить, щоб фотографували його, терпіти не може кави, зате за колу готовий продати душу. Баскетболісту вдалося випросити сет Кімових фотографій у відповідь на одну свою. У стилі ню, але з цим він якось розбереться.

Техьон дізнався, що у Чона чутливі соски, що він не гидує рольовими і навіть одного разу пробував.

Не дуже обширно, не особливо вульгарно, так що розмовою залишилися задоволені обоє.

Коли на годиннику було за першу ночі, Техьон вирішив, що нудному хлопчику час спати, пообіцяв скинути фотки і запевнив, що обов’язково зателефонує «якось».

На тому й розійшлися.

Засинав Чонгук із величезною квіткою надії всередині.

***

До середини листопада вони розмовляли ще чотири рази. Всі з них Техьон був п’яний, але в мистецтві заманювати у свої тенета не поступався собі ж тверезому. Чонгук намагався ці тенета обходити і паралельно дізнатися про Кіма більше.

Проблема залишалася все тією ж — Чонгук складний. Саме тому, майже ювелірно обходячи всі сумнівні натяки економіста, Чон з розбігу падав у болото власної свідомості і задоволено там борсався, зовсім не думаючи про те, як вибиратиметься.

Техьона всередині побільшало. Він уже не просто розклався, навіть обжився, притягнув фотоапарат, розклеїв плакати. А Чонгук добродушно виділяв більше місця — проходь, будь, як удома.

Вони жодного разу за весь час не розмовляли наживо, і начхати, що приводів було більше, ніж достатньо. Техьон жив буквально за крок від Чонгука, і вони справді часто перетиналися. У такі моменти Кім променисто посміхався, підморгував і летів у справах, залишаючи за собою ледь відчутний запах сигарет і тупий вираз на обличчі баскетболіста, який ніяк не міг зрозуміти подібну поведінку.

Якби він був балакучішим і розказав все допитливому Чіміну, все стало б ясніше. Чімін по доброті душевній обізвав би його придурком, але пояснив, що «ей, ідіот, ти свої манги тонами читаєш, невже нічого не навчився?» і «він же спеціально тебе маринує — хоче вимотати».

Але Чонгука з адекватністю місцями проблеми. Як підсумок — недоспані ночі, замість навчання в голові один Кім Техьон і хто б тільки знав, наскільки Чонгук закоханий.

У нього повільно прокльовувалась та стадія симпатії, коли недоліки не просто не помічаєш, ні. Починаєш їх виправдовувати.

Підкріпивши віру у свої почуття двома новими історіями, переконавши себе, що все ще віддалено, але нагадує головного героя, а Техьон справді в рідкісні моменти майже головна героїня, Чонгук обзавівся святою впевненістю, що в них щось таки вийде.

Обзавестися він обзавівся, а ось що там далі за сценарієм, коли цей сценарієм летить до чортів, баскетболіст не знав. От і чекав, коли життя все вирішить.

Життя не вирішило. Цим зайнявся сам Техьон.

В останніх числах листопада, коли на вулиці часом підмерзала задниця, а Чонгук о першій ночі займався звичними справами, тобто з самого вечора роздумував, як би посунути свою колекцію фігурок і помістити нову Місакі з «Президент студради — покоївка» на полицю, у нього знову задзвонив телефон.

Баскетболіст від несподіванки полицю мало не зніс.

— Привіт, пташко.

Чонгук готовий був почути цей голос, нікого іншого в такий час навіть не очікував, але нервове смикання ноги все одно заспокоїти не зумів. Так і сидів — нога сіпалася, нігті наполегливо здирали шкіру на пальцях, а всередині цвів сад.

— Привіт, — цього разу, як, втім, і останні три їхні попередні, Чонгук навіть не намагався приховати в голосі дзвінку радість.

— Я не п’яний, — те, як гордо це прозвучало, змусило Чона тихо хмикнути.

— Мені радіти?

У Техьона на тлі щось зашурхотіло.

— Думаю так. Якщо я вирішив з тобою поговорити навіть тверезим, то ми перейшли на новий рівень.

— Дуже ціную, — усміхнувся Чонгук і, чорт, як же солодко йому стало від цих слів. У голові замиготіли вистраждані картинки — зчеплені пальці, його куртка на чужих плечах, вулична їжа у контексті чергового побачення.

— Ти грубий хлопчисько, знаєш? Я думаю, за таке знущання ти мені винен зустріч.

