Підводна течія

оригінал – https://archiveofourown.org/works/13618065/chapters/31267149

автор – beansie

 

Вілл ніколи не цілувався. Майк завжди радий допомогти.

 

Буде справді соромно, якщо після усього того, що відбулось, Вілл помре прямо тут, у підвалі Віллерів, розкинутий на купі покривал та безглуздих різнокольорових подушках. Він вижив цілий тиждень, знаходячись буквально в пеклі, борючись за те, щоб не бути одержимим демонічним монстром, але зараз готовий був відправитись на той світ через власне приниження. Він вже бачив заголовки газет: Місцевий хлопчик Зомбі помер від Ганьби, але цього разу насправді.

 

«Нікого? Тобто, взагалі нікого?»

Лице Вілла ще ніколи не було таке рум’яне, як в цей момент, що є значним досягненням для того, хто провів більшість свого життя у постійному приниженні. Він схопив найближчу подушку, одну з тих, яку поцупив Майк зі свого дивану  у вітальні, та заховав у неї своє лице. «Майк.»- Він намагався, щоб його голос звучав суворо, та вийшло м’яко і плаксиво.

«Гаразд, але я просто питаю. Нікого? Абсолютно? Що на рахунок Ханни? Після Зимового балу?»

«Ні»,- простогнав Вілл з-під свого кокону із подушки. Можливо, якщо він пробуде там чуточку довше, то зможе задихнутись  та втратити свідомість, замість продовження цієї розмови. Варто було подумати про це.

«Ти шуткуєш? Вона навіть не спробувала поцілувати тебе? Це грубо.»- Майк, що не зрозумів натяку для спасіння його життя( бо життя Вілла в даний момент), було на волосині та голова була заповнена різними думками. Він навіть не розумів, як вони дійшли до цієї теми, але Вілл зробив непоправну помилку, коли зазначив, що ніколи не цілувався, і Майк сприйняв це ніби власну образу.

«Так»,- він старався звучати невимушено, хоча всередині згорав зі стида. Здається, це спрацювало, тому що замість продовження розмови наступила некомфортна тиша. Вілл обережно відсунув подушку від свого обличчя.

 

Вони лежали так, один біля одного, поки Майк не запитав тихим та більш розсудливим тоном, – «І ти не намагався поцілувати її?»

Вілл пирхнув. –«Ні, Майк, я не намагався поцілувати її.»

«Ага.» – Знову настала тиша. –«Як так?»

 

Ворота зачинились, він знав це, але це не зупинило Вілла від роздумів хоча б хвилинку про те, чи не має змоги Проникач Свідомості знову добратись до нього. Він міг би швиденько змотатись до Вивороті , можливо, підізвати його, щось на кшталт,- Хей, Всемогутній Демон, чи не міг би ти прийти, зробити мене одержимим знову та зруйнувати моє місто? Я знаю, що тобі може бути трохи незручно, через плани, які напевне, ти вже маєш, але у мене зараз найбільш конфузлива розмова у моєму житті. Тому, якщо ти можеш знищити мене прямо тут, я буду дуже вдячний.

Довічне зруйнування цілого Гокінсу чи присоромлення перед Майком? Це справді важкий вибір.

 

Гірше те, що зазвичай Майк вміє добре читати його, і дуже рідко змушує його розмовляти на теми, через які він почувається некомфортно. В звичайний інший день, він би штовхнув Вілла у плече, та сказав, що він буде поряд, якщо той захоче поговорити про це. Насправді, Вілл ніколи не відмовляв Майку. Він не впевнений, що знає як.

«Я не знаю»,- відповів Вілл після затяжного мовчання, що насправді було відвертою брехнею, і він не звик обманювати друга. Правда в тому, що було занадто багато причин, щоб не робити цього. Починаючи з того, що вони майже не спілкувались з Ханною до того вечора, вона назвала його Хлопчиком Зомбі, що повинно було б прозвучати мило, але насправді засмутило. Також, причиною було те, що вона була вищою за нього, і він не був впевнений як наблизитись до неї, він ніколи не цілувався, і не хотів робити це в перший раз перед усім його класом, на липкій підлозі спортивного залу. Він також роздумував про те, що Ханна запросила його танцювати лише через жалість, а не через те, що хотіла поцілувати його. Також, він не був повністю впевнений, що взагалі хоче цілувати дівчат.

