a very murray mistletoe

https://archiveofourown.org/works/39716439 – оригінал

автор – andiwriteordie

 

Вілл Баєрс обожнює Різдво.

Відверто кажучи, Вілл завжди любив його. У цьому святі є щось особливе та затишне. Та більш того, одні з його найкращих спогадів пов’язані з Різдвом. Навіть якщо його сім’я ніколи не мала достатньо коштів, та батько був повним придурком 99% часу, Різдво було тим днем, коли в сім’ї Баєрсів все налагоджувалось. Це був єдиний день в році, коли його батьки не сварились і тато не говорив огидних речей Джонатану чи Віллу.

Безумовно, коли тато пішов з дому та батьки нарешті роз’їхались, Різдво стало ще кращим. Можливо, у них не було так багато грошей як раніше, але мама Вілла дала зрозуміти, що вона зробить все, щоб не зіпсувати це свято. Разом, утрьох, вони пекли та прикрашали печиво, розвішували гірлянди, та проводили ніч за переглядом їх улюблених різдвяних фільмів.

Потім стався увесь цей жах з Виворотом, прямо перед святами. Після пережитого, Різдво стало символом надії для Вілла. Звичайно, він почувався дивно, був наляканий та ніби сам не свій у своїй підсвідомості, але коли наставало Різдво, було легше прикинутись, що з ним все нормально. Різдво уособлювало собою затишний дім, почуття безпеки та щастя. І в цей час думки про моторошний, холодний, темний світ Вивороті не залазили йому у голову.

З часом виявилось, що Ел також обожнює Різдво, як і Вілл. І як не дивно, Хопер теж. Отож, коли нарешті Джойс та Хопер почали зустрічатись, та їх сім’я офіційно поріднилась, до старих традицій на Різдво( таких як: випікання печива, прикрашання імбирних будиночків та перегляду різдвяних фільмів, щонайменше два рази на тиждень, починаючи з Дня Подяки та до самого Різдва) додалися нові( вони проводили більшу частину дня, вибираючи ідеальну ялинку на ялинковій фермі Гокінса, тільки для того, щоб прийшовши додому, Вілл та Ел заплутались у гірляндах.)

 

Достатньо буде сказати, що Вілл Баєрс обожнює Різдво.

Тому, коли Карен Віллер влаштовувала різдвяний вечір у себе дома та запросила усіх, до їхньої шумної та збільшеної компанії тих, хто врятувався від Вивороті, Вілл був у захваті.

(Натомість, Майк не був.)

 

«Чувак, вона геть зійшла з розуму»,- простогнав Майк, поглядуючи вниз з драбини, на якій він стояв надворі. – «Кому потрібно стільки гірлянд? Вілл, ти взагалі бачив, що робиться всередині дому? У мене відчуття, ніби Різдво поселилось всюди. Всюди!»

Вілл лише посміявся, поглядаючи на свого друга з захопленням. – «Ти, мабуть, забув, що я знаходжусь тут з 7 ранку та допомагаю твоїй родині готуватись до вечірки», нагадав він. «Я не сліпий, Майк».

«Але ти взагалі не виглядаєш стурбованим через усе це!»- проскиглив Майк та роздратовано розкинув руки, через що драбина похитнулась.

«Не усі з нас підлітки, що бунтують, страждають та ненавидять Різдво з усіма веселощами»,- сухо відповів Вілл, намагаючись притримати драбину, щоб та стояла стійко. – «А тепер перестань рухатись поки не впав та не зламав собі шию, Віллер. Менше розмов, більше діла! А точніше, продовжуй розвішувати гірлянди!»

«Я не ненавиджу Різдво»,- пробурчав Майк, але послухався та продовжив свою справу. – «Я просто не второпаю, чому для всіх це так важливо. Ми бачили один одного напівмертвими та покаліченими в бою з монстрами. То ж, кому яке діло як виглядає мій будинок у цей різдвяний вечір?»

Вілл лише знизав плечима. «В перше Різдво без батька, моя мама старалась з усіх сил»,- висунув він своє твердження. – «Ти казав, що твій тато цього року поводився як повний засранець, так? Більше ніж зазвичай? Можливо, це спосіб твоє мами компенсувати весь цей час. Окрім того, ми всі не так часто буваємо разом. Це круто зібратись усією компанією ось так.»