Чонгук миттєво напружився. Він цього ніби чекав, але… ніби й не дуже. Бачити Техьона хотілося постійно, але підходити до нього без упевненості в тому, що це не тільки заради сексу, було трохи страшно.

Чонгук вважав, що абсолютно нормально виявляти симпатію до людини. І нормально це робити навіть без відповіді, але лише на відстані. Коли люди починають проводити час разом насправді, все підкріплюється тактильним контактом і тоді працювати починає не тільки мозок. А коли і тіло, і голова за одну людину… Що ж, тут і до кохання недалеко. А любити невзаємно ох як неприємно. І Чонгук сам собі рити яму не хотів. Знав напевне — вляпається у цього змія по вуха, а потім розгрібати доведеться.

— Ти знову пропонуєш секс?

— Я пропоную побачення.

Чонгук відсунув телефон від вуха, уважно подивився на екран, ніби там може щось прояснити ситуацію.

— Без сексу? — уточнює про всяк випадок. Техьон хрипко сміється.

— Якщо ти захочеш, я не відмовлю, нудний хлопчику. Але ти навряд чи захочеш, тож…

Чонгук різко сів, підбираючи коліна до грудей. Чекайте… Кім Техьон, його додумана головна героїня, зараз кличе його на побачення?

Ось тут і з’явилися ті самі рожеві пелюстки навколо. І зірочки, і блискітки. І начхати, що тільки у баскетболіста в голові.

— Серйозно?

— Цілком.

— І я можу сам його організувати?

Техьон кілька секунд не відповів. Ще один гучний видих знову точно в динамік і згодне мукання.

— Окей, — Чонгук відкинувся на спинку ліжка і заплющив очі.

— Окей, — продублював Техьон. — Одне питання на прощання.

Чонгук був готовий взагалі не спати. Він, втім, і не засне. Вже очима знайшов потрібний блокнот, в якому понад чотири роки записував найпотаємніші бажання. Потрібно ще подумати, що саме вибрати і як взагалі…

— Після скількох побачень я можу розраховувати на поцілунок?

Баскетболіст не стримав сміху. Що ж, він теж вміє йти на поступки.

— Після першого.

— Чекаю не дочекаюся, нудний хлопчику. Добраніч.

Чонгук не встиг нічого сказати, а в телефоні вже лунали гудки.

Окрилений, з максимально замиленою свідомістю, він зіскочив з ліжка і рванув до блокнота складати план.

***

Чонгук тупцював на місці, намагаючись зігрітися. Він здуру прийшов на півгодини раніше, а Кім ще й спізнювався.

Чон, звичайно, подумав про те, що його можуть кинути, але особливо не засмучувався. У кишені два квитки у парк атракціонів, попереду цілий вихідний. Він і сам із собою чудово проведе час.

На вулиці було доволі холодно, але це нічого, у Чона в планах такі каруселі, що мерзнути не доведеться. Він трепетно готував побачення цілий тиждень. Доводилося завжди відмахуватися від думок, що на головну героїню знову тягнув саме він.

— Хей.

Чонгук завис. Вони мають різні плани на ці стосунки, баскетболіст себе надіями не тішив (тішив, але це таке). Але давайте будемо чесні — з боку Техьона це було надто підло.

Кім стояв у приталеному темному пальті з широким вирізом. Чонгук міг би навіть припустити, що під верхнім одягом більше нічого не було, бо, блять, ось же, шия відкрита, ключиці напоказ. Тонкі такі, чарівні просто, мерехтять дрібними блискітками. Він що, намастив їх чимось?

Волосся гарно вилось над вухами, закривало чоло. Гарячий, як чорт. Так, такого не в парк атракціонів, відразу в готель.

Чонгук стиснув губи. Тягти Кіма в такому вигляді гуляти — це відразу після на лікарняне ліжко. Вести кудись в інше місце — ліжко у такому разі світить Гуку. І зовсім не лікарняне.

Але ж Чонгук розумний малий, так? От і подумав наперед, що комусь із них може стати холодно. Тому і притягнув рюкзак, у якому зараз лежало зайве худі. Дбайливий який.

Техьон за його уявними потугами спостерігав з поблажливою усмішкою, хоч губи і тремтіли. Холодно йому, такому придурку, але все одно не одягнувся. Баран впертий.

— Привіт, — Чонгук дер нігтями лямку рюкзака.

— Куди підемо? — Техьон недбало склав руки на грудях, трохи стягуючи комір. Гаразд, плювати на ввічливість.

