1

Мавка – це містична істота української міфології, що живе у лісі, заманює туди людей і лоскоте їх до смерті.

Техьон вже декілька тижнів спостерігає за цим парубком. Він кожного вечора приходить до річки та займається своїми справами: то книжку читає, то малює, то на гітарі грає, то музику слухає, то просто спить. Інколи, коли хлопець засинає, він підходить ближче, розглядає то його привабливе юне лице, то його малюнки. Люди вже давно втратили зв’язок з природою, вони більше не гуляють у лісі так часто, як колись, та не піклуються про навколишній світ.

Але цей юнак здивував Техьона. В один з днів, коли він звично вмостився біля улюбленого дерева з книжкою в руці, поряд відпочивала компанія підлітків. Після себе вони залишили сміття і хлопець зупинив їх, змусив прибрати, налякавши «штрафом». Техьон не знає, що таке «штраф», у лісі таких слів ніхто не використовує, але має бути чимось поганим, якщо невихована компанія так швидко прибрала за собою й пішла геть. З тих пір мавка почав приглядатися до хлопця ще більше, відчуваючи до нього симпатію.

Техьон знає, що вони з сім’єю живуть зовсім недалеко, з цього місця Техьон навіть може побачити їхній будинок. Нещодавно дві дівчини сиділи тут та розмовляли про нових поселенців, багатіїв-науковців. Казали, що син в них син хоч куди – й розумний, й виховний, й на лице вдався. От тільки на контакт з однолітками майже не йде: вже п’ять місяців живе тут, а  ні друзів, ні дівчини досі не має, дарма, що такий красень. А цей хлопець га-арний, такий, що і вбивати його не хочеться. А ось поцілувати…

Техьон насупився. У своїх думках знову занадто низько нахилився, майже поцілував. А якби прокинувся? Хлопець почухав голову й тяжко зітхнув. Перетворитися б на когось, кого він любить, заманати до лісу й там вже зацілувати його хоч до смерті, але Техьон не може. Немає в незнайомця нікого, в кого він був би закоханий. З одного боку це не давало Техьону заманити красунчика до лісу і це розчаровувало. З іншого ж піднімало настрій. Чому – Техьон і сам не знав.

Ще раз тяжко зітхнувши, мавка підвівся та повернувся до лісу, залишаючи незнайомця на самоті. Але він ще повернеться і можливо в наступний раз йому все ж таки вдасться поцілувати хлопця.

***

Чонгуку подобався його новий будинок. Тут набагато спокійніше ніж в місті, пахне квітами, травами та свободою, поряд річка й ліс, а головне – його більше не турбують проблеми з диханням. Так, батьки вирішили переїхати сюди саме через Гука, через його проблеми зі здоров’ям. Він більше не міг жити у місті, тому їм довелося змінити величезний мегаполіс на невеличке містечко, яке інколи хотілося назвати селом.

Не те щоб його батьки, які присвятили все своє життя ботаніці були сильно розчаровані: це містечко дозволяло їм не стримуватися у своєму єднанні з наукою.

Друзів тут завести не вдалося: Гуккі не був занадто закритим хлопцем, але й сильного бажання спілкуватися з оточуючими не мав. Зате юнак почав часто ходити до лісу, насолоджуватись співом птахів, ненав’язливим шумом річного потоку і приємним вітром.

– Не варто тобі так часто туди ходити, синку, – сказав якось старий дідусь, що мешкав у сусідньому домі і помітив як Гук знову йшов до річки, тримаючи в руках книжку. – Там мавки в лісі. Заманять та до смерті залоскочать.

– Не хвилюйтесь, дідусю. Немає в мене того, в кого могла би мавка перекинутись, – Чон посміхнувся та й пішов далі, до свого улюбленого місця. У мавок він не вірив, в кінці кінців, вони у двадцять першому столітті живуть. Але й ображати дідуся Гуку не хотілося: той вірив в існування нечистої сили, а Чон просто не сперечався з ним.

Книжка була чудовою, але втома після занять дала знати про себе і хлопець почав провалюватися в сон. І Чонгук міг поклястися, що перед тим як повністю провалитися у сон він бачив хлопця. Неймовірно гарного, такого, що дихання спирає і серце калатає від одного погляду. Але змусити себе не засинати не зміг.

***

Цей юнак, що міг бути звичайною ілюзією його сонної свідомості, ніяк не виходив в Гука з голови. Він навіть почав йому снитися! Так кортіло дізнатися хто ж цей чарівний парубок, як його звати, скільки йому років, звідкіля він.

– Ого, хто цей красунчик? – мама взяла в руки його скетчбук, розглядаючи нещодавній малюнок. – Твій хлопець?

