зупини мене

— Грандмайстере, біля входу коп, дуже наполегливий. Що накажете робити? Усунути?

Ен Дві Гаст сидів у кріслі з коричневою шкіряною оббивкою, відкинувшись на м’яку спинку і закинувши ногу на ногу, що перед цим ліниво зависнуто бовталась над підлогою ногою в такт музиці Девіда Льюїса Луонга, що розливалася по всьому кабінету. Він грав пальцями з цигаркою, зрідка роблячи затягування з задоволеною, таємничою усмішкою, прихованого підтексту в якій можна було б знайти більше, ніж у найвиразнішому погляді. Але більше чоловік насолоджувався виглядом тонкого струмку диму, що виходив від сигарети, завиваючись уповітрі дивовижними візерунками, що дарують естетичну насолоду більше за сотні доларів у сейфі або оголенетіло американської красуні.

– Як він виглядає?

– Як гомосексуал.

– А детальніше?

— Довге чорне волосся, очі хитрі такі, нахабні, ніби він один із «сім’ї» і всі на нього тут чекаю…

— Впускай.

Солдато коротко, сухо кивнув і вийшов з кабінету. Грандмайстер, трохи оживившись, змахнув рукою невидимий попел з бордових штанів у смужку і потягнувся рукою до програвача, змінюючи платівку надто життєрадісного і енергійного «Summer Delights» на більш умиротворений «One Step At a Time», віддаленно просочуючогобуквально кожною нотою, стиль його гостя. Почувши ледь помітні серед інших шумів звуки акуратних, але твердих кроків, чоловік знову відкинувся на спинку крісла, опершись руками з сигаретою на ручку крісла.

Солдато відчинив двері перед гостем, дозволяючи йому пройти всередину, і Ен Дві встиг помітити ворожий погляд, яким він окинув поліцейського, а останній лише посміхнувся, ніби зміг побачити це, хоч вже був повернутий до слуги спиною. Чоловік поважно зробив крок вперед, і двері за ним зачинилися, змусивши його скривитися від занадто гучного звуку. Поліцейський швидким і легким рухом зняв формений кашкет, все таким же повним власної гідності кроком попрямувавши до глави «сім’ї», поклав його на стіл і провів рукою по незвично довгому волоссю, пригладжуючи кучері, що розтріпалися і в якихось місцях зім’ялися.

— Насолоджуєтеся сонцем? — чоловік зігнув брову, зі звичним глузуванням дивлячись на Грандмайстра.

— Доброго дня, Локі, о чудове створіння! — Ен Дві Гаст виглядав набагато привітнішим, хоч у його незвичайній посмішці читалася хитрість, що набагато перевищувала хитрість навіть самого Лафейсона. – Сьогодні ти прийшов до мене сам. Я вражений і неймовірно радий.

— Раді через те, що я тепер знаю, де знаходиться Ваша підпільна імперія? — поліцейський засміявся, ковзаючи поглядом по книгах у шафах зі скляними дверцятами, картинам художників епохи класицизму, а потім по сорочці сигнального помаранчевого кольору та аметистовій краватці на шиї чоловіка навпроти. Локі пробув у кабінеті мультимільйонера всього кілька хвилин, але вже встиг здивуватися його здатності поєднувати настільки контрастні речі, а в результаті отримувати чудову картинку. – Як необережно.

— У ризиці є своя краса, — Грандмайстер байдуже знизав плечима, але трохи примружився, спостерігаючи за поглядом зелено-морських очей.— Особливо якщо цей ризик — ти, дорогоцінний. Мені все цікаво, що ти перевернеш цього разу. Тебе б у мою «сім’ю», такий експонат…

— Не боїтеся ходити вістрям леза? — Лафейсон ледве стримав інстинктивний порив схопити зброю, коли Ен Дві плавно підвівся і підійшов до шафи, дістаючи дві склянки. Чоловік розплився у хитрій усмішці, приймаючи вже наповнену бурштиновою рідиною склянку з рук власника приміщення, і пригубив напій, прикривши очі від незвичного відчуття гіркоти в роті — він уже й не міг згадати, коли востаннє пив алкоголь. — Дякую.

— Анітрохи, — голова організації зробив невеликий ковток, насолоджуючись кожною новою ноткою смаку, характерною лише для найкращого алкоголю, тільки для його власного алкоголю. Інший він пити вже відмовлявся, гидливо морщачись і пирхаючи, бачачи звичайнісіньку пляшку віскі, яка точно не варта його уваги. Чоловік на мить відволікся, повернувши голову у бік дверей, через які долиналися звуки ігрових автоматів та лайки відвідувачів. — Хоча вчора до нас мало не навідався цілий підрозділ. Невже твоя робота?

