Можна…

Та сама галявина, те ворог був знищений. Та сама яма, що насправді є входом у лігво стародавнього звіра. І білочубий Дух, що зараз стоїть на краю того входу і дивиться униз. Джек міцно стиснув палицю в своїх руках і дивився у безодню ями. Крок-… І Джек приземлився на кам’яну підлогу лігва.

“Не найкраще приземлення…”- подумав хлопчина потираючи свій бік.

Фрост почав роздивитися навколо: он на стелі ще висять клітки, де колись були поневоленні Зубні Крихітки – помічниці Туф. Хоча тих кліток небагато залишилось –  деякі ще висять на іржавих ланцюгах, інші вже давно попадали на підлогу і погналися від удару. У тунелях ще можна було побачити одиниці давніх жахів, що там і пожирали Фроста своїми жовтими очицями. Та незважаючи на їхню присутність, у залі та тунелях після останнього візиту хлопця стало… Світліше.

– Що ти тут робиш?.. Джек так захопився оглядом навколо, що не помітив як на нього весь цей час дивилися із одного з самих темних тунелів.

– Я.. – Джек, Боже мій, ось він перед тобою, той кого ти шукав, ну чому ти стоїш, як вкопаний, скажи щось!Але він не встиг, як його тут же перебили.

– Що, прийшов познущатися?! Ну давай, чого ти, смійся, хихочи з того, що ти зі своїми друзями-хранителями зробили зі мною! Давай-

Пітч замовкнув, як тільки фігура Духа постала перед ним, буквально за кілька метрів від Короля.

– Я хотів вибачитися..- прошепотів хлопець.

–… І за що ж цікаво?

– За все, за все те що зробили ми з хранителями… за те що я з тобою зробив…

– Ти.. -здавалося Блек зараз розірве від злості-Прийшов простити вибачення?! У мене? Я ніколи, нікому, нічого не пробачаю!! Неважливо, що мені зробили, я не пробачу, я помщюся тій істоті, поверну весь той біль, що я отримав від неї у десятикратних розмірах!! Я-…

Всхлип. На підлогу щось капнуло і Пітч здивовано замовкає. За весь час свого монологу він стояв до Джека спиною і не бачив, що відбувається позаду. А Джек – заплакав. Далі почувся гучний стукік дерева об камінь, відлюння якого, здавалося, почулося у найвіддаленіших проходах темного царства. Блек уже хотів було подивитися, що такого сталось, але не встиг, бо відчув незначних поштовх – Дух Холоду враз налетів на нього за спини з обіймами.

–Я не знущаюсь! Я не збрехав, коли казав, що хочу вибачитися. Пітч, я справді шкодую, прошу, пробач…

Він назвав його по імені? Він шкодує? Справді шкодує?… Повелитель Жахів не знав що й відповісти на це, тому просто дозволив себе обіймати й далі.

Вони могли б так простояти й довше, проте Джек відпустив його, почулися тихі кроки босих ніг і Джек підняв свій дерев’яний посох.

– Можна, я… завтра прийду?

Настала тиша. Така гучна і гнітуча, що хлопець уже ось-ось готовий був полетіти звідси..

– Можна…