1

Ранок як завжди починався з кави. Він не пив більше нічого крім кави тому що вона була не калорійна.
На вулиці йде доволі великий дощ,а на роботу потрібно якось добратись.. Машини в нього немає тому прийдеться йти по дощеві.

Напившись,він вмив лице холодною водою і тільки таке враження відкривши очі подивився в дзеркало.
—Жахливо. —Він провів рукою по лицю і важко зітхнув. Все-таки якось дочистивши зуби хлопець нарешті зібрався йти на роботу.
—Ну знову.. вже запізнююсь Кунікіда мене приб’є.

***
—Вечір в хату!!
Осаму завалився на крісло і одразу ж поставив сумку на стіл—Скільки ще привітань ти придумаєш,а? Чому ти знову запізнився? Що я маю кожен раз казати директорові??
Кунікіда махав своєю книгою перед носом і голосно кричав поки Ацуші дивився на це все

—Та все все Кунікіда, я зрозумів. Перестань махати книгою, а то вже голова крутиться..

Кунікдіа усміхнувся—в тебе? Голова крутиться? Та ти здоровий як бик тільки придумуєш собі хвороби

Осаму подивився йому прямо в очі так,що його напарнику стало аж не по собі, але через секунду той усміхнувся.
—Ти правий) зроблю письмову роботу!
Кунікіда дивно подивиться на хлопця і розвернувшись пішов на своє робоче місце.

Він писав щось незрозуміле. Впринципі як завжди. Підписував документи і часто задумувався про своє
—Осаму, ти їсти йдеш? В нас перерва по розкладу!

Кунікіда підійшов до нього і подивився на документи.
—Це все що ти підписав??
Осаму усміхнувся і повернувся до нього лицем
—Та це ще багато))
Кунікіда зітхнув—Їсти хочаби йдеш?
Секунда тишини
—Ні

***
Знову ранок. Знову дощ. Він любить осінь,але депресивний стан кожного року тільки посилюється в таку пору року.
Може поїсти? Він не їв вчора цілий день..

—В холодильнику вже миш повісилась.. та і не заслужив я.. їжі.
Тільки тепер прийшло розуміння,що він сказав. Що це за думки..

—Мені потрібно дізнатися свою вагу.
Осаму дістав вагу з під ліжка і повільно став на неї
—68.. коли я встиг набрати 6 кілограм.. треба скинути.  Значить сніданок пропущу.

 

              ***
Добрий раночок!!! Він знову сів за своє робоче місце і поставив сумку.
—Для кого добрий, а для кого.. —Кунікіда пильно подивився на Осаму

—Виглядаєш..погано.. не захворів часом?
Хлопець усміхнувся—Я всього лиш не виспався)
—Дазай-сан.. добрий ранок вибачте я—Ацуші прибіг прямо до його стола і схилив голову і часто дихав

—Ну? Що сталось?
—Мафія прислала листа і чомусь директор сказав віддати його вам!
Осаму взяв листа і розгорнув його

«Привіт,Осаму. Давно не бачились, правда ж? Мені потрібна твоя допомога. Хоча це і в користь агенства вийде. Одна група злочинців хоче захопити місто. А так як ми дві організації хочем захистити це місто повинні об’єднатись на одну місію. Там буде Чуя. І твоє діло просто зупинити порчу. Я вже домовився з вашим директором. Твоє діло тільки прийти за годину на йей адрес. «****»»

Морі Огай.

—Дазай-сан, що там?? Ацуші  захотів подивитись, але детектив швидко закрив листа.

—Нічого, не переймайся)) До речі, зробиш за мене всю письмову роботу? Я маю піти зараз. Дякую!!
Осаму зразу ж побіг до дверей навіть не забравши сумку.
—Але.. ладно.. Ацуші подивився в слід хлопцю і зітхнувши приступив до роботи.
***
Місце зустрічі виглядало доволі дивно і на перший погляд безпечно. Велика будівля і тиха погода. Калюжі від дощу тільки залишились.

Раптом він почув якийсь звук за своєю спиною.
Обернувшись він побачив Чую..  В нього відросло волосся і змінився стиль одягу, а ще він став.. а ні, показалось, не вище ні на сантиметр.

—Привіт,Чуя—Осаму усміхнувся, але у відповідь нічого не почув крім холодного погляду колишнього напарника.

Пройшло пару хвилин, а Чуя просто стояв і дивився навкруги ніби шукаючи когось.

—Ти так і будеш мовчати?—Детектив знову подивився на хлопця.
—По-перше,я шукаю ворога з яким потрібно боротись, а по друге.. мені гидко з тобою говорити. Він подивився на детектива

—Що з тобою? Виглядаєш.. хворим? Ти коли останній раз спав або їв..?
—А що?) Хвилюєшся за мене?)

