Що це за чортівня?

Даниїло все-таки захворів, його лихорадило всі вихідні. Був сильний кашель, іноді навіть з кров’ю. А ще в горлі було таке відчуття, неначе щось застрягло. Ян хвилювався за нього, наполягав на тому, щоб сходити до медсестри. Але Даня відмовлявся. Пив якісь таблетки він температури і кашлю. Зілля, які йому зварили батьки, перед початком навчання. На вечір неділі, йому здається стало краще.
– Яне, ну що може статися? Я просто вийду на кілька хвилин, і покурю. – вкотре просився рудоволосий, але Ян його не відпускав.
– Даню, минулого разу, як ти вирішив просто пройтися, коли на вулиці вже стемніло, то повернувся з температурою. – стурбовано заперечив шатен. – а ще ти відмовляєшся йти до Ольги Вікторівни. А якщо тобі на морозі гірше стане?
–Кілька хвилин на свіжому повітрі, не нашкодять. – просто мовив Данило, і почав збиратися. Кілька секунд тиші, перед тим як Ян почав також одягати куртку. Даня перевів на нього зацікавлений погляд, але нічого не сказав.
–Підемо разом. – синьоокий не протестував. Одягнувшись, вони разом вийшли.
–Привіт, Єсене. – весело привітався шатен. Даня впав у ступор. Всі вихідні, він старався не думати про те що сталося. Щоб хоча б навіть на мить забути. Тому він не міг подивитися в його сторону, бо це стало би реальністю.
–Привіт, Яне, Даню. –проходячи повз привітався, від чогось радісний юнак. – Вирішив вести себе, неначе нічого не було? Краще би ігнорував, або дивився як в той раз.
Далі він не пішов, бо знову почався цей кашель. Але цього разу, з грудей неначе щось виривали, і він повільно його відкашлював. Боляче. Як же боляче. У руці залишилося кілька блакитних пелюсток, які він поспіхом поклав у кишеню, щоб його компаньйон не помітив.
–Що це за чортівня?
–Даню… – почав було мовити зеленоокий, але юнак його обірвав. – пішли.
До його місця, вони дійшли в мовчки. Навіть нікого не зустрівши. На вулиці йшов сніг. Такий, на вигляд як пластівці. Ян підставив руки, щоб зловити декілька сніжинок, але вони розтанули, щойно доторкнулися його теплої долоні. Все небо було в хмарах, не видно було ні місяця, ні єдиної зірки. Подув крижаний вітер.
–Даню! Давай скоріше, мені холодно. – почав благати юнак. Рудоволосий на це тільки усміхнувся, і прикурив цигарку. Після того як він зробив першу затяжку, зеленоокий продовжив.
–Дай і мені, я спробую. –не чекаючи відповіді, Ян заліз у кишеню здивованому парубку, і дістав пачку. Витягнувши одну цигарку, він повернув її на місце.
–Ну! –хлопець зрозумів його без слів, і трішки нахилився, щоб прикурити юнаку цигарку. Ян майже зразу закашлявся.
–Як ти цю бридоту палиш? –Даня з нього тільки посміявся, і відповів. –Краще не починати, залежність – це жахливо. –маючи на увазі, не тільки куріння.
Шатен віддав почату цигарку юнаку, яку той із задоволенням забрав. Докуривши в тиші, вони піднялись до кімнати, і лягли спати.
***
–Даниїл, давай скоріше. Або я без тебе, на сніданок піду. –пригрозив Ян.
–А відколи ми разом ходимо? –здивовано запитав рудий. Ян на декілька секунд задумався, і відповів.
–А, знаєш, ти правий. Піду один. –мовив шатен і вийшов з кімнати, добре грюкнувши дверима.
–І чого це він? –думав Данило, і продовжував неквапливо збиратися.
Хотілось просто скинути з себе ці не зручні речі, лягти на ліжко, і заснути. На цілий день, ні… на декілька днів. Його тіло було наскільки слабким, що він ледь стримувався, щоб так не зробити. Юнак потрусив головою, зі сторони в сторону, вдарив по щокам, лиш би зігнати залишки сну. –Все, треба йти.
