перемога чи програш?

ремуса відправляють в школу-пансіон «гоґворст», де його сусідом стає шумний хлопець з проблемною сім’єю.

аж раптом його втягують в підозріле братство «мародерів»

 

1

 

День конкурсу підходить швидко й абсолютно непомітно. Хоча, це дуже грубо сказано, адже нерви Ремуса вже на межі від постійної музики навколо себе. І не зрозумійте його неправильно, він дійсно любить Сіріуса і його здібності грати, просто всього має бути в міру, а в цієї музики немає міри. Саме тому Люпин хоче кричати, проте замість хоч якихось слів проти тільки виходить з кімнати або закриває голову подушкою. Скоро вже конкурс, після якого всі ці сесії репетицій припиняться. Зрозуміло, що після цього Сіріус зможе і буде концентруватися на іншому, але є якийсь шанс, що це щось буде тихішим і легшим для вух Ремуса.

Іноді здається, що його ліжко під вагою інших хлопців  просіло в деяких місцях, адже вони постійно стрибають з одного на інше в пошуках найкращого місця для сидіння та репетицій. Спочатку Ремус хотів прогнати їх до бісової матері, але потім на мить замислився, що то був прекрасний привід втекти від музики, тому хлопець тільки збирав всі свої речі та тікав куди подалі. Спочатку він подовгу сидів у спільній кімнаті, але після того, як Френкі почав забагато балакати з ним, а потім і взагалі, господи прости, кликав гуляти у місто, то Ремус впевнено звертав у бік та йшов собі спокійно до бібліотеки, де до нього точно ніхто лізти не став би.

Тобто, дні летіли надзвичайно прекрасно, і Люпин насолоджувався ними сповна. А потім настала ніч перед виступом.

– Рем, ти спиш?

Хлопець лише тихо стогне та перевертається на бік до Сіріуса. Той вже лежить до нього обличчям та з остраху кусає губу. Ремус то не побачив би, але світло від ліхтаря світить якраз до них у вікно, а особливо на ліжко до Блека.

– Ні, я уві сні так розмовляти навчився.

Він дійсно хоче відвернутися та лягти спати далі, але щось у голосі хлопця не дає цього зробити. Важко сказати, що точно, але в ньому точно плаває відтінок страху і хвилювань. Не Ремусу його судити, адже то його перший такий виступ перед великою публікою. За всіма репетиціями Люпин навіть забув запитати, як Блек насправді себе почуває, посилаючись на радість на його обличчі. Мабуть, то було даремно.

Коли після відповіді не йдуть наступні слова, Сіріус розуміє, що той націлений на розмову, тому підпирає голову подушкою та криво посміхається.

– Я хвилююсь.

Люпин краєм підсвідомості відмічає, що сам ніколи не зміг би так легко признати, що  хвилюється. Постійно, навіть коли це почуття забирало з головою, хлопець відвертався та казав, що все гарно. Саме це і приваблювало його в Блеку, себто його відкритість.

– Знаєш, — не даючи часу на відповідь, продовжує Сіріус, — немов я знаю, що граю гарно, але відчуття того, що на сцені я забуду все, що, можливо, залишається.

Ремус розуміє. Сам він не часто виступав на сцені, але коли це ставалось, навіть найкращий виступ в голові перетворювався на кашу та гівно з-під палки.

Люпин дійсно має його підтримати, він не може ось так залишити Блека напризволяще зі своїми привидами.

– Не забудеш. Ти дійсно вправно працював, щоб виграти на конкурсі.

– Ти ж і половини не чув.

На мить здається, що в його голосі звучить образа, образа на те, що Ремус так нахабно тікав з репетицій та дуже рідко чув кінцевий результат. Люпин не буде казати, як час від часу, коли з бібліотеки його виганяли, то він міг стояти біля дверей і слухати, як Сіріус грає на гітарі нетиху мелодію. Проте коли він таки дивиться на його обличчя, то воно навіть трохи горить від радості та розслабленості, немов він спеціально сміється зі свого хлопця.

– Звісно, що чув.

Погляд не змінюється, але здається, що Сіріус дійсно знає, як Ремус стояв під дверима, слухаючи його гру на гітарі. Та навіть якщо і знає, він тільки мовчить та не видає цю таємницю.

Проте хлопець взагалі мовчить, він не каже більше нічого, що могло б показати його думки, і Ремус на мить губиться. Він ніколи не вмів заспокоювати людей, це мистецтво, мабуть, викладали в школі, поки він хворобливо відлежувався вдома.

– Мені подобається, як ти граєш.

– Серйозно?