– Ні, мамо, – Гук почервонів та забрав скетчбук з маминих рук. – Немає в мене ніякого хлопця. А це… Це просто незнайомець, якого я бачив всього лише раз.

– Добре, добре, милий. Як скажеш, – мама розуміюче посміхнулася й залишила поцілунок на його щоці. – Не засиджуйся довго у лісі та візьми ковдру. Сьогодні прохолодно, – жінка простягла сину термос. – Чай гарячий, тому будь обережний.

Чонгук поцілував маму у щоку, подякував і зібрав все у рюкзак, прямуючи до свого улюбленого місця.

Завернувшись у ковдру та попиваючи смачнючий чай, заварений мамою, Гук малював. І як би він не намагався відволіктися на пейзажі, всі думки поверталися до незнайомого хлопця, якого могло навіть не існувати і все то було лише черговим сном.

Хотів намалювати квіти – намалював цього хлопця в квітах. Хотів намалювати пташку – намалював цього хлопця з пташкою. Хотів намалювати дерево і вгадайте що? Знову намалював цього хлопця!

Гук роздратовано відклав олівець та скетчбук у сторону, допив чай і закрутив термос, ховаючи його у рюкзак. Вдягнув навушники та увімкнув улюблену пісню. Йому треба відволіктися й трохи відпочити, бо думки про хлопця, що міг навіть не існувати в реальному житті, змушували його нервувати.

***

Навкруги нікого не було, а парубок спав, тому Техьон, не гаячи ні секунди, підійшов до нього і присів поряд навколішки. Він такий милий, сидить загорнутий у ковдру й насолоджується сном.

Мавка поглянув на його блокнот з малюнками, що лежав поряд, підняв й шоковано завмер. Парубок малював його. Це ж точно він – ось у квітах, з пташкою, біля дерева. Техьон перегорнув сторінку й знову побачив своє лице. І на наступному аркуші також він.

Коли юнак побачив його? Невже він був занадто необережним? І чому він продовжує так багато малювати його? Чи можливо, що він побачив його всього один раз і відразу закохався? Старий дуб завжди розповідав історії, де головні герої закохуються одне в одного з першого погляду, але чи можливо це між мавкою та людиною?

Техьон не міг сказати, що він закоханий, але хлопець був йому цікавий, парубок йому подобався.

Мавка насупився. Йому негайно потрібно щось вигадати. Вирішити, що він буде робити з власними почуттями та можливими почуттями людини.

***

Знову Чон прийшов на улюблене місце. Тепер він намагався менше малювати, тому сьогодні він прийшов з книжкою. Але багато прочитати не вдалося. Тихе “Хей”, що можна було переплутати з шелестом вітра у кронах дерев та траві, змусило Гука підняти голову й оглянутися. Тут хтось є. Чи Гуку це лише здалося? Він вже збирався повернутися до книжки, як знову почув цей голос.

–  Я тут, – незнайомий, але такий прекрасний голос лунав звідкись з лісу. Відклавши книгу в сторону, Чонгук почав виглядати хто ж там, але ніяк не міг побачити. – Ходи сюди, допоможи мені, – голос гукав його, просив допомоги і Чон не міг це проігнорувати.

– Хто ти? Куди йти? Я тебе не бачу, – юнак насупився, оглядаючи дерева, але не бачив навіть силуету. Він зробив декілька кроків до берегу й завмер, думаючи чи варто переходити на інший берег й шукати власника прекрасного голосу.

– Йди до мене, йди, – Гук слухняно перейшов на інший берег по містку та пішов далі, у ліс. – Отак, молодець, ходи сюди – Чон йшов далі й далі, бажаючи поглянути на власника голосу, якому потрібна допомога.

Не помічаючи як зайшов ще далі у хащу лісу, Чонгук вражено зітхнув. Власником прекрасного голосу виявився той самий хлопець, якого Гук бачив усього лише раз, засинаючи, а потім ще безліч у свої снах, та на власних малюнках.

Серце почало калатати в грудях. Швидко – швидко, що аж в горлі все то відчуваєш. І говорити складно – язик чомусь слухатися перестав. Він ніколи таких гарних хлопців не бачив, незнайомець в реальності ще гарніший, ніж в його снах. А парубок стоїть, чарівно посміхається і мовить. Руку простягає, наче кличе, а Гуку довго думати не треба. Він у відповідь свою простягає, вкладає у теплу долоню і не відмовляється підійти ближче.

