Перший

Аграба. Близький Схід. Місто серед пустелі: спекотне, загадкове та чарівне. Місто, де змінюється життя. Місто, яке після заходу сонця ще яскравіше, ніж днем, в якому ти інший. Цікавий, ризикований та мрійливий. Час, коли світло палацу може висвітлити все місто. Де ти можеш бути ким завгодно. І бажати також. Багатства, слава, величчя та владу, яку ти можеш побажати. Про яку ти мрієш кожну таку ніч, з якою ти засинаєш та прокидаєшся. Але не у своїх мріях, а в жорстокій реальності, де ти не всемогутній, а лише людина. Без всього. Ніч творить дива, які можливі тільки зі сходом місяця. Треба лише побажати. Лише сила вашого бажання може щось змінити у вашому житті…

Але не для Локі.

Ще один день, який починається так само, як і інші сотні та тисячі днів до цього: пробудження зі сходом сонця, водні процедури та способи, щоб знайти їжу на весь день. Ким їм сьогодні бути? Гарною іноземкою? Чи старим методом: вкрасти та втікати? Локі дивився на палюче сонце, примружуючи очі та трохи посміхаючись. Його вірний друг був поряд з ним: непримітна змія, яка могла поміститися у кишеню та допомагати йому. Той, кого Локі розуміє. Тварини куди легші за людей у розумінні.

— Ну що, Бадд, — Локі підняв змійку на рівень обличчя, зелена луска якої поблискувала на сонці, та нахилив голову, і здавалося, що у звіря така ж сама хитра усмішка, як у його хазяїна. — Розважимося сьогодні?

Знов новий день, який нічого не принесе. Ну, окрім чогось дійсно стоячого, як, мабуть, якесь намисто, яке Локі знав, де обміняти та отримати гроші. Мабуть, новий одяг: штанці чи сорочку без рукавів. Не можна вгадати, що буде далі. Це й було цікаво.

Сонце зігрівало голову, хоча ще тільки ранок та воно навіть ще не було в зеніті. Мимо нього проходили та пробігали люди, які поспішали по справи; діти, які знаходили собі ігри, а також й жебраки. Куди без них в таких людних місцях? Особисто якщо є дуже цікаві персони, які виглядають так, що в них можна щось вкрасти. Навколо пахло прянощами та гострими спеціями, соковитими фруктами, пахло життям міста, пахло звичайними трудягами, які намагалися заробити хоча б копійку у кишеню. Було душно, повітря важке, особливо, коли повз тебе промчить візок і дасть пилом в обличчя. Крики та сміх малюків, звуки грошей та місцевих торгівців… Але на початку ночі прокидаються факіри, запалюється вогонь, а також і самі сміливі рішення.

З кожним часом, поки Локі ходив по базару та шукав, що погано лежить і що можна підхопити до себе, сонце все більш напікало голову, а змійка ставала все більш грайливою, показуючи, що хоче повеселитися. Деякі купці знали Локі та дивилися йому вслід до того моменту, поки той не ховався за поворотами. Хтось зиркав з підозрою, а хтось з усмішкою.

Локі відвертав деяких торговців завдяки Бадду, майже жонглював увагою інших, користуючись, щоб за секунду до провалу піти звідси, підіймаючи пил старими чоботами по піску та насолодитися шматком хліба чи фруктів. Але все ж таки його досвід не дає повну впевненість та досконалість дій: один невірний рух, чи погляд торговця, який помітив його наміри та хліб, що виглядав із кишень. І знов по старому.

— Ти що робиш? Повертай або сплачуй, — прозвучав крик чоловіка сорока років, який хотів вже забрати цю їжу, але на цей раз Локі виявився швидшим, відійшовши назад, щоб не дотягнулися до нього. На його обличчі промайнув азарт та очікування шоу. Те, що не дає йому відчувати нудьгу. Бадд швидко підповз до Локі, зрозумівши, що хазяїн буде робити далі.