Але він не дозволяв останній думці заходити дальше, чим потрібно.

«Ти не повинен хвилюватись через це»,- сказав Майк, посуваючись позаду нього. –«Я знаю, що Дастін та Лукас можуть бути придурками інколи, але я не розповім їм.»

Вілл щиро посміхнувся, на відмінну від того, наскільки схвильовано він себе почував, тому що це був той Майк, якого він знав. Лукас і Дастін насправді ніколи не були злісними, і він знав, що вони ніколи не насміхатимуться над ним, якщо це буде ображати його, але Майк завжди старається захистити його, що заставляє його почуватись щасливим.

«Дякую»,- відповів Вілл притискаючи подушку до своїх грудей. – «Це через те що…вони вища за мене, розумієш?»

Майк розсміявся та Вілл також не зміг стримати посмішки. – «То й що?»

«Це просто дивно, окей? Я не знаю. Я просто не хотів, щоб мій перший поцілунок був з дівчиною, яку я ледве знаю, та до якої не можу дотягнутись. Я впевнений, що це було б жахливо.»

 

«Мій перший поцілунок був жахливий»,- визнав Майк і Вілл відчув як той здригнувся.

«Справді?»- Він ніколи не розповідав йому це. Вілл знав, що це сталось тоді, коли він зник. І він не був впевнений, що хотів знати більше.

«Ага», – відповів Майк з коротким смішком. – «Я намагався запросити Ел на Зимовий вечір танців, а також, щоб вона переїхала до мене. Але вона не розуміла що це за танці, і Дастін постійно кричав на рахунок шоколадного пудингу, і тоді… я зробив це. Я майже промазав, та поцілунок тривав не більше двох секунд.» – Вілл, як хороший друг, намагався стримувати себе, щоб гучно не розсміятись. Але йому не вдалось. Майк повернув свою голову та насупився на нього. – «О, я дуже щасливий, що мій травматичний досвід зміг потішити тебе!», – Пихнув він Вілла у плече з напівпосмішкою.

Від цього Вілл засміявся лише дужче. – «Ти запропонував їй з’їхатись ще до того, як поцілував її?» – дражнив він. – «Все розвивалось занадто швидко, так, Віллер?»

«Їй потрібно було місце, де жити! Вона вже майже жила з нами! Я поступив дуже шляхетно!», – пирхнув Майк в тій самій манері, коли вони грають D&D, та він повністю ігнорує сюжетну лінію, яку ж сам створив, та старається виглядати більш розлюченим, ніж він є насправді. Ця його риса була такою звичною, що це здавалось чарівним.

«Ти маєш на увазі, відчайдушно?»- запитав Вілл невинно та стиснув губи, щоб не посміхнутись.

Майк спостерігав за ним з відкритим ротом. Вілл протримався цілих 4 секунди, перед тим як голосно засміятись. – «Вау. Вау.»- Похитав головою Майк. – «Ось значить як, я запросив тебе додому, розказав ганебну історію, щоб тобі стало краще, і ось так ти мені віддячив. Неймовірно.»

Вілл саркастично закотив очі, тому що знав, що Майк не злиться. Він та Ел розійшлися мирним шляхом, і незважаючи на те, що для них це ще було болючим місцем, через короткий проміжок часу, вони знову стали хорошими друзями. До того ж, було приємно бачити, що вони знову жартують, як і раніше. Це зайняло в них трохи часу, після всього, що вони пережили, але інколи, їм вдавалось повернутись до моментів, які були раніше, коли вони могли сміятись та зависати разом, шуткувати один над одним без хвилювання, що між ними можуть бути непорозуміння. Іноді, Вілл навіть почував себе звичайним підлітком. Це майже заспокоювало.

 

«Гаразд, якщо це змусить тебе почуватись хоч трохи краще, я впевнений, що мій перший поцілунок буде навіть гіршим. Я хвилюватимусь занадто сильно, що безперечно все зіпсую.» – Він замовк на хвилинку роздумуючи, та не знав куди діти свої руки. – «Скоріш за все, я хвилюватимусь настільки сильно, що мене вирве. Романтично, так?»