— Як би я посмів? — від багатотонного шару поліцейського сарказму Грандмайстер усміхнувся, і Локі відчув традиційний запах алкоголю, цигарок і чогось гострого, коли чоловік наблизився до нього. Погляд темноволосого мимоволі опустився на вертикальну лінію блідо-василькового кольору під вигнутими вустами. — А Ви все ніяк не зітрете цю смужку?

Заповідь Cosa Nostra номер два. Не витягай зброї, якщо не готовий її застосувати.

Іноді Гранмайстерові здавалося, що він все ближче і ближче до того моменту, коли порушить другу заповідь, бо Лафейсон, нестерпно дратівливий, з його вічними гострими фразами, вже давно так і просив стати заляканим і отримати нарешті заслуговане за свою зухвалу поведінку. Рука сама тяглася до пістолета за поясом штанів, коли поліцейський відпускав чергове невтішне зауваження. Єдине, що його рятувало — бісовий інтерес, який він викликав у Ена Дві Гаста будь-якою своєю дією, хоч і ці різкі фрази завжди були захоплюючими, а ще цей м’який голос і штани, що підкреслюють довжину і стрункість ніг. Загалом, поліцейський був страшенно щасливим.

– Вона мені личить. І це досить зухвало, чи не так? Знайди таку… відмінну рису ще в когось, – мультимільйонер нахилився над Локі, дозволяючи тому побачити золотий відблиск, що з’являється в очах кольору темного бурштину при світлі сонця. Погляд чоловіка плавно опустився вниз, переходячи від брами сорочки болотного кольору до зелених шкарпеток. — А ти так само ходиш з відкритими кісточками, та ще й у таких шкарпетках!

— Вони мені личать, і це досить зухвало, — спародіював чоловіка Лафейсон. Він підвів голову, ніби потягнувшись до чоловіка, але зробив крок назад, сміючись, коли той нахилився трохи більше, щоб лишити на вустах легкий поцілунок. Локі задоволено примружився у відповідь на розчароване зітхання Дону, що одразу випростався на весь зріст.

– Ох, ти серйозно, мій хлопчику? — Грандмайстер закотив очі, стримуючи порив схопити кінчик чорної краватки юнака, позбавляючи можливості вирватися, спостерігаючи за спробами схопити зброю або просто вдарити, і робити з ним, нарешті, все, що захочеться, бо ігри вже набридли. Ен Дві Гаст не звик стільки чекати, він звик отримувати все одразу, в першу ж секунду. Саме тому Локі ще живий, а ще тому, що…

Заповідь номер вісім. Не можна вбивати поліцейських без видимих ​​причин. Це може зашкодити бізнесу.

А Лафейсона іноді хотілося пристрелити. Закрити його промовистий рот було абсолютно неможливо: кляпа все ніяк під рукою не виявлялося, а від поцілунків той ухилявся, негідник. Цікаво було б перевірити — мертвий Локі все так само знущатиметься над Доном чи стане покірливішим? І начхати на бізнес, начхати на казино і на бар, аби ж позбутися іронічних поглядів. А той факт, що Грандмайстер сам бігав за поліцейським, цілком можна упустити, це суті зовсім не змінює.

— Може, прогуляємось? Тут пахне нечесними грошима і неприємними людьми, — юнак показово скривився, помахуючи рукою біля свого обличчя, відганяючи неіснуючий запах.

– Чом би й ні? — Ен Дві підійшов до крісла і зняв зі спинки бордовий піджак, що гармонійно поєднувався з брюками і таким же жилетом, а потім взяв у руки кашкет поліцейського, розглядаючи з усіх боків. – Який нудний.

— Який надали, — Локі, очевидно невдоволений, вихопив предмет одягу з рук мультимільйонера і одразу вдягнув, ураз поборовши роздратування, що змінилося зарозумілістю. — Так я володію і маю контроль надіншими. А от у Вас ніяких атрибутів влади немає.

— Мені не потрібна кепка чи скіпетр, щоб володіти всіма навколо, — пролунав сміх чоловіка, що знімав з вішалки біля дверей капелюх, чудово поєднуваний за кольором до краватки, і елегантно опустив його на сиву голову. Ен Дві опустив руку з неприродно довгими пальцями на ручку дверей і відкрив їх, галантно пропускаючи пирхаючого поліцейського вперед. — Усім вистачає одного мого вигляду.

Заповідь номер три. Не допускайте, щоб вас бачили в суспільстві поліцейських.

Ен Дві Гаст порушив її того ж дня, коли, сидячи в якомусь ресторані і покручуючи цигарку в пальцях, помітив на собі підозрілий погляд зелених очей, а потім вів власника цих очей до одного зі своїх сховищ, уперто тримаючи руку на його талії. Хоча Грандмайстру якось начхати на всі ці заповіді. Ну, побачать його, і що? Він чи не найвпливовіший чоловік у всьому Чикаго, чого йому боятися? Адже в ризику є своя краса. Жити в абсолютному спокої та добробуті — нудьга страшна. Ходити, як висловився Лафейсон, вістрям ножа — дуже цікаво. Особливо коли по лезу ножа ходять двоє.