Майк повішав останню гірлянду та зліз з драбини, стаючи прямо навпроти Вілла. «Збільшеною компанією»,- додав він та зморщив свого носа. – «Наша група все ще в Гокінсі і ми бачимо їх постійно.»

Це дратівливо чарівно, наскільки стурбованим може бути Майк через кількість людей у їх компанії, що постійно збільшується, і Вілл просто не може стриматись та не закотити очі. «Ти знаєш про що я»,- докорнув він та стукнув друга в плече. – «Нам не доводиться часто бачитись з Робін, або також з Джонатаном та Ненсі. Та й Мюррей з’являється не так часто.. всього лише раз на рік. Тому було б чудово надолужити згаяний час, та поспілкуватись з усіма!»

При згадці їхнього улюбленого конспіролога, Майк глянув на Вілла, показуючи усім своїм виглядом свою відразу до нього. «Просто прекрасно»,- сухо відповів він та повернувся, щоб забрати драбину, кивнувши Віллу, щоб той допоміг. – «Ще й Мюррей прийде.»

«Тобі просто не подобається, що він фліртує з твоєю мамою»,- посміявся Вілл.

«О так»,- вигукнув Майк і вони двоє з Віллом почали нести драбину назад до гаражу Віллерів. – «І я навіть більш розлючений через те, що моя мама також заграє з ним! Вони найбільш огидна пара в світі! Мене нудить кожного разу, коли я думаю про них!»

Вілл лише похитав головою, та подарував другові втішливу посмішку. – «Що, ти не хочеш, щоб твої батьки розвелись, та Мюррей став твоїм відчимом? Звучить не гірше, ніж мати Хопера, як відчима, чи не так?»

Майк закотив очі. «Навіть не зрівняється»,- він виглядав незворушно. – «Я знаю, що тобі подобається Хопер в ролі батька. Чув, що ти обмовився та назвав його татом одного разу.»

«Так, але ти б ненавидів це»,- видав смішок Вілл та допоміг Майку підперти драбину в гаражі. – «Думаю це добре, що ви з Ел давно розійшлись. Ти б не вижив, якби Хопер був твоїм тестем.»

На коротку мить, у Майка був незвичний вираз обличчя, що неможливо було прочитати, і Вілл не знав що з цим робити. Вже через секунду Майк знову закотив свої очі та легенько штовхнув Вілла у плече. – «Я помолюсь за бідного бовдура, що врешті опинився з тобою, Ел та Джонатаном»,- саркастично відповів він. – «Я знаю з власного досвіду, наскільки бережним може бути Хопер з своїми дітьми.»

«Хей.»- Вілл широко посміхнувся, даючи Майку здачі. – «Якщо ти думаєш, що Хопер неприємний, то тільки уяви, якою поганою моя мама збирається стати.»

Очі Майка збільшились і він здригнувся, відкриваючи вхідні двері свого дому. «Коли ти, чи Ел, почнете зустрічатись з кимось»,- зробив висновок він,- «Нагадай мені поговорити з цим бідним негідником, та пояснити у що він вляпується.»

Незважаючи на те, що серце всередині стискалось, Вілл лише посміявся, поглянувши назад та зустрівся з поглядом Майка. «Гаразд»,- мовив він тихо. – «Але лише за умови, що я зможу зробити так само. Врешті-решт…твоя сестра має, наприклад, цілих три стволи у своїй квартирі. І твоя мама, сама по собі трохи лякає.»

Майка пересмикнуло, і він поглянув на об’єкти їхньої розмови, що наразі двоє роздавали класичні(страхітливі) вказівки в дусі Віллерів. – «Ми ніколи не закохаємось, правда ж?»- Майк не виражав жодних емоцій.

Знову ж таки, щось всередині у грудях Вілла стислося, і він змусив себе вичавити посмішку та знизав плечима. – «Ну, ми то можемо закохатись»,- сказав він, – «Але щасти нам знайти людей, які закохаються у нас.»

«Зрештою, ми маємо один одного»,- сказав Майк люб’язно та подарував Віллу маленьку, таку в стилі Майка, посмішку, що змусила Вілла відчути метеликів в животі в 10 разів сильніше.

