Пограємо?

— Я забороняю тобі кудись виходити з палацу вночі, гадаєш я такий ідіот що не помічав цього? Від сьогодні біля тебе буде знаходитись посилена охорона.

Чоловік кричить на міс Хван, посеред пишної королівської зали.

Жінка навіть не повертається до нього обличчям, вона лише посміхається, вдивляючись у темну ніч.

“Чому ж ти завжди мене недооцінюєш?”

За 6 років шлюбу, вона розкохала його, вони були чужими один одному. Це було прийнято в королівських сім’ях, не завжди між парами було кохання, взаєморозуміння та інші відзнаки гарних відносин.

Їй навіть не було вже боляче з цього, занадто давній біль, щоб він тривожив її.

Кунсу завжди був таким, він так обожнював себе, і “нові” гроші що зовсім не розумів як має себе вести. В нього не було королівської крові, так батьки були заможні, але ті гроші були занадто свіжими, щоб передати сину сенс цих грошей.

“Пам’ятай чим ми здобували цю славу, та могутність Єджі, ти не маєш нас підвести.”

Їй прив’язували це з дитинства. Ніяких емоцій, небажаних думок, та бажань які не регламентовані правилами. Вона не має нікого підвести.

— Ти мені взагалі чуєш? Триклята ти жінко!

Король продовжував кричати, Єджі і далі полинала в думки.

“Треба буде запитати, яка її улюблена партія всіх часів, цікаво буде взнати її думку.”

— Не забувай, я маю таку ж владу як і ти, тому ти просто не можеш мені заборонити виходити, тим паче якщо я роблю це з охороною, та під чітким наглядом.

Голос жінки був холодним, вона просто не дозволяла собі підвищувати його градус, він був цього недостойний.

— Добраніч, його величність, спокійної ночі.
Вона ледве схилила голову, та поглядом дала знак охороні щоб та відкрила двері перед її виходом з приміщення.

Хван чула як Ку ще щось кричав у слід, але думками вона готувалась до нової нічної прогулянки.

———

Місіс Рюджін лежала на холодній простинні, вона була зібрана.

Чорні штани з високою талією, шовкова сорочка з двома розстебнутими ґудзиками. Вона навіть спеціально для гості, легко накрутила волосся, для неї хотілось.

Але та спізнювалась.

Вже був поставлений годинник, та накрита дошка, навіть фігури вже стояли. На дубовому столі в саду як завжди стояв кувшин з водою, та ваза з одним піоном, Рю, знала що їй подобається.

Погляд королеви бігав від настінного годинника що показував майже північ, до відчинених настіж дверей спільні у сад.

“Ти ніколи не запізнюєшся, невже партія відміняється?”

Фактично це не було ще запізненням, лише 13 хвилин пройшло з назначеного часу, а рахується від 15.

23:58

Скоро годинник відіб’є 12, тоді Шин справді почне хвилюватись.

Але цього не відбулося.

З лівої сторони біля “екзотичних” видів троянд чуються голоси. Вона розуміє що королева на місці, коли чує тиху звітність охорони, що вони прибули до місця призначення, та відповідь щоб ті зачекали її біля входу до палацу.

Рю підривається з ліжка, швидко заглядає в дзеркало, перевіряючи як вона виглядає, та знову дивиться назовні.

Перед нею стоїть Єджі, з двома синіми трояндами, у легкій чорній сукні з відкритою ногою, та мальвінкою. Каштанове волосся лежить на плечах.

Рюджін може поклястись, що це неймовірно, але коли її очі підіймаються до обличчя, то розуміє наскільки. Погляд спрямован тільки на неї, очі суперниці це єдине що вона бачить, бо та закрила решту трояндами.

Ця картина лякає. Дві правительки протилежних королівств, в одній кімнаті. Так можна? Вони давно вже про це не думають.

— Зіграємо?

Шина відчуває посмішку в голосі.

— Звичайно, моя королева.

———

В серпні ночі ще досить теплі, але вітер по трохи починає холодати. Сьогодні Рю не може зосередитись на словах Єджі.

