Гра

Тиша. Але така напружена. Вони самі в кімнаті. Ні, вони самі в цілому маєтку. Один, як не дивно, це знав, другий — здогадався…

Цю тишу порушували лише важкий подих детектива й рідкісні глибокі видихи математика. Як цікаво вийшло, саме ця думка пролунала в їхніх головах. Для божевільного детектива вона була цікавою, бо його вперше хтось зміг так обманути, і він тепер у пастці. А для носія червоних, як кров, очей, це була просто прекрасна картина, над якою той так старався. Просто шедевр на мільйон доларів, хоча можливо лише для Вільяма. Так званим “шедевром” щойно назвали зв’язаного, збудженого під дією афродизіаку (чи навіть афродизіаків) Шерлока, очі якого були затулені широкою стрічкою із ніжного шовку, але досить туго затягнутою. Скрученими були не лише руки за спиною, а й до парних ніжок стільця припнуті розведені ноги. Детектива це трохи вразило: “Навіть ноги. Видно він знає мої витребеньки…”

Думати головою було важче, ніж зазвичай, а от ляпнути лишнього…

— І що ж ви збираєтеся робити, мій лорде? — Очевидно, хто його викрав і все це зробив. Він чудово знав, що це під силу лише одній людині на весь Лондон, якщо не на всю Англію.

— Думаю, ви будете мовчати, аби я не дізнався ким ви є насправді. Це означає те, що я впізнаю ваш голос, адже вже його чув, — продовжив детектив, іноді роблячи глибокі і різкі вдихи, щоб наповнити свої груди повітрям. Кримінальний лорд знову промовчав, даючи змогу договорити Шерлоку: — Я знаю лише одну людину, яка підходить на цю роль… Чий голос я б впізнав і хто на таке здатен. Так, Вільяме Джеймсе Моріарті? — гордим тоном мовив риторичне запитання Голмс. Та Ліам не з тих людей, яких можна так легко вразити, зрештою, він такий хід подій вже передбачив. Його обличчя ніяк не відреагувало, коли детектив сказав саме його ім’я (точніше не зовсім його, але зараз це не важливо).

— Не хвилюйтесь, Містере Голмс, я не збирався проявляти таку неповагу до вас і мовчати. Я ж стільки разів давав вам змогу дізнатися хто такий Кримінальний лорд, то чому ж зараз я буду ховатися? — Вільям давно обійшов Шерлока, бо ця гра належить йому і він тут встановлює правила. Детектив був трохи вражений. Голмс сподівався, що Лорд буде мовчати через страх, що його розкриють. Але так навіть цікавіше.

—Що ж, Ліаме, тоді мені цікаво, що ти зібрався робити? — задав доречне запитання брюнет.

— А дія афродизіаку не робить відповідь на це запитання очевидною для геніального детектива, який щойно зрозумів хто його викрадач? — таку невихованість і грубість, як відповідати на питання (риторичними) запитаннями, Вільям дозволяв собі лише з Шерлоком. Лише ця людина могла зрозуміти весь підтекст його слів до самих кісток. Це іноді справді вражало. Він все ще інколи згадував ту розмову після здійснення його плану на Ноатіку та те, як швидко Голмс зрозумів, що той аристократ був лише актором і що за цим стоїть лялькар. В той момент червоноокий замінив своє дивування на інтерес. Саме тоді він вирішив додати ще одного героя до своєї п’єси, але сам Моріарті неочікувано для себе відкрив, що ця персона зацікалила його дещо більше, ніж просто детектив.

—Оу… То ти збираєшся виправити те, що зробив наркотик, який ти сам мені ввів. Як мило, — зухвало зробив висновок детектив, вириваючи математика з думок, і явно нариваючись.

— Думаю ви, пане Голмс, не в тому становищі, аби ось так говорити. Але нічого, я примушу вас благати, — судячи з інтонації останнє слово було сказане точно не Ліамом, якого знає Шерлок, а самим Кримінальним Лордом. Він посміхнувся зухвалою і гордою посмішкою (наче я коли побачу, як горить Москва), наче кіт, який спіймав свою жертву і спостерігає, як та страждає, сподіваючись вижити. Ось це почуття протистояння, яке їм обом подобається, яке вони прекрасно розуміли без слів.

