Глава 20.1

Звучання гітари та чарівний голос — запорука успіху. Особливо якщо ти підліток у старшій школі.

Я намагався опиратися незрозумілому бажанню слухати чарівний голос і далі, не припиняючи, і настільки, що ні руки, ні ноги не хотіли підкорятися. Я ніби просто завмер без змоги відвести погляду від Крист’яна.

— Come feed the rain,

Cos I’m thirsty for your love,

Dancing underneath the skies of lust*.

Мені хотілося встати і піти на сцену, але я тримався, як тільки міг. Чомусь перше, що спало мені на думку, так це страх, що Крист’ян кудись зникне, і я більше ніколи не почую чудовий спів. А я цього не хотів.

Може краще не ризикувати, а йти до нього? Може, варто все ж таки щось зробити?

Ні, Мелорі! Тримайся!

—Yeah feed the rain

Cos without your love my life

Ain’t nothing but this carnival of rust**.

Боже, не розумію, що мені робити. Тіло ніби не хоче слухати розум, моє єство несподівано захотіло просто спрямувати вперед, до того альфи на сцені, тому що цей голос…

Ні! Це точно якась магія! Потрібно терпіти, навіть якщо він дивиться прямо на мене! Нехай дивиться та посміхається, я не вийду!

— Don’t walk away, don’t walk away,

Oh, when the world is burning…

Don’t walk away, don’t walk away,

Oh, when the heart is yearning…***

Останній акорд. Пісня плавно закінчилася.

Зал вибухнув оплесками, люди схопилися зі своїх місць, палко радіючи виступу. Я нарешті звільнився з полону солодкого трансу, руки тремтіли, але я знову відчував владу над собою.

Жах який, коли хтось може так сильно на тебе впливати!

Хто Крист’ян Гамел такий?

— Ця пісня… — промовив Брендан, поки люди в залі кричали від захоплення, а Гамел спокійно прийняв заслужену увагу. — Мелорі! Він співав тобі!

— Що-що?.. — хрипко спитав я, а потім трохи закашлявся.

Дивно, тіло начебто на момент пісні зовсім відключили, а зараз я не можу привести його до норми.

— Що між вами? — ревниво спитав Пендрагон. — Чому він співав, дивлячись на тебе? Ти теж погляду не відводив!

— Ти… не помітив?.. — здивувався я. — Щойно…

— Що не помітив? Що між вами…

— Не може бути!

— Гаразд! — роздратовано пирхнув Брендан, а потім першим виставив свою оцінку на картці, де красувався один бал.

Він з дуба впав?! Все-таки, я теж суддя, і не танцюватиму під його дудку! Тому я поставив десять, чим викликав у Брендані тиху лють, судячи з погляду. Що там вирішив Ганс — я не бачив, але якщо Брендан виставив один бал, то перемоги Крист’яну вже не бачити.

Тоді чому він усміхається?

— Це занадто! — Брендан схопив мене за лікоть, а я чомусь злякався такого різкого дотику. — Чому він тобі такий важливий? Ми вже ніби зрозуміли один одного, досить дивитися на нього, досить захищати!

— Відпусти, — прошипів я, але хватка тільки посилилася.

— Було б набагато простіше, якби ти був покірним омегою! Знаєш, я починаю розуміти, чому альфи не бачать у тобі омегу!

— Вельми дякую! — гаркнув я, вирвавшись. — Гансе, попроси зробити перерву! Це терміново!

— Гаразд… — третій суддя, виявляється, злякався наших дій.

Ведучий оголосив, що в їдальні під час перерви можна придбати їжі, а виручені гроші підуть на благодійність, і тоді люди в залі повільно почали копошитися.

Я побіг за лаштунки, бо зрозумів одну просту річ, згадуючи усі можливі казки.

Крист’ян відставив гітару убік, коли я зміг дістатися до нього. Здається, він на мене чекав, адже проігнорував похвали захоплених омег, які намагалися його оточити.