Чон швидко опустив рюкзак на землю. Кім стояв досить близько, щоб одним рухом розпустити зав’язаний пояс. Під пальто таки був одяг — тоненька сорочка, майже прозора. Чонгук наполегливо відводив погляд, щоб не акцентувати увагу на чужій шкірі, яку тканина фактично не ховала. Боже. Треба було ще в клубі з кимось потрахатись, може, не реагував би так.

— Ти що робиш? — Техьон настільки здивувався, що навіть не смикався, коли з нього стягнули пальто. Стояв, тремтів весь, очі величезні.

Чонгук не звертав уваги на чуже невдоволення. Поспішно дістав із рюкзака своє худі і безцеремонно натяг Кіму на голову. Кучері грайливо підстрибнули, варто було незадоволеному обличчю з’явитися у розрізі коміра.

— Що ти…

— Руки, — голос у Чонгука напрочуд серйозний, і одне слово прозвучало майже наказом. Вау, Техьон зацінив. Або ще раз офігів, але руки слухняно просунув у рукави, ледь не застогнавши від задоволення. Теплий фліс на внутрішній стороні худі приємно зігрівав змерзле тіло.

— Ми йдемо в парк атракціонів, — незворушно продовжував його одягати Чонгук. Запахнув комір пальто, міцно зав’язав пояс. Виглядало, чесно кажучи, так собі. Класичне пальто не дуже поєднувалося з темним худі, але розтріпаний Кім все одно здавався Чонгуку заледве не вершиною милості.

Чон критично оглянув хлопця і залишився майже задоволений роботою. Ще потрібен…

— Що… — Техьон замовк, коли навколо його шиї у два кільця обкрутили товстий, в’язаний шарф. Притих, втикаючись носом у чужу річ, мовчки спостерігав, як Чонгук застібає свою куртку до самого підборіддя і повертає рюкзак на спину. А потім солодко-солодко посміхається, вдоволено морщить ніс, і киває у бік парку атракціонів.

— Ходімо?

— Чекай, — Техьон недовірливо коситься на гірки, що мерехтять у далечині. — Серйозно? Парк атракціонів?

— Чому ні? — Чонгук обурення розуміє, але приймати не збирається.

— Чому так? Є море інших місць, — Кім засунув руки в кишені і невдоволено насупився. — Ресторан, кафе, кіно зрештою. Я що, дівчисько? За ручку триматимеш, поки на карусельці катаємось? — він бісився, тому що подібного вчинку просто не розумів. (А ще цей вчинок перекреслив всі його плани).

— Ні, звичайно, — Чонгук знизив плечима. — Дівчину я навряд чи водив би на американські гірки.

Техьон гірко зітхнув.

Чонгук задоволений. Чонгук у блядському захваті, бо це справді найкраще побачення за все його життя. Точнісінько, як у манзі. Хіба що з деякими корективами.

Техьон, наприклад, висоти не боїться. Зате спостерігати за його блискучими очима на гірках ні крапельки не гірше, ніж тримати за руку і заспокоювати.

Техьон, наприклад, все ще намагається його розвести на щось більше. Але Кіма, такого рум’яного і розтріпаного, з широченою усмішкою і пухнастою цукровою ватою в руках, хочеться хіба що закутати у ковдру і довго обіймати.

А ще Техьон, виявляється, чудово грає в баскетбол і з виграною іграшкою тягається сам Чонгук.

Та ж це дрібниці, так? Декілька пунктів плану просто довелося закреслити, а в іншому Чонгуку дуже добре.

Техьон, здається, щиро веселився. Не затискався, багато говорив. Розповідав усілякі дурні історії та кілька разів курив. Чонгук, дивлячись на нього, всього такого м’якого у власному худі і шарфі, але винятково гарячого з цією сигаретою, ледве міг відповідати, чесно. Язик прилипав до піднебіння і говорити іноді було особливо важко.

Техьон справді дуже гарний. У будь-якому вигляді.

— Куди тепер? — Кім стискав почервонілими руками картонний стаканчик з чаєм. Каву він, Чонгук пам’ятав, не любив. Навколо шуміли діти та мерехтіли гірлянди — на вулиці давно потемніло. Чонгук задумливо жував щоку. Вже пізно і досить холодно, так що йти на чергові відкриті гірки немає ні сили, ні бажання.

— Колесо огляду.

Ух, як засяяли очі Техьона. А посмішка яка, ви тільки подивіться. Мабуть, це єдиний момент за усе їхнє побачення, коли всяким кліше радів Кім.