«Це точно»,- погодився Вілл злегка посміхаючись. – «Зрештою, ми маємо один одного.»

****

 

Хтось(Вілл майже впевнений, що це була Робін) зробив яєчний лікер ще більш міцним.

 

І таким чином… усі напились.

Окрім Вілла та Майка.

 

Якщо чесно, це звичайнісіньке везіння, що Вілл не такий п’яний, як усі інші в кімнаті. Він не був шанувальником яєчного лікеру, і тому, коли місіс Віллер засмутилась, що у них досить швидко закінчився алкоголь, Вілла це ніяк не потривожило.

Аналогічно з Майком, який абсолютно ненавидів яєчний лікер, тому уникав його як чуми.

Ось так вони опинилися одними, хто був тверезий на їх вечірці.

 

«Я не підписувався на таке»,- пробурчав Майк, кидаючи роздратований погляд в сторону Макс та Лукаса, що цілувалися в кутку. – «Як це, бляха, можливо, що дома не залишилося більше алкоголю?»

Вілл лише всміхнувся та закинув ноги на журнальний столик, споглядаючи на Стіва, Дастіна та Ел, що були поглинуті метушливою грою, яка була пов’язана з розпиванням алкоголю.

«Це не чесно!»,- викрикнув Дастін з образою на обличчі. – «Ел мухлює!»

«Це не правда!» – кричала до нього Ел, незважаючи на те, що ніс в неї безперечно кровоточив. – «Ти брешеш!»

«Ні, це ти брешеш! Ти така обманщиця! Друзі не брешуть, чорт забирай!»

«Через те, що Робін вирішила, що цього вечора усі мають упитися до зеленого змія»,-проговорив Вілл трохи голосніше, щоб Майк міг почути його крізь шум голосів. – «По ідеї, я думаю, що у твоєї мами наверху ще повинно залишитись вино.»

Майк зморщив свого носа і присів на диван поряд з Віллом, схрестивши свої руки. – «Вино моєї мами, на смак як сироп від кашлю»,- промовив він незворушно. – «Ненсі та я, пробували його десь через тиждень, коли ви від’їхали до Ленори. Я трохи не виблював.»

Говорячи про Ненсі, старша сестра Майка була залучена у гарячі дебати з Робін та Джонатаном- про що? Вілл не мав ніякої гадки, та не міг не сміятись з них. Його старший брат виглядав так, ніби хотів провалитись крізь землю, тому Віллу залишалось тільки здогадуватись про що Ненсі дискутувала цієї ночі.

«Воно не може бути настільки поганим»,- відповів Вілл не роздумуючи.-  «Якщо так, то чому твоя мама і… кожна друга жінка за сорок в Гокінсі так полюбляють його?»

Майк знизав плечима. – «Мабуть, їм потрібно щось, що б допомогло забути про свій смуток»,- безвиразно промовив він.

Вілл усміхнувся та легенько вдарив друга у плече. – «Так ось чому, ти спробував випити це вино після того як ми переїхали до Ленори»,- дразнився він. – «Ти справді сумував за нами так сильно?»

Ледве помітний рум’янець з’явився на щоках у Майка і він іронічно закотив очі. «Замовкни»,- сказав він з ласкавою посмішкою на обличчі.

«Ви, обидвоє, припиніть це!»- закричав Стів через усю кімнату. – «Ел, ніяких сил в сторону Дастіна! Дастін, припини бути чортовим ідіотом!»

«Нянька знову розлютилась»,- зауважив Вілл з невеликою посмішкою. – «Як задовго Стів виховує їх, ніби їм по десять, чи щось таке?»

«Не так вже й довго»,- пролепетів Майк, знову ж таки закотивши очі від усього цього хаосу, що розгортався у його підвалі. Потім він підійнявся та подав руку Віллу. – «Тут стає так голосно… Хочеш на трохи вийти надвір?»

Вілл прикусив свою губу і взявся за протягнуту руку Майка, ігноруючи те, як його серце почало битись частіше. – «Звісно, чого б і ні?»- запитав він, намагаючись звучати невимушено, на скільки це можливо. – «Трохи свіжого повітря не завадило б.»

