Друге кохання

– Юнгі,мій милий Юнгі. Мені таак погано. Якщо ти мені відмовиш,то я вб’ю себе.

– Ні! Будь ласка не роби цього!! Я згоден. Я згоден з тобою зустрічатися.

Вони були знайомі всього два тижні. Два тижні як дізнавалися один про одного багато речей. Два тижні як зрозуміли що в них багато спільного. І в кінці цих чотирнадцяти днів прийшло зізнання у коханні. Пилка закоханість одного хлопця в іншого. І великий острах другого до першого.

– Хто так взагалі робить? Юнгі! Два тижні!! Всього два тижні ви знайомі. Яке щире кохання? Які відносини!? Юнгі, очухайся ти вже, це не нормально! Зрозумій ти мене! – майже прикрикував хлопець стукаючи пальцем по дерев’яній поверхні стола. Його брови зведені до перенісся, а вилиці напружені. Він був у гніві.

– Хобі, я не знаю. Він так благав. Мені стало його жаль? Я справді не знаю!  Він гарний хлопець, у нас багато спільних тем… Тому думаю це непогано, так? – благаючи дивиться парубок на Хосока, мов переконати хоче і гладить ніжно по руці. Прибирає біле пасмо з обличчя хлопця і криво посміхається на пекельно злий погляд Хосока. Той у відповідь на посмішку тане і сам заливається щирою посмішкою.

На вулиці галасливо бігають діти, хмари насупились і затягнули сонце на невеликий відпочинок. У кафе приємно лунала музика з радіо, люди навкруги обговорювали свої справи, почуття, роботу, навчання і банально погоду.

Хлопці сиділи біля вікна окремо від усіх. Їх настрій різнився один від одного, але спокійні розповіді лунали з вуст обох. Іноді вони сперечалися за щось забуваючи що навкруги є люди. Юнгі і Хосок знайомі не так довго і не так мало. Всього рік з маленьким хвостиком. Але один одного сприймають мов рідних, в жарт іноді називаючи себе соулмейтами.

– Я все ще на тебе злий! Ну справді, ну як так можна то!! Ти в нас пункт прийняття всіх бідних і нещасних? Ні? То нахуя взагалі погодився! – вже менш сердито проговорив блондин але попереджуючи кидаючи погляд на юнака поряд. Той жметься у диванчик сильніше, закусує нижню губу і хрускає пальцями. Йому безперечно соромно.

– Він сказав, що вб’є себе, якщо я не погоджусь з ним зустрічатися. Що мені ще було робити? Він би написав що це все через мене у записці і мене б обвинили! – майже ридаючи видає тихо Юнгі і закриває обличчя долонями. Ховаючись в першу чергу від погляду Хосока, а потім вже від світу і своїх проблеми. Йому ну дуже соромно.

– Ти ідіот,Юнгі. Він і вбити себе. Я тебе благаю. Не кажи дурниць, рука в нього не підійметься аби щось зробити. – з присмаком зловтіхи видає юнак і дивиться на дивну реакцію свого друга. Той прибирає свої долоні і дивиться сердито у відповідь.

– Я не думав що ти такий, Чон Хосок!! – вставаючи викрикує Юнгі і миттєво забирає свої речі аби піти геть з того місця. Втекти від принижуючого погляду Хосока. Бо йому все ще соромно за себе.

У слід була тиша. До болі у серці неприємна тиша. Хосок промовчав. Не викрикнув у відповідь щось образливе, не сказав піти Юнгі під три чорти. Нічого. Абсолютно нічого. І Юнгі прийняв це як прощання.

Час йшов. Конфлікт між Юнгі і Хосоком пройшов і вирішився. Сам по собі. Сльози, істерики, вибачення і слова. Багато розмов, які вони назвали просто “та само якось”.

Час йшов так само дико для Юнгі і його хлопця. Їх стосунки не були нормальними з самого початку. Вони й не стали адекватними. І ніколи не зможуть бути такими. Банально через відсутність почуттів одної сторони. Бо Юнгі не любив, не кохав і навіть не симпатизував. Це жалість. І хлопець це розумів.

Їх майже відносини виживали на повідомленнях з червоними сердоньками у кількості галактики й на одній зустрічі за увесь час. Хоча зустріч гарною й було не назвати. Прогулянка у ліс з мало знайомою людиною? Гарна ідея, чи не так?

Відносини жили лиш місяць і зносилися від повного розуміння що то проста жалість. Хосок видихнув разом з Юнгі. Спокій. Довгий і тривалий. Хотілося б у це повірити.

Але вірити більше сил не було. Юнгі закохався в того хлопця. В них все почалося неправильно, все закінчилося так само неправильно. От воно, продовження з щасливим кінцем… Хосок знов напряжно вздихнув дивлячись на майже літаючого від щастя хлопця.