Люпин тільки киває головою, навіть не замислюючись, що той може цього не бачити. Хоча за тим, як Сіріус миттєво затихає, можна сказати, що відповідь він таки побачив та зрозумів.

– Мені дійсно подобається, як ти граєш, — каже він на всяк випадок, щоб Блек точно зрозумів його думку.

Блек розуміє, адже замість слів фиркає та дивиться на нього з дурним виразом обличчя (воно не дурне, а просто закохане, але Люпин під землю провалиться, аніж визнає, що воно йому подобається).

– То ти прийдеш до мене на концерт?

– Звичайно.

Він навіть не замислюється, не дає собі й секунди на роздуми, адже … так, звичайно він прийде, як він то пропустити так може? Невже Сіріус серйозно подумав, що Ремус зможе пропустити такий момент за книжками? Невже він думає, що Ремусу все одно?

– Мені подобається, як ти граєш. Серйозно, – знов повторює хлопець.

– Я зрозумів.

Але в голосі у нього тільки легка насмішка, і тільки після цього Люпин розуміє, що просто піддався жарту власного мозку. Йому треба більше спати, щоб більше не думати такі нісенітниці посеред ночі.

– Спи давай. Завтра важливий день.

Блек не відповідає. Коли ж Ремус знов повертається в той бік, то хлопець вже бачить десятий сон.

 

2

 

– Ну що, всі готові? — Джеймс, ледь не залітаючи в кімнату, широко посміхається та поправляє на собі куртку.

День сьогодні видався холодним, дійсно холодним. І це навіть не минулі п’ятнадцять градусів, а ще нижче (Ремус не дивився, скільки точно, але за відчуттями приблизно десять буде).

Проблема полягає в тому, що Сіріус хоче вдягти шкіряну куртку. І ні, вона просто шкіряна куртка, від одного погляду на яку у Люпина дрижаки бігають спиною. Але ж Блек тут панк, йому не можна вдягати стару і поношену куртку, яка дійсно буде зігрівати його тупе тіло.

– Ти зараз змерзнеш і здохнеш десь під парканом! А мені це не треба!

Поттер одразу ж зупиняється та сканує все, що відбувається серед друзів. Отже, між ними лежить якась куртка, тепла на вигляд, а Сіріус тримає свою бісову шкірянку. Все зрозуміло.

– Та я скоріше застрелюсь, аніж вдягну це страхіття!

– Та я вб’ю тебе швидше, аніж ти дістати свій пістолет встигнеш!

І поки Ремус не встигає вирвати куртку з рук Блека, Джеймс відлітає до них та вириває її сам. Сіріус від несподіванки розслаблює пальці, і вона легко випадає з рук. Джеймс усміхається.

– Так-так, що ви вже не поділили, мої закохані сонечка?

Ремус, ледь не плюнувши в Блека, хитає головою та сідає на ліжко; воно незадоволено скрипить.

– Цей довбня збирається йти в цій бісовій шкірянці.

Джеймс миттю повертається до друга, який тільки знизує плечима. О Боги, скільки можна битися з цим гівнюком?

– Сірі, ми вже розмовляли про це. Минулого року ти захворів та зліг пневмонією на кілька тижнів. Ми не будемо це повторювати.

– Пневмонія? Кілька тижнів? — ледь не підлітає Ремус, і Поттер може поклястися, що ніколи не бачив стільки злості в ньому. — Або ти зараз вдягаєш цю бісову куртку – не перебивай мене – а потім перевдягаєш на свою шкірянку, або я викину тебе з вікна, але перед цим сам особисто всуну в нормальний одяг.

Сіріус тільки усміхається:

– Я хотів би, якби ти мене краще роздягнув.

Джеймс відчуває, що ще одне слово приведе до невідворотної катастрофи, тому вирішує брати все у свої руки.

– Я покличу Мінні.

Це дає більший результат, адже замість того, щоб і далі залицятися до свого хлопця, Блек хапається за серце, показуючи, що його вдарили якраз в нього. Але далі він свою виставу не грає, а тільки ображено супиться та підіймає куртку з підлоги. Вдягає він її спеціально довго і необережно.

– Задоволені?

Сіріус розставляє руки в боки та навіть кілька разів крутиться навколо себе. Коли Джеймс дивиться на Ремуса, то його очі світяться.

– Тобі застрелитися давати зараз чи трохи пізніше?

Сіріус показує фак, і Люпин вибухає від сміху.

Пітера вони підбирають біля входу.