Авжеж, зараз Моріарті вигадав, на його думку, гарне покарання для детектива. Він обережно розв’язав свою червону, наче троянда, краватку й нахилився до зв’язаного Голмса. Вільною рукою він натиснув на горбик, що з’явився на темних штанах якийсь час тому. Його важко було не помітити, адже, через розведені ноги синьоокого, тканина штанів була натягнутою. Шерлок вдихнув через зуби і закусив нижню губу настільки сильно, що ще трохи, і він відчує металевий смак червоної речовини із лейкоцитів, тромбоцитів і еритроцитів (яке важливе уточнення), аби заглушити стогін, який ледь не виривався із його уст. А все через дотик до свого, в даний момент, досить чутливого місця. Далі Ліам розстібнув ширінку, після чого спустив трохи білизну разом із штанами і дав волю хтивнику Голмса — це розслабило напружене тіло. Через зав’язані очі все було більш чутливим ніж зазвичай, а тут ще й дія афродизіаку, яка посилювала цю чутливість в n-ну кількість разів. Це ще добре, що він не приймав опіум перед тим, як потрапити сюди.

Думки Шерлока перейшли до того, що зараз відбувається: “Зачекайте, навіщо Вільям щойно це зробив? — дійшло до синьоокого. — Ліам просто так би нічого не робив. Він щось задумав. До цього був дивний тихий звук, наче якась тканина… Але…” Він не встиг закінчити свого ходу думок, які й без цього сильно плутались. Голмс відчув м’яку оксамитову тканину навколо середини самого пенісу.

Вже в наступний момент Моріарті затягнув розв’язану краватку спочатку сильним вузлом, саме там де ви подумали, а потім “прикрасив” гарним бантиком. Після чого він піднявся і подивився на картину, що йому відкрилась. Геніальний і неперевершений детектив Лондона сидів зв’язаний, збуджений із затуленими стрічкою очима, з такою незвичайною прикрасою від Кримінального лорда на його ж насиченому кров’ю статевому органі. Дихання детектива було збите і важке, сам він відкинувся на спинку стільця, не в змозі й далі так впевнено сидіти. Від такої несподіванки Шерлок втратив дар мови, але він збрехав би, якщо б сказав, що йому не подобається. Ця неочікуваність буває лише з Ліамом, лише він на таке здатен, лише з ним Голмс може відчути такий адреналін. Опіум після такого, можливо, стане повітрям чи ще чимось простим і нудним. Думка про те, що гра лише почалася, ще більше вводила в екстаз і піднесення, розпалювала інтерес до того, що ж буде далі.

—Що будете далі робити, мій лорде? — хрипко, досі зі збитим диханням промовив синьоокий. А останні слова взагалі вилетіли дивним тоном, наче знущаючись.

— Сумно вам повідомляти, але наступні 15-20 хвилин, ви будете самі, — трохи драматичним голосом сказав Моріарті. Голмс дещо здивувався: “І що це означає? Це я тут маю сидіти у такому вигляді, наче та повія, яку ніхто не хоче брати… Яка жахлива тортура”, — в думках вже встиг образитися детектив.

Сам аристократ знову нахилився, але тепер до вуха Шерлока, й медовим голосом промовив:

— Та коли я повернусь, ми одразу продовжимо. І я навіть дам вам шанс себе проявити, Містере Голмс. — Ліам легенько поцілував його у щоку і піднявся. Це трохи підбадьорило ображеного Шерлока. Після чого останній почув, як Вільям нешвидко покидає кімнату і зачиняє двері десь в іншому її кутку. Це, мабуть, будуть найдовші 15 хвилин в житті Голмса.