Незважаючи на те, що він запізнювався, вирішив не змінювати своїм звичкам, і покурити. На сніданок він прийшов за 10 хвилин до кінця. Всі вже почали розходитися. Він сів за стіл свого факультету, навпроти Яна. На сніданок були тости з яєчнею, які він швидко пережував, запивши це все м’ятним чаєм.
До пари ще чекати було більше години. Хлопець планував побродити коридорами, у пошуках чогось цікавого. Проте у Яна були інші плани. Щойно Даниїл піднявся з місця, юнак схопив свою сумку, і за кілька секунд уже був біля рудоволосого хлопця.
– Ми йдемо до бібліотеки. –сказав зеленоокий юнак, схопивши Даню за рукав светру. Не встиг хлопець отямитись, як його уже вивели з їдальні.
–Стоп. Чому це ми? Тобі треба, ти і йди! –Даниїл зупинився, відчепивши від свого рукава настирного юнака. Ян зупинився і обернувся до рудоволосого. Знову цей його благаючий погляд. Він намагався викликати жалість. Хоча це ніколи і не виходило, але все ж він завжди добивався того чого хотів. Шансів немає.
–Даню, будь ласка. Мені треба доповідь на сьогодні. Аж на 20 сторінок! Я сам не впораюся.
–Чим же ти займався на вихідних? Навіть я написав! –рудоволосий відвернувся від юнака, не було бажання дивися на ці маніпуляції зі сторони його сусіда. Все одно він йому допоможе.
–Дозволь нагадати тобі, який в тебе добрий і дбайливий сусід. –Даня скептично поглянув на юнака. –Я тобі сніданок приносив, коли ти проспав! –поспішно добавив Ян. Сперечатися з ним не хотілося, все ж то була правда.
Ян усміхнувся, він вже знав, що перемога за ним. Знову взяв уже покірного юнака за рукав. І вони разом попрямували до бібліотеки.
Вони вибрали самий дальній стіл, біля вікна. Даня просто впав на стілець, як той мішок з картоплею, зручно влаштовуючись. Ян в той час, пішов вибирати потрібні для його доповіді книги. Даниїл схилив голову, на руку, виглядаючи у вікно.
Йшов сніг. Подекуди пробігали знайомі, і не знайомі хлопцю студенти. Цей вид присипляв, краще за снодійне. Даня закрив свої очі, з намірами трішки подрімати.
Бах. – перед ним опинилися 3 книги по історії. А на сусіднє місце присів юнак.
–Ось. –усміхнувся шатен, і узяв одну. Рудоволосий нічого не залишалося, як взяти одну із тих що залишилася. Вона була досить пошарпана, майже розвалювалась в руках, із темно зеленою палітуркою. Хлопець зітхнув, відкрив зміст, і почав шукати щось по їхній темі.
А уже через 20 хвилин, Ян дописував 6-ту сторінку, не без допомоги рудоволосого. Не хотілося витрачати ще більше часу, ніж воно того потребувало.
–Привіт, хлопці. –почувся знайомий жіночий голос. Марія.
–Привіт, Марія. А де Єсен? Ви, здається, завжди разом ходите. Хоча із різних факультетів. –запитав шатен, коли червона як помідор дівчина, сіла навпроти них. –І як я раніше таке не помічав?
–У нього пара. А я вирішила, зробити домашню роботу на завтра. –все ще почервонівша дівчина, витягнула свій конспект. І почала щось писати, своїм каліграфічним почерком. У Дані ніколи так не виходило.
Він знову подивився в книгу.
–Потрібно щось з цим зробити. Склеїти, чи що? А заодно і руки повідривати тим, хто таке зробив. – з такими думками, він обережно перевертав сторінку за сторінкою. Час від часу показуючи Яну, на важливі моменти.
Вони продовжували писати, у приємній тиші. Доти, доки Марія не витримала.
–Даню, ми тебе образили? –серйозно запитала дівчина.
–Що?.. –збентежений юнак, просто дивився на Марію, не розуміючи про що вона каже.
–Ти, за 3 місяці, ні разу не сів за стіл свого факультету. До цих вихідних… –рудоволосий, нарешті зрозумів, про що мовить дівчина. –а це значить, що є причина.
–Я просто дещо дізнався, про вас з Єсеном. –якось віддалено почав юнак. По щокам Марії, було видно що вона зрозуміла, про що говорить рудоволосий.
