Ресторанний переполох

Надворі стоїть неймовірна спека, що дивно, адже ще вчора в Сеулі без зупину лив дощ. Влітку погода така мінлива, що зовсім не встигаєш за нею стежити. Техьон дивиться на вулицю через вікно і замислюється про те, що йому вдягнути. Не хотілося, щоб було дуже жарко.

Чоловік крутиться перед дзеркалом, приміряючи різні варіанти одягу, все не те. Щоб омега не вдягнув майже все не так сидить. Кім підходить до шафи і шукає там найбільшу сорочку свого альфи. Він точно пам’ятає, що така там точно має бути.

— Знайшов, — радісно вигукнув чоловік, врешті решт знаходячи потрібну річ.

Техьон знімає з себе безформeну, вільну білу футболку, якою думав приховати найголовніше. Омега вдягає сорочку кремового кольору, що належить його альфі. Та ідеально сидить на ньому і навіть зійшлася на животі, приховуючи його.

Омега кидає погляд на годинник, який показує пів на третю. У нього сьогодні призначено візит до відомого ресторану. Точніше в один із мережi ресторанів, якa належить відомому в Кореї ресторатору.

Кілька днів тому йому зателефонували з організації, в якій він працює, і повідомили, що нещодавно в Сеулі відкрився ще один ресторан мережі «JTL».

Техьон знає про цю мережу ресторанів дуже добре. Знайомий з власником особисто. І не раз відвідував кожний з ресторанів.

Він міг і не погоджуватися на візит до одного із закладів JTL. Але чоловік втомився сидіти вдома без роботи. Йому хочеться вибратися хоч трохи в люди та смачно поїсти майже безкоштовно.

Якийсь час тому омега кілька разів на тиждень міг ходити по кафе та ресторанах з перевірками. Він також їздив на перевірку в інші міста. За той час, який він крутиться у ресторанній справі, він встиг заробити авторитет та повагу, а головне – довіру.

Техьон увійшов у ресторанну сферу майже одразу після університету. Омега закінчив вищий навчальний заклад за спеціальністю «Ресторана справа». Диплом з відзнакою. Навчання давалося чоловікові без особливих зусиль, все тому що йому дійсно подобалося те, чому його вчили. І досі подобається.

Спочатку, він працював в одному з журналів, вів там колонку про ресторани та готелі Кореї. Разом з ним працював ще один омега, який писав саме про готелі. Пізніше, коли Кім вже трохи освоївся у цій сфері, дізнався достатньо тонкощів, вирішив відкрити свою організацію з ревізії ресторанiв. Тому на даний момент він не просто відомий ресторанний критик, а й власник організації.

Цій організації вже понад п’ять років. Техьон зібрав найкращу команду, знайшов помічників, які займаються управлінням, бухгалтерією, звітністю, адже самому Кіму більше подобається саме перевірка закладу, ніж паперова тяганина. Просто свого часу йому захотілося мати свою справу у цій сфері. Нині він лише контролює роботу своїх співробітників.

Кім збирає в невелику сумку все, що йому може знадобитися і нарешті виходить із дому. Омега викликає таксі, оскільки їхньою машиною сьогодні скористався альфа.

Авто доїжджає до потрібного закладу дуже швидко. Дивно та на дорогах навіть не було заторів. Техьон, розплатившись, виходить з машини і прямує до ресторану. Заклад зовсім новий, навіть вивіски з відкриття не прибрали, хоча минуло вже достатньо часу.

Усередині величезний зал, стіни якого пофарбовані в м’які бежеві відтінки, де-не-де з коричневими вставками. По залі розставлені квадратні столи, стандартні, на чотири персони. Біля входу стоїть один із співробітників, який уточнює, чи наявна резервація. Оскільки Техьон прийшов несподівано, нікого не попередивши, його провели за один із вільних столиків.

Відразу подають меню. Омега оглядається, позначаючи для себе, що інтер’єр саме цього ресторану йому подобається найбільше. Особливy увагу привертає панорамне вікно, через яке відкриває вид на житлову вулицю. Чоловік знаходить поглядом барну стійку біля якої стоїть майже весь персонал. У цей час у залі не так багато людей, тож офіціанти просто стоять і чекають, коли для них буде робота.

Техьон гортає меню, відзначаючи те, що в ньому є фото страв, від яких у чоловіка слинки течуть. У животі відчувається приємне ворушіння і почуття голоду. Йому терміново треба щось з’їсти.

Він кличе до себе офіціанта і робить замовлення: паста у вершковому соусі та десерт якийсь.

Готову страву йому приносить приблизно через двадцять хвилин або трохи більше. За цей час він встигає спостерігати за обстановкою у залі. Було зайнято ще три столики крім його. Люди спокійно обідали.

Приступивши до своєї пасти, щойно її приносять, Кім встигає з’їсти зовсім небагато. Омега відчуває як надходить нудотa, і він відсуваючи тарілку з пастою, намагається спробувати десерт. Теж не йде.