— Якщо туру б’є тура, матує ферзь на g2. Якщо туру б’ю ферзь – мат ставить кінь з поля f2. Гей Рю, я повторюю тобі цю комбінацію вже 3 раз, що сталось?

А королева просто переживає, щоб її опонента не застудилась з такими ̶н̶і̶ж̶н̶и̶м̶и̶,̶ ̶т̶р̶о̶х̶и̶ ̶б̶л̶і̶д̶н̶и̶м̶и̶ ̶в̶і̶д̶ ̶п̶р̶и̶р̶о̶д̶и̶,̶ ̶с̶х̶о̶ж̶и̶м̶и̶ ̶н̶а̶ ̶ф̶а̶р̶ф̶о̶р̶ ̶ відтриктмми через специфіку сукні плечами.

Дівчина мовчки встає, йде в кімнату та бере якийсь плед з ліжка. Вона тихо підходить ззаду до Єджі, та торкається пальцями спини тої, щоб вона трохи аідсунулась від спинки стільця. Тепер та має змогу накрити її пледом, та в кінці легко притиснути його до тіла. Хоча обидві знають, що робиться це виключно через бажання Рю.

— Не варто було, тобі не слід відволікатись від гри через такі нісенітниці. Тим паче час для твого ходу збіг, отже ти програла.

Хван з сумом наче б то це вона програла партію констатує факт.

Шин швидко споглядає на дошку, та битву яка там відбувалась ще 30 секунд тому, і просто посміхається.

— Я програла лише один раз за останній тиждень, це вже прогрес.

Погляди зустрічаються.

Зараз вони не королеви, представниці один з найдавніших монархічних сімей світу. Не конкурентки, якими їх прозвала преса та суспільство.

Зараз вони Рюджін та Єджі, просто дві дівчини які полюбляють шахи, та компанію один одної. Хван вчить як грати, а Рю як знову відчувати.

Рю здається ще ніколи не втрачала можливість та здатність відчувати. Вона завжди була щаслива, позитивна. Єджі вчилась цьому, наче пташка що знову вчиться літати, після довгої перерви ходіння по землі.

І літати солодко, літати може кожен, але не всі бачать цю можливість. Комусь страшно за думку інших, або просто страх всередині, ти не маєш відрізнятись від інших, будь таким як всі.

А їй не хотілось, набридло бути в стаді, і миритись з цим наче це її вирок, вона може літати. Може жити так як хоче вона, не так як хоче Кунсу, а як відчуває сама.

Шина допомагала їй розправити ці крила, в неї був якийсь даний від природи вогонь, який постійно жадав свободи, пригод. Вона залюбки ним ділилась з вчителькою шах.

Рю любила це відчуття від їхніх зустрічей. Вона знала що королевам не можна було так зустрічатись, але вони це робили. Шин знала чим це може обернутись якщо про це знають десь за палацами. Їх позбавлять всього. Хоча ні, майже.

———

Рюджін сидить на ліжку, тепер вона навіть не та Рю що пів години тому вчилась такій давній грі, зараз вона просто читає про флористику та значення квітів. Вона знала що Хван розумна, отже квіти були вибрані не просто так.

— Пу пу пу. Дівчина заправляє пасму випавшого з-за вуха волосся. О! Нарешті, троянди, так .. подивимось, що тут пишуть.

“Сині троянди – символ таємничості. Їх дарують людині, яку вважають унікальною і чудовою”

Вона прикриває рот рукою, та ще рази 4 перечитуючи абзац падає спиною на подушки позаду.

Їх хочеться сміятись, бігати, радіти, і просто бути живою. Рю знає, що з почуттями у Хван дивні відносини, і виражати їх не через слова їй простіше.

Правителька тихо вибігає у садок, та сідає на гойдалку під яблунями. Їй хочеться присвятити кожну зірку на цьому небі Єджі, кожну, без виключення.

Зараз вона жива, і жива завжди коли в неї є щось пов’язане з королевою Хван.