тримай і не відпускай

ремуса відправляють в школу-пансіон «гоґворст», де його сусідом стає шумний хлопець з проблемною сім’єю.

аж раптом його втягують в підозріле братство «мародерів»

 

1

 

Ще ніколи Ремус так не хотів йти до кабінету Макґонеґел. Так, вона час від часу змушувала зайти хлопця до себе, але в ті рази то було більш схожим на прості посиденьки, аніж реальне покарання. Гаразд, то було реальним покаранням, адже хлопець був вимушений переписувати параграфи якихось дебільних книжок, але то все одно було кращим за те, що буде відбуватися зараз. Він вже і так відкладав цю зустріч максимально на потім, але ось потім настало – а сил так і не знайшлось. Хоча це буде брехнею, адже після викриття Пітера Ремус зрозумів одну просту істину – що може статися гіршого, аніж зрада друга.

Саме тому він зі злим обличчям швидко підходить до дверей кабінету та ледь не з ноги відкриває їх, готуючись послати всіх по фактах. От тільки чого він не очікує побачити, так це своїх батьків з іншого боку столу.

Мати сидить мало не біла від хвилювання, поки батько дарма водить коли на її спині. Чи були вони тут в момент допиту Пітера? І якщо були, чи повірили вони хоч слову з його рота? За тим, як Гоуп полегшено видихає, стає зрозумілим, що вони були тут задовго до того, як прийшов сам Петіґру. Мінерва ходить позаду Альбуса, який тільки посміхається як хворий та рукою показує Ремусу, де йому сісти.

В кабінеті є тільки мати Сіріуса, і від цього Ремус фиркає собі під носа – ну звичайно, його батько занадто зайнятий, щоб приділити трохи часу на очищення честі власного сина. Проте Вальбурга, чиї очі слідкували за хлопцем з першої секунди, помічає це та починає насилувати вуха своїм жахливим голосом.

– Чого смієшся?

Він не відповідає, на жах батьків, які його вчили поводити себе гарно з усіма людьми. Хоча, важко назвати цю жінку людиною, тому технічно він все ще робить так, як було сказано в дитинстві.

– Не відповідаєш? — вона обходить Ремуса і стає якраз за його спиною. — Не здивована, що саме ти не навчений банальних правил.

– Місис Блек, — стримано відповідає Мінерва, — ми тут зібралися не манери чужі обговорювати.

– Одне іншому не заважає, Мінерво, — Люпин впевнений, що на її обличчі грає гидка усмішка, як і завжди, — але гаразд, у мене дійсно немає бажання залишатися тут більше потрібного.

У мене теж, сам собі каже Ремус, і якщо жінка чує, то вирішує проігнорувати цю репліку. Альбус сидить на своєму місці як пень, що Ремус навіть на якусь мить забуває, що він взагалі існує в цій школі. Зрештою, все одно всі розуміють, що Гоґвортсом керує саме Макґонеґел, а не він. Дід маразматичний.

Ремус не каже і слова, а тільки сидить і дивиться поперед себе, поки Вальбурга гидко дихає йому в шию.

– Наскільки ти знаєш, Люпине, то мій син сьогодні втік з дому після того, як пішов проти нашої заборони щодо того конкурсу. Не хочу бути упередженою, але мені здається, що ти приклав до цього руку.

Лайал сіпається у кріслі у відповідь на таку відверту брехню, але в цей раз Гоуп тримає його на місці. Блек усміхається на таку реакцію, але її посмішка тане, коли на обличчі Ремуса вираз не змінюється. Навіть тіні страху чи переляку немає.

– То ти мовчати зібрався, покидьку?

– Агов.

– Місис Блек.

Одночасно вигукують батько з Мінервою, але вся увага Вальбурги прикута до одного хлопця в кімнаті, який тільки підіймає брову та мовчить надалі.

– А що ви хочете, щоб я сказав вам, місис?

– Так ти таки вмієш розмовляти.

Щось боляче б’є біля серця, адже це саме ті слова, які сказав сам Сіріус у перший день, як вони зустрілися. Жінка посміхається на перші емоції, які він показує за сьогодні, і від цього нутрощі трохи скручуються – він більше не допуститься цієї помилки.

