Казка

Кісакі Тетта, як завжди, їхав до Львова. Хто ж знав, що поруч опиниться балакучий супутник?

Написано під впливом пісні Epolets – Казка.

Він буквально бухнувся на сидіння поруч. Кісакі аж поморщився. Він навмисне сів спереду, щоб ніхто не сідав коло нього. Крім того, в автобусі було багато вільних місць, а цей ідіот чомусь усівся біля нього. Тетта зітхнув, поправив окуляри і вирішив удавати, що сусіда не існує. Він так часто робив, тож проблем виникнути не має. Юнак навіть не дивився на сусіда. Люди були йому нецікаві.

Чергове літо, чергова поїздка до Львова. Кіскі Тетта, закінчивши навчання з червоним дипломом, вирішив відсвяткувати цю подію, зробивши подарунок у вигляді поїздки до улюбленого міста. Найперше він склав детальний список місць, які мав відвідати. Зокрема, Тетта хотів обійти кілька музеїв, а також знайти деякі книги. Можливо, ще купить коміксів. Він розмірковував над майбутніми покупками, а ще з сумом думав про натовпи людей, що так чи інакше доведеться перестрівати. Хоча вночі блукати спорожнілими вулицями було вельми приємно.

Сусід Кісакі надягнув масивні навушники й увімкнув музику. Тетта аж скривився, почувши какофонію звуків, котрі відлалено нагадували скрегіт металу чи гавкання псів. Покосившись на незнайомця, Кісакі аж задер голову, бо той був доволі високим. Виглядав меломан, як якийсь гопник з луцьких провулків. Чорне волосся, скоріш за все, не зачесане, а пригладжене рукою. Спереду в центрі біляве пасмо. Незнайомець був худим, а одяг на ньому майже висів. На тильних сторонах рук витатуювані якісь ієрогліфи. Ото несмак. Він сидів у телефоні, а ногою стукав у такт музиці. Обличчя байдуже й розслаблене. А ще, на превелике роздратування Кісакі, від нього тхнуло цигарковим димом.

“Ото пощастило, чорти б мене побрали”, – подумки лайнувся Тетта. Так і хотілось викинути цю жердину у вікно і забути. Відсунувшись якомога далі від сусіда і впершись у вікно, Тетта страдницьки закотив очі. Та нічого вже не вдієш. Доведеться потерпіти. Може, цей хлопець не їде до Львова і вийде напівдорозі.

Кісакі вирішив трохи почитати, аби відволіктися. Дістав кишеньковий збірник творів Лавкрафта і продовжив читання. Юнак хотів до кінця розібратись у лавкрафтівській міфології й для себе визначити, яка ж з істот найстрашніша…

– Це що, Лавкрафт? – почулося збоку. Кісакі підняв голову. Довготелесий сусід з цікавістю зазирав у книгу. – Маєш гарний смак. Пам’ятаю, я в дитинстві на свято у школі вдягнувся в Ньярлатхотепа. Налякав однокласників. Мене потім покарали.

– Правильно зробили, – пробурмотів Кісакі, всім виглядом показуючи, що не збирається продовжувати розмову. Та сусід не вмовкав.

– Мені Лавкрафта колись дав почитати приятель. Ото я тоді налякався. А потім звик і прочитав усе, що знайшов. Хороший цей Лавкрафт. Ти тільки уяви – придумати таких істот, яких і під кайфом не завжди уявиш. А я знаю, про що кажу.

“Чудово, він ще й наркоман”, – зітхнув Тетта. Він вже сам був ладен викинутись у вікно, аби не слухати надокучливого базікання.

– Коротше, я дізнався, що у Львові продають ілюстровану енциклопедію монстрів Лавкрафта, тому їду, аби її купити, – розповідав брюнет. Він забув про свій телефон, зняв навушники і повністю захопився розмовою. – Заодно зайду в улюблені бари. Хочеш, підемо разом, я тебе пригощу.

– Іди ти… – вже прямо сказав Кісакі.

– Я Ханма Шуджі. Радий знайомству.

– А я ні.

– Серйозно, як тебе звати? – не вгавав Ханма. Схоже, про особистий простір йому не розповідали, бо він ледь не нависав над невисоким Теттою, через що йому було незручно. – Я ж маю до тебе якось звертатися.

– Іди до біса.

– Дивне у тебе ім’я, та нехай, – Шуджі знизав плечима. Кісакі глипнув на нього. Той явно знущався з набундюченого сусіда. Тетта не хотів зізнаватися, та примружені світло-карі очі й лисяча посмішка Ханми йому чомусь подобалися.

Біс і янгол в одній людині.

– Кісакі Тетта, – врешті сказав він. Шуджі просяяв.

– Ти теж до Львова? Чудово, хочеш, складу компанію? Я знаю стільки цікавих місць…

– Замовкни, будь добрий.

– Як скажеш, – Шуджі мовчав кілька хвилин, а тоді знов звернувся до Кісакі: – Куди б ти хотів піти?

Якби поглядом можна було вбити, то Ханма вже давно вмер би, так на нього глянув Тетта.

– В музей, – стримано відповів він. Ханма подивився на сусіда, як на божевільного.