З маленькою посмішкою у відповідь, Майк потягнув Вілла до сходів, плетучись та обминаючи весь той хаос, що творився у підвалі Віллерів. Вони піднялись на перший поверх будинку все ще переплітаючи їх руки, тому не було ніякого виправдання рум’янцю на щоках у Вілла чи метеликам у нього в животі.

 

(Чудесно. Все просто чудесно.)

 

На жаль, тільки-но зайшовши до вітальні, Майк відпустив його руку та ніяково помахав дорослим. – «Внизу занадто багато людей»,- пояснив він, супротивляючись здивованим поглядам, що були направлені на них. – «І Робін напоїла всіх яєчним лікером.»

«Так ось чому він так швидко закінчився!»,- зітхнула місіс Віллер. – «Гадство, Робін!»

Обоє, Майк та Вілл обмінялися шокованими поглядами, схопили їх верхній одяг з шафи та вибігли на вулицю. Морозне грудневе повітря вдарило в обличчя Вілла, як тільки вони переступили поріг, і він затремтів.

«Нам не потрібно залишатись тут надовго»,- лагідно сказав Майк, обпершись об стіну дому. – «Я знаю, що ти не переносиш холод.»

«Я в порядку»,- запевнив його Вілл, хоча йому довелось обійняти себе, щоб зігрітись. – «Тут по справжньому відчувається зима.»

«Ось тобі й Близький Схід»,- нагадав йому Майк з кволою посмішкою. – «На днях, ми, можливо, поїдемо кудись, де тепліше.»

Вілл припідняв брову та поглянув на друга не повіривши тому. – «Ти ж хотів піти до школи в Чикаго? Ти ж розумієш, що там набагато холодніше ніж тут, у Гокінсі?»

«Шшш не кажи мені це.»- Майк затулив йому рот своєю рукою, та Вілл лише посміявся та намагався вивільнитись. – «Прошу, не нагадуй мені про погоду в Чикаго.»

«Ти все ще можеш піти до школи в Індіані»,- наголосив Вілл, як тільки йому вдалось звільнитись від хватки Майка. – «Ближче до родини та своїх друзів.»

«Так, але це Індіана»,- сказав Майк та закотив очі. – «До того ж, було б непогано… нарешті віддалитись від моїх батьків. Або, хоча б, лише від тата. Знайти себе, і все в такому дусі.»

Вілл кивнув головую співчутливо, та обперся своїм плечем об стіну будинку. «Розумію тебе»,- відповів він досить лагідно. – «Це відстій, усвідомлювати, що ти більше не будеш поряд, як раніше. Навіть якщо ми будемо на відстані всього лише в декілька годин.»

Майк лише всміхнувся. -«Ну що ж»,- заговорив він незвично ласкаво, -«тоді ти повинен приїхати та провідати мене, я гадаю.»

Знову ж таки, ставало все важче ігнорувати тудум тудум тудум, що виходило прямо із серця Вілла. У такі моменти, як зараз, що розділяли лише вони… Вілл замислювався, що можливо, лише можливо, Майк такий ж як він. Можливо… йому подобаються хлопці також. Можливо, він любить Вілла, в тому сенсі, в якому він любить Майка.

Але це всього лиш дурне бажання, та й Майк демонстрував зацікавленість лише у дівчатах… тому Вілл, скоріше за все, це лише собі надумав, як і завжди.

«Так»,- прошепотів Вілл та сором’язливо посміхнувся своєму найкращому другові. – «Я думаю що… я думаю, що приїду.»

 

Неможливо було прочитати, про що задумався Майк, але він виглядав так, ніби хотів щось сказати. Однак, перед тим як він почав, знайомий голос потривожив їх, – «Подивіться хто ж тут!»

«Пресвятий Господь»,- пробурмотів Майк собі під ніс та повернувся з роздратованим виразом обличчя. – «Мюррей. Я думав, ти вже пішов.»

«Ти не зможеш відчепитись від мене так просто, малюче»,- безпристрасно відповів Мюррей, та повернувся щоб кивнути Віллу. Вілл всміхнувся йому у відповідь. – «Твоя мама послала мене купити більше яєчного лікеру чи іншого алкоголю. Залежно від того, що буде продаватись на заправці вниз вулиці.»

Вілл підняв брови в здивуванні, обмінявшись поглядом з Майком. – «Я не думаю, що на заправках продають яєчний лікер»,- відповів він невпевнено.