Майк посміявся, пильно дивлячись на Вілла, опустившись на лікті. – «Тобі немає за що переживати. В цьому немає нічого страшного. Це не так важко, як ти думаєш.»

Це було сказано, щоб підтримати його, і він знав це, та намагався прийняти допомогу. Але це не зупинило його від бурчання, – «Легко казати тому, хто вже цілувався.»

«Це не так! Це справді не так важко, клянусь тобі.» -Майк все ще дивився на нього, серйозно та зосереджено, що Вілл відчував себе вразливим під його поглядом. – «Я ставлю на те, що ти будеш хороший в цьому.»

Вілл іронічно посміхнувся. – «Так, хто б не хотів бути покритим блювотінням, коли цілуватиметься з хлопчиком Зомбі?»

«Не…»- Розпочав був Майк та зупинився насупившись. – «Тоді не цілуйся з тими, хто називає тебе Зомбі», – закінчив він тихішим тоном.

Вілл вирішив не зауважувати, що Майк натякав йому на поцілунок з Ханною менше, ніж 10 хвилин назад. – «Без проблем, в такому разі це зменшує мої варіанти від нуля до мінус сорока.»

«Хей», -сказав Майк лагідно, так, як він звертається тільки до Вілла. – «Тобі потрібно розслабитись. Це лише поцілунок. Не роби з нього щось настільки важливе. Я впевнений, що є багато людей, що хочуть поцілувати тебе.» -Вілл обережно пожав плечима, тому йому не довелось відповідати. Майк все ще продовжував спостерігати за ним, тому Вілл заметушився під його поглядом, вирішивши дивитись знову в стелю. На секунду він подумав, щоб сховатись під подушкою знову.

Пройшло ще декілька в’язких хвилин та Майк голосно видихнув, ніби готував себе до чогось. – «Я можу тобі допомогти», -сказав він з язиком, що трохи заплітався.

 

«Що?» -Перепитав Вілл, повертаючи свою голову до Майка.

«Я… я міг би.» – Вілл дивився на нього не кліпаючи, як той старався підібрати слова. – «Я міг би показати тобі як цілуватись.» -На один момент Майк замовк, та зібрався з силами, щоб продовжити. – «Я поцілую тебе, тому ти знатимеш як це робити. В такому випадку, ти не будеш хвилюватись, коли наступного разу цілуватимеш когось.»

Вілл кліпнув один раз, другий, намагаючись зрозуміти чи справді Майк мав на увазі те, що він почув, чи може це його хворий сон, що ймовірно закінчиться тим, де Демогоргон чаює зі Стівом та Джонатаном, як це було минулого разу. Це було б більш правдоподібно, ніж те, що Майк запропонував йому поцілуватись. – «Ее, я… Що?»

«Тільки якщо ти хочеш!» -Швидко запевнив його Майк, відступаючи назад. – «Я просто подумав, що ти не будеш нервувати, якщо поцілуєшся зі мною, так? Тому що, кого це хвилює? Після цього, коли ти захочеш когось поцілувати, ти більше не будеш хвилюватись, адже вже знатимеш як це робити, правда ж?»

«Оу»,- тільки й зміг відповісти Вілл тихим голосом, відчайдушно намагаючись не думати кого насправді йому б хотілось поцілувати. – «Так, думаю так.. це має сенс.» Це справді має сенс, якщо не зважати на той факт, що цілувати Майка ще більш хвилююче, ніж сотню дівчат. Але Вілл не збирався це розголошувати.

 

«Так?»- запитав Майк затамувавши подих. – «Ти дозволиш мені?»

Це зайняло секунду у Вілла, перед тим як він кивнув, повільно та свідомо. Він не міг занадто серйозно про це думати, не міг, тому і не думав. – «Так», – замість того відповів він. Він не знав, коли в його горлі настільки пересохло.