– Я хочу, щоб ти просто підтвердив ту інформацію, яку я маю.

– Тобто ту брехню, яку вам сказав Пітер?

– Прямо така і брехня.

Перед ним лягає лист з місцями для підписів. Усього п’ять підписів, і в одному місці вже замальовано. Не треба бути детективом, щоб зрозуміти, хто вже постарався. От тільки він все не може зрозуміти, що конкретно йому пропонують підписати. Хлопець швидко пробігає очима по словах, а коли доводить до самої суті, то голосно й абсолютно нестримано реготить.

– Підтвердження, що Ремус Люпин свідомо розбещував Сіріуса Блека і силою змусив піти проти волі сім’ї й бла-бла-бла. Ви серйозно?

– Ремус! — шикає на нього мати, але сам хлопець навіть не звертає на це уваги. І до біса його образ гарного хлопчика, який робить все для задоволення батьків.

Цей хлопчик помер, коли Сіріус Блек заспівав на сцені, розуміючи всі ризики, а потім втік з дому, забравши пістолет (вкравши, якщо розбиратися глибше, але це навряд чи змінить думку Ремуса). Саме тому він тільки відкидає листок від себе та складає руки на грудях.

– Що «Ремус»? Це дійсно хуйня, і ви це теж знаєте.

Збоку чується якийсь звук, і коли хлопець повертає туди голову, то бачить приховану посмішку на обличчі Мінерви. Бачить бог, що якби не Сіріус, то він абсолютно точно мав би всі шанси закохатися в неї (якби ще скинути кілька десятків років і все таке, але характерами вони дійсно сходяться). Він починає звучати, як Сіріус.

Вальбурга цокає, забирає листок і силою кладе його перед хлопцем.

– Підписуй.

Він навіть і не рухається.

– Чого б це?

Не встигає жінка і слова сказати у свій захист, як Лайал прочищає горло, привертаючи цим увагу всього кабінету.

– Я звісно прошу мене вибачити, але конкретно в чому ви звинувачуєте мого сина? В якихось уявних домаганнях?

На обличчі Блек з’являється диявольська посмішка, немов вона тільки й чекала на таке питання. Ремус відчуває фізичне бажання піти проблюватися від такого довгого контакту з нею, і він неймовірно захоплюється своїм хлопцем, який стільки років жив з нею під одним дахом. Дивовижна людина, серйозно.

– Отже, Ремус, ти хочеш сказати, що не зустрічаєшся з Сіріусом?

Всі замовкають і дивляться виключно на Люпина.

Першої миті він хоче сказати, що це брехня. Дійсно, це дуже логічно – Пітер наказав тут нісенітниці, а насправді ніхто ні з ким не зустрічається, а отже всі можуть розійтися і жити собі в радість. І він так дійсно мало не каже, але тої ж миті він помічає жорстке, але в той самий час м’яке обличчя Макґонеґел. Немов вона всіма силами благає його не казати нічого зайвого, але в той самий час так і просить показати цій жінці її місце.

Сіріус знав, як боротися за своє життя, він вхопився за той маленький шанс та зробив все можливе, щоб він не виявився порожнім білетом. Іноді Ремус думав про те, що не заслуговує на такого хлопця, і саме зараз вирішується, чи правда це. Звісно, що Блек його не засудить, він не така людина, але як сам Ремус буде жити з розумінням того, що власноруч відмовився, злякався та не зміг зізнатися у своїх почуттях батькам та цій навіженій.

– Ремус, скажи що це неправда.

Мати дивиться на нього з долею страху та співчуття, і хлопець подумки просить у неї пробачення за те, що зараз його, мабуть, виженуть зі школи за наполегливим проханням Місис Блек. Мати благає заперечити, і саме тому Люпин вирішує.

– Так, я зустрічаюсь з Сіріусом, — повертається до Вальбурги, — і пішли ви нахуй, нешановна.

І з цими словами хлопець хапає листок з підписами, рве його на маленькі шматочки, дивлячись в очі Блек, та мовчки виходить з кімнати. Заплакані очі матері він вирішує ігнорувати.