Тому власник найбільшого казино в місті лише розслаблено посміхався своїм підлеглим, все так само тримаючи руку на талії поліцейського, що самовдоволено хмикав у відповідь на люті погляди, спрямовані на нього.

Вулиці шуміли особливо. Чи то справа була в гарній вечірній погоді, яка спокушала людей вийти з дому і прогулятися, насолоджуючись чудовим заходом сонця, чи мотори автомобілів саме сьогодні різко зіпсувалися і вирішили поранити чутливий слух юнака своїм ревом і писком, але все це було зовсім не приємно. А ось Грандмайстер у всій цій метушні явно почував себе чудово: виділявся з натовпу, не виділяючись. І вся ця звичка комбінувати контрастне в кожній деталі одягу і навіть міміки дуже йому личила.

— Люди сьогодні особливо огидні, — Локі цокнув язиком, ухилившись від явно поспішаючого кудись перехожого, що норовив проткнути юнака самим собою.

— Хіба твоя робота — не захищати всіх цих огидних людей? — Ен Дві Гаст махнув рукою, зігнувши брову, але тим же рухом притяг Лафейсона до себе ближче, не даруючи нікому й шансу доторкнутися до нього. — Як безвідповідально, дорогоцінний!

— А хіба Вам не заборонено показуватись на людях поруч зі мною? – поліцейський показав пальцем на знак на кашкеті, що відрізняв його від звичайних людей. — Безвідповідальний тут, здається, лише Ви.

Заповідь номер вісім. Не дозволяти собі зайвого. Це шкодить репутації.

Грандмайстер схопив поліцейського за кінчик чорної краватки і потяг за собою, за кут якоїсь будівлі, не втримавшись, не взявши емоції під контроль. Не дозволяти собі зайвого. Не дозволяти собі зайвого. Не дозволяти собі зайвого. Рука за інерцією, зовсім випадково, ніби за помахом чарівної палички, проти його волі, опустилася трохи нижче, на стегна посміхаючого чи то знущально, чи хитро, чи то задоволено юнака.

Рефлекс спрацював, і три кулі врізалися в цегляну стіну біля краю бузкового капелюха Дону, а четверта, що вирішила виділитися, опустилась, вибрала собі притулок недалеко від правого плеча чоловіка. Тонка рука обвила шию Грандмастера, спрямувавши дуло пістолета до підсмаглої скроні.

— Подобається ризикувати? — пролунав шепіт Лафейсона над вухом уособлення мафії. — Можу ще раз вистрелити.

Ен Дві Гаст, не бажаючи прибирати руку зі стегна поліцейського, хмикнув, коли відчув невагомий дотик холодних губ до вилиці. Він повернув голову, ліворуч і знову трохи нахилився, наближаючись до вуст юнака.

– Не рухатися з місця! Киньте зброю і відійдіть від неї! Кидайте зброю! Заберіть від нього руки! Кидайте зброю!

Грандмайстер кинув здивований погляд спочатку на кількох поліцейських, які стояли за кілька метрів і направили на нього зброю, а потім на повільно прибираючого руку з пістолетом Локі, що попутно провів тонкими пальцями по шиї чоловіка. В очах його прозирав виклик і тріумф перемоги, і все та ж крапелька знущання, тепла і бажання.

– Який розумний хлопчик! — Ен Дві захоплено зітхнув, і погляд його вмить обернувся в награбовано–обурений, а потім — неймовірно веселий. — Чудовий, розумний хлопчик! Справжній скарб! — повторював він, поки повільно витягав із внутрішньої кишені невеликий пістолет.

— Кидайте зброю!

– Так, так, звичайно, – Грандмайстер кивнув і кинув пістолет на землю, спостерігаючи, як один із поліцейських тут же забрав його.

— Ен Дві Гаст, ви заарештовані за організацію підпільного продажу алкоголю. У вас є право зберігати мовчання, — чоловік у бузковому капелюсі озирнувся на юнака зі знайомим прищуром, поки поліцейський одягав на нього кайданки. — Дякую за допомогу, Лафейсон.

Сонце сіло за обрій кілька годин тому. У кабінеті Грандмайстра світло не горіло, але «One Step at a Time» Девіда Л’юїса Луонга продовжувала звучати. Крісло з коричневою шкіряною оббивкою було зайняте не господарем, але кимось трохи нижчим і стрункішим. У темряві не розібрати. Пахло зеленню, порохом і чимось дурманливо солодким.

Двері відчинилися, і кімната наповнилася запахом дорогого алкоголю, рідкісних цигарок і чогось гострого.