Це все заради тебе

Це звичайно не море, невелике заміське озерце з його спокійним темно синім майже зеленим плесом навіть близько не зрівняється з безкрайнім простором океану, що солоною бірюзою втікає аж за лінію горизонту, даруючи повітрю приємну свіжість та легкий аромат бурих водоростей. 

Я був там один єдиний раз, позаминулого літа, якщо вірити непевній пам’яті, пару тижнів ми відпочивали з братом в невеличкому бунгало на березі цієї водяної безкінечності. Приватний рай. Теплі спогади, приємні. 

Але тут мені подобається не менше. 

Диск сонця повільно підбирався до горизонту, додаючи теплих коралових відтінків до розпеченого сліпучого білого кола, а в повітрі крім задушливості полуденного серпневого пекла з’явилися відголоски вечірньої оксамитової прохолоди.

Щойно ми прийшли, зваливши речі в одну велику купу, Папірус ліниво оглянув беріг та зайняв лежак під пошарпаною часом та вітром парасолею, з краю, біля самої води, за що одразу заслужив мою вдячну посмішку. Так, звичайно він знав, що вода — моя слабкість. Знав, що не всиджу на березі, коли за пару кроків блискотить сонячними зайчиками мілка хвиля розкидаючи бліки, знаходячи відображення в переливах крилець мілких стрекоз. Очікував, що стрімголов кинусь стягувати з себе лишній одяг, як робив зазвичай, щоб тихо фиркаючи від задоволення забігти в прохолодну воду, розриваючи спокійне дзеркало озера бризками, а повітря радісними вигуками. 

— Якщо хочеш, я можу зайти в воду з тобою. Підтримаю на глибині, м-м?

Він ще й запитує. Звичайно я хотів. Хотів на глибину, хотів відчути те, як його теплі руки підтримуватимуть моє тіло на плаву, туго обхвативши корсетом грудну клітину, як вони дотиками обпалюватимуть гнуті ребра жаром на контрасті з холодною темною водою, як перехоплюватиме дихання коли ніс лоскотатиме запах нагрітої сонцем прісної води змішаний з гірким приторним ароматом різнотрав’я та терпкістю табачного диму і медової магії. Хотів. Заглянути в сяючі зіниці кольору темного золота, дозволити собі обвити його руками й ногами, чіпляючись наче коала за клубові кості та прямі ключиці, чи навпаки повернутись спиною, відштовхнутись довірливо підставляючи чутливий вигин хребта та міжхребцевих дисків, злегка сяючих волошковою магією під водою.

Хочу. Але не можу. 

— Не впевнений, що хочу сьогодні купатись. — хитаю головою зі сторони в сторону. Брат знизує плечима і розслаблено витягує ноги на прогрітому дереві лежака, все ще скоса спостерігаючи.

Я скривив носову кісточку. Як все таки шкода, що не можу зараз роздягнутися до плавок і розлягтися на дрібному піску мілководдя, дозволивши холодній воді покрити тіло повністю. І нехай по справжньому поплавати мені не вдасться ніколи, позбавлені повітря кості відразу каменем потягнуть на дно, але отак ліниво зріднитися зі стихією на самоті я все ще можу. Ох, точніше…Міг би. Якби був тут наодинці. 

Зараз же зняти футболку означало підписати собі з вірогідністю добрих вісімдесят процентів смертельний вирок, адже за частоколом білих ребер штовхається не одна, а відразу дві душі. Тому, схрестивши по турецьки ноги, я присів на темний вологий пісок, то виводячи на ньому пальцями узори, то зариваючи їх в податливе мулисте дно, мокрі холодні піщинки приємно ковзали між фалангами, навіваючи спокій.

Захопившись спогляданням водяної гладі мені не одразу вдалося помітити дві фігури, що неспішно прогулюючись по узбережжю, направлялись в нашу сторону. Нижча підняла руку в вітальному жесті і сонце освітило червоним розправлені наче прапорці перепончасті вушка та кінчик яскравого, заплетеного в косу волосся, що частково приховував широкополий пляжний капелюшок. Та білу пов’язку, акуратно хрест на хрест приклеєну пластирем, що марлевою хмаринкою затуляла око і ще четвертину лиця заодно. 

Андайн підходила ближче тримаючи за руку дівчину, яку я не впізнав відразу, спочатку прийнявши за високого статного чоловіка. І це було зовсім не дивно враховуючи її ріст та статуру. Висока та масивна. Торс її обтягувала чорна безрукавка, виставляючи на показ бугристий рельєф плечового поясу та сильних об’ємистих рук, а на голові повністю позбавленій будь якого волосяного покриву красувалися три костеподібні нарости, надаючи ще більшої брутальності і без того жорстким рисам обличчя, що підкидало думки про спорідненість його хазяйки з ящірками, а ймовірніше, хижими динозаврами. В поєднанні з гірчично-жовтою шкірою, що від палючого сонця на відкритих участках почала віддавати багрянцем, та живим поглядом болотно-зелених з вертикальним зрачком очей, що здавалося постійно слідкують за всім і відразу, вся її зовнішність випромінювала впевненість і силу. Не вистачало тільки таблички “Не влізай — вб’є. Небезпечно для здоров’я”. Так, це була саме вона.