На мить здається, що він чує оплески Макґонеґел, але йому у вухах шумить злість, тому він робить великі кроки від кабінету в якомусь напрямку, аби його не зловили назад. Проте коли погляд починає ловити окремі деталі, а шум у вухах стає тихішим, він розуміє, що негарно після ось такого концерту тікати від батьків. Зрештою, їм ще треба йти збирати речі для виселення з кімнати. Ось так і закінчується неймовірна, але коротка історії мародерів.

Зате на вихідних вони зможуть втекти до Сіріуса, і нарешті він відчує, заради чого ось так викинув свій шанс навчатися в такому закладі. Зрештою, у нього дійсно було заради чого посилати його матінку.

Назад до кабінету він йде повільніше, аніж до того. Злість та адреналін почали вивітрюватися з тіла, а голова вже майже викинула всі згадки про те, як Пітер їх всіх зрадив. На якусь секунду він думає піти сказати Хвосту, що він тільки що послав матір Сіріуса, і він мів зробити так само, але він прекрасно знає, що не міг би. Пітер не вміє таке робити, а найсміливішим його вчинком стала зрада.

До самого кабінету він не заходить, але воно і не треба, адже двері трохи відчинені, а на лавці біля входу прекрасно чути все, про що говорять всередині. А, як виявляється, багато він не встиг пропустити.

– … показує рівень пансіону …

Спочатку Ремус думає, що двері скриплять від того, що їх відчиняють повністю, але то просто Вальбурга вирішила висловити свою неважливу і дурну думку.

– Ніхто не буде поливати брудом нікого з моїх учнів.

– А чого це наш любий директор мовчить? Невже згодний зі мною?

– Погоджуюсь з Мінервою про те, що це занадто.

– Дякую, Альбусе, — вчителька ці слова мало не випльовує, і Ремус відчуває ще більше любові до цієї жінки. Серйозно, неймовірна і дивовижна.

– Якщо тут не поважають власні принципи, то я забираю документи Сіріуса звідси зараз же!

Після її слів навіть звуку листочків немає.

– Сіріус зможе забрати документи з Гоґвортсу тільки в тому випадку, якщо захоче цього сам.

Хриплий сміх Вальбурги. Ремус на мить замислюється, що зараз в кабінеті роблять його батьки? Вони просто сидять поміж двох вогнів і намагаються зрозуміти, який має більше рації? То син може допомогти вирішити.

– Тоді я більше і центу не заплачу за цього цуценя!

– Нічого, школа знайде кошти, щоб оплатити навчання одному учневі, — Макґонеґел каже це твердо, і Люпин вирішує, що у майбутньому хоче бути як вона. — Програма називається «Оплати навчання учню, який з одинадцяти років навчався на відмінно, але божевільні батьки вирішили зруйнувати його життя ще більше, зігнавши у заслання ….

– Досить! — ледь не кричить жінка, і Ремус радий чути панічні нотки в її голосі. — Директоре, може, ви щось зробите своїй підлеглій за те, що вона відкрито грубіянить мені?

Хлопець впевнений, що він зараз чухає свою бісову бороду.

– Мінерво, не хочеш лимонних часточок?

Ще трохи таких розмов, і його батьки самі заберуть документи з цього божевільного дому. Але єдине, що він може винести з цієї розмови, – це те, що виганяти зі школи його точно не будуть. Принаймні сьогодні.

Чуються ритмічні та гучні кроки, а потім звук дверей, що відкриваються. От тільки на цей раз вони дійсно відкриваються, показуючи очам Ремуса злу і червону від розмови Вальбургу. На це він широко посміхається і майже закриває рота рукою, щоб не засміятися вголос. Спочатку вона його не помічає, адже хто взагалі буде після тої заяви ось так просто сидіти під кабінетом?

Вона здуває прядку волосся, що вибилось з її ідеальної зачіски, дивлячись у дзеркало, і вже збирається йти геть, як її очі падають на хлопця біля стіни. Спершу вона мовчить, немов сподівається, що Ремус впаде перед нею на коліна просити пробачення. Замість цього він складає руки на грудях та з викликом дивиться їй у вічі. Це ж і не його мати, зрештою, то чого боятися? Особливо йому нема чого боятися саме тому, що це мати Сіріуса, і найкраще, що вона зробила за своє життя, – це народила самого Сіріуса.