Всім, абсолютно кожному у цьому світі було відомо, навіщо парочки ходять на колесо огляду.

Що ж. Техьон поводився більш ніж мило весь день, так що… Схоже, він дійсно заслужив те, чого так сильно бажав. Та й чого гріха таїти — Чонгук хотів цього не менше. Манга не виключає будь-якого фізичного задоволення і бакетболіст ним не гидував ніколи.

— Ідемо? — Чонгук викинув свій напій у смітник. Техьон кивнув і підтягнув шарф вище, ховаючи почервонілий ніс.

— Холодно пиздець, — буркнув, потираючи долоні. Чонгуку холодно не було і він трохи шкодував, що потяг таки економіста в цей парк. Ще захворіє.

Чонгук глянув на чужі руки. Долоні Техьона почервоніли, але все одно були безбожно гарними. Тонкі пальці, акуратні нігті. Кісточки… Ох, Чонгук би їх гладив і гладив. Або облизував. Але це потім, спочатку душевний контакт.

А що йому, власне кажучи, заважає? Вони ж на побаченні й зараз, Чон впевнений, Техьон полізе до нього цілуватися.

— Давай сюди, — і сам потягнувся, накриваючи чужі долоні своїми. Вони в нього не були більшими, просто масивнішими, тому добре ховали у своєму теплі. Техьон засіпався, але Чонгук тримав міцно.

— Ти що робиш? — голос звучав неочікувано розгублено і Чонгуку це ну прямо медом по серцю. Все ж таки є в цьому Кім Техьоні щось він головних героїнь манги.

— Грію, — і потягнув руки до себе, притискаючись губами і видихаючи тепле повітря.

Техьон завмер. Дивився на все це… хрін знає що й уперше в житті проковтнув язика. А Чонгук почував себе максимально добре. Всередині цілий день вовтузились всякі різні комахи, лоскочучи живіт і легені, а «стосунки», що маячили на горизонті, тепер можна було навіть розгледіти.

(Хотілось вірити).

— Може, ми вже підемо? — Техьон ховав очі, але руки забирати припинив. Стояв, перекочувався з носочків на п’ятки і кусав губи, оглядаючи колесо.

Чонгук ще раз стиснув чужі долоні і невдоволено цокнув.

— Хто в таку погоду взагалі одягає пальто? Ще й таке легке? — буркнув собі під ніс, а потім акуратно відпустив одну долоню, а другу міцно обхопив своєю. — Другу — в кишеню.

— Чувак, мені не три…

Але Чонгук вже не слухав. Він потягнув економіста за собою і вдоволено підмітив, що той навіть не думає вириватися.

Черга тяглася довго, зате Чону вистачило часу вдосталь нагладити ті кісточки. Техьон скрипів зубами, відвертав голову, але нікуди долоню не забирав. Він розраховував на інший, більш звичний контакт, а це все трохи… бентежило.

Прослухавши потрібну інструкцію, вони опинилися в кабінці. Сіли один навпроти одного, дотикаючись колінами.

— Як тобі день? — Чонгук відкинувся на спинку і бездумно розглядав мерехтливі дерева. Йому було справді цікаво. Чудово розумів, що хлопців, яким до душі подібні побачення, на пальцях однієї руки можна перерахувати, та відмовити собі в задоволенні провести час з Техьоном саме в тому форматі, про який так довго мріяв, не зміг.

— Це було… — Техьон теж дивився у вікно, затиснувши долоні між колінами. — Дивно. Найдивніше побачення у моєму житті.

Чонгук усміхнувся. Чого й варто було чекати.

— Крім того, я все ще бішусь на те, як ювелірно ти мене відшив, — Кім подивився на своє пальто, маючи, очевидно, на увазі підібране вбрання.

— Я ж сказав — ніякого сексу.

Техьон закотив очі.

— Але сказав, що цілуєшся.

Чонгук відірвав погляд від вікна і перевів його на економіста. Техьон спокійно дивився у відповідь, хоча в очах біси хлюпались. Як він міг так легко і швидко змінюватись — та ще загадка.

— Сказав, — Чонгук знову відвернувся.

— І де мій поцілунок? Тобі подобаються всякі солодкі штучки, я зрозумів. Що може бути романтичнішим за поцілунок у кабінці колеса огляду?

Чонгук мало не засміявся. Ох, він може перерахувати щонайменше з десяток крутіших місць для першого поцілунку і ще штук п’ять більш вдалих моментів. У нього вдома шість сотень томів сьодзьо манги, камон. Але знати це Техьону не варто. Тому…

Тому варто просто зробити це так, як завжди мріяв.