— А ти наздожени, — Локі підморгнув злому чоловіку, а за секунду до вибуху та метушні він побіг на межі своїх здібностей, водночас слідкуючи, щоб їжа не випала по дорозі. Локі чув, як позаду нього цей чоловік кричить, щоб зупинили злодія, як хтось наступає йому на п’яти… Але Локі швидше за нього. Локі з блискучими очима думає, що це непоганий початок дня. Краплі пота стікають по вискам; волосся, яке довжиною до лопаток, неприємно прилипає до шиї, а ноги починають трохи втомлюються з кожним візком, над яким він, грубо кажучи, пролітає.

Наш маленький крадій пробігає повз людей, інших торговців та встигає ще поцупити й фруктів, які такой поклав до кишені. Хоча б не розчавити. Він поспіває піднятися по рушниках на другий поверх домівки, переходячи в інші частини вулиць, на які щоб потрапити треба невеликий час. Ці люди вже програли.

Локі важко дихав, опираючись спиною об стіну, дістав той шмат хліба із насолодженням закриваючи на мить очі. Шлунок, що вже з ранку неприємно стискався всередині, нарешті отримав таку потрібну зараз їжу, хоча її було мало. Бадд виповз і, нібито з усмішкою, подивився на Локі, який виглядав не дуже охайно.

Іноді Локі відчував себе жахливо, так ховаючись по закутках та швидко жуючи. Але якщо подумати, він ще непогано живе, в порівнянні з іншими, наприклад з дітьми: брудні, з голодними очима та худі, ніби палки. Їх було шкода. Коли це неприємне відчуття було занадто великим для Локі, він наважувався на добрий вчинок: просто допомогти дітям та вкрасти деяку їжу для них. Серце обливалося кров’ю, коли ці маленькі оченята сяяли, коли вони раділи такій простій речі… В цей час у Локі щось рухалося десь в грудині, мабуть, співчуття… Тому що ці діти також сироти, він бачив себе в цих хлопцях та дівчатах…

Тому сьогодні зранку він краде не тільки для себе, а й для інших. Щоб його запам’ятати як когось хорошого, як рятунок… Тому що такого Локі його в житті не було. Ніколи.

Він був один, не рахуючи Бадда, самотня людина без батьків, яких Локі навіть не знав. Хто вони? Чому пішли? Навіщо? Що він зробив не так змалку? Мабуть, хтось його вигодував до віку, коли він міг ходити, та покинули. Можливо, він мандрував з родини до родини. Таку версію придумав сам Локі. Як це не було б сумно, неприємно, але так спокійніше. Тому що він не пам’ятає своє дитинство зовсім, ніби вирізана частина свідомості. Він пам’ятає все частинами, які були мов під водою, але, наприклад, зустріч з його другом він пам’ятав, як вчорашній день: вони обидва були самотні та покинуті всіма, і рятували один одного від самотності та нудьги… І Локі вдячний цьому.

Хлопець заздрив тим, хто мав все, але приймає, як належне, тому що народився з золотою ложкою у роті. Чому Локі так не може? Чому не може бути вищим за всіх?

І кожен раз знаходить відповідь: він не здатний на гарне життя, не заслуговує цього. З кожною новою крадіжкою він грішить, і бог його карає голодом та самокатуванням. Але Локі хоче жити нормально… Не красти, не тікати від інших, не шукати дах, а мати свою домівку…

Це мрії, які неможливі тут, в житті Локі. Самотньому житті. Він не Султан, він не володар. Він не Тор, не Султан Тор, який заправляє цілим містом. Локі навіть не володіє дахом, під яким спить кожну ніч. Мрійливу ніч. Де він не такий, де він не крастиме заради того, щоб існувати. Принизливо. Ще один лиходій та шахрай. Локі так жив, живе, та, мабуть, і буде жити: цупити, чіпати без дозволу, відбирати у знатних осіб золоті прикраси, щоб прожити ще один день.

