Ні слонів, ні мордобою

Було б простіше якби Земля стояла на трьох слонах. Але планета, блять, кругла і колись цей день мав трапитися. Вони мали пересіктись.

– Сильніше, Іванов, блять, – хрипить Арестович і закатує від задоволення очі. Сергій ззаду ствердно угукає і тулиться лобом в його плече, пришвидшуючи рухи. Штани натирають стегна і Арестович думає, що нетерпеливий перепихон в туалеті з незнятим одягом це пригода підліткового рівня.

Він намагається вхопитися за раковину, рухається назустріч, наскільки дозволяє поза, і немічно ловить ротом повітря, поки Сергій звично кусає його плечі.

Спершу Іванов вкалатується неспішно і вдумливо, наче згадує як це. Наче довго не сидів за кермом і боїться надто розганятись. Але Олексій перед ним розводить ноги настільки широко, що здавалось неспущені штани не мали б того дозволити, і прогинається як березнева кішка, і Сергій, з дебільною усмішкою вдивляючись у його розчервоніле лице, кладе руки на боки і береться їбати так, що Арестович дряпається об стіну.

Він розуміє його найкраще. Ніхто з партнерів не підходить йому так, як Іванов. Вони якоюсь мірою схожі, хоч і не хочуть того визнавати. Конект у них налаштувався чудесний. А секс так ще кращий.

Ніхто не може дати Олексію того, що дає йому Іванов. Ніхто не може навіть вполовину наблизити його до тієї висоти, куди заносить його Сергій. Ніхто. За ці десять років не знайшлося нікого. То ж залізти в чужу білизну і примовляти «Я в тебе в штанах тут дещо залишив колись» здається таким же природним як і сніг взимку.

Петров погодився здати адресу за умови, що все пройде добре і без мордобоїв. І за коньяк. Зараз же Арестович стоїть перед дверима студії і вже не певен був, що все і справді закінчиться добре. Але Вова свій коньяк допив, то ж дороги назад немає.

Він довго думав, що скаже йому. Вони з Сергієм не бачились майже 10 років. Багато чули один про одного від спільних знайомих, але свідомо уникали зустрічей.

І от він тут переминався під дверима його студії як нерішуче дівчисько.

Як почати розмову?

З панібратського «привіт» як товариші, які довго не бачились із-за частих роз’їздів? Чи з холодно-офіційного «добрий ранок» наче він прийшов до нього на співбесіду? Тиснути йому руку, як старому друзяці? Чи обійняти, як товариша, якого знайшов у літньому таборі і після того ніколи не бачив? Як люди зазвичай спілкуються з передрузями і недокоханцями? Чи є якийсь особливий порядок?

Арестович знав, що ні до чого тут перед дверима не додумається і діяти треба за принципом пластиру: різко і одним махом. Але коли наважився шарпнути двері на себе і ті неочікувано легко піддалися, він настільки незграбно ввалився до кімнати, що відразу встиг подумки назвати себе клоуном.

Іванов сидів за столом і говорив по телефону, то ж вербальної реакції на таку елегантну появу не сталось, однак все те ж юнацьке і промовисте «блять» можна було прочитати в його очах.  Він кинув спішне «я передзвоню» в трубку і Арестович подумав, що дуже хоче аби трапилось диво і Сергій був би в гуморі.

– Це ж яка лиха біда мала трапитись, щоб тебе принесло на мій поріг? – ага, тримай кишеню ширше, буде він в гуморі.

– Не така масштабна як ти думаєш. – Олексій продовжував безпорадно стовбичити в проході і спостерігав як Сергій насолоджувався його ніяковістю.

– Ти так стискаєшся, Арестович… Знав би як ахуєнно… Не знав би тебе – думав би, що мамин дєвствєннік.

Олексій весь вкривається потом і дихає ротом через раз. Він заламує руки за спину та незграбно шарпає Іванова ближче до себе, від чого більше шкоди аніж користі – певне лишаться подряпини.