«Тоді, гаразд.»- теж закивав Майк, хоча, здавалось, його думки були ніби десь далеко, але йому потрібно було щось зробити. – «Іди сюди»,- сказав він напівголосно, та все всередині Вілла перевернулось, що й налякало його. Але це ж Майк, і він не міг сказати «ні» Майку, тому він підсунувся ближче та сів в очікуванні, споглядаючи на нього. – «Отже, краще за все розпочинати повільно. Щось типу, взяти її за руку чи погладити по обличчю, щось такого роду.»- Майк нахилився вперед, взявши в руку його підборіддя та ніжно провів великим пальцем по його щоці. – «Це для того, щоб підготувати її, окей?»

 

«Окей»,- погодився Вілл знову тупо киваючи. Він більш чим впевнений, що якби Майк сказав йому Вдар її прямо в живіт, Вілл, це справді збуджує та дівчатам це подобається, він би також погодився.

Іншою рукою Майк взяв його за поясницю, притягуючи ще ближче, але не настільки близько, щоб вони відчули ніяковілість. Він нахилився так, що між їх лицями залишалось декілька сантиметрів, та провів своїм пальцем по губам Вілла. – «Розтули трохи губи»,- його голос понизився і Вілл був абсолютно впевнений, що вибухне прямо зараз.

Майк, мабуть, помітив його напруження, тому мило йому посміхнувся. – «Розслабся. Закрий очі», – прошепотів він, подихом торкаючись його губ. Він з тремтінням закрив очі, не маючи можливості контролювати все те, що відбувалось у нього всередині. Ніколи не міг.

Він повинен зупинити це. Він знав, що повинен зупинити це, тому що його серце готове було вибухнути з хвилини на хвилину, якщо Майк підійде ще ближче. Він повинен зупинити це, тому що відчував як горить місце у куточку його губ, саме там, де торкався його Майк, і якщо так продовжиться хоч трохи довше, всередині нього спалахне пожежа. Він повинен зупинити це, тому що він відчайдушно не хотів, щоб це зупинялось.

 

Він не зупиняв це.

 

Майк говорив майже шепотом, хриплим, напівглухим голосом так близько. – «Після цього ти просто нахиляєшся.»- Очі Вілла були закриті, і він нічого не бачив, просто слідував за його рукою, ігноруючи кляте серце, що розривалось. І нарешті поцілував Майка.

Маленьке але сильне полум’я розгоралось у нього всередині, розтікаючись по всьому тілу, дістаючи до кінчиків його ніг. Губи Майка були шалено гарячі та трохи потріскані, Вілл відчував як розчиняється в них. Він висунув руки, безнадійно шукаючи щось, за що можна було б вхопитись; та зімкнув їх на сорочці Майка.

Майк м’який та надійний, рішучий, але не наполегливий щодо його губ. Він цілував кожну повільно, змінюючи їх положення, і це заставляло горіти кожен сантиметр Вілла. Він занадто слабкий. Це було б навіть смішно, якби не було так страшно.

 

Майк відсторонився, повільно, лише на трохи, і Вілл привідкрив очі, щоб побачити як той знову нахиляється до нього, і в цей раз він вирішив бути готовим. Коли їх губи знову зустрілись, він закрив очі та стиснув сорочку Майка сильніше, притягуючи його ближче, та віддаючи всього себе поцілунку. Він відчув як рука Майка смикнулась у нього на талії, ніби він хотів тримати його міцніше, але зупиняв себе.

Через деякий час, Майк роз’єднав поцілунок знову, та не намагався продовжити його. Вілл поглянув на нього, боючись поворухнутись та вирішив сфокусуватись на важкому диханні Майка, що він відчував під своїми долонями. Рука на талії Вілла знову смикнулась, доволі сильно, щоб бути випадковістю, пройшовшись грубо по його шкірі.

«Бачиш?»- сказав Майк, після того як вони пролежали так ніби цілу вічність. – «Легко, правда ж?»- у нього збилось дихання, та голос звучав натягнуто та незвично дзвінко, але в той ж час настільки привабливо. Сказати чесно, Вілл облажався. Як він збирається знову стати друзями з Майком, якщо тепер знає, як відчуваються його губи на його губах, як виглядають його очі настільки близько, як звучить його дихання всього лише після короткого поцілунку? Майк забрав свої руки з його талії, ледве поворухнувшись і Вілл опустив свої долоні, подалі від його сорочки.