Кримінальний лорд зайшов за двері, які зазвичай вели у ванну. В таких звичайних маєтках до кожної спальні була прилаштована своя кімната для купання. Хоча, дивно називати маєток звичайним, коли до кожної з палат в парі йде своя розкішна купальня…

Повітря було наповнене парою, що линула із гарячої води в повній ванні, яка була заготовлена заздалегідь. Ліам, зачинивши двері, зняв свій одяг. Як всі вже зрозуміли, він залишив Шерлока, щоб прийняти ванну. Ні, Моріарті не збирався тут довго сидіти. Просто розслабити тіло перед тим, як продовжити затіяну ним гру для дорослих… Йому знадобилось багато сил, аби спіймати одного клятого детектива самотужки, він заслуговує на це, як і Голмс на таке страждання. “Не помре”, — відмахнувся аристократ.

“Цікаво, це все ще просто гра?” — сам себе запитав Ліам. Відповідь на це питання що у Моріарті, що у Голмса була неоднозначною. Все ж важливо лише те, аби їм обом сподобалось.

Вільям, як і обіцяв, затримався на 15 хвилин. Він покинув ванну в одній лише довгій білій сорочці з довгими рукавами та ванільного кольору ґудзиками, свіжим білосніжним рушником на плечах і, звісно ж, без нижньої білизни. З його волосся ще раз по раз спадали майже прозорі краплини води. За цей час Шерлок, мабуть, з’їхав з глузду остаточно. Його коліна тряслися від перезбудження, дихання стало менш чутним, але все ще не помірним чи спокійним, а позаду зав’язані руки натерлися від мотузки, на зап’ястях залишаться сліди. Ноги, звичайно, теж були не в найкращому стані. Із тим вузлом, зав’язаним червоною, як і очі її власника, краваткою, Ліам не прогадав. Він достатньо тиснув у такому чутливому місці, але не занадто боляче… Хоча, у випадку з детективом, це була ще та каторга. Він вже навіть вигадав план помсти і купу неозвучених погроз, які хотілося сказати водночас просто зараз.

На звук кроків Голмс миттєво відреагував: на автоматі повернув голову в їх сторону, і навіть, як би це не було іронічно, із зав’язаними очима.

— Що ж, продовжимо? — насміхаючись, спитав Вільям, вже втретє нахилившись над Шерлоком, але цього разу ще й сперся коліном між ніг детектива та, як на зло, притиснув туди сильніше. Брюнет стримував стогін до кінця, але той все-таки зірвався з його уст. Дихання знову стало важким і неконтрольованим.

— Чорт… Ліаме. Досить вже знущатися! — видушував із себе Голмс. Аристократ демонстративно прибрав ногу:

— Тоді, так вас і залишити? — він продовжував знущатися. В голові Шерлока пронеслися ці жахливі 15 хвилин, він точно не хотів повторити це пекло ще раз. — Ви чули мої умови, Містере Голмс. Я хочу щоб ви благали, — повторив Моріарті.

— Ти мене так просто вже не залишиш, ти зайшов занадто далеко для цього, Ліаме, — Шерлок виділив останнє слово чіткою монотонною інтонацією. Він мав рацію.

— Мені не важко. Я можу і так мастурбувати на вас, — без будь-якого натяку на сором сказав аристократ. Що ж, для стиду між цими двома місця немає.

— Як безсоромно і грубо… — прокоментував синьоокий, використовуючи саркастичну інтонацію. Вільям в свою чергу нахилив власне тіло в сторону чоловіка і, однією рукою взявшись за статевий орган, зробив кілька рухів верх і вниз від середини до кінця голівки. Такі дії примусили детектива вигнутися, з його уст вирвався досить довгий стогін. Йому просто зараз була необхідна розрядка, сил стримувати цю необхідність і свої стогони не було, як свободи слова в росії.