Вона робить крок вперед до нього в очевидній спробі налякати тільки своєю присутністю. Проте на хлопця це не діє взагалі, адже він так і не змінює своєї пози.

– Не думай, що ти так легко втечеш від мене, — жінка виставляє один палець попереду себе, немов збирається карати дитину, а не майже дорослого хлопця, — те, що Дамблдор так опустився, що підбирає всіх дворняг з вулиць, не значить …

– Ану відійшли від мого сина. — з дверей виростає фігура його мами, і щось всередині радіє цьому, як у дитинстві. — Тільки спробуйте ще щось сказати проти нього!

– Допоки він зустрічається з моїм сином, то я маю право …

– Не маєте. Мені здається, ви тільки що публічно від нього відмовились.

Вони дивляться одна на одну довгі секунди, і Ремус навіть на якусь мить думає вмішатися, але потім Вальбурга ледь не плює на підлогу та мовчки йде геть. Тільки її підбори чутно в коридорі, коли фігура завертає до виходу.

Він мовчить і не підіймає очей на маму. Зараз, коли запал весь зник, хлопцю доводиться стикатися з іншою стороною його вибрику – матері він так нічого і не сказав про свої стосунки та орієнтацію в цілому. Тобто, є всі шанси, що тікати до батьків Джеймса буде не тільки Сіріус.

Але Гоуп тільки сідає поряд та бере сина за руку, немов показуючи, що все гаразд. Від цього в куточках його очей збирається волога.

– Чому ти не казав раніше?

Її голос спокійний, в ньому немає ані злості, ані гидоти. Немов вона питає, чого Ремус не сказав їй про якусь оцінку в школі чи іншу пригоду.

– Я … хотів після концерту, але тут все так закрутилось, і я, — він не знає, як правильно закрутити наступні слова, але їх треба промовити, щоб між ними більше не було ніяких секретів, — я не знав, як ти відреагуєш.

От тільки мати тільки легко сміється на його побоювання та виводить кола на його долоні.

– Ну як ця жіночка я точно не реагувала б, — Гоуп одним оком підморгує синові, і це якимсь чином робить атмосферу легшою. — Але знай, Ремусе, що ми тебе з татом любимо у будь-якому випадку. Допоки ти не станеш ось таким.

Цього разу він сміється голосно та відкрито, відкидаючи голову назад. Коли батько виходить з кабінету вже спокійніше, аніж його дружина, то бачить, як вони обіймаються. Коли Ремус відчуває ще одну пару рук на своїй спині, то вперше за все своє життя усвідомлює наскільки він любить своїх батьків.

Макґонеґел тільки прикриває двері кабінету, щоб випадково не зіпсувати такий сімейний момент. На її губах грає легка, але задоволена посмішка. Ось саме за це вона і любить професію вчительки.

І саме після такої тривалої розмови та зізнання Ремус відчуває, наскільки він реально втомився за цей пекельний день. Мати тільки цілує його на прощання та радить нарешті відпочити нормально. А ось тато відводить його за руку в бік та із серйозним обличчям дивиться в очі:

– Я сподіваюсь зустріти твого Сіріуса у більш домашній і легкій атмосфері, — Люпин відчуває, як гора з плечей впала, що і батько його так підтримує, — але, будь ласка, попроси його приходити без батьків взагалі.

Хлопець, затримавши подих на останніх словах після «але», поспішно його випускає та сміється з Лайалом разом.

– Він буде тільки радий.

Через кілька хвилин вони розходяться, і Ремус може впевнено йти до себе у кімнату, з якої поки що його виганяти ніхто не буде. По дорозі він встигає обдумати мільйон і ще трошки моментів за цей день, і йому дійсно буде що сказати й Джеймсу, і Сіріусу.

Коли ж він заходить у свою кімнату, то навіть не здивований тут побачити Поттера. От тільки він не знає про все, що відбулось за цей короткий час, і хлопцю здається, що у нього навіть волосся трохи посивіло. Поттер ходить колами по кімнаті, і коли двері відкриваються, і перед ним стоїть Ремус, а не злий Філч, який свариться на нього за те, що цей хлоп пропускає заняття в такий священний день, як понеділок.

– Ну що? Як все пройшло?