Чонгук тягне руку і кладе долоню на чужу шию, пальцем м’яко погладжуючи шкіру нижче вуха. Нахиляється ближче і невідривно дивиться у темні очі. У такі моменти йому здається, що довкола справді існує магія. Застигає весь світ, а у вухах лише биття власного серця та шум перемішаного дихання.

Техьон прикриває очі і трохи нахиляє голову, випрошуючи більше ласки. Милий. Чонгук не розраховував на таке трепетне ставлення.

— Справді хочеш цього? — Чонгук торкається чужого носа своїм і від цього, господи, хочеться верещати. І треба йому цей хлопчик-зайчик придуманий, коли є такий ось Кім Техьон?

— Хочу, — тихо, ледь чутно.

Чонгук обережно притискається до чужих губ, вдихає, заповнюючи себе сумішшю ароматів чужих духів та тютюну. Техьон майже відразу цілує. Злизує язиком залишковий смак кави, охоплює губи. Далі не лізе, зараз все дуже ніжно.

Зате гладить холодними пальцями обличчя, нігтями веде вздовж щелепи, а у Чонгука всередині вже метелики. Справжнісінькі.

Розплющують очі, здається, одночасно. Це… Дивно — цілуватися ось так, дивлячись у чужі зіниці, що залили всю райдужку. Там ніжність з жаром намішана, Чонгук це чудово розуміє. І вдячний, справді вдячний за те, що Техьон себе стримує.

Коли кабінку починає хитати від вітру, Чонгук відхиляється, але руку так і не забирає.

— Ти виправдав своє звання. Це був найнудніший поцілунок у моєму житті, — шепоче Техьон, а Чонгук на це тільки усміхається і знизує плечима. Відкидається на спинку незручного крісла, ховає руки до кишень.

— Але ти нічого не зробив, щоб урізноманітнити його.

Кім теж усміхається.

— Сьогодні ніякого сексу, а я хлопчик слухняний.

І, чорт, це явно зайве. Чонгук стискає долоні в кулаки, оглядаючи цю показову невинність. От же ж. Техьон дуже майстерно грає словами і це змушує баскетболіста напружуватися. Може ж і не помітити, як опиниться в чужому ліжку. А там ніякого сьодзьо та побачень. Простий, звичайний секс із наступним «було добре, до зустрічі» без будь-якої зустрічі в результаті.

Чонгук такого не хоче. Пам’ятаємо — Чонгук за стосунки, і щоб довше та міцніше.

Виходять вони із парку атракціонів за північ. Цього разу Техьон сам сховав свою долоню в чужу кишеню і незворушно крокував у бік паркінгу.

— Можливо, цей раунд залишиться за тобою.

Чонгук відволікся від погладжування чужої долоні і насупився. Що?

— Який раунд?

— Гри.

Чонгук зупинився.

— Який такий гри?

Техьон повернувся до нього, стискаючи чужі пальці. Сяяв нахабною посмішкою.

— Задниця чи серце Кім Техьона.

Чонгук хмикнув.

— Ми ж вирішили, що вона називатиметься інакше.

Економіст знизив плечима.

— Мені так більше подобається.

— Що тоді отримає Кім Техьон?

— Хто знає, пташко. Член. Або, може, купу рожевих сопель, судячи з твоїх уподобань.

Чонгук закотив очі.

— Не обнадіює.

Техьон кивнув.

— І не повинно.

Вони ще з хвилину попереглядались і знову рушили до паркінгу.

— Підвезти тебе? — Техьон зупинився біля гарної, чорної ауді. Чонгук знав, що Кім із досить забезпеченої сім’ї, тому наявності власного транспортного засобу не дивувався.

— Ти не додому?

Техьон хмикнув.

— Ні, вихідні ж. Мені треба до батьків.

Чонгук на це розгублено повів плечем.

— Тоді не треба. Звідси пряма гілка.

Техьон виплутав долоню з чужих пальців і швидко дістав ключі. Машина голосно пікнула, блимнула оранжевими лампочками.

— Боїшся залишатися зі мною у закритому просторі? — а ось і він, той самий Кім Техьон із клубу. Чонгук хмикнув.

— Ні. Просто не хочу тебе турбувати. І я знаю, що ти зараз скажеш, але все одно відмовлюся, — гаразд, боявся він закритих приміщень на самоті з Кімом. Але ж не буде признаватись, так?

Техьон усміхнувся, спираючись спиною на капот.