— Як безсоромно ви стогнете від моїх рук, пане детективе, — посміхаюсь, сказав Моріарті просто у вухо, трохи обпалюючи своїм диханням шкіру брюнета. Голмс вже давно був готовий здатися, але цей солодких флірт з Вільямом, виводити його на подальший діалог… хоч десь в думках він все ще планував помститися за все це. Детектив вдихнув на повні груди запах Ліама: від нього пахло квітами і чимось приємним. Шерлок поняття не мав, що це, але йому страшенно подобався цей аромат. Можливо, це шампунь чи мило Вільяма, та кого таке хвилювало в даний момент. Голмс знову закусив губу, але на цей раз занадто сильно — відчувся металевий смак у роті. Ліам, який досі нависав над ним, це помітив і обережно та впевнено, поклавши обидві руки на лице детектива, почав спокушати того поцілунком. Блондин злизав кров прямо з вуст Голмса, він не забув і про верхню губу, прикусивши її, після чого Вільям не зупинився і поглибив поцілунок. Шерлок без ніяких заперечень дозволив чужому язику опинитися в його роті і трохи дослідити його ротову порожнину. Ба більше, він відповів на поцілунок зв’язавши їх язики разом, ніби в танці. Вільям осідлав стегна Шерлока і зарився руками в темне, як ніч, волосся, в процесі стягнувши гумку. Тоді випадково, а може й ні, розв’язав очі Голмса. М’яка тканина впала на шию детектива і залишилась без уваги, як і рушник, що досі лежав на плечах аристократа, а тепер валявся на підлозі біля стільця. Ліам ледь не застогнав у поцілунок. Будемо чесними, у нього теж вже почалась ерекція, якої він хотів позбутися за допомогою детектива.

На жаль чи на щастя, повітря скінчилось, і, вочевидь, довелося перервати пристрасне сплетіння вуст. Тепер вони обоє важко дихали, сподіваючись повернути звичний темп серцебиття.

Шерлок не одразу відкрив очі: знадобилося трохи часу, аби звикнути до освітлення в кімнаті. Він подивився на Вільяма з вологим волоссям, який був у одній лише довгій білосніжній сорочці з перламутровими ґудзиками. Той нахилив голову і сперся об плече Голмса, жадібно вдихаючи повітря. Тоді Шерлок поглянув нижче — на нього чекала безсоромна картина у вигляді збудженого Вільяма і прикрашеного краваткою друга самого детектива. Та який сором у Голмса взагалі міг би бути. Що там казати, він все ще був під дією афродизіаку, який туманив його розум…

— І що далі? — імпульсивно запитав Шерлок.

— Який же ви нетерплячий, пане Голмс, — все ще спираючи голову об чуже плече, прокоментував математик. Хотілось сюди додати свого азартного тону, але через нервове дихання, Вільяму це було майже неможливо зробити.

— Наче ти не знав…— посміхаючись, відповів на зауваження синьоокий. Моріарті ще трохи почекав і обережно, як би це описав молодший Голмс, сексуально піднявся на ноги. Він відійшов ліворуч від детектива, де, біля самого вікна, стояв невеликий столик білого кольору, на ньому лежав стовпчик із книг. Вільям мовчки, без емоцій, взяв щось звідти. Повертаючись під пильним поглядом детектива, математик демонстративно розстібнув ґудзики сорочки (хоча частина з них і не була застібнутою для зручності). І все це він робив із його фірмовою посмішкою. Синьоокий на мить забув як дихати, у нього просто перехопило подих від такого видовища, а серце пропустило удар, може й два.

Коли Ліам знову осідлав стегна Шерлока, детектив зрозумів, що все-таки той взяв зі столу. Це був лубрикант. Невеликий, прозорий флакончик з безбарвною рідиною всередині. У нього самого теж була схожа…

Моріарті швидко знайшов зручну позу і підняв погляд на обличчя Голмса:

— Все ще не хочете благати про те, аби я вас розв’язав? — провокував Вільям.

— Дивитися за тобою ще та насолода, тому я не бачу причин благати вас. Хіба руки трохи оніміли, — майже не роздумуючи, відмахнувся детектив. Його більше цікавило, що буде далі робити аристократ із предметом у своїй руці.