«Авжеж ні»,- погодився Мюррей і дістав декілька величезних пляшок горілки. – «Ось тобі й інший алкоголь. Знає Бог, мені він точно знадобиться, якщо я ще раз буду вислуховувати сварки твоєї мами та Джима. Вони залишились такими ж, які і були до того як зіграли весілля, побудували цю вашу маленьку сім’ю та почали тра-..»

 

«Досить!»- заверещав Майк, в той час як Вілл закрив вуха та поглянув на старшого чоловіка з жахом на лиці. – «Чорт забирай, ми не хочемо говорити про любовне життя Джойс і Хопера, правда ж, Вілл?»

«Боже, ні!»- Вілла пересмикнуло. – «Давайте не будемо.»

На обличчі Мюррея сформувалась маленька усмішка. – «Гаразд», безтурботно відповів він. Після цього розвернувся та поглянув Віллу прямо в очі. – «Тоді, можемо ми поговорити про твоє любовне життя?»

Очі Вілла збільшились, і знову ж таки, рум’янець покрив його щоки. – «Щ-що?»- заїкнувся він, борючись з бажанням поглянути на Майка.

Усмішка на лиці Мюррея тільки зросла, і замість того, щоб відповісти на питання Вілла, він повернувся та глянув на Майка, – «Чи, можливо, твоє любовне життя, Віллер?»,- розмірковував він. – «Хоча, я маю кращу ідею… ми можемо вбити двох зайців одним пострілом та поговорити про вас двох одночасно!»

 

Майк виглядав мертвенно блідим, приблизно ж так і відчував себе Вілл. І що дивно, він теж не дивився в сторону Баєрса. – «Ем, дякую, не потрібно»,- відказав він швидко. -«Я вважаю, ми двоє чудово справляємось і без любовного життя. Правда ж, Вілл?»

«Абсолютно»,- погодився Вілл, щоправда занадто швидко.

Мюррей похитав головою. – «Ви двоє такі чарівні, ви знаєте це»,- не без посмішки сказав він. – «Чарівні і настільки сильно наївні- занадто наївні, щоб побачити, що знаходиться, буквально перед вами.»

Вілл наважився нишком глянути на Майка, і на одну долю секунди він вловив його погляд. Тоді двоє з них розвернулися та демонстративно не дивились один на одного чи на Мюррея. Будинок, через дорогу, виглядав гарно. На думку Вілла, безперечно було краще дивитись на нього, чим на Майка чи Мюррея.

«Або ж, жоден з вас не такий вже й наївний»,- вів далі чоловік. – «Скоріш за все так і є. Тому що, розумієте… я думаю, ви обидвоє вже запримітили один одного. Ви дружите… скільки років? Дев’ять? Десять?»

«Дванадцять»,- пробурмотів Майк і Вілл знову глипнув на свого найкращого друга. Безсумнівно, Майк червоніє зараз та, як і Вілл, намагається дивитись на все, окрім Мюррея.

Мюррей тихенько просвистів. – «Дванадцять років»,- вражено проговорив він. – «То ви найкращі друзі, протягом дванадцяти років. Ймовірно, ви вже й не пам’ятаєте часи один без одного. Ви пройшли це разом: пубертатний період, захоплення дівчатами, чи хлопцями, чи, можливо, обома…До того ж, ви маєте живі приклади перед собою, в обличчі ваших сестри та брата і батьків Вілла. Ви знали, що коли люди розділяють один травматичний досвід, це зближує їх?»

«Який у всьому цьому сенс?»- Майк нарешті огризнувся. Вілл поглянув у його сторону, та помітив, що його найкращий друг розлючено витріщається на старшого чоловіка. -«Чи ти просто п’яний, Мюррей, та випльовуєш всякі нісенітниці?»

«Лише намагаюсь допомогти»,- запевнив їх Мюррей та невинно підніс руки догори. Він повернувся, щоб глянути на Вілла, пом’якшивши свій вираз обличчя. – «Зрештою, це доволі довгий термін, щоб бути закоханим у когось, але нічого з цим не робити. Скоріш за все, до цього часу, ти вже втратив надію, і тобі достатньо бути лише друзями з ним… але це повинно бути так виснажуючи, чи не так? Можливо, ти намагався переключитись та рухатись далі, проте ти просто не можеш. І я точно впевнений, що підсвідомо ти задаєш собі питання, а що було б, якби ти не був такий наляканий, щоб розповісти правду.»