— Гаразд, пташко. Не буду тебе бентежити, — він підморгнув. — Як щодо ще одного поцілунку?

Чонгук відчув холодок, що пробіг по спині. Техьон дивився надто багатообіцяюче, щоб не побоюватися за результат цього вечора.

— Ей, я навіть не чіплявся. Останній поцілунок, — муркотів Кім, чіпляючи пальцями шнурки капюшона. На ньому все ще були речі Чонгука, але зараз це аж ніяк не скидалося на щось миле. Недоречно згадалися ті рідкісні хентайні манги, в яких героїня після ночі обов’язково вдягала сорочку свого хлопця.

Худі — не сорочка і жодної ночі не було, але настрій у цьому всьому проглядався саме такий.

— Пташка боїться, що не втримається? — Техьон якимось чином опинився прямо у Чонгука перед носом, а той знову все пропустив, відволікшись на власні думки. Баскетболіст мимоволі скосив очі на чужі губи, а коли підняв, зустрів цей майже зміїний погляд, виразно відчувши себе загнаним у пастку кроликом.

— Господи, який же ти солодкий, — голос Техьона звучав майже нещасно, а пальці давно пробралися під комір куртки, нагладжуючи шию. — Хочу тебе спробувати.

І чорт знає, що саме він хотів цим сказати, бо Чонгук подумав зовсім не про поцілунок. Думав не довго, аж до того моменту, коли чужі губи опинились прямо на його власних.

Цей поцілунок навіть віддалено не нагадував той, перший. Техьон мертвою хваткою вчепився в його шию і безсоромно ковзнув язиком у рот, вилизуючи все, до чого тільки міг дотягнутися.

Багато слини, ще більше нерозбірливих, але таких бажаних звуків.

Чорт.

Чонгук заплющив очі, слухняно віддаючись у такі загребущі руки. Техьон був не правий — цей раунд він безперечно залишив за собою.

Чонгук подався вперед, опустивши руки на капот машини. Якби він міг добре проаналізувати ситуацію, залишився б задоволеним. Куди ж клішованіше, так?

Порожня вулиця, машина, поцілунок. Техьон до нього притискається, вже давно обвив шию руками і це їхнє положення у просторі теж дуже нагадує одну зі сцен у манзі.

Було лише кілька прогалин. По-перше, вів цей безлад точно Кім і Чонгук навіть не намагався нічого змінити. По-друге, чорта з два баскетболіст взагалі міг думати. Ну чесно. Коли мрія потрапляє до рук, жодного терпіння та самовладання не вистачить.

Чонгука у цій ситуації рятувала лише наявність кількох шарів одягу. Все.

— Чорт, ти… — Техьон відтягнув зубами пірсинг на губі і відсторонився, ховаючи обличчя у чужій куртці. Чонгук навіть очі не хотів розплющувати. Саме цієї миті він готовий був погодитися на все запропоноване. Хіба секс щось зіпсує?

Зіпсує. Особливо якщо це стосується Техьона.

— Я поїхав додому. І зараз, щоб ти знав, дрочитиму на ту твою фотку.

Чонгук тихо засміявся, вкриваючи невдоволеного хлопця руками.

— На ній шматок моєї руки, — легко погладив кучеряве волосся, а Техьон підняв голову, блискаючи смішками у вузьких очах.

— У мене гарна фантазія і чудова пам’ять, — Кім зубасто посміхнувся і потершись носом об гладке підборіддя баскетболіста, вибрався з теплих обіймів.

— Я їду, тому що якщо ми тут постоїмо ще хвилинку, то мої обіцянки перестануть хоч щось значити, — Техьон махнув рукою і шмигнув у машину, гублячись за темним склом.

Чонгук поправив куртку і по всіх канонах провівши машину поглядом, з тупою усмішкою рушив у метро.

Вже вдома знайшов на телефоні повідомлення.

«Ніякого сексу до якого побачення?»

Чонгук зітхнув. Злитися не хотілося, та й розчарування жодного не було. Він раніше так не морочився, просто попався такий ось Кім Техьон, який з порогу відразу «погнали трахатись». От у Чона і прорвало греблю фантазій.

До цього навіть про важливість кількості побачень для якихось там кроків не замислювався.

«Третього».

Відповідь надійшла миттєво.

«Але ж можна не тільки секс, так? Про решту ми не домовлялися».

Чонгук це питання залишив без відповіді, але хребтом пробігся черговий холодок.

Не просто так це, точно не просто так.