— Що ж, ви пожалкуєте про свої слова, пане Голмc, — спокійно попередив його червоноокий, та, нічого не очікуючи, відкрив пляшечку і наніс собі на пальці прозору, але густувату, змазку. Після цього він закрив ємність і впустив її кудись на підлогу. Вільям обережно припідняв свої стегна, чистою рукою спираючись на плече детектива. Не довго чекаючи, математик вставив перший палець в свій прохід, ледь вигнувся від незвички та почав рухатись. Досить глибоко зайти чисто фізично в Ліама не виходило, але він мав себе хоч трохи розтягнути перед тим, як приймати член Шерлока. Дихання математика стало гучнішим, ніж у детектива.

Голмс тим часом почав жаліти, що так безглуздо відмахнувся. Він міг лише дивитися на тонку талію аристократа, його стегна, руки, шию, плечі, ключиці, все… Але кортіло до нього також доторкнутися, примусити  його стогнати, вигинати спину під пальцями Шерлока, і хоч вбийся. Залишити барвисті плями на шиї, плечах та ключицях, стискати ці світлі стегна. Просто втілити свої найпотаємніші бажання, які приходили в його нетверезу та божевільну голову…

Моріарті вже ввів другий палець. Він помітив, що з ним було легше, ніж з першим, і почав робити ножиці кінцівками. Його ноги залишалися напруженими. Ліам не хотів видавати себе звуками, тому прикусив губу. Така дія з ножицями не довго продовжувалась — він додав третій. “Всередині все таке гаряче”, — в якийсь момент подумав аристократ, але швидко позбувся цієї думки. Серце калатало все сильніше, наче барабан, а легені жадібно ковтали повітря — Вільяму це не подобалось. Його лице дедалі більше червоніло, що було дуже видно на блідій шкірі. Він давно помітив пильний погляд Шерлока за тим, що він робив, власне,  цього й прагнув Моріарті. Погляд детектива був таким голодним і хижим (наче у Майкрофта, коли той з Альбертом), це нагадувало койота, який давно не їв.

Хоча, так, терпіння ні у кого не вічне, але математик чекав, коли Шерлок здасться і впаде у відчай. У Ліама терпіння було значно більше ніж у Голмса, і він цим користувався.

— Добре, я здаюсь. Будь-ласка, розв’яжи мене…. — не дуже голосно промовив детектив, визнаючи свою поразку і те, що не може більше чекати.

— Ні, ви благаєте недостатньо, пане Голмс, — монотонно і твердо відмовив йому червоноокий. Та він якраз закінчив із підготовкою. Шерлок це помітив і замовк, гадаючи, як все-таки вмовити Вільяма розв’язати його та як швидко позбутися оніміння рук.

Залишок лубриканту Ліам почав розподіляти по ерекції Голмса. Він, на зло детективу, робив це старанно й ніжно: від голівки до червоної тканини, яка служила до цього краваткою, і навпаки, іноді натискаючи великим пальцем на чутливу уретру та супроводжуючи цей дотик круговими рухами для стимуляції. Шерлок спочатку застиг, а потім відкинув голову, ледве стримуючи протяжний стогін, який все ж дійшов до вух Моріарті солодкою музикою.

— М… чорт, Ліаме… Будь-ласка, — якимось божим дивом витягнув із себе синьоокий.

— Я не розумію вас, пане Голмс, говоріть чіткіше. — Вільям на мить зупинився, але, закінчивши речення і не давши детективу зробити навіть видиху, продовжив дію своєю рукою.

— Досить… Досить знущатися!.. І дай мені вже сказати, — визнав Шерлок у відчаї. Моріарті був задоволеним, але продовжував. — Ліаме… Будь-ласка… я хочу тебе прямо зараз… Розв’яжи… Якщо я кінчу тільки від твоїх прекрасних рук… чорт забирай, я тобі не пробачу… — ледь витягував із себе Голмс. Аби хоч трохи допомогти йому закінчити думку, аристократ сповільнив свої рухи, майже довівши того до розрядки.

— Ось бачиш, можеш коли хочеш, — задоволений відповіддю, з насмішкою прокоментував математик. Його очі переможно поблискували. “Поганий знак”, — зробив собі примітку, задихаючись, Голмс, хоча, кого він обманював, цього детектив і чекав. Вільям обережно піднявся на своїх колінах, аби дістатися рук Голмса, які були зв’язані за спинкою стільця (який, як ви вже зрозуміли, був достатньо широким для двох). Для того щоб розв’язати детектива знадобилась лише одна рука математика (як би смішно це не звучало) і менше 30-ти секунд.