– Ти хоч розумієш у чиї руки попав, юначе? – чужі руки обіймають його і притискають до дерева, в очах ніжність, а на губах посмішка. Ні, Чонгук не знав. Але здогадувався, що це те саме, про що його кожен день дідусь з сусіднього будинку попереджає. Гук потрапив до рук мавки. А ще декілька хвилин тому він був би впевнений, що їх не існує.

– Ти мавка? – Чон не боявся, лише хвилювався, серце в грудях спокою не давало. Йому б зараз аркуш й олівець в руки – красу цю намалювати. Вкотре.

– Так, я мавка, – парубок посміхнувся, залишив поцілунок в куточку губ, змушуючи Гука вражено завмерти. – І я збираюсь зацілувати тебе до смерті, – здається, у Чона сердце в грудях зупинилося, коли хлопець поцілував його. Чонгук не зволікав ні хвилини – відразу ж відповів. І навіть погроза не змогла його налякати, та й кого можна таким налякати – зацілувати до смерті, хіба ж таке можливо? – А ти смерті зовсім не боїшся. Як тебе звати?

– Чонгук. А тебе?

– Техьон. Кім Техьон, – мавка посміхнувся і залишив ще один поцілунок на чужих вустах.

– Ти справді хочеш мене вбити? – Чон закусив губу, свідомість нарешті почала повертатися до нього, хоча він все ще був зачарований красою Техьона. Він вже не міг втекти від мавки, Гук сам дозволив собі дурість потрапити у його руки.

Техьон весело розсміявся, відійшов на крок, стискаючи чужу долоню в руці і повів хлопця за собою, ще далі в ліс.

– Ну, я би вже залоскотав тебе, якби хотів. Зараз я хочу показати тобі дещо. Для твоїх малюнків, – через деякий час Техьон зупинився. Він привів їх на чудову галявину, осяяну сонцем, з безліччю лісових квітів.

Чонгук завжди міг знайти щось прекрасне у навколишньому світі: метелик на квітці, незвичний листочок на дереві, гарненька хмаринка у небі. Але ця галявина наче колиска природи – ще жодного разу не торкнута людиною. Він дійсно мав намалювати її, чого б йому це не вартувало.

-Поклич мене, коли прийдеш. Я проведу тебе, – Техьон стояв сзаду, обіймаючи та притискаючи Гука до себе. Він декілька разів поцілував його у шию, змусивши парубка зашарітися.

– Так, звичайно, – Чонгук закривав, прикидуючи о котрій йому треба сюди прийти та що з собою брати. Техьон у не треба було навіть запитувати чи подобається хлопцю це місце – все й так було написано на його обличчі.

***

В цю ніч Гук спав дуже добре, хоча був впевнений, що через очікування наступного дня взагалі не зможе заснути. Як це не дивно, йому снився Техьон. Він цілував його, обіймав та… робив те, чого Гук ще не дозволяв нікому.

-Куди це ти так спішиш? Невже побачення? – його мама здивовано дивилась як син швидко з’їв млинці, випив каву та побіг збирати речі.

-Мамо, ні! – Крикнув Чонгук, шукаючи свої олівці по всій гостинній кімнаті. – Де я залишив свої олівці?

-У шухлядці під телевізором, ти ж малював нову татову квітку, – відповіла жінка, яка вже давно звикла до того, що Гук залишає свої олівці, кісточки та фарби по всьому дому.

– Яке там побачення. Його крім малюнків та пейзажів нічого не цікавить, – тато посміявся та повернувся до смартфону, читаючи сьогоднішні новини.

– До вечора! – Чонгук нарешті зібрав все необхідне, поцілував маму й тата та вибіг з дому, прямуючи прямо до лісу. Чи хвилювався він перед зустріччю з мавкою? Так. Тому що він йому подобався. Чи боявся він? Ні, якби Техьон хотів його вбити, то зробив би це вчора.

Погода сьогодні видалася прекрасна: яскраве сонце зігрівало, але не припікало, літній вітерець м’яко грався з волоссям, а крилаті хмари в небі не могли закрити сонце, якби їм того не хотілося.

-Техьон, – зайшовши у ліс, хлопець одразу ж погукав мавку.

-Ходи до мене, – темний силует за деревами гукав його йти далі в ліс і Чонгук не став довго думати – відразу ж ринувся за ним. Він біг між деревами лише чудом не перечіпаючись через коріння. Чи то Кім спеціально обрав таку дорогу, щоб Чон не нашкодив сам собі випадково? – Скоріше, – спіймати мавку для людини було завданням нереальним, проте й зупинитися Гукі не міг.

В кінці кінців, Гук наздогнав свого мавку й повалив того на землю, всідаючись зверху. Так, Техьон піддався, але відчувати перемогу все одно було солодко.