Локі був тим, хто водночас зливався з тінню, стававши непомітним для людей та маючи можливості здійснити свої наміри, а також був і дуже яркою особистістю, яка притягувала погляд усіх: і жінок, і чоловіків. Високий зріст, підтягнуте бліде тіло, — що було дивно, бо він часто проводив часи у пеклі — а також привабливе обличчя з чарівними зеленими очима та чорним волоссям. І ця краса, яка дісталася йому від бога, була дуже корисною в справах.

І завдяки зовнішності, він заробляв різними способами, а не тільки, коли крав щось у мирного населення у вузьких провулках. Локі заробляв не зовсім чоловічим способом…

Скільки разів він прикидався гарною жінкою, закриваючи половину лиця і тіла, начепивши золоті прикраси, — звісно ж, викраденні, у нього була пристрасть до золота — та стріляв очима чоловікам і грався з ними? Вже не порахувати, коли він удавав, що соромиться чоловіка навпроти, а рукою сам держався за ніж у кишені штанців.

Скільки разів він танцював за гроші на вулиці, прикидаючись кимось новим? Новою особистістю? Однак його не з першого погляду можна було прийняти за дорослого хлопця: рухи іноді було не чоловічим, те, як він підіймав руки та двигав стегнами було з елементів жіночих танців. Але Локі було все одно, коли він починав танцювати, підіймаючи руку до гори та рухаючи всім тілом. Навіть торговці, які намагалися продавати скарби та їжу, дивилися на нього з цікавістю та з домішкою подиву. Тому що Локі віддавав себе танцям, він був вільним…

Навіть в його не дуже гарному житті були хороші моменти, коли Локі був щасливою людиною. Він живе мріями та з ними й помре. Живе вуличним покидьком, ним і залишиться. Таким помре десь від хвороби в молодому віці. Так він думав, коли ніч відходила, приносячи з собою сонце та тверезу голову. Реальність.

Локі, закінчивши з собою, встав та прислухався до шуму вулиць, де було знов спокійно, стряхнув штани від пилу та відправився до місця, яке знав вже декілька років і куди ходив майже кожен день. Позаду Локі почув Бадда, який виказував незадоволення тим, куди той йде.

— Заспокойся, ти повинен був звикнути до цього, — пирхнув Локі та подивився на нього, не дуже радісно. Якщо змія би міг говорити, то Локі почув би дуже багато виразів на свою голову. Бадд не був покірною істотою, яка б слухалася когось, окрім себе. І він був проти, щоб розжарювати їжу до інших. Всі його емоції були як на долоні для хлопця. Локі пішов далі, чуючи за собою ковзання змія.

Та вулиця, яка була забита людьми, покинута володарями, та яка живе сама по собі, зі своєю бідністю та брудом, була йому знайома. З неї починав сам Локі багато років тому. Старі дома, сморід. Складалося відчуття, мов за один поворот він потрапив до смерті та низу низів.

Як тільки він завернув на ту вулицю, водночас оглядаючись на підозрілі звуки та шорохи, відчуваючи холод ножа у кишені, яким вже неодноразово користувався, то до нього одразу підбігли ті самі діти, викрикуючи його ім’я, нібито він був самим Богом, а не шахраєм без роду. Вони були погано одягнені: брудні та діряві сорочки, більш схожі на мішки, але в них була іскра радість та надії, вони очікували на нього. Локі посміхався разом з ними, відчуваючи перші гарні емоції.

— Тихіше, — шикнув він «грізно», але одразу дістаючи з кишені дві буханки хліба та фініки, якими вже сам перекусив декілька хвилин тому. — Беріть та їжте, поки не побачили, — він обернувся, щоб якщо щось станеться, то сказати їм, щоб вони втікали та не показували їжу нікому. Тому що він жаліє дітей, які не винні в тому, що залишилися без батьків. В них не саме світле майбутнє. Є велика ймовірність, що вони не доживуть до його віку, що вони не зможуть стати такими ж, як він сам — хитрими та безпринциповими, які будуть готові вбити заради себе та свого добробуту.