Спочатку Голмс, після звільнення своїх кінцівок, повертав їм відчуття волі, ніяк ними не рухаючи. Вільям опустився на коліна Шерлока і, обережно погладивши одну з рук детектива, він наблизив її до себе. На зап’ясті виднівся червоно-рожевий слід від мотузки. Моріарті взяв долоню синьоокого і приклав внутрішньою стороною до власної щоки, прикриваючи свої рубінові очі з прекрасними, світлими, як золотистий шовк, і довгими віями.

— Сподіваюсь не болить, — ледь посміхаючись, промовив Ліам, знову встановлюючи зоровий контакт.

— Лише трохи заніміли через незмінну позицію, — чесно відповів Шерлок і вже іншою рукою обійняв Вільяма за талію.

Рука, що була на рум’яній шоці, повільно опустилась до ніжно-рожевих, трохи спухлих уст. Великий палець ліг поверх оксамитових губ і повільно провів по них. Після чого інші пальці, а саме вказівний і середній, теж перемістились ближче до тонкої лінії, яка розділяла персикові вуста. Вони без жодних перешкод проникли всередину, трохи чіпляючи зуби, і пограли з язиком. Все супроводжувалось доволі дивними звуками, але ніхто не заперечував. Про себе Шерлок, усміхнувшись, пожартував про те, що, якби Ліаму не подобалось, той би вкусив його за пальці, але ні, він навіть приймав участь у цій забаві. Детектив примружив очі, досі хитро усміхаючись, наче це не він щойно безсоромно благав його розв’язати, аби мати змогу приймати більш активну участь.

— Якщо хочеш загладити свою провину, то ти знаєш як, — витягнувши пальці й піднявши одну брову, продовжив Голмс. Вільям закотив очі та глибоко видихнув, знаючи на що натякає цей геній. Піднявся на колінах і перемістився вперед. Детектив забрав свою руку від обличчя аристократа і поклав на його талію.

— Чекай, а… — незграбно почав Шерлок, але тіло Ліама вже почало повільно опускатися. Його прохід торкнувся голівки. Обоє здригнулися через незвичне відчуття. Прекрасні руки одного розв’язано детектива почали допомагати, опинившись паралельно одна від одної на тонкому тілі. Вільям заплющив очі, зосереджуючись на тому, аби розслабити своє тіло. Відчувши тканину шкірою сідниць, він згадав про свою краватку. Відкривши очі, той на дотик знайшов прикрасу і розв’язав її, дозволивши впасти десь біля стільця, де було вже немало речей. Не чекаючи більше й миті, математик продовжив своє заняття, а Голмс допомагав йому, відволікаючи від не найприємніших відчуттів своїми дотиками. Шерлок повільно переміщав свої руки від талії все вище, аж до виражених ключиць, і знову опускався по тонких ребрах до м’яких стегон. Він торкався кожного вигину й нерівності, не пропускаючи рельєф із м’язів. Не оминувши твердих рожевих сосків, обережно та ніжно з ними поводився, так наче це маленькі перлини, які варті цілого статку. Авжеж, він не пропустив можливості залишити кілька барвистих плям на білих ключицях Вільяма, обачно опускаючись нижче, залишаючи по собі доріжку із коротких ніжних поцілунків. Тіло Ліама тануло та звивалось, а дихання стало важким і неспокійним, грудна клітина то підіймалась, то опускалась. Погляди обох стали затуманеними, але в них ще був той блиск азарту.

Коли Моріарті спустився до кінця, він прихилив голову, глибоко видихаючи і звикаючи до відчуттів заповнення. Через декілька секунд він почав рухатися, але нешвидко і обережно. Голмс в свою чергу набрався терпіння і, глибоко дихаючи, дозволяв червоноокому звикнути, а вже потім набирати темп. На щастя, це не було настільки боляче через достатню кількість змазки.