Техьон кличе офіціанта і просить принести щось інше, а сам іде до вбиральні. Його все-таки знудило. Приводить себе в порядок і повертає до зали, сподіваючись, що цього разу все пройде успішніше.

Але нажаль. Салат, який цього разу принесли, теж не пішов. Він знову кличе до себе офіціанта. Змінює замовлення.

Так продовжує кілька разів. Техьон своєю поведінкою лякає персонал.

Біля барної стійки зібралися майже всі співробітники та обговорюють те, що відбувається.

— Чи може це перевірка? Ми ж чекали її цього тижня… — припускає бармен, хлопець альфа.

— І що тоді, у нас все погано? — перелякано вимовляє дівчина омега, одна з офіціанток.

— Він майже все меню перепробував, — каже хлопець омега, який обслуговує стіл Техьонa.

Весь персонал стривожений та наляканий. Вони зовсім не розуміють, що робити у такій ситуації.

— Може зателефонувати до містера Чона? — пропонує ще один із співробітників зали, здається наймолодший на вигляд омега.

— Навіщо мені дзвонити? Що тут відбувається? — несподівано підходить чоловік.

— У нас схожe перевірка і з поганим результатом, — повідомляє бармен.

— Що це означає? — цікавиться Чонгук, власник закладу.

— У залі сидить чоловік, і він перебрав усе наше меню. Щоразу повертаючи мені майже повну порцію, — розповідає офіціант, за столом якого все ще сидить Кім.

— Хлопці, — лунає збоку. — Це ж відомий ресторанний критик Кім Техьон.

Молодий хлопець розгортає мобільний телефон екраном до всіх. На ньому фотографія Техьона та коротка стаття про нього.

Персонал ще зовсім зелений, оскільки ресторан новий, деякі з них ще не стикалися особисто з людьми з перевірки. Лише чули.

— Техьон? — запитально вимовляє Чонгук і відходить від своїх співробітників і озирає зал. Знайшовши потрібний столик, чоловік прямує туди. — Що ти тут робиш?

— Чонгук? — зводить погляд на чоловіка. — У мене призначено перевірку тут сьогодні.

— Ти налякав мені весь персонал, влаштував переполох, — повідомляє Чонгук.

— Але чому? — не розуміє відразу.

— Вони сказали ти перебрав усе меню, щоразу повертаючи все офіціантові, — доносить до омеги те, що сам почув від своїх співробітників.

— Ох. Вибач. Я не навмисне. Це все малюк, — винувато вимовляє чоловік і кладе долоню на прихований живіт.

— Те, моє життя, тоді не варто було приходити, — голос і погляд просякнуті ніжністю.

— Все нормально. Треба порозумітися перед твоїми хлопцями. А то вони досі дивляться на мене злякано та нервово.

— Гаразд.

Техьон піднімається зі свого місця. Чонгук одразу ж його обнімає, кладе руку на талію. Вони йдуть разом до барної стійки, де все ще стоїть весь персонал.

— Хлопці ви вибачте, що так вийшло. Ви напевно подумали, що у вас все погано? — І отримує позитивну відповідь. — Я просто трiшки вагітний, це малюк такий вередун. — м’яко посміхається Техен і його долоня лягає на прихований під широкою сорочкою вже не маленький живіт.

— Ох, ми вас вітаємо, — долинає від хлопців.

— Тепер усе зрозуміло, — полегшено видихає.

— А в меню у вас все чудово. Я його не раз куштував. У Чонгукa не може бути погано. — каже омега і повертає голову, дивлячись на чоловіка. — Відвезеш мене додому?

— Звичайно, — лагідно відповідає Чон. — А ви не стійте. Всі повертайтесь до роботи.

Чонгук веде Техьона і відвозить додому. У машині альфа каже Техьону, що в його положенні не варто влаштовувати такі струси шлунку і малюку.

Поки альфа та омега їдуть додому, у ресторані відбувається цікавий діалог.

— І що це було? Чого це містер Чон повинен вести додому? — чується обурення та невдоволення в голосі одного з офіціантів.

— Тому що містер Кім його чоловік уже багато років, — відповідає чоловік омега, адміністратор ресторану.

— Як це чоловік? — подив у голосі та здивування на обличчі.

— Хах, обломися. Тобі нічого не світить із нашим господарем.

Їм справді нічого не світить. Тому що любов у Техьон і Чонгука дуже міцна і вірна.

Вони знайомі вже багато років. Колись давно їх випадково звела доля, на одній зустрічі критиків та рестораторів Кореї. Ще тоді вони й не могли подумати, що будуть один одному чоловіками. Життям та повітрям.

Доля підносить комусь щастя і його треба берегти та цінувати. Техьон і Чонгук дуже люблять один одного, і цінують.