-Я сумував, – Кім поклав руки на чужі стегна й зітхнув, спостерігаючи за хлопцем.

-Всього лише ніч пройшла, – насупився Чонгук, не в змозі зізнатися, що й сам сумував.

-Хіба цього часу не багато? – Кім оперся на лікті й чмокнув юнака, викликаючи в нього посмішку й змушуючи зашарітися. Чонгук не став чекати доки його поцілують по-справжньому й сам обійняв та поцілував мавку, насолоджуючись дорогоцінними хвилинами.

– Ходімо, я хочу малювати, – піднявшись з теплого тіла, Чон притиснув до себе сумку й попрямував до галявини. Техьон незадоволено простогнав – хотілось ще хоча б декілька хвилин поцілуватися з цим солодким хлопцем. Але малюнки то також добре. Техьон підвівся і попрямував за парубком, напрямляючи його до галявини.

Чон сидів між ніг Кіма, малюючи галявину звичайним олівцем. А Кім обіймав хлопця зі спини та спостерігав за тим як на аркуші з’являється лінія за лінією, складаючись у малюнок. Він відчував смачний запах волосся Гука та час від часу залишав поцілунки на його плечах, шиї та щоках.

-Я починаю думати, що ти правда хочеш зацілувати мене до смерті, – Гук розсміявся, обережно виводячи на аркуші чергову квітку.

– А ти думав, що я жартував? – Техьон ображено засопів ззаду, – Я дійсно збирався це зробити, але передумав. Неможна помирати такому таланту.

– Чому ти взагалі вирішив мене заманити до лісу?

– О, я вже ду-уже давно спостерігаю за тобою. Ти цінуєш природу, захищаєш її. Ти дуже гарний та милий – я обожнював дивитись як ти спиш. А ще я люблю твої малюнки. Я завжди гортав твій скетчбук, коли був шанс. І я там ду-уже гарний, – Техьон розсміявся, коли Чон ойкнув та почервонів. Того, що Техьон бачив власні зображення у його скетчбуці він аж ніяк не очікував.

– Це не те що ти думаєш, – чому Гук почав виправдовуватись він і сам не знав, але просто не міг не зробити цього.

– Я знаю, сонечко, звичайно це не те, – Техьон допоміг Гуку розвернутися до себе лицем та вкотре поцілував.

***

Так вони стали зустрічатися кожен день. Чонгук швидко завершив з малюнком галявини і Техьон почав водити його у різні місця в лісі, показуючи все те прекрасне, що так старанно охороняли лісні духи. Гуків скетчбук вже майже закінчився, але змусити себе зупинитися він не міг: з кожним місцем натхнення приходило все більше й більше, випускати олівець з рук просто не хотілося.

Хлопці не тільки обіймалися та цілувалися. Проводячи час разом, вони часто розмовляли про все на світі: про людей, про мавок, про ліс, про міста, про сім’ю Чона, про сім’ю Кіма, про лісних духів та їх закони і традиції, про самих себе. Здається не залишилось жодної теми, яка б була необговореною. Доволі часто Гук приносив до лісу свій телефон та включав Тє смішні відео, фільми та музику, доки сам продовжував малювати.

Парубки й не помітили, як зблизились. Так, в перший день свого офіційного знайомства, вони вже цілувалися, але ж це не робило їх близькими людьми. Вони нічого не знали одне про одного. Зараз вони все ще цілуються, ще більше ніж раніше, Гуку інколи навіть здається, що Техьон точно хоче зацілувати його до смерті. Але тепер вони знають один одного набагато краще, навіть можуть передбачити реакцію на ту, чи іншу дію. Тому зараз їх цілком можна назвати близькими.

Ось і зараз, доки Техьон сидить під деревом та розповідає чергову цікаву історію, Гук поклав голову на його коліна і насолоджувався приємними дотиками пальців мавки та вже рідним голосом.

-А скільки тобі років взагалі? – слухаючи історію про те, як знайома мавка Техьона намагалася заманити до лісу княжого сина, а замість цього стала його дружиною, Чонгук насупився і зацікавлено поглянув на співрозмовника.

– О, ми не рахуємо їх… Багато, напевно, – Кім знизав плечима – він не міг згадати, коли саме народився, той точну цифру назвати не міг.

– Якщо застав князів, то так. Багато, – Гук зітхнув та закрив очі. – Вибач, що перебив. Продовжуй будь-ласка.