Коли рухатися стало легше, аристократ почав самостійно набирати темп, помірно прискорюючись і опускаючись до середини хтивника. Не довго витримавши, Шерлок почав втручатися в цей темп, прискорюючи його, опускати Вільяма нижче, узявшись руками за його стегна, що примусило останнього вигнути спину і видавати приємні звуки для синьоокого. Чим сильніше Голмс потрапляв по простаті Моріарті, тим голосніше той стогнав. (Цікаво як він буде пояснювати свій хрипкий голос Льюїсу?) Кінцівки тремтіли від швидкого темпу. Всередині все горіло, і від цього ставало ще приємніше. Мимоволі на очах Вільяма виступило пару теплих сльозин, зробивши світлі вії вологими, а зіниці почали виблискувати, та на це ніхто з них не звернув уваги.

— Ліаме, я все ще ображений за те, що ти зробив. Але, чорт забирай, ти просто неймовірний… — Шерлок і сам не знав, як йому вдалося скласти це речення, бо всі його думки досі знаходилися в густому тумані. Він наче про все забув: про всі проблеми чи, буквально, про будь-що. Залишилось одне лише ім’я: “Ліам”, — яке хотілось говорити, стогнати, кричати. Хоча Моріарті був прямо перед його очима, на його ж стегнах, весь немов належав саме йому, та жадібність Голмса просто не знала меж, його наче не хвилювало чому і як…

В процесі він кілька разів повторив це ім’я вголос.

Таким чином вони дійшли до розрядки. Різко вдихнувши, Ліам спробував сказати ім’я детектива, але виходило погано:

— Шерлі… Я майже… мх, — якось все-таки вимовив Кримінальний лорд.

— Я теж, Ліаме, — досі наздоганяючи пікову точку задоволення, видав Шерлок.

Голосно застогнавши, Вільям отримав бажаний оргазм, відкинув голову назад і закотив очі. Його ноги почали тремтіти. Він кінчив собі та детективу на живіт. Тіло Голмса сильно напружилося. Через мить Шерлока накрила хвиля задоволення, так що той кінчив всередину, сподіваючись що дехто його вибачить за таке. (Спойлер: ні, не вибачить). Детектив хотів запам’ятати цей неперевершений образ математика, його прекрасні затьмарені задоволенням очі, вологі вії, губи, руки, плечі, шию… все тіло, кожну деталь, неначе більше ніколи його не бачить.

Ліам відходив від оргазму в обіймах Голмса, який досі не вийшов з нього. Прийшовши трохи до тями і відчувши слабкість, Моріарті не мав бажання відразу покидати синьоокого.

— Я тебе за це не вибачу, — тихо сказав Вільям не помітивши, як перейшов на «ти», що було не в його стилі.

— Я думав ти скажеш щось на кшталт “я тебе кохаю”, але у своє виправдання можу сказати лише, що теж ображений за таке знущання наді мною, — одразу зрозумівши про що говорить аристократ, відповів Голмс.

— Ще розкажи мені казку про те, що тобі не сподобалося, — почав з козирів математик.

Шерлок закотив очі і все-таки здався. У нього не було виправдань, бо знущання цього клятого Кримінального лорда були більше до вподоби детективу, ніж подвійна доза опіуму…

— Гаразд… Нам треба прийняти ванну, пане Голмс, — мовив Ліам, знову перейшовши на «ви». Вони обоє сильно спітніли, так що навіть волосся липло до шкіри, тобто вони вже точно не пахли квітами. Пропустимо навіть той момент, наскільки сильно кінчив Ліам на тіла їх обох…

— Я думав ти мене одразу виженеш… — Насправді Шерлок так не думав, тому Моріарті, який це знав, закотив очі.

— По-перше, ви жахливо брешете, а по-друге розв’яжете ноги собі самі, бо я через вас же не можу вам із цим допомогти… — договорив речення Вільям і швидко зник за дверима ванни.

А детективу довелося зігнутися, як то кажуть, в три погибелі, аби зняти мотузки і піти вслід за Кримінальним лордом.