–Зрозумів, що вам потрібно хоч іноді, проводити час у двох. Вирішив не заважати. –мовив Даниїл, і усміхнувся. Хоча в грудях все стиснулося. Повітря не вистачало. Але він продовжував робити вигляд, що все добре.
До цього червона як буряк дівчина, різко побліднішала, і поспішно почала говорити.
–Даниїл! Що ти собі там надумав? Нікому ти не заважаєш! –її здається це розлютило. –не змій більше навіть думати про таке. Ти наш друг!
–Добре, крихітко, я зрозумів. –здався рудоволосий юнак. Марія все-таки його подруга, і ігнорувати її він не стане. Розбив серце йому саме Єсен, крихітка ні при чому. Єсен. Хлопець знову думати про нього. Його біляве, шовковисте (має бути таким) волосся.
–Цікаво, а як це було би, перебирати його м’яке волосся, поки він лежить у мене на колінах?– його губи, м’які як пелюстки троянди, і солодкі як вишня. І його очі, які дивляться на Даниїла. Так… Він не може це пояснити одним словом. Це виглядає як відмова, неможливість досягнути бажаного, і такого необхідного, гірко.
Даня не помітив як закашляв.
–Тільки не це!– Дякуючи природній спритності, він встиг прикрити рот рукою.
–Це знову ті чортові пелюстки!– Щоб не видати себе, він зігнув руку в кулак, і опустив під стіл.
Він не зразу помітив, ЯК на нього дивиться Марія. Вона відкрила рота, щоб щось сказати, але Даниїл її перебив.
–Мене трошки лихорадило на вихідних. Але все уже добре! –на нього дивились двоє друзів, і ні один із них йому не вірив.
Крихітка, перевила запитуючий погляд, на Яна.
–Він не хоче іти, до Ольги Вікторівна. –відповів на її німе питання, шатен.
Далі в них відбувся німий діалог, з якого Даня не розібрав майже нічого. В кінці якого вони кивнули один одному і зібрали свої речі. Підійшли з двох сторін до Даниїла, Ян з ліва, Марія з права. Підняли нічого не розуміючого юнака. Зеленоокий сам зібрав речі рудоволосого, і вони мовчки повели його в невідомому напрямку.
Ну, як невідомому? Таким він був тільки для Даниїла. Всі його запитання, були проігноровані. Куди вони ідуть, він зрозумів коли завернули у коридор, де немає жодного кабінета, в якому коли небудь вели пари. Там були тільки вчительські, а ще Ольга Вікторівна. Змирившись зі своєю участю, він нічого не сказав.
Увійшовши до відкритого кабінету, Марія покликала медсестру.
–Ольга Вікторівна, ми вам пацієнта привели. –старенька жіночка сиділа за своїм столом, і заповнила якісь бумажки.
–Нехай сідає на ту кушетку, зараз я його огляну. –у неї був писклявий, і неприємний голос. Даня присів.
Закінчивши зі своїми бумагами, вона встала, і підійшла до юнака. Вона спочатку спитала його про симптоми, задавала йому різні дивні питання, як наприклад:
–Про що ви думали, перед тим як почали кашляти?
–Що ви робили, перед початком гарячки?
Були і нормальні, такі як:
–Коли почалась гарячка?
–Чи є інші симптоми? –(йому довелося промовчати про пелюстки, так як його друзі були у іншій частині кабінету, і могли почути).
Він намагався не думати, навіщо їй задавати такі дивні питання.
Перед тим як провести огляд, вона вигнала його друзів, зі словами:
–Все, нічого вам тут сидіти. Ідіть на пари, а його заберете як закінчите. –зачинивши за ними двері, вона провела свій огляд. Підсумком стало якесь дивне зілля, яке мало не силоміць влили йому в горло. Гірко. Потім вклали на кушетку, наказавши спати.
Ольга Вікторівна сіла на табуретку, біля нього. Оглянула його оцінюючим поглядом.
–Чого ти не зізнається? Ти гарний хлопець, ніяка дівчина не зможе тобі відмовити. –мовивши це, жінка пересіла за своє робоче місце, і продовжила щось писати.
А Даниїл довго не міг заснути, намагаючись зрозуміти, про що говорила Ольга Вікторівна. Але здавшись зіллю, заснув.
***