– А на чому я зупинився? А, точно! Вона йому говорить «Не піду я за тебе, я дитина лісу і маю залишатися тут»…

***

Черговий день, коли Чонгук прийшов до лісу. Сьогодні Техьон збирався показати йому ще одне чарівне місце у лісі для його малюнків і парубок чекав на це з нетерпінням. Вчора тато подарував йому новий скетчбук, наче відчував, що натхнення ніяк не хоче покиадати хлопця. Знав би він, що його натхнення – це Кім Техьон, лісова мавка.

– Ходи до мене, – видно, Техьону знову закортіло погратися, замість того, щоб просто вийти до нього, він гукає його до лісу. Гук зітхнув, не відчуваючи сильного бажання бігти, проте слухняно пішов до лісу, слідуючи за голосом Техьона. – Ходи, скоріш ходи! – у голосі Техьона було чутне явне нетерпіння і Гук починав відчувати те ж саме.

– Нащо ми знову граємося у твої ігри? Чому ти просто не можеш вийти до мене, Тє? – Гук насупився, але продовжував свій шлях вслід за голосом.

– Скоріше йди до мене, коханий, – Чон ледве не перечепився через коріння дерева, почувши останнє слово. Вони з Тєхьоном цілувалися, обіймалися, проводили час разом, але вони жодного разу не зізнавалися один одному у симпатії. Невже його мавка вирішив зробити перший крок? Хлопець вже майже біг за вже рідним голосом, доки всередині все горіло від нетерпіння.

– Тєхьон, почекай, давай поговоримо! Вийди до мене! Я також! Я також тебе кохаю! – намагаючись зупинити Кіма, Чонгук закричав, зізнаючись у власних почуттях.

– То ходи за мною. Скоріше! – мавка все не бажав зупинятися, продовжуючи тікати від Гука. Куди ж він його веде, чому не можна просто зупинитися та поговорити. Чонгук бачив темний силует серед дерев, але ніяк не міг наблизитись до нього. Неочікуванно силует завмер, а потім щез! Техьон просто зник! “Знов його витівки з силою мавки!” – незадоволено простогнав Чонгук у думках, розглядуючи місцевість навкруги та намагаючись знайти Кіма.

Неочікувано він відчув руки на своїй талій і вже планував розвернутися, як його почали лоскотати. А Гук дуже боявся лоскотки, з самого народження. У лісі зазвучав голосний сміх та прохання припинити, проте Техьон чомусь не реагував. Чон впав на землю, намагався закритися, уникнути чужих рук, проте його продовжували лоскотати. “Невже це те саме?” – злякано пронеслося в його голові – “Він вирішив залоскотати мене до смерті!”.

– А ну забирайся! – злий голос Техьона десь поряд, не над ним, звук поштовху і його нарешті перестали лоскотати. Намагаючись привести дихання у норму, хлопець почав озиратися. Техьон стояв поряд, розлючений, дарма що пару з вух немає. А навпроти також стоїть Техьон, одяг від пилу обтрушує і дивиться так ображено, наче його тільки що зрадили. Що за чорт? Невже весь цей час він йшов не за Техьоном? Не за своїм Кімом. – Це моя людина, як ти взагалі ризикнув підійти до нього?

– Я роблю те, що і всі мавки. Заманюю людину у ліс і лоскочу її. Те, що не зробив ти, – хмикнув Техьон-підробка і неочікувано перетворився на іншу людину.

– Я повторюю, це моя людина! – справжній Техьон допоміг Чону піднятися й обтрусити одяг, а потім здвинув парубка за спину, наче відгороджуючи від іншої мавки. – Якщо ти ще раз до нього наблизишся, я клянусь, що вб’ю тебе! – незнайомець закотив очі, хмикнув, але не став сперечатися – просто зник. – Ти в порядку? Він нічого тобі не зробив? – Техьон відразу ж повернувся до Чона, почав оглядати його руки, лице, шию, мацати ребра.

– Хей, ні я в порядку. Він лоскотав мене, як це зазвичай і роблять… мавки, – переконавшись, що з юнаком усе добре, Кім стиснув його в обіймах та поцілував.

– Я так хвилювався! – зізнався Тє, залишаючи ніжний поцілунок у куточку губ. – Треба було сильніше його вдарити. Але за дещо я йому вдячний… То ти сказав, що кохаєш мене? – хитра посмішка на обличчі мавки зовсім не радувала сором’язливої душі Чонгука.

– Ну… Так, сказав, – чесно зізнався хлопець, не в силах більше тримати в собі почуттів. Він взагалі-то також злякався! І дійсно повірив, що Тє вирішив його вбити!

– Я тебе також, – вирішивши не довго не мучити Чона, Кім поцілував його. – Ходімо, коханий, я покажу тобі те місце, що обіцяв. А після зацілую до смерті!