Чуя нічого не сказав,розвернувся і пішов прямо в будинок який стояв навпроти.
—Та почекай ти, може це якраз їхній план заманити нас туди?

Чуя зупинився на секунду—А що? Будем стояти на вулиці і чекати поки нам не відрубають голову?
Осаму пожав плечима—Ніби і подорослішав, а розуму не збільшилось.

Чуя зі злостю подивився на детектива—Що ти сказав?!?!!
Раптом вони почули якийсь звук з вулиці
—Тихо. Не кричи. Йдем назад на вулицю..тільки тихо.
Чуя цокнув язиком—Який ти в нас розумний. Нащо ми взагалі заходили тоді?

Осаму перевів погляд на щось дуже маленьке при вході в будинок

—Бомбу бачиш? Чуя перевів погляд на цю річ
—Молодець що побачив. Врятував собі життя!! Мафіозі сказав це з сарказмом і зразу ж вийшов на вулицю
—І тобі також!!)
—Замовкни нарешті!

На вулиці їх вже чекала ціла група людей, напевне то і були ті злодії.
—Ну що? Будем зразу порчу активувати чи ще пограємось? Осаму усміхнувся і повернувся до колишнього напарника.

—Я не збираюсь активувати порчу.
Чуя навіть не подивився на нього.
—Думаєш впораємося без неї? Їх доволі багато.. Детектив оцінив групу людей яка вже побачила їх.

—Та ні, я просто тобі не довіряю ось і все. Осаму різко замовк і подивився в очі хлопця,а там була пустота і лід. Його очі змінились з останньої зустрічі.. пройшло 3 роки.
—Як хочеш..— Детектив не показував ніяких емоцій в той момент, але насправді йому було боляче таке чути.

Група людей була зі зброєю і було її доволі багато..

—Так,що робити будем? Осаму знову з надією подивився на напарника.
—Я сам розберусь. Не заважай. Накахара зразу ж побіг до них і вдарив силою.

Деякі люди впали,а деякі так і стоять на місці.
—Як забажаєш,Чуя..—Раптом в очах потемніло і стало дуже погано
—Я..—Осаму впав на землю, але через пітьму чув крики і хтось його кликав.

***
Запах кави і якоїсь їжі, а ще крові.. Він повільно відкрив очі.
—Де я? Це не мій дім точно.. Знайомі стіни і картини.

—Чуя? В кімнату зайшов його колишній напарник весь в порізах, але він точно вже встиг сходити в душ. Скільки ж він вже тут..?

—Ти чуть не вбив мене і щей себе! Ти думаєш своєю головою?? Та якого чорта з тобою твориться,Осаму??

Детектив мовчав і лиш розглядав свої руки.
Чуя зітхнув і подивився на секунду в вікно —Йди поїж і вимітайся звідси.
—Чому ти мене сюди привіз?—Знову тишина. Вона така тягуча і довга..

—Я не знаю. Так, йди їж і шуруй до свого агенства! Чуя розвернувся і вже хотів йти на кухню.
—Я не хочу..їсти.
Осаму встав з ліжка і вже хотів йти до виходу, аж раптом його прижали до стіни.

— Я чесно не знаю що ти задумав. Ти точно не їсиш вже більше трьох днів! Що з тобою не так??
Його очі нагадували небо,або лід.. Такі ж холодні, але не зараз.. Зараз вони інші—Ти мене чуєш взагалі??
—А що? Чу-Чу хвилюється?) Знову ці його жарти і сарказми… Накахара відійшов він нього

—Мені всеодно. Вимітайся геть.

Осаму мовчки взяв своє пальто і вийшов з квартири.
—Ненавиджу..його.

                      ***
Знову такий же ранок і знову дощ.
—Так..яка моя вага. Він знову став на ваги
—Мінус два.. прекрасно,але мало.

Він знову не їв зранку та і бажання йти на роботу в нього немає

–Кунікіда,я захворів. Мене не буде.
[8:57] 

Через хвилину він побачив що пише зовсім не своєму напарнику, а Чуї..

–[видалено]
[8:57] *переглянуто*

Не встиг..
*Чуя пише           повідомлення*
[В мережі одну секунду тому]

***

—Ладно.. йому і так всеодно.. краще подзвоню Кунікіді.

—Ало

—Осаму, я не маю часу на телефонні розмови! Де тебе носить??

—Я сьогодні не прийду.Я захворів.

—Чув я вчора.. підводиш все агенство через своє здоров’я. Давай,лікуйся.

Він виключив дзвінок і ще раз подивився на переписку з Чуєю

—В мережі три хвилини тому..

Раптом хтось подзвонив в двері.
—Кого вже принесло так рано..
Він вийшов на коридор, а там лежала лише корзина фруктів. Ні людини.. ні записки.
—