1. Зустріч

Крізь сон він чує дзвін будильника. Ремус ненавидів просинатися рано. Напевне, не варто писати вірші до 2 ночі. Хлопець розплющує очі і простягає руку, щоб виключити цей жахливий звук. На екрані висвітлюється повідомлення від Лілі.

Лілі🦊

7:38 Привіт. Я сьогодні не зможу прийти на роботу, я щось прихворіла. Справишся один?

І як тільки ця дівчина просинається так рано?

Ремус

8:22 Ок, без проблем

Насправді проблема була. Один він навряд справиться. Сьогодні субота і у кав’ярні зазвичай дуже багато людей в цей день. Може написати Мері? Хоча ні, вона і так працювала багато цього тижня… Лайно.

Він піднявся з ліжка і зайшов на кухню. Поснідавши він одягнув перші светр та брюки, які він знайшов та вийшов на роботу. Кав’ярня знаходилась не далеко, 15 хвилин пішки. Ремус подивився на екран телефону, щоб перевірити яка година. 8:46, чорт. Кав’ярня відкривається о 9, а йому ще треба підготувати випічку, поприбирати… Хлопець почав бігти. Який чудовий початок дня…

*

Люпин відкрив двері кав’ярні, впустивши в приміщення свіже весняне повітря. Ставши за барну стойку він відкрив свої нотатки та почав перечитувати те, що він писав сьогодні вночі. Як завжди, гівно. Краще не писати в напівсонному стані, щоб не виходило ОСЬ ЦЕ.

Біля дверей зупинилась компанія друзів та зайшла до кав’ярні. Ця компанія складалась з двох хлопців та дівчини. Погляд Ремуса впав на першого хлопця з темним, довгим волоссям зав’язаним в пучок на потилиці. Дідько, він був дуже гарячим… Ці аристократичні риси, вилиці… Він був одягнений в шкірянку та джинси. Боже, він неймовірний. Містер пучок помітив його погляд та щиро посміхнувся. Від цієї посмішки серце почало битись сильніше. Якщо б хтось сказав йому, що у нього почервоніли вуха, він би до смерті заперечував це. Другий хлопець теж був красивим, але не так, як перший. У нього було коротке волосся, якого він, напевне, торкається 24/7. Ось, він вже це робить. Дівчина була з довгими темними косичками. Вона теж усміхалась. Друзі підійшли до Ремуса.

– Доброго ранку, що бажаєте? – запитав Ремус та дістав блокнотик.

– Ранку – заговорив містер аристократичність – Нам, будь ласка, два американо та…- він повернувся до дівчини – Доркас, що тобі?

– Лáте, будь ласка

– і лате. – містер прекрасний голос посміхнувся ще щиріше. Та куди ще більше… У Люпина паморочиться а голові?

– Ще щось?

– Ні, дякую

– Добре, буде через 8 хвилин, присідайте.

Коли Ремус вже зробив одне американо, він відчув на собі погляд. Повернувши голову на столик, за яким сиділа компанія він зустрівся поглядом з містером неперевершеність. Люпин не помітив, як почав посміхатись… Мати Божа, застреліть його…

Вже через декілька хвилин він несе напої. Друзі в цей час про щось збуджено говорили. Ремус поставив каву на стіл. Містер шкірянка посміхнувся і тихо кинув “дякую”.

Весь час, поки компанія сиділа у кав’ярні він посміхався, що робив хлопець дуже рідко. І він весь час думав про містера усмішку, через що переплутав декілька замовлень.

Коли Люпин забирав рахунок зі столика містера чарівність та його друзів він побачив серветку.

“+44……..    Напиши мені:)”

Це мій перший фанфік, капець