Вони дивляться на нього з подякою, і Локі сором’язливо посміхається краєм губ, розуміючи, що вони єдині, хто так до нього ставиться. Не як до крадія та лиходія, а як до рятівника…

Він почув голоси та шепіт краєм вуха, та одразу сказав:

— Так, малеча, біжить звідси і пам’ятайте правила, — швидко розігнавши їх, він підійшов трохи ближче. Залишився один поворот, тому заради безпеки він зупинився і прислухався, про що там говорять. Локі глянув на напруженого Бадда, та став ближче. Це були дві жінки, які розповсюджували чутки та балачки в місті… Звичайні та непримітні, у бідному одязі, але в них завжди цікаві історії та корисні речі. Локі їх знає. І він притулився до стіни, щоб підслухати чи мають вони щось дійсно потрібне йому.

Через декілька хвилин непотрібних балачок, у Локі вже з’явилася думка піти назад, він почув цікаву інформацію: завтра до місця повинна приїхати знатна особа, як кажуть жінки. То чоловік, який хоче підписати угоду з Султаном Тором, щодо миру між ними двома та їх містами. Здавалося нісенітницею та маячнею, що вони знають такі події. Це не просто розмови про те, що завтра на головній площі будуть продаватися спеції дешевше…

Це про самого Султана, якого ти бачиш – у кращому випадку — раз на рік. Тому що він не той, хто буде світити собою. Локі його бачив три роки тому і дуже близько, коли він був ще підлітком, а Султан тоді вперше зайняв трон після свого батька, Султана Одіна. Тор перший, хто це зробив у такому молодому віці. Йому було десь років двадцять: високий, з широкою посмішкою та золотим волоссям по плечі. Це все, що Локі пам’ятає. Більше він не бачив його так близько, вирішивши використати цей час загального відволікання для своїх цілей та крадіжок, а не заради милування. Тор не так часто кудись їздив чи був поруч з народом, але його правління було стабільним, тому про нього Локі не міг нічого сказати, як про людину. Тільки те, що в його очах був вогонь влади. Все. І зараз Локі знов чує про володаря та його зустріч з іншим володарем. Він заінтригувався.

Коли жінки закінчили розмову, то хлопець вже пішов до себе, розуміючи, що таку можливість він не може втратити. Велика ймовірність, що ця поважна людина буде з прикрасами, дорогим одягом та грошима, які можна поцупити. Але як це зробити так, щоб його не помітили? Є тільки одна дорога до палацу — через саме місце, і все буде як на долоні. Ні, це буде занадто ризиковано для нього. Він ще хоче пожити під сонцем. Локі не знав, чи потрібен йому такий ризик. Але він не може вже так жити, не хоче померти насамоті, набридла ця бідність…

— Як думаєш, чи це вартує того?… — могло здаватися, що він розмовляє сам з собою, але насправді це було звертання до змія, якому не подобалося те, що міг запланувати хазяїн. Це було небезпечно та погрожувало смертю. Занадто рано для них. — Але це можливість зійти зі шляху бідності… Якщо вийде, то ми зможемо поїхати звідси та почати все спочатку… — Локі не бачив, як його очі з кожним словом ставали яскравішими, як в них грає передбачуваний вогонь розваги… Але це не розвага, це — пряма дорога до помосту, до принизливої смерті… Але йому немає що втрачати, окрім єдиного друга.

Тому він вирішив зробити це, вирішив обікрасти знатну особу. Це буде найскладніша крадіжка в його житті. Тому потрібно зробити це за лічені секунди, поки охорона буде розгублена… І тоді він стане тим, ким мріяв стати все своє життя.

Людиною, вартою на існування.