І тільки після цих слів Люпин розуміє, що він дійсно зробив, і від цього починає широко посміхатися. Джеймс це розуміє по-іншому, адже одразу ж підлітає до нього та обіймає обома руками.

– Нічого такого, я послав матір Блека.

– Ти що?

Від цього розливається тепло в душі, і хлопець навіть забуває про те, що Пітер зробив їм. Так, все обійшлось в якомусь сенсі, але відчуття залишаються не дуже після цього. Кілька хвилин Ремус розказує другу, як все так сталось, а коли він тільки може пищати від сміху, Люпин тільки додає:

– Тобі йти вже не треба. Гаргулья втекла.

Сміх не стихає ще кілька хвилин.

 

2

 

Пітера вони не зустрічають до кінця дня, адже Джеймс так і не заходить до кімнати взагалі. Коли він хоче передягтися, то бере щось з гардероба Ремуса і ходить ще пів години щасливий, що отримав собі папіка. Але якраз в цей момент, коли Поттер голосно вигукує, як він любить Ремуса, заходить Мінерва, і на цей раз їм вистачає сорому сісти рівно у більш-менш пристойну позу.

Але в її очах все так сама плаває радість та задоволення від того, що вони так вміло послали Вальбургу до біса.

– Приїхав містер Поттер, щоб довести вас до Сіріуса на кілька днів. Все відпрацює в індивідуальному порядку, а в середу я чекаю на вас на заняттях.

Про відсутність Пітера вона не питає. На мить Ремус замислюється, чи не варто йому покликати друга також, але одразу ж згадує, як він так цинічно присягався про їхню дружбу та святенність мародерів, а потім розказував матері Блек про все, що дізнався. Та і сам Джеймс не здається стурбованим таким виходом, адже він таки обіймає Мінерву, за що отримує стиснуті губи та суворий погляд.

– В середу чекаю на вас, містер Поттер, на відпрацювання такої фамільярності.

Він хапається за серце.

– Я думав, що мені вже можна.

Жінка нічого не відповідає на це, а лише виходить з кімнати, нагадуючи, що варто поспішити. Коли Ремус йде до стільця, на якому висить шкірянка, то він вже відчуває незадоволений погляд карих очей. І дійсно, варто йому натягти її на свій теплий светр, як позаду чується голос Джеймса:

– Що ти думаєш ти робиш?

Люпин удає, що не розуміє, про що йде мова взагалі.

– Ти про що?

– Я про шкірянку на тобі. Ще вчора ти був готовий вбити Сіріуса за це, а зараз сам її надягаєш. Як це розуміти?

– З того часу я встиг поховати Сіріуса, відчути на собі зраду, послати його мати й розказати батькам про наші стосунки. Думаю, я можу зробити ще один необачний вчинок.

Поттер, обдумавши те, що їдуть вони в обидва краї на машині, полишає всі розпити та йде збирати свої лахи знов. Хоча збиранням це не назвати, адже скоріше він просто танцює від радості у светрі та кидає у сумку піжаму та книгу, і то не свою.

У сумці Ремуса речей не більше.

Коли вони виходять на вулицю до головного входу, то їм назустріч йде з десяток інших учнів. Проте серед них немає Пітера. На узбіччі стоїть машина старшого Поттера. Він чоловік немаленький, з помітним животом, але в цілому фігура здається підтягнутою. Волосся у нього так само стирчить у всі боки, і можна зрозуміти, в кого так пішов Джеймс.

– Тато! — він летить на батька з обіймами, ледь не зносячи його з ніг.

Сам Ремус в цей час стоїть подалі, переминаючись з ноги на ногу. І тільки коли Джеймс відкриває двері машини та кидає туди свою сумку, хлопець вирішує привітатися теж.

– Добридень, я Ремус і …

– Хлопець Сіріуса? — Люпин на якусь мить відчуває ірраціональний страх засудження, якого не відчував вже давно (буквально сьогодні вранці), але чоловік тільки посміхається. — Так, ми з Юфі за ці кілька годин вже тричі вислухали твою біографію.

Більше він не каже, так і залишаючи червоного від ніяковіння Ремуса стояти біля машини. Але одразу ж його кличуть сідати, і всю наступну дорогу він всіма силами ігнорує Поттера молодшого, який так і хоче зробити коментар його щокам. На щастя, терпіння у Люпина більше, аніж дорога додому.

