Парасолька рудого

Дощовий день це не часте проявлення погоди у Лі Ює, але сьогодні день не з таких. Ще з самого ранку лив дощ, як з відра, та аж ніяк не виглядав, ніби хотів закінчуватись до ночі.

Чжун Лі навіть не звертаючи уваги на дощ, йшов своїм привичним маршрутом до себе додому, задумуючись про вже повсякденні речі, такі як: поставка деревини для гробів, звірення рахунків і багато такої маячні зв‘язаною із ритуальним бюро.

Коли цей момент відбувся, що тепер могутнього Моракса переслідували думки не про захист та боротьбу за Лі Ює, а просто рахунки?

Дощ в цей день для декого був не самим прекрасним подарунок.

Але до цього подарунку Аякс приготувався взяв парасольку.

Ідучи додому після чергової місії Фатуї під парасолькою такого з рижого кольору як волосся голубоокого, Тарталья мріяв про те, аби прийти додому, помитись та закутатись з головою у свій коцик.

Попри стільки років членства у Фатуї, це завдання, яке видалось рижому сьогодні, далось йому ну дуже не легко.

Страшно уявити, що би сталось аби покликали на місію якогось стажера, а не, так сказати, «професіонала» Фатуї.

Чайлд навіть не привернув увагу до свого вигляду, а потрібно було.

Більша частина його одежі була вим‘ята, ніби по голубоокому пробігся табун слонів та де інде виднілися плями ще досить свіжої крові, особливо були закривавлені рукава.

Хоча і Одинадцятому із Провісників було зараз всеодно на свій вигляд, але навколишніх біля нього це в якійсь мірі шокувало.

І чому ж, навіть не дивлячись на дощ, на вулицях так людно?

Задумавшись, а це досить не безпечно на дворі, Моракс літавши в хмарах, не звертав увагу хто біля нього, хто перед ним.

Звісно, хто би сумнівався, бурштинокий врізався в прохожого. Швидко відсунувши свої думки подалі на найближчі 2 хвилини, поки вибачиться за неуважність, Чжун Лі підвів погляд з бруківки.

Людиною стоявшею перед ним був рижим Просвітником Фатуії, Чайлдом.

Не те аби бурштиноокий сильно здивувався появленню голубоокого на вулицях, але від таких зустрічей ніколи не дізнаєшся з ким перетнешся на цей раз.

-Вибачте, не побачив Вас, Чайлде.

-Не вибачайтесь, сам в якійсь мірі винуватий, розсіяний сильно, хах, – видихнувши паралельно зі сказаними словами, Аякс спробував відігнати цю сонливість, яка переслідувала його ще із самого завдання та не хотіла відставати до самого дому, – Гуляєте, пане Чжун Лі?

-Іду додому. А що з вашою одежею? Мали бійку з кимось знову? – не те аби Чжун Лі сильно здивувався тому, що одяг Аякса був у такому становищі, але не запитатись було би, в крайньому випадку, не ввічливо.

Тим більше, можливо щось сталось серйозне? Хоча з такою персоною як Тарталья, в інших можуть бути проблеми, але не в нього.

-Ой..

Взагалі до цього моменту Аякс не дуже і помічав наскільки його одяг був закривавлений та пошарпаний, і не звернув би увагу до самого дому, але якщо на це привернув увагу самий Гео Архонт, потрібно поскоріше добратись додому.

-Ай, та нічого такого, як завжди, – швидко протеревенів рудий, ховаючи забруднені рукава та руки за спину, але все таки, одна рука, як би не старатись, залишалась на виду, оскільки тримала парасолю.

Згадавши про дощ та вже досить промокшого Чжун Лі під ним, Чайлд знайшов прекрасну тему аби перевести розмову та не стояти у тишині.

-А чи Ви не простудитесь ідучи під дощем просто так?

-За мене переживати не варто. Хорошого вечора, допобачення, – вже розвернувшись, Моракс хотів продовжувати дорогу додому, погрузившись знову у свої думки, як з ним зрівнялись ходьбою та прикрили парасолею.

-Я все таки вважаю, що краще я Вас проводжу з парасолею. Якось повірте, хворіти не саме найкраще відчуття. Мені як людині з Сніжної як ніщо знайомо, хах.

Після тієї ситуації з Осіалом, Аякс майже не зустрічав цього власника бурштиново-кришталевих очей, які так і зачаровували щоразу коли рудий хоч трохи зачіплявся за них.

Але навіть без зустрічей, Чайлд не те що би стежив за Чжун Лі, просто так траплялося, що хоч і не часто, але Чжун миготів у рудого перед очима.

Або не просто так.

Все одно, навіть таку раптову зустріч Аякс не хотів відпускати у нікуди. Хотілося навіть швиденько прогулятись трохи із такою неймовірну людину, як Чжун Лі.

-Якщо Вам не важко, – легенько посміхнувся Лі, погоджуючись на пропозицію рудого.

Всю наступну дорогу до Чжун Лі вони йшли в тишині. Не знаходилось тем для розмов.

Не те що це була ніяковіла тишина, ні.

Просто йдучи під парасолею двоє чоловіків насолоджувались дощовим Лі Ює.

В якісь мірі було навіть дивно бачити Аякса якийсь що секунду не доповнює щось своє, а просто насолоджується моментом разом з Мораксом у тишині.

Прийшовши до місця призначення, Чжун Лі подивився на Чайлда та не знаючи як подякувати, запропонував:

-Можливо, зайдете на чай?

-Дуже заманчива пропозиція, особливо дивлячись на ваш чай.. Але, напевно, я не дуже призентабельно виглядаю для чаювання та і взагалі, – після цих слів Аякс уже перейшов на легкий шепіт, який, якщо не прислуховуватись, зливався із звуком крапель дощу, які розбивались о дахи та бруківку, – можливо, колись ще найдеться така нагода.

Самі останні слова рудий ну дуже тихо пробормотав, не хотілось згадувати те, що пропускає таку пропозицію на чай, точніше помилуватись бурштинооким, від самого Чжун Лі.

-Ви виглядаєте прекрасно. Тим більше у таку погоду чай був би не лишнім.

Останнім часом Мораксу було якось самотньо, тому він не пропустив нагоду запросити когось та напросто поспілкуватись.

-Буду рахувати за комплімент, хех, – хутко пожвавішав Аякс, – Ви праві, чай би був дуже доречний. Просто не хотів би я Вас загрузити прибиранням після мого візиту із своєю одежею, хах. Але якщо Ви пропонуєте, не посмію відмовити.