strawberry hapiness

Зимові вечори завжди мали свою таємну атмосферу..коли все навколо тебе поглинала незвичайна темрява,залишаючи лише новий місяць на небі,сірі хмари та різноманітні сніжинки,які все падали і падали на всіх перехожих.

Техьон, насправді, дуже любив цю пору року, ще з дитинства завжди бавився на вулиці в снігу,поки повністю не змерзне. На порозі квартири,мама зустрічала холодний носик та рум’яні щічки.

Ось і зараз,вже дорослий хлопець,але в душі все ще дитина,якій би побавитись, йшов у центрі міста,тримаючи лівою рукою великий стакан,в якому була гаряча запашна кава з полуничкою, а в правій—мобільний телефон.

—Те, я чекаю вже п’ятнадцять хвилин. Сподіваюсь,ти вже близько? Я змерз..

Тепла посмішка прикрашає обличчя парубка, який не відповівши,кладе телефон до карману та вже двома руками тримає гарячий стаканчик,сподіваючись відігріти їх якомога найшвидше. На лавочках,повз які проходить Техьон,сидять такі сумні на вигляд люди,у кожного своє життя,свої турботи, хтось когось чекає, а хтось просто самотньо сидить і дивиться на небо. Проте це парубку аж ніяк не важливо, адже все,чого хоче той—побачити свого милого хьона.Побачити його очі-місяці,яких майже не видно через яскраву посмішку, обійняти його та притиснути до себе так,як тільки можливо,з усією ніжністю та коханням. Зігріти свої долоні,переплітаючи довгі худі пальці з цими маленькими пальчиками його хьона..його Чіміна.
Чімін—справжнє сонечко,яке щоденно висвітлює сірі та холодні будні. Достатньо просто бути поруч з ним у тиші та цього буде достатньо,щоб нарешті відчути себе так вільно, немов птахи,що кружляють в небі.

Замріявшись, Кім не одразу помічає,як позаду хтось тихенько підбігає та маленькими долонями, в теплих жовтих рукавичках, закриває йому очі. Від несподіванності, юнак зупиняється,дозволяючи незнайомцю позаду влетіти в його спину та ледь чутно сказати “ой”. Рука здригнулася так,що пів полуничної кави вже прикрашали білу доріжку снігу під ногами, заляпавши при цьому темні нові чоботи. Техьон завмер,не знаючи,що робити далі,його очі все ще бачили перед собою темряву,а серце почало битись швидше.

—Вгадаєш,хто?- солодкий високий голос на ліве вухо мурашками віддав по всьому тілу. Лише тоді хлопець з полегшенням видихнув, а посмішка простяглась до його вух. Вільною рукою він накриває зверху долоньки,та одним рухом піднімає їх догори,сам у той час повертаючись назад.
Тепер два парубки стоять один навпроти одного, перекидаючись теплими поглядами.

—Ось, де ти, мій незнайомець- сказавши ніжним голосом,Те підходить ще ближче,запускаючи свої холодні руки під пальто Чіміна, притискає його якомога міцніше до себе та нахиляє до нього свою голову. Гаряче дихання починає опалювати його обличчя,створюючи контраст з холодним вітром.

—Нарешті ти прийшов..я так сумував.- блондин замикає руки на шиї юнака і подається вперед, закриваючи свої очі.
Пухкі червоні губи зливаються з самими найріднішими губами у всьому світі та йому хочеться плакати від щастя,як же сильно йому кортіло цієї зустрічі..
Пак цілує Кіма так,що в них не вистачає повітря. Через півхвилини його бажання бути ще ближче до коханого стає сильнішим та він переплітає їх язики,відмічаючи легкий смак полуниці вже на своїх вустах.

Довгий поцілунок робить монотонний вечір яскравим і незабутнім. Вже зовсім не холодно,вже зовсім не нудно. Перехожі не здаються такими сумними, а сіре небо наче стає світлишим.
На біле волосся падають перші сніжинки за сьогодні та Чімін розуміє—це доля.
У цьому світі є лише вони та їм ніхто більше не потрібний.

від автора:

Я дуже вдячна,що ви прочитали цю роботу та сподіваюся,вам сподобалось.

Це мій перший досвід та я хвилююся публікувати це,але треба рухатись.

Якщо є якісь заперечення або поради,я буду рада вас послухати.

Гарного вечора,купіть собі полуничної кави <3