 

Вілл почував себе ніби наляканий олень, що раптом опинився посеред дороги, оточений світлом фар. Він не міг підібрати правильні слова та лише безтямно дивився на Мюррея. Як би ви себе почували, якби хтось оголив всі факти про вас перед вашим найкращим другом та(безперечно нерозділеним) коханням? До того ж, у вечір Різдва?

«Тепер ти»,- додав Мюррей, цього разу дивлячись в сторону Майка. – «Ти приховуєш це дуже добре, але в той ж час ти нажаханий. Боїшся прожити не те життя, яке ти хочеш для себе, боїшся опинитись в пастці «нав’язаних стереотипів», чи тому подібній фігні, про яку ви, діти, думаєте. Але ти також наляканий тим, що скажуть про тебе люди, коли ти врешті-решт перестанеш собі брехати. Тому що правда в тому, що ти доволі добре вмієш обманювати себе та приховувати істину, правда ж? Усі ці погляди крадькома? Увесь цей час, коли ти думав про нього, і про те що могло б бути?»

Мюррей знизав плечима та споглядав по черзі на Майка і Вілла. – «Ви обоє налякані», -підсумував він. – «Я розумію це. Але ви не можете боятись думки оточуючих більше, ніж того, що людина, яку ви кохаєте, може вислизнути у вас з рук. Ви таке життя хочете прожити? Перенесімось в майбутнє, і ось вам уже за сорок, у вас нещасливий шлюб без кохання, такий, як у декого іншого, кого ми  з вами знаємо.»

 

Майк почервонів ще більше, та болючий жаль охопив його лице. – «Перестань, Мюррей»,- вигукнув Вілл навіть не подумавши. Він окинув чоловіка роздратованим поглядом. – «Ти не знаєш про що говориш.»

Мюррей лише всміхнувся. – «Розкажи це своєму брату»,- додав він. – «Чи сестрі Майка. Чи своїй мамі. Або своєму відчиму».

Вілл зрозумів, що йому знову немає що сказати, але на щастя, Мюррей, здавалось, закінчував проводити свій психологічний аналіз. – «Ось»,- сказав чоловік та потягнувся до карману свого пальто, дістаючи дещо. Він вручив це Майку, що тупо витріщався на цю річ. – «На випадок, якщо ви вирішите використати це.»

Нарешті, з фінальною усмішкою, Мюррей кивнув хлопцям та попрямував до вхідних дверей. – «Щасливого Різдва, дітлахи»,- крикнув він з-поза свого плеча, перед тим як відкрити двері та залишити Вілла з Майком на самоті.

Двері за ним зачинились, та цілих тридцять секунд(якщо не більше, Вілл не впевнений в цьому) обоє з них стояли у повній тиші.

 

Чорт забирай, подумав Вілл. Що тільки що відбулось?

 

Нарешті Майк перервав тишу. – «Бляха, окей»,- сказав він та повільно сповз по стіні та сів на землю. – «Це було …щось з чимось.»

Вілл не зміг стримати смішок, що рвався назовню, та послідував за Майком, сідаючи доволі близько до нього, так, що їх плечі доторкались одне до одного. – «Не знаходжу кращих слів, щоб описати цю ситуацію»,- погодився він.

«Чому ми досі запрошуємо його?»- запитав Майк, спробуючи змінити тему. – «Невже він справді комусь подобається?»

«Думаю, моїй мамі»,- відповів Вілл та вичавив з себе маленький смішок. -«Їх зблизила спільна поїздка до росії, щось типу того. Очевидно, що твоїй мамі він теж подобається. Та щось мені підказує, що Джонатану та Ненсі також?»

Майк простогнав та запустив свої руки у волосся. – «Мюррей просто… сповнений ідіотизмом»,- пролепетів він. – «Та скоріш всього він п’яний, як і усі інші. Ми… ми не повинні сприймати все, що він говорить.»

Щось всередині Вілла болюче стислось, та він змусив себе посміятись. – «Це точно»,- погодився він, не перестаючи думати, наскільки точно Мюррей зміг описати його почуття. – «Ми не повинні дозволити йому стати між нами, я маю на увазі, між нашою дружбою.»