Арестович скрикує від неочікуваного укусу в шию і намагається поглядом сфокусуватись на чомусь конкретному. Рука неконтрольовано тягнеться до обличчя Сергія і неочікувано хочеться торкнутися його шкіри губами. Не те щоб кортіло цілуватись, бо не хочеться надавати цьому зайвих сенсів, але…

Іванов хоч і сидів за столом, та все ж вмудрявся дивитися зверху вниз. Олексій відчував щось середнє між «некомфортно» і «дуже некомфортно».

– Може запропонуєш кави?

– Ні.

Точно. Сергій може бути отаким.

Він бачив в його очах стільки зневаги, скільки не бачив за життя. Та й зрештою, а чого він хотів, коли прийшов до нього на поріг?

– Чого ти хочеш?

– Отак зразу? Може я сяду?

– Тобі потрібен майданчик…

– Твої манери, Сергію…

– …І ти хочеш говорити з «Ісландії».

Він по інерції задирає голову догори і Сергій не може цим не скористатись і вирішує вчепитись зубами у відкриту шию. Іванов виглядає так самовдоволено, наче розкрив страшну світову таємницю: Атлантида, Бермудський трикутник і єгипетські піраміди в його руках.

Отак.

Нахуй тебе, Міша Подоляк. Нахуй тебе, Володя Зеленський. Нахуй всі. Арестович однаково буде вертатись сюди.

– Сєрьож, – видихає Олексій і жмуриться від задоволення, коли на його члені стискається рука Іванова. Він кусає губи і схиляє обличчя до стіни.

Арестович не перестає повторювати його ім’я, як завжди, коли близький до розрядки. Кулаки смикають волосся Іванова, а сам Сергій нарощує швидкість, теж наближаючись до оргазму.

Олексій думає, що зустріч проходить значно краще аніж він собі планував. Згадує слова Петрова про мордобій і через шум у вухах чує як у двері починають грюкати.

– Вам що, блять, по сімнадцять років чи що? Не могли поїхати в якусь трахальню? Фу, господи. – нарікає за дверима Петров. – Як мені тепер ходити в туалет, уроди?!

– Нащо воно мені?

– Перегляди.

– Я схожий на людину, яку парять перегляди?

– Ні, ти ні.

– То..?

– Насправді я не придумав причин навіщо це тобі. Це мені потрібно.

– Ти не змінюєшся, Арестович.

– На жаль чи на щастя?

– Та похуй якось

– То яка твоя відповідь?

– Чи стану я твоїм інтерв’юером? А де букет і каблучка? Станеш на коліно і я подумаю.

– І ти не спитаєш навіщо мені це?

– Ти так важко приймаєш те, що комусь похуй на тебе? Я думав ти подорослішав.

Вова продовжує стукати в двері. Олексій задихається, а Іванов, задоволений собою, скалиться.

В Арестовича напевно хороший член – не те щоб Сергій експерт в чужих хуях. Але от він тримає його в руках і радше відчуває приємну ностальгію, аніж огиду. Він ні з ким з чоловіків не спав після Олексія і думав, що відвик від цього. Ніби від гейства можна відвикнути.

– Це ж ти прикинь… Вова тут за дверима і чує, що ти стогнеш як сучка остання, Льош. – Він каже це і різко перестає рухати рукою і, на диво, саме це і приводить Арестовича до оргазму.

Він розтікається в руках Сергія і кричить в сторону:

– Петров, с’їбись по-братськи.

Ніякої відповіді не звучить, а через хвилину з-за дверей доносяться звуки кроків.

– Давай, друже, як в старі добрі, – каже Іванов, стягує з себе презерватив і кидає в урну біля умивальника.

Арестович нічого не відповідає, лиш розвертається, непристойно облизує губи і опускається на коліна.

Ніякого, блять, мордобою.

І ніяких, сука, слонів.