— Не можу повірити, що ти встояв, — сказав Крист’ян так легковажно, ніби нічого не сталося. — А я ж усі сили на тебе перекинув, ти зіпсував мій план із захоплення омежки.

— Гамельнський щуролов! — випалив я, бо не знав, із чого взагалі починати.

— Це мій татко, — відповів він, а потім знизав плечима. — Той ще татко, він зненавидів дітей після тієї історії з Гамельном.

— Як ти пов’язаний із Щурячим королем?

— Правда? Тебе турбує тільки це? — усміхнувся Крист’ян, а потім підійшов, щоб цікаві омеги не спробували підслухати. — А як же допит, чому я на тебе націлився?

— А це важливо?..

— А ти завжди знайдеш, як мене здивувати.

— І взагалі, чому ти так спокійний? Хіба ти не божеволів з приводу перемоги?

— Але я вже переміг, — таємниче озвався Крист’ян, а потім поблажливо посміхнувся, ніби я зморозив якусь нісенітницю: — Несподівано я зрозумів, що хочу перемогти не в конкурсі. З талантом, який передав мені татко, я можу перемагати у музичних битвах завжди, навіть якщо не намагаюся. Це так нудно. А ось виграти в іншій війні — завдання складніше.

— Іншій війні?.. Ти на чиєму боці взагалі?

Крист’ян нахилився до мого вуха, я здригнувся від незвичної близькості альфи біля себе. Він прошепотів так, що я відчув його подих:

— А я не скажу.

— Що?.. — здивувався я.

Крист’ян, цілком задоволений собою, засміявся, коли відсторонився:

— Навіщо мені тобі говорити, на чийому боці я? Ти тільки й думаєш про роботу?

— Це ж серйозна справа! — сказав я, хоч чим більше говорив, тим більше веселився Гамел. — Зрозумій, тут замішана магія та величезні щури, далеко не кожен казкар знає про своє призначення, а ще я мушу завжди розрулювати всі серйозні ситуації, але це складно робити одному!

— Ось як? — Крист’ян усміхнувся. — Дуже зворушливо, тільки ось мені начхати. До речі, ти маєш приємний запах! Так і відчуваю аромат свіжих ягід…

Найжахливіше те, що для омеги це вважається чи не найголовнішим інтимним компліментом, а я такий почув уперше. Мене наче заціпило. Напевно, Крист’ян цього і домагався. Бачить же, який із мене безглуздий омега, тож намагається вколоти!

— Він пахне ожиною, — не можу повірити, що я так радий прибуттю Брендана. — А не звичайними ягодами.

— О, то твоя істерика вже пройшла?.. — жартівливо спитав Крист’яну.

— Ні, не пройшла. Ти мене дуже дратуєш, але якщо Мелорі бачить у тобі щось хороше, то я потерплю.

— Серйозно? Як банально. Але недовго тобі так говорити, адже зовсім скоро повернеться Хель, — і знову в його голосі прозвучав таємничий тон, який я не здатний розгадати. — Повеселіться на конкурсі! Я свою роботу зробив!

Він повернувся до омег, що чекали його, але несподівано, просто перед тим, як піти, сказав, не обертаючись:

— Знайду на ніч омегу із запахом ягід! Пофантазую, що трахкаю іншого.

— Ти на що це натякаєш? — моментально розлютився Брендан, ніби секундою раніше не намагався зберігати спокій.

Крист’ян тільки посміявся і пішов із групою омег. Цікаво, а на що Гамел натякав? Запах ягід типу… О боже! Він натякав, що уявить мене?!

Я почервонів від усвідомлення власної наївності у цьому плані. Крист’ян явно мене дражнить, а я нічого не можу з собою вдіяти.

— Мелорі! — Брендан повернувся до мене з реакцією переляканої дитини, я спочатку не зрозумів, у чому справа. — Пробач мені! Я не хотів тебе так хапати! І говорити так про тебе! Я трохи розлютився, зізнаюся! Тільки не злись на мене, гаразд?

— Все нормально… — запевнив його я, зворушений такою реакцією.