«Ти правий»,- прошепотів Майк, та Вілл нишком глянув на свого найкращого друга. Він перебирав у руці невеличкий об’єкт, що вручив йому Мюррей, та брови Вілла нахмурились.

 

«Чекай, це що… омела?»- Запитав Вілл недовірливо.

 

Майк підвів очі та кутики його губ піднялись доверху. – «Так»,- відповів він зі сміхом. – «Гадаю, він хотів, щоб я поцілував тебе чи щось цього роду.»

«Очевидно, він не знає тебе взагалі»,- зібравшись з духом відповів Вілл. – «Типу… тобі не подобаються хлопці, і очевидно, що тобі не подобаюсь я. Тому… Мюррей і гадки немає про що говорить.»

Між ними повисла некомфортна тиша на довгі декілька хвилин. Вілл зрозумів, що просто не може дивитись на Майка в даний час, усе це було так ніяково, тому він споглядав на свої руки, що грались з його светром.

 

«Що, якщо це не так?»- раптом запитав Майк.

 

Вілл моргнув та дуже повільно повернувся в сторону свого друга. – «Що?»

Майк хвилювався та кусав свою нижню губу. – «Що, якщо…це не так?»- знову повторив він, але на цей раз тихіше. – «Що, якщо…мені подобаються хлопці. І мені… подобаєшся ти. В такому разі, ти б хотів, щоб я тебе поцілував?»

 

Все, про що Вілл міг думати в ту мить було: чорт чорт чорт чорт

 

Довгий час він лише дивився на свого друга, намагаючись вияснити чи Майк жартує чи ні. – «Я… ем, так»,- відповів Вілл затамувавши подих. – «Я б хотів.»

Між ними знову стало тихо. Вілл вагався. Він дивився на омелу, що була в руці у Майка, а тоді підняв очі. – «Майк»,- розпочав він лагідним тоном.

Майк також роздивлявся гілочку омели та поглянув на губи Вілла перед тим, як зазирнути йому в очі. – «Вілл…»

Після цього, ніби щось потойбічне змусило їх наблизитись один до одного, та їх губи зустрілись у нерішучому та скромному поцілунку. Інстинктивно, Вілл закрив очі, коли тягнувся за поцілунком, і це відчувалось так, ніби увесь світ навколо розчинився та зник.

Їх поцілунок тривав всього лиш декілька секунд, до того як вони відірвались один від одного. Вілл відкрив свої очі та нерішуче поглянув на свого друга. Очі Майка здавались великими, він дивився на Вілла у відповідь, та його щоки були яскраво рожевими.

Це був момент, коли вони лише дивились один на одного. І незважаючи на те, що ніхто не промовив ні слова, Вілл гадав, що він точно знає, що Майк намагається сказати.

Тому він знову нахилився до нього, ніжно обхвативши лице Майка та поцілував його вдруге за цей вечір. Вілл Баєрс цілував Майка Віллера.

 

Вілл Баєрс цілує Майка Віллера.

 

Це неймовірне відчуття.

 

Через деякий час, Вілл відсторонився, важко дихаючи, та притулився своїм лобом до лоба Майка, сором’язливо посміхаючись. Метелики в його животі були абсолютно невпинними, та серце билось так сильно, що здавалось, ось-ось лусне. Але якщо чесно? Він ніколи не був таким щасливим.

Аналогічно, на обличчі Майка з’явилась лагідна, сором’язлива посмішка. Його рука все ще обіймала Вілла, та він притулився до нього ще ближче, що між ними не залишалось вільного місця. – «Це було…»

 

«Щось?» – спробував вгадати Вілл, тихенько сміючись.

 

«Неймовірно»,- виправив його Майк та з усією ніжністю поглянув на Вілла.

-«Ти неймовірний, Вілл. І…я …Боже, я так сильно тебе кохаю, і це продовжується уже довгий час… Я хотів тобі зізнатись, але я просто… я просто не знав як… Я все ще в пошуках себе, я точно знаю, що люблю тебе, але мені також можуть подобатись дівчата, і я просто… Я не знаю»

«Майк»,- перервав його Вілл та взяв його руку у свою. – «Просто розслабся, гаразд? Ти не повинен розібратись у собі за секунду.»