— Хей, Альфіс. — муркнув Папірус не затруднившись навіть підняти очі.

Висока ящірка ж у відповідь протягнула когтисту руку в сторону сидячого розслаблено брата, пропонуючи потиснути тверду навіть на вигляд долоню, оголюючи ряди гострих ікол в посмішці:

— Давно не бачились, Папс! — звучний гортанний голос звучав дружелюбно, навіть весело, 

— Де твоя малявка? Це бісеня примудрилося добряче пом’яти мою дівчину, хто б подумав! — рикнула вона і провела скрюченими пальцями над власною гострою вилицею, жестом показуючи, що має на увазі пошкоджене око Андайн. 

Моя душа зі страху випала з клітки ребер і з розмаху пробивши тазове дно пірнула вниз, судячи з відчуттів, зараз вона поспішно заривалася в мокрий пісок, намагаючись покинути тіло.

Вертикальні зрачки впірились в мою нещасну фігуру, а в роті від чогось миттєво пересохло. 

— Аха! — пару кроків в мою сторону і я вже подумки копаю собі могилу. 

— Думала оку п@дець! — ой, люди добрі, не підкажете, з якого дерева краще замовити домовину? 

— Навіть підібрала круту чорну пов’язку, як в піратів. — а квіти купити краще живі чи штучні? 

— Але все обійшлось… нащастя око в порядку. — ох…ох…я перевів дихання, до мене потихеньку повертається можливість думати. Чого тільки наполошився, вона ніколи б не підняла руку на мене…але не на мене! Пролунало в голові роздратоване.

— Отакезний шрам лишився! Крутий до усрачки! Я вже зацінила. — вона скалить зуби в посмішці і тягне до мене руки. Одразу захотілося сховатися за спину її мовчазної супутниці, що зараз ніяково посміхалася, а ще краще за брата. 

— Не сци малий, розслабся, все ніштяк! Анді не дується на тебе. А я навіть рада, вона тепер на вигляд типу як справжній супергерой! Ну, Ходи до мене! — мене чіпляють підмишки і піднімають в повітря наче пушинку, підкидаючи.

— нгах, а ти підріс! — гучний рик роздається біля вуха і сильні руки стискають до хрусту в ребрах і синіх плям перед очима — Ти його дріжджами почав кормити, Папс, га?

— Кожного ранку поливаю і піддобрюю. — не задумувався довго з відповіддю брат.

— Чув малявка? Тебе піддобрюють, хе-хе. Ей, ти чого носа повісив, я давно не бачила тебе таким кислим!

— Тому що мене треба не піддобрювати, а задобрювати! І розважати. Мені нудно! — не знаючи що сказати випалив я і відчув як мої ноги знов торкаються до землі. Ну нарешті, я думав вона мене ніколи не випустить з своїх лап. Грати роль великої плюшевої іграшки, яку постійно жамкають і обіймають чомусь не хотілося, я потоптався на місці, потягнувся назад рукою відтягуючи прилипші до куприка мокрі шорти, надіючись, що ніхто цього не помітить. На обличчі Папіруса мелькнула крива посмішка.

— Хах, ти щасливчик, малеча! Якщо твій брат не може тебе задобрити і розважити, тоді ти знайшов того, хто може! — в запалі блиснуло болотно-зелене око ящірки — Ми влаштовуємо тематичну супер круту вечірку якраз в цю суботу, тож бери свого нудного брата і приходьте. Буде багато народу. Ага! Тема японія і аніме. І спробуйте тільки припертися без костюмів!

— Ура! Ми підемо на вечірку! — моїй радості не було меж, чого не можна було сказати про старшого братика, по лицю котрого можна було писати книгу “п’ятдесят відтінків скорботи”.

— Агхг, Альфіс, — Папс закотив очі вперше за всю розмову припіднявшись з лежака і спираючись на лікті — в нас нема костюмів…невже не можна…

— Неможна! — грубо відрізала дівчина — тим більше, вішати про те, що не маєш що одягнути будеш кому небудь іншому! В тебе є твоя форма з джиу-джитсу, це підійде!

— Супер — буркнув брат з інтонацією “іди ти в дупу”.

— От і домовились! — задоволено гаркнула ящірка скалячи гострі зуби і нагло ігноруючи його роздратування — Будемо вас чекати, початок о шостій. 

Ти зможеш одягнути костюм… оце вже ні!… Ні? Хм-м. Тоді його одягну я! Можеш не дякувати,це все заради тебе