Він буває недоумком, але все-таки це не його діагноз.

— Правда, я не злюсь та навіть не ображаюсь. Ти не сказав нічого страшного…

— Ні, сказав! — наполегливо промовив Брендан. — Сказав, наче останній йолоп! Ти чудовий омега, просто сам цього не розумієш!

— Воу, легше… Я, правда, зовсім не…

Договорити я так і не зміг, тому що зовсім несподівано Брендан нахилився і доторкнувся своїми губами до моїх.

О Боже! Це що, справжній поцілунок? Легкий, але наполегливий, а найголовніше, перший у моєму житті!

Я онімів, коли усвідомив це!

Брендан відсторонився, а я одразу прийшов до тями, більше обурений, що він зробив це там, де ходять люди, та й взагалі… Я був дуже збентежений:

— Що ти робиш?!

— Це законно, повір, — відповів Брендан, посміхнувшись. — Я ж легенько.

Тобто можна і не легенько? Цікаво, як це?.. Ой, ні! Не про те думаю!

— Та що на тебе находить останнім часом?

Мені дуже хотілося втекти і подумати про те, що сталося, але герої книг ніколи так не роблять, от і я не зроблю.

— Ти зводиш мене з розуму, — зітхнув Брендан. — Ти чудово знаєш про мої почуття, але не поспішаєш відповідати взаємністю. Я починаю хвилюватись, коли з’являється ще один альфа, нічого не можу з собою вдіяти. Я довіряю тобі, але… — він зиркнув убік, куди нещодавно пішов Гамел, — не йому…

— Чесно кажучи, я теж не довіряю йому… — невпевнено промовив я. — Під час його виступу… Ти просто не так зрозумів… Боже, яка заїжджена фраза, тепер я розумію, чому люди її уникають!

— Він співав тобі, і це було дуже мило, — закотив очі той. — Якби я вмів співати та грати на гітарі, я б теж так вчинив, але…

— Та ні! Він син Гамельнського щуролова! — випалив я, гадки не маючи, чому мені так важливо переконати Брендана. — Його здатність дурманити людей своєю грою на гітарі, розумієш? Він намагався одурманити мене, але я встояв. Не знаю як…

— Так він… — тут Пендрагон зрозумів, що до чого. — О Мерлін Всемогутній! Я щойно знову поквапився з висновками і знову виставив себе ревнивим ослом?

— Саме так.

— От дідько! — слабо вилаявся він, а потім зніяковіло відвів очі. — Ну… поцілунок був не зовсім помилкою… Я навіть радий, що… ну… Ми вирішили.

— Ні, не вирішили, — склав руки на грудях я. — Ти думаєш, я зустрічатимуся з тим, хто навіть на побачення мене не зводив?

— Ні, не думаю, це не в твоєму дусі, — Брендан м’яко посміхнувся. — Але це мені подобається. Постійно не знаю, чого від тебе чекати. Але ти вже пообіцяв мені побачення.

— Це так.

Не буду приховувати, я дійсно чекаю цього.

— Пішли до зали, бо Ганс взагалі нічого не розуміє, — запропонував Брендан і я погодився.

Ми вийшли у невеликий коридорчик, де розбрелися люди, які прийшли на конкурс, та я поправив окуляри. Тільки завдяки цьому жесту я побачив, як щось метнулося під ногами і швидко обернувся. Коричневий щур пробіг повз. Хвилину. Він біг не до Крист’яна? Тоді до кого ж?..

— Давай, пішли, — Брендан узяв мене за руку й потягнув через натовп. — До фіналу залишилося не так багато часу!

Примітки:

* Напої ж дощ, адже я жадаю твоєї любові,

Що танцює під небесами пристрасті

** Так, напої дощ,

Тому що без твоєї любові

Моє життя — ніщо, лише карнавал тліну.

***Не йди, не йди, коли весь світ згоряє у вогні…

Не йди, не йди, коли серце розривається від туги…

Не йди, не йди, коли весь світ згоряє у вогні…

Не йди, не йди, коли серце розривається від туги…