Майк ніяковів, та міцно стискав руку Вілла. – «Я все ще не знаю всього про себе чи мою орієнтацію»,- визнав він тихо. – «Але я з впевненістю можу сказати, що справді кохаю тебе, Вілл. І Мюррей, хоча він й ідіот, але всі ті речі, які він сказав, це абсолютна правда… І я не хочу прокинутись одного дня та усвідомити, що втратив тебе через свій страх зізнатись у правді.»

Вілл посміхнувся та лагідно стиснув руку Майка у відповідь. – «Ти ніколи не втратиш мене»,- пообіцяв він. – «Навіть не хвилюйся про це, гаразд?»

Майк відповів лише посмішкою та знову прикусив свою губу. – «Тоді… де ми зараз з тобою?»- насторожливо запитав він. – «Я маю на увазі… я хочу бути з тобою, незважаючи ні на що…Але ми до сих пір у Гокінсі, і я не знаю, я поки що не готовий усім розповідати це…»

«Ми не будемо поспішати»,- запевнив його Вілл. – «Немає ніякої причини, щоб квапитись та розповідати комусь ті речі, через які тобі некомфортно, Майк. Що головне, я знаю, що ти відчуваєш до мене. Тому що… якщо це не було очевидно, я люблю тебе також. Насправді, уже дуже довгий час.»

Посмішка розпливлась по лицю Майка, та він нахилився, щоб отримати ще один поцілунок. – «Що ж, я думаю, це робить нас парою»,- мрійливо відповів він.

 

«Я думаю, так»,- посміхнувся Вілл. – «Та гадаю, ми зобов’язані цьому Мюррею.»

 

Майк простогнав та поклав свою голову на плече Вілла. – «О ні»,- заскиглив він. – «Ти казав, що не потрібно поспішати та розповідати людям про нас. Тому, ми не дозволимо Мюррею думати, що це його заслуга, що ми тепер разом. Тоді, він ніколи не залишить нас в спокої.»

Вілл лише посміявся та обгорнув руки навколо свого хлопця. – «Він справді не відчепиться»,- погодився він. – «Ми двоє стали свідками того, як він досі вихваляється, що допоміг Ненсі та Джонатану зійтись разом. А як щодо моєї мами та Хопера? Ми нізащо не дозволимо йому дізнатись про нас.»

«Він може бути таким нестерпним»,- пробурмотів Майк, підіймаючи голову, щоб поглянути на Вілла.

«Саме тому, ми зачекаємо того часу, коли ти будеш готовий розповісти це усім»,- досить легко промовив Вілл. – «Можливо, до того часу, Мюррей уже забуде про всю цю розмову. Він здавався досить п’яним сьогодні, втім, як і всі інші. Можливо, нам пощастить.»

 

Майк лише кивнув, посмішка не сходила з його обличчя. Він підвівся та залишив омелу на землі. – «Мабуть, нам потрібно вже йти до середини»,- неохоче відповів він, піднімаючись на ноги. – «Якщо ми затримаємось тут ще на деякий час, Мюррей точно нас вичислить.»

«Можливо»,- погодився Вілл, хватаючись за протягнуту руку Майка. Перед тим як повністю стати на ноги, він підняв омелу та щиро посміхнувся.

 

«Хей, Майк»,- сказав він лагідно.

Майк повернувся зі спантеличеним виразом обличчя. – «Так?»

Вілл лише посміхався та зробив декілька кроків в сторону свого хлопця, тримаючи омелу поверх їх голів. – «Щасливого Різдва»,- прошепотів він та поцілував Майка наостанок.

На обличчі Майка з’явилась посмішка та він із задоволенням відповів на поцілунок, споглядаючи на Вілла з усією ніжністю в очах. – «Щасливого Різдва, Вілл»,- прошепотів він, розвернувся та зайшов в дім.

Радісний Вілл послідував за своїм хлопцем до середини, впевнившись, що він надійно сховав омелу у кишені свого пальто. Після того, як обоє з них повішали свої пальто назад у шафу, вони обмінялись посмішками, у яких було стільки ніжності, сором’язливості та крихта надії.

 

І так, думаю не потрібно пояснювати, що:

Вілл Баєрс дуже, дуже сильно обожнює Різдво.