– Та ну! Нащо тобі той музей? Давай ти складеш мені компанію…

– Ні.

– Ти такий зануда, Кісакі, – хмикнув Ханма.

– А ти, я бачу, легковажний веселун.

– А, втім, я знаю музей, у який би сам пішов, – Ханма витримав театральну паузу, – музей знищеної техніки кацапів. Знаєш, яка краса?

– Мотлох. Як і кацапи.

– Роздивляєшся собі всі ті танки і уявляєш, як вони з орками горять, палають, – Шуджі мрійливо посміхнувся, – от би на побачення піти. Захід сонця, співають пташки, а вдалині палає ворожа техніка. Шашлички посмажити…

– Який ти романтик, – хмикнув Кісакі, поправивши окуляри. Відповідав він так само неохоче, проте балакучий сусід дратував його набагато менше.

– О, ти й не уявляєш, яким я можу бути романтиком, – Ханма заплющив очі, – я своїй дівчині колись подарував букет із шаурми.

– У тебе є дівчина?

– Вже немає.

Тетта похитав головою.

– Воно й не дивно.

– Тому, якщо захочеш, будемо парою, – додав Шуджі, ліниво спостерігаючи за тим, як співрозмовник червоніє, – обіцяю, букети з шаурми не даруватиму.

– Іди до біса. Я з такими, як ти, не став би зустрічатися.

– Шкода, – Ханма не засмутився, – та якщо передумаєш – кажи.

Тетта сховав обличчя за книгою і намагався не реагувати на ущипливі фрази Шуджі. Той же просто говорив про все підряд, починаючи від подій раннього дитинства і закінчуючи сьогоднішнім сніданком. Ходяча катастрофа, а не людина.

Зовсім скоро автобус зупинився коло заправки. Пасажири вийшли перекусити. Ханма вискочив ледь не першим і одразу закурив. Ігноруючи Шуджі, Кісакі рушив за кавою і гадав, що б то поїсти.
Ханма впав на стілець навпроти, коли Кісакі обідав.

– Від тебе тхне цигарковим димом. Забирайся звідси, я хочу пообідати, – пробурчав Тетта.

– А я теж обідаю, – Ханма вказав на бургер, що прихопив із собою.

– Тут багато вільних місць.

– Мені самому нудно.

– Та тобі по життю нудно, – не втримався Кісакі.

– В десятку, – відгукнувся Ханма з набитим ротом, – а ти розумієш мене, як ніхто. Не передумав сходити на побачення?

– Бісиш, – буркнув Тетта й пішов до автобуса.

Близько першої години автобус приїзав до Львова. Кісакі полегшено зітхнув: нарешті зможе вийти і позбутися набридливого сусіда. Хоча з Ханмою було по-своєму весело, проте Тетта відчував: з ним точно влізе у сумнівні пригоди. Йому цього явно не треба.

“Може, спитати, чи він є у твітері?” – розмірковував юнак. – “Та ні. Ще подумає, що я на нього запав”.

Аби вберегтися від необдуманих дій, Кісакі вийшов у центрі. Ханму це явно засмутило. Він помахав новому знайомому на прощання, хоч той ніяк не відреагував на це.

Тетта одразу ж рушив заселятись у хостел. По дорозі взяв велику порцію лимонаду, бо спека була жахлива. І це бісило. Чиста сорочка юнака спітніла, а окуляри постійно сповзали з носа. Та й від лимонаду не стало легше.

У хостелі Кісакі зайшов у кімнату, де стояли кілька ліжок. На жаль, йому вдалося забронювати останнє ліжко, в інших хостелах все було зайнято. Кинувши рюкзак на ліжко, Тетта впав поруч. У кімнаті було прохолодно, і він не хотів нікуди йти.

– Кого я бачу? – знайомий насмішкуватий голос повернув Кісакі до реальності. Із сусіднього ліжка до нього хитро посміхався Ханма. – Так засумував за мною, що вирішив поселитись якомога ближче?

– Тебе тільки бракувало, – зітхнув Кісакі, але в глибині душі таки був радий, – а я так сподівався, що ми не зустрінемось.

– А я, навпаки, сподівався, що зустрінемось, – хмикнув Шуджі, – і бачиш, як всесвіт нас звів? Це натяк на те, що вихідні варто провести разом.

– Це просто збіг, відчепись.

Ханма не слухав. Він зіскочив з ліжка і почав енергійно ходити туди-сюди.

– Годі валятися, коли ти в такому чудовому місті! – Шуджі ледь не підстрибував. – Нумо, гайда кудись…

– Куди? На вулиці спека.

– Збирайся, Кісакі. Я відведу тебе в гідропарк!

– Іди сам.

Ханма нахабно всівся біля Кісакі. Той аж підскочив від несподіванки.

– Тоді я буду тут, – сказав Шуджі, – хочеш, розпоівм історію про те, як я одного разу тікав від поліції?..

– Так, все, ходімо, – Тетта зірвався з місця, – вставай, жердино. І більше ніколи не порушуй мій особистий простір.

– Який ти милий, – не втримався Ханма і скуйовдив ідеальну зачіску Кісакі.

От вже дійсно янгол і біс в одному флаконі.