Будинок, біля якого вони зупиняються, дійсно вражає, але не своєю помпезністю або чимось таким, а простотою. Замість високого паркану росте невисока огорожа, а сама будівля – то просто типовий двоповерховий дім. Проте від нього так і віє комфортом.

Поттер виходить з машини та ледь не тягне друга за собою силою, що він змушений так само поспішати. Лише біля дверей, коли Джеймс ось-ось подзвонить у двері, Ремус розуміє, що не готовий бачити хлопця. І немає на це реальної причини, але щось у животі скручується, і він просто банально боїться.

– Може, я даремно надягнув шкірянку? Може, він її просто так лишив, а я взяв без дозволу, і …

– Ремус! — друг з’являється прямо перед ним. — Повторюй за мною: Сіріусу сподобається все, що хоч якось пов’язано з тобою. Особливо з тобою в його шкірянці.

Попускає, і Люпину навіть вдається посміхнутися, випускаючи пару в повітря. Це стає знаком для Джеймса, адже він тільки стукає його по лобу та натискає на дзвоник. Ці кілька секунд, поки звук роздається в домі й хтось встигає прибігти вниз, щоб відкрити двері, здаються вічністю.

Але ось на порозі, веселий та усміхнений, з’являється Сіріус, і Люпин, схований за спиною Джеймса, на мить забуває, як дихати. Поки друзі обіймаються, як вперше, хлопець навіть думає зняти шкірянку, поки не пізно, але ось сірі очі дивляться на нього, і все застигає.

Люпин косо посміхається, не вірячи, що ось він, Блек, стоїть навпроти нього в його розтягнутому светрі й так само посміхається. Але обдумати йому це не дають руки, які міцно притискають до себе, і Ремус згадує, як він сумував за ними. Поки Джеймс забирає сумку друга, Блек тягне за комір шкірянки й цілує хлопця в губи. Це не назвати повноцінним поцілунком, адже вони все ще на вулиці, і навколо забагато людей для таких відвертостей, але Ремус забагато пережив за цей час, щоб стримувати себе в цьому пориві.

– Можна не робити цього на моєму ґанку? — Флімонт, втягнувши живіт, намагається пролізти повз хлопців, але Сіріус на це тільки сміється та сам затягує Люпина до хати.

Тепло. Це перше, що Ремус відчуває, але потім Блек трохи стискає його руку, і на це хлопець посміхається, не припиняючи роздивлятися будинок із середини. Якраз справа розташовані сходи на верхній поверх, де мають бути спальні (принаймні там вони є зазвичай).

З кухні, що відкривається навпроти них, чуються звуки готування та голос жінки, яка має бути мамою Джеймса. За тим, як гучно він кричить та біжить до неї, то це точно його мама. Флімонт пішов за сином, абсолютно випадково залишаючи їх вдвох у вітальні. Ремус, згадуючи свою давню обіцянку, тільки хмурить брови:

– Ти такий гівнюк, Сіріус Блек, — штовхає його у плече.

Його посмішка на мить тане, але за тим, як горять очі навпроти, вона повертається на вуста.

– Так ти вітаєш свого блудного хлопця?

– Цей блудний хлопець мене сьогодні ледь до інфаркту не довів.

Сіріус сміється з цього, але обличчі Ремуса випромінює реальне хвилювання, тому Блек замість того, щоб йти на кухню за всіма, тільки притискає його до себе, закриваючи кільце рук за спиною. Люпин обплітає свої навколо плечей, і вони стоять так якийсь час. Серце хлопця б’ється в грудях, і цього достатньо для того, щоб одна самотня сльоза радості поповзла його щокою. А потім і ще одна, і ще, і таким чином Ремус безсоромно плаче на плечі свого хлопця, який вперше за весь час їхнього знайомства має розгублений вигляд.

– Гей, ти чого? — він кладе руки на щоки Ремуса, і від відчуття тепла чужого тіла його прориває ще більше. — Рем, ну, ось він я, цілий і неушкоджений, ти чого, серце моє?

Люпин розуміє, що після цього він ніколи не підтвердить, що вміє плакати, а тим паче через Блека, але він намагався триматися весь день, йому можна себе відпустити нарешті.