«Це воно?»- здивовано запитав він, адже це було так легко, коротко, ніжно та просто. Він очікував чогось… більшого. Мабуть, чогось більш страшного та складнішого.

 

Або, він просто хотів поцілувати Майка ще раз.

 

«Нуу так, це весь поцілунок.»- Майк підбирав правильні слова. – «Тобі… тобто.»- Він прочистив горло, Вілл помітив як його очі бігали. – «Ти… тобі не сподобалось?»

«Ні!»- Вілл поспішив його виправити. – «Ні, діло не в тому… я просто, не знаю. Я думав, це буде по-іншому…Не знаю.»- він видихнув, незадоволений собою, та продовжив знову. – «Здається, я уявляв, що це буде важче. Ти був правий. Це занадто легко.»

Майк засміявся і Вілл відчув неймовірну вдячність за те, що вони друзі. Він посміхнувся у відповідь, і уся ніяковілість моменту вмить розсіялась. – «Я казав тобі! Я знав, що ти будеш хороший в цьому. Взагалі, є й інші поцілунки, з язиком і все таке інше… так.»- Під кінець він звучав невпевнено, але все ж продовжував посміхатись Віллу, м’яко та лагідно, як він й умів. Вілл відчував, що його серце от-от взірветься.

Голос десь всередині кричав йому, що пора це закінчувати, варто влягтись спати та не згадувати цю ситуацію більше ніколи. Він свідомо ігнорував його. – «Так?»- запитав він, тому що це був безпечний варіант. Це могло означати будь-що завгодно, тільки якщо Майк не думає про теж саме, тоді…

«Так», – відповів йому Майк важко ковтаючи. Він дивився на Вілла так обережно та напружено. – «Я можу… я можу продовжити. Показати тобі це також.»- після цього була довга та важка пауза. – «Звісно, якщо ти хочеш.»

Мабуть, він так відчайдушно хотів почути ці слова, що не очікував, що Майк справді погодиться продовжити цілувати його. Минуло трохи часу, перш ніж він згадав, що повинен відповісти, ніби років томління не було достатньо за відповідь.

«Я…»- він кивнув. – «Гаразд.»- його голос такий тихий, майже як шепіт.

 

Майк підсунувся так раптово, що Вілл і не помітив як це сталось. Він майже повис на ньому, поклавши руки по обидві сторони від його голови. Він був сам не свій, ніби боявся що Вілл раптом передумає. Врешті він заспокоївся та поглянув на Вілла. – «Ти готовий?»

 

Вілл ніколи не був настільки не готовим до чогось за все своє життя. Він кивнув.

 

Майк нахилився до нього без лишніх слів, доторкаючись до губ Вілла так ж невинно, як і раніше. Вони не рухались деякий час, застигши в цій позі, допоки Майк не провів обережно язиком по нижній губі Вілла. Той привідкрив свій рот і Майк пішов далі, ставлячи своє коліно між його ніг та нависаючи над ним.

Вілл насправді не зовсім розумів що він робить, тому що Майк не пояснив йому, і його здивувало те, що він зовсім не хвилювався. Він дозволив Майку вести його, дозволив йому обережно заходити далі, дозволив йому покусувати його нижню губу, дозволив його рукам заритись у своєму волоссі, дозволив йому розбити себе.

 

Це воно і є, правда ж? Повільна тортура, що є найбільш болючішою, тому що приносить задоволення. Ловити краш на свого гетеро друга, хотіти чогось більшого десь зі сторони, і, можливо, думати про вас темними ночами, на самоті у своїй кімнаті, це одне. Але зовсім по-іншому це сприймається, коли ти знаєш як насправді відчувається його тіло поверх твого, як відчуваються його руки у тебе у волоссі, як відчувається його язик, коли переплітається з твоїм, і знати, що ти ніколи більше не відчуєш цього.