– Юнгі, не веди себе мов тобі тринадцять. Чесне слово. Що у ньому такого гарнющого, що бачиш ти?  – закусуючи ручку питає Хосок і знов нахиляється аби до малювати лінію. Спільний проект по біології, яку так ненавидить Юнгі і так обожнюю Хосок. Прохолодна підлога не найприємніше місце для виконання завдання, особливо в пізню осінь.

– Він такий! Я не знаю як навіть описати тобі ті почуття. Мені так соромно за те що я тоді не зрозумів свої почуттів. Єдине що мені не подобається це його звички, це так, таке собі. – цикаючи на останні фрази,Юнгі знов береться за фарбу й розмальовує ділянку під назву. – Але ніхто не ідеальний у нашому житті, чи не так? Тому впевнений все буде ок. Хей! Хобі, кресли обережніше, ну! – сердито викрикує парубок і злегка дає по плечу хлопця навпроти.

Блондин зітхає і підіймає тулуб у сидяче положення та переводить погляд на зосереджене й трохе зле обличчя Юнгі.

– Не бачу ні одної причини його любити. Він вчиняв з тобою гидко. Тому ти дурний, Юнгі. Просто дурний. Я на кухню. Чай будеш? – у відповідь легкий кивок головою й тиша. Знов болюча тиша обох у кінець.

Сльози. Істерики. Мовчок. І кохання? Не радісне і зовсім не те про котре пишуть. Про яке знімають фільми. І про те що звучить у піснях. Абсолютно не так. Юнгі хотів бути з ним поруч, підтримати, пожаліти. Але той у відповідь лише називав парубка причиною всіх бід. Присилав розрізані руки й казав що якщо Юнгі зробить щось не те, той себе вб’є. Палке й ніжне перше кохання…

Зачісуючи пальцями білосніжне волосся,що трохи плуталося, хлопець щиро посміхався. На дворі тихий літній вечір, з невеликою прохолодою і піснями цикад. Ліхтарі освітлювали вулиці, іноді на шляху траплялися перехожі. Але загалом навкруги ані душі.

– Я звісно знав,що я такий увесь ідеальний, але Юнгі, це не привід мене копіювати і висвітлювати волосся! Тим паче тобі ну зовсім не йде!

– Правда? Ти от прямо так і вважаєш? – сміючись кидає у небуття Юнгі і дивиться на обуреного Хосока.

– Гаразд, тобі дуже личить! Задоволений?! З тобою спокою немає, взагалі! З ким я спілкуюся, жах просто! Ні поспати, ні поїсти нормально.

– Якщо ти прокидаєшся о шостій вечора, це не означає що я в цьому винен, Хобі. І взагалі, з якого переляку я ще винен у тому що ти погано їсиш? А ну швидко давай йди, буду тебе годувати, ти – дитя невгамовне. – майже криком видає хлопець й дає легкого потиличника. А за ним сміх. Щирий і галасливий.

Магазин зустрів хлопців ще дужчою прохолодою від кондиціонерів. Народу у пізній вечір вівторка було мало, від того легше дихати ставало у купу разів.

– Чого ти хочеш? Я сьогодні плачу. – позіхаючи каже хлопець і повертаючи макітру у бік вже не бачить поряд із собою юнака у барвисто – жовтій худі.

– Юнгі! Не топчися там, хутко ать – два й до мене. Інакше я заберу увесь магазин і платити будеш ти один. – голос проноситься між рядами стрімко міняючи положення чутності. А хлопець лиш посміхається вимучено і йде собі на звук друга.

– Я тут нещодавно знайшов скрін за минулі роки і там був той типок що тобі подобався. Ми з тобою такі крінж були. – ненароком видає Хосок,уважно вибираючи між двома смаками морозива. Тіло позаду напружується від неприємної теми, нижня губа одразу закусується і тихе питання “і що? “, вилітає із вуст. – Та нічого. То яке взяти все ж таки? Оце.. Чи може це?! Ой господи як складно то. – повертаючи голову назад каже хлопець і уважно спостерігає за своїм другом.

– Та й таке. Юнгі. Це все у минулому, чого ти. Не все було окейно, але ж ми вчимося на своїх помилках. Тоді для тебе то було щасливе й пилке кохання, а зараз інше. – ніжно бере долонь у свої руки і легкими дотиками гладить шкіру дивлячись у очі навпроти. – То все таки, що взяти? Га, котику.

– Та візьми ти вже той чортовий пломбір, Хосок і пішли звідти, інакше я тебе прямо тут зацілую за такі слова.

– То хто проти?

Юнгі ще довго ходив обурливо дивлячись на Хосока, що ну дуже солодко посміхався від такої реакції свого хлопця. Колись пилке перше кохання, посіяло у Юнгі острах в почуттях. Але це “колись” вже давно у минулому. А в їх ближчому майбутньому є лише вони. Вони і їх палке друге кохання.