– Я так злякався, — не довіряючи своєму голосу, тільки шепоче Ремус, — що справді тебе втратив. Ти такий гівнюк, ти б знав.

– Дивлячись, як ти плачеш, то знаю.

З кухні чується якийсь звук, немов їх кличуть, але як тільки цей хтось (неймовірно схожий на Джеймса) бачить їх, то одразу ж розвертається назад. Ремус ховає обличчі в шиї свого хлопця та відчуває, як починає заспокоюватися. Дійсно, ось цей гівнюк стоїть поряд та готується розказувати всім, як його всі люблять.

– Я боявся не встигнути сказати, що … люблю тебе.

Замість відповіді Блек притискає його до себе сильніше. Ремус не був би проти постояти так ще якийсь час, але Флімонт виходить з кухні, аби покликати їх, але без ніяких заперечень. Не діє це рівно до того моменту, коли висовується знов Джеймс:

– Ти знав, Сірі, що Рем послав твою маміньку нахуй?

І все стає на свої місця.

 

3

 

Пізніше того ж дня, вже навіть ближче до самого вечора, коли Ремус познайомився з Юфімією, розказав все, що відбувалось з сьогоднішнього ранку, а також про Пітера, вони сидять за столом. Про зраду друга вони довго не могли розказати, не знаючи, з якого боку підійти. В реальності, все виявилось надзвичайно легко – Сіріус вже і сам давно почав помічати, що з другом щось не так, тому його зрада і не стала надто сюрпризом. Блек сам по собі людина не надто довірлива, а такі зміни не могли пройти непоміченими. До того ж ця зрада допомогла йому нарешті втекти з дому до адекватних людей.

А ось те, що його хлопець так сміливо послав навіжену матінку, його не те, що здивувало, а навіть неабияк порадувало.

– Ну так, вона мене задовбала, тому я просто сказати піти нахуй, порвав той кончений листок, — мати Джеймса качає головою через такі погані слова, і Люпин винувато посміхається, — тупий листок і вийшов з кабінету. Правда, далеко не пішов, тому підслухав, як Макґонеґел послала її туди ж.

Ремус, відкушуючи шматок курки, навіть не думає про те, щоб жувати нормально – якщо чесно, то тільки зараз він розуміє, що майже нічого не їв за цей день.

– Свята жінка! — вигукує Сіріус і так само кусає м’ясо.

Батьки Поттер пішли на кухню, щоб помити посуд на десерт, але сам Люпин не може відпустити відчуття, що вони просто пішли обговорити нового гостя за столом. Який шанс, що його зараз виженуть за те, що він жувати не хоче? Мінімальний, але ніколи не нуль.

– Ах так, Сіріус, — згадує Ремус, — мої батьки хотіли б з тобою познайомитися. Але, будь ласка, без твоїх батьків.

Блек навіть напружитися не встигає після «але», як одразу ж розривається сміхом. І дійсно, його матінку краще залишити вдома й більше ніколи й нікому не показувати.

– Тоді думаю, — несподівано з’являється мати Джеймса, — що ми з Флімонтом підійдемо на роль батьків Сіріуса.

Батько підходить тої ж секунди з такою ж задоволеною посмішкою, від чого Джеймс плескає друга по спині та каже, що тепер йому нема куди діватися. Рум’янець розливається щоками брюнета, і серце Ремус трохи болить від такої картини. Але замість слів хлопець тільки киває на пропозицію, а Муні сміється на таке ніяковіння Блека.

Сидять ось так вони ще довго, і саме в цей момент Люпин відчуває, що оточений сім’єю. Сіріус дійсно часто бував тут і до цього моменту, щоб Поттери встигли звикнути до нього і, що найголовніше, полюбити його ледь не як власного сина. Але, на відміну від тих божевільних, ці двоє дійсно мають вигляд батьків, які піклуються про дітей, і Ремус розуміє, що Макґонеґел не брехала, коли казала про надійність цього місця.

Після кількох бокалів глінтвейну, якраз в той момент, коли втомлена від стресу нервова система дала про себе знати під дією алкоголю, Блек вже збирається бігти знайомитися з батьками (проте він так може робити навіть повністю тверезим, тому глінтвейн тут ні до чого, мабуть). Про Пітера вони більше не згадують, викинувши його зі свого життя максимально. Сіріус в цей час ховає руки у светрі, і Ремус навіть сам не помічає, як на губах грає дурнувата посмішка. Помічають батьки, але вони тільки проводять йому по волоссю та думають собі свої думи.