Тому що цілуватись з Майком, це ніби ковток свіжого повітря, що він отримав, повернувшись з Вивороті. Поцілунок з Майком, це ніби лагідне сонце, що світить тобі в обличчя влітку, коли ти катаєшся на велосипеді, це ніби слухати свою улюблену пісню по радіо, це ніби поставити рекорд у Ґалаґа (аркадна гра), після стількох невдалих спроб, це як вибити 14 та перемогти Тесалгідру (монстр з D&D). Це цілувати Майка. Це бути дома.

 

Це точно розіб’є його.

 

Він ніколи не зможе повернутись до того, щоб бути його другом після цього, він ніколи більше не зможе прикидатись, що все нормально, що все залишилось, як і було. Вілл проявляє ініціативу та обвиває руками його шию. Майк сприйняв це як сигнал, що можна рухатись далі, та повністю ляг на Вілла, їх тіла нарешті з’єднались. З Вілла вирвався короткий, різкий подих, та він зробив помилку, що поглянув Майку у вічі.

Вілл не дурний, він бачив те, як на нього раніше дивився Майк, з сумішшю жалості та обожнювання, так як він дивиться на цуцика місіс Апстон, коли той крутиться біля його ніг. Це той погляд, яким він дивиться на Холлі також. Ніби на молодшого брата. Як на друга.

 

Це не той погляд, яким він дивиться на нього прямо зараз.

 

Очі Майка широко відкриті, помутнівші, та дивляться на Вілла з такою проникливістю, якої він ще не бачив. Він дивиться з ненаситним бажанням. Він дивиться так, ніби хоче. Він дивиться так, ніби хоче Вілла.

У животі зав’язався дивний вузол, та з’явилась незрозуміла рішучість, тому це був Вілл, хто знову з’єднав їх губи у палкому поцілунку. Якщо це божевілля збирається закінчитись скоро, він візьме від нього якнайбільше. Його руки на шиї в Майка, лише трохи зариваються у його волосся, і він міг відчути це тремтіння, що проходило крізь все його тіло.

Вони настільки захопились один одним, що не почули кроки, що прямували до підвалу. Лише стук у двері змусив Майка відскочити, швидко сповзти з Вілла та влягтись під свою ковдру. Між ними було менше метра, як мама Майка відкрила двері та світло з кухні полилось в кімнату.

 

«Хлопці, ви ще не спите?»- майже прошепотіла вона.

Між ними була довга пауза, що переривалась їхнім глухим диханням, перед тим як Майк відповів. – «Да, мам?»

«Я тільки що говорила з твоєю мамою, Вілл. Вона сказала, що Джонатан забере тебе завтра в 10. Добре?»

«Гаразд!»- відповів Вілл, намагаючись, щоб його голос звучав рівно. – «Дякую, місіс Віллер.»

«Я вже збираюсь спати. Вам, хлопці, щось потрібно?»

«Ні, мам, нічого. На добраніч.»- відповів Майк більш різко, ніж хотів.

«На добраніч», – повторив за ним Вілл.

«Добраніч, хлопці. Спіть солодко.» – В підвалі знову стало темно, і лише проблиск світла виглядав з-під дверей. Вілл залишився лежати важко дихаючи, з мільйонами думок, що крутились в його голові.

 

Вони обоє лежали один біля одного та дивились в стелю. Він чекав поки Майк скаже щось, він відчайдушно хотів, щоб той щось сказав. Це він все розпочав, і Вілл благав, щоб йому вдалось перевести це все в жарт. Сказати будь-що, що б знищити це напруження, щось, що заспокоїло б його, що-небудь, що переконало б його, що їх дружба не зруйнована.

 

Майк мовчав. Руки Вілла горіли в тих місцях, в яких він доторкався до нього. Це не було помилкою поглянути в очі Майка знову.

Мовчазна тиша затягнулась. Вілл тихо видихнув та повернувся на свій бік, раптово виснажений. Він почув, як Майк поворухнувся позаду нього та відчув як його очі дивляться йому в спину.

Він вагався хвилину, і нарешті заговорив. – «На добраніч, Майк.»- це вийшло тихіше, ніж він очікував.

 

Це лише поцілунок.

 

«Добраніч, Вілл.»- його голос напружений. Вілл відмовлявся роздумувати про це.

 

Не роби з цього те, чим воно не являється.

 

Сон тихо поглинув його, і він зовсім не був проти.