камелії

Небо блищить золотом від плавно падаючого за лінію горизонту сонця, що щедро віддає чудернацькому всесвіту розкішні дари, а золото це проходить крізь скло і стає  могутнішим, підпорядковуючи своїй чарівній красі не тільки листя, що рясніє зеленими відтінками, а й ховається за товстими застінками, миттєво перетворюючи деяких на відображення стародавніх грецьких богів із сонячним світлом, що мешкає в їхньому волоссі.

У Ена Дві Гаста прикриті очі, а в Локі Лафейсона в подібні моменти погляд у сотні разів уважніший, адже йому в жодному разі не можна видати себе, а так милування спостереження за чоловіком не було поміченим і, отже, не було небезпечним для самого юнака.

Коли ж очі співрозмовника розплющені, а зіниці пронизують зіниці Локі, останньому здається, що за пеленою байдужого інтересу ховається просте знання — Ен Дві знає, він знає, знає про все, але мовчить, мовчить, мовчить, воліючи бути лише спостерігачем.

У Ена Дві Гаста розслаблена посмішка, що з’являється на його обличчі автоматично, а у Локі Лафейсона немає жодного вираження емоцій, адже вони здаються награними, штучними, несправжніми — у такому випадку краще вже насолоджуватися спостерігати за мімікою чужої істоти.

Коли ж кінчики губ юнака неусвідомлено, без його відома піднімаються у відповідь на особливо химерну репліку чоловіка, чоловікові цьому здається, що співрозмовник його грається, грається, грається з ним, лоскочучи його нервову систему найчарівнішими проявами.

У Ена Дві Гаста неприродно довгі пальці, що вистукують на його коліні ритм якоїсь сонати Бетховена чи Гайдна, а у підсвідомості Локі Лафейсона звучать акорди, приправлені стилістикою епохи романтизму — поєднанням строгості та емоційного розмаїття.

Коли ж погляд юнака затримується на руках Ена Дві в момент, коли той тягнеться за склянкою кави або недокуреної цигарки (тільки заради того, щоб її викинути), Локі здається, що чоловік перевіряє його на міцність, мучить, мучить, мучить.

— Чи сподобалася тобі постановка Ромео Кастелуччі, любий принце? — Чоловік все ще не розплющував очей, і через це здавалося, що він вимовляє слова в напівсні.

— Із собаками? Я б не відмовився взяти в ній участь, — на мить Локі запнувся, усвідомивши, що з його вуст знову злетів жарт про шкоду собі, і той продовжив, виправляючись швидше, ніж його необережність зауважив биспіврозмовник: — Не для того, щоб вони напали на мене , а для того, щоб поринути в це мистецтво.

— Я так і подумав, — у голосі Ена Дві чутно сміх.

У Локі більше немає бажання зробити крок у порожнечу перед відкритим навстіж вікном або схопити будь-який ніж (навіть якщо таким виявиться ніж для олії), прагнучи повернути собі тікаючу свідомість за допомогою розростаючого болю – тепер же вічний спокій не вабить його, а йде геть, виставляючи руки у захисному жесті у пориві власної незахищеності.

У Локі в райдужках зіниць переливається задоволення і спокій, і від цього зелений колір здається ще більш насиченим і яскравим; і від цього спів птахів і подих вітру стають дедалі голоснішими; і від цього висока темна фортеця, зведена на ментальному рівні, руйнується з оглушливим гуркотом; і від цього квартира Ена Дві Гаста здається ще світлішою; і від цього відбитки хвороби залишають бліде обличчя; і від цього погляд юнака стає таким, як погляд чоловіка.

У Локі відчуття, ніби по його тілу блукають чарівні іскри в моменти, коли той дивиться на чоловіка, і той уже не боїться зізнатися в цьому самому собі, адже сенсу в обмеженні себе немає ніякого – це стало йому зрозумілим тільки зараз, коли токсичні дерева, що отруюють своїм корінням його мозок, зникли, залишивши лише камелії, що, розпускаючись, знаходять все більшу силу.

Локі не потрібне земне кохання — він поціновувач високого.

Ену Дві Гасту потрібний Локі – він поціновувач прекрасного.

Коли юнак повільно піднімається на ноги, залишаючи своє звичне місце на кріслі, прагнучи наблизитися до чоловіка, – дія ця чомусь не здається йому ризикованою чи неправильною, навпаки — саме в цей момент всього його охоплює натхнення, яке той не відчував ще ніколи.

Коли Ен Дві Гаст розплющує очі і дивиться на юнака без краплі запитувальної інтонації, але з відтінком зацікавленості, очікування, передчуття, Локі не здається, що все це – знущання або фікція, адже всесвіт відчувається добродушним і ласкавим, а чоловік перед ним ніколи не бреше .

Коли Локі робить ще один обережний крок уперед, опинившись зовсім поруч із диваном, і звертає неможливий для прочитання звичайним смертним погляд на чоловіка, руки його не тремтять, передаючи обґрунтовано-необґрунтоване хвилювання по всьому тілу, адже небо сьогодні особливо золоте, адже сьогодні особливо тепло.

Коли Ен Дві Гаст встає, не поспішаючи, ніби розтягуючи момент, юнакові здається, що той став ще вищим, одночасно зробивши Локі рівним собі, незнаним способом створивши нову його версію, наповнену всезнанням, золотими блискітками і любов’ю, любов’ю до всього, всього, всього у всесвіті.

У Локі Лафейсона жодного грама впевненості у власній нікчемності, але збите, прискорене дихання, від якого перед очима з’являються чорні плями, що шурхотять то в одному місці, то в іншому, адже сам юнак намагається дихання своє контролювати — а це гарантує ще більшу непокору.

У Локі Лафейсона жодного грама розчарування в собі, у всесвіті і у всесвіті в собі, але трохи відкриті, почервонілі від припливу невідомих йому раніше почуттів вуста і погляд, що літає по всій кімнаті, лише зрідка чіпляється за риси обличчя Ена Дві Гаста.

“Чи можу я Вас поцілувати?”

Коли питання завмирає на вустах юнака, так і не порушивши тишу, погляд Ена Дві стає ще теплішим, якщо це взагалі можливо, і від цього Локі задихається, задихається, задихається ще більше, не в змозі відвернутися з метою привести себе до ладу.

Коли Ен Дві Гаст, втративши сили і причини стримувати себе, проводить кінчиками пальців по щоці юнака, йому здається, що всі блага світу — ніщо, порівняно з щастям, що стискає нутрощі, бо все правильно, бо все так, як і має бути.

Коли Локі, забувшись, подається назустріч руці чоловіка, йому здається, що Ен Дві воістину не може відірвати від нього погляд, і це відчувається не нав’язаною ілюзією, не спланованою брехнею, не підлаштованою пасткою, а есенцією чистої щирості.

Коли юнак видихає трохи голосніше, Ен Дві акуратно притягує його до себе, продовжуючи погладжувати великим пальцем щоку Локі.

Коли чоловік нахиляється трохи нижче, ледь не торкаючись носом кінчика носа юнака, Локі щасливо посміхається.

Коли погляд Локі стає особливо затуманеним, губи чоловіка накривають вуста юнака.

двоє, обидва, дві персони

не сплять, хоча вже пізно

(а точніше рано)

і добре. 

і чудово.