Коли приходить час спати, то Сіріус без подальших обговорень бере хлопця за руку та веде на другий поверх до гостьової кімнати, де його і поселили на цей час. От тільки Флімонт зупиняє їх одною рукою якраз перед самими сходами.

– І куди це ви зібралися?

Хлопці застигають з переплетеними руками. Вони зробили все, що він них просили, себто поприбирали на столі, доїли все, сходили в душ, тобто зараз вони повністю голові до сну. Може, він хоче поцілуночок на ніч?

– Ви думаєте, що я, як відповідальний батько, дозволю синові спати в одному ліжку зі своїм хлопцем до повноліття? Ви помиляєтеся.

І Ремус, відчуваючи, як гори падають з плечей, голосно сміється, закинувши голову назад. Коли він повертається до Блека, то на його щоках з’являється легкий рум’янець, якого за цей вечір було і так вдосталь. Нарешті у нього є батьки, яким дійсно не все одно на свою дитину, і за це Люпин готовий хоч дійсно до вісімнадцяти років не спати поряд. До того ж коли вони повернуться до школи, то там їм нічого не буде заважати спати поряд (тільки якщо Макґонеґел не захоче пограти в маму і не розселить їх в різні кінці коридору). Але ж вона так не зробить, правда?

– Оскільки Ремус у нас гість тут, то Сіріус, будь ласкавим, постели собі на підлозі сьогодні, — перед тим, як піти на кухню, на його губах пролітає посмішка, — можете навіть в одній кімнаті.

Цього разу сміється Джеймс з другого поверху.

Вони роблять так, як і їх попросили, адже Ремус і так вже має не дуже теплі стосунки з одними батьками Сіріуса, щоб псувати їх з іншими. Але воно і не треба, адже Блек стелиться майже біля ліжка, тож Люпин може скинути руку вниз і схопити долоню Блека. Постіль пахне лавандою та морозною свіжістю.

Засинають вони легко і швидко, і Ремус цього разу знає, що у нього є майбутнє, і в ньому буде Сіріус. Коли вони прокидаються наступного ранку, то з кухні на них чекають теплі млинці з молоком. Чистять зуби хлопці посміхом, щоб не проґавити сніданок. Ввечері, коли Флімонт погоджується відвести їх усіх до школи, як і було домовлено, то він на мить відводить Люпина у бік.

– Я мав би провести тобі бесіду, щоб ти не розбив серце Сіріусу, але, здається, я маю це казати самому Сіріусу, — він трохи сміється, і Муні відчуває метелики в животі від радості, — але ти бережи його. Він дійсно тебе любить.

Він нічого не відповідає, а тільки дивиться, як Сіріус падає на землю з Джеймсом, і розуміє, що йому дійсно варто зберегти його таким якнайдовше.

В школу вони йдуть з легким духом. У вівторок ввечері людей не дуже багато, тому вони без перешкод доходять до кабінету Макґонеґел показати, що вони живі й на місці. Жінка один раз обіймає Сіріуса та відпускає всіх до себе. От тільки Джеймс залишається, щоб обговорити його переселення, очевидно не бажаючи знаходитися в одній кімнаті з Пітером. Вчителька це розуміє без пояснень.

А наступного ранку у них знов навчання, знов сварки та пожмакані записки на уроках. Вони не стануть моментально найкращими учнями в плані поведінки, вони так і будуть тікати вночі на місце зустрічі, аби читати вірші, вони будуть смітися та влаштовувати гулянки.

Ремус усміхається своїм думкам та дивиться на хлопця на сусідньому ліжку, який мирно спить, сховавшись у його светрі. То, мабуть, переходити в цю школу не було такою ж і поганою ідеєю? Треба буде подякувати батькам, але то все буде потім. Можливо, коли вони будуть знайомитися, а можливо, завтра телефоном.

Люпин просто знає, що у нього є це завтра.

 

---

від авторки:

в цьому домі ми не любимо вальбургу, але обожнюємо мінерву