 

3

 

До самого міста та зали для концерту їх супроводжує Мінерва, як дуже гарна жінка та дуже недовірлива вчителька. Звісно, вона одразу ж повірила, що стільки учнів просять піти ввечері до міста, щоб подивитися, як сам пан Блек грає на гітарі та співає. Вона сама чула всі ті нескінченні репетиції, і на мить їй ставало шкода самого Ремуса, якому доводилось жити з ним в кімнаті. Проте закохана (майже завжди) посмішка казала все за себе.

Але борг вчительки та доля єдиної відповідальної людини між нею та Альбусом не давали їй просто так відпустити їх самих. Саме тому вона, забравши всіх біля входу, голосно крикнула всім слідувати за нею, немов був ще хтось, хто не знав дорогу, та пішла вперед. Джеймс відбився від натовпу та побіг шукати десь Лілі, але Ремусу було відносно все одно, най навіть наркоту біжить купувати, а Сіріус занадто хвилювався, тримаючи інструмент в руках. Час від часу він хапався за його руку, але потім хтось з учнів занадто довго дивився на них, що руки доводилось відпускати, а гітару перекладати на інший бік. Кілька разів, така ситуація повторювала, поки вони не прийшли до місця призначення.

– Не розбігайтеся далеко, — жінка сказала їм це з усією суворістю в голосі, хоча навіть так було чути, як вона бореться з посмішкою.

Поки всі йдуть сідати на своє місця, біля вчительки так і залишається кілька людей. Сіріус усміхається на цю її репліку та робить низький їй уклін, на що Пітер тільки фиркає від сміху.

– Він вас я ніколи не втечу, пані.

Вона тільки підкочує очі на цю репліку, очевидно звикла до подібних концертів за всі роки викладання.

– Сіріусе, мені здається, у тебе є інша людина, щоб випробувати свої здібності у флірті.

Її погляд дивиться виключно на Ремуса, і він від цього відчуває певний поштовх дежавю. Немов він знов повернувся на той самий урок, коли вони всі перекидалися записками, яку потім забрала сама вчителька. Хіба що того разу вони не зустрічались, і зрозуміти свого ніяковіння Люпин не міг. А зараз він не ніяковіє.

Проте замість подальших слів Сіріус тільки усміхається та одним поглядом шукає когось із рідних. Важко сказати, кого він точно шукав, адже мати, дай Боже, не прийде, батько вічно зайнятий, брат шматок гівна, сестра неадекватна, інша сестра зникла, дядько невідомо де так само. Якщо хтось з них з’явився в цьому місці, це приведе до більших проблем.

Макґонеґел це розуміє, адже замість наступних розмов про минулі записки та флірти, вона привертає його увагу та трохи поправляє окуляри на носі. Жінка так завжди робить, коли збирається щось сказати.

– Не хвилюйся, Сіріусе, ти обов’язково переможеш, — вона навіть на дуже коротку мить стикає його плече, — я вірю в тебе.

Якщо на очах Блека навертаються сльози, то всі будуть це заперечувати до кінця життя, адже він … дійсно заслуговує на когось, хто казатиме таке регулярно. Батьки очевидно і слова доброго йому не сказали приблизно з того часу, як старший син навчався балакати, щоб сказати, що він проти їхніх цінностей.

Його посмішка стає такою широкою, що навіть Мінерва дозволяє собі скинути маску суворої вчительки та пригорнути його до себе. Дисципліна – то є добре, але ж всім треба відчути тепло іншої людини. Блек продовжує обійми на кілька непомітних митей.

На цей час Ремус з Пітером відвертаються від них, і саме тоді вони помічають Джеймса трохи подалі біля входу. Він стоїть з Лілі за руку, широко посміхається та намагається їй щось розказати, але замість слів Еванс тільки закриває його обличчя рукою, а потім і легко цілує. Поттер від цього червоніє більше, ніж від морозу.

– Нам тут ніде не раді, — засмучено шепоче Пітер і та йде сідати на місце біля Френка. От тільки Френк його жене, адже скоро має прийти Аліса, і місце якраз для неї. Хлопець хоче плакати.

Сам же Ремус нікуди не йде, він все хоче дочекатися, поки Мінерва закінчить свою розмову із Сіріусом, щоб він зміг теж сказати щось наостанок. Можливо, було б непогано поцілувати його, так само як то зробила сама Лілі, але рожеві окуляри Люпин зняв давно: за таке їх, дай Боже, тільки поб’ють. Тому йому хоча б сказати кілька слів, щоб підбадьорити.

Проте вони розмовляють довго, і Ремус навіть не мить думає піти сісти від нудоти, але тут бачить ще знайомі обличчя. Поряд з Алісою їм на зустріч йдуть всі інші дівчата, з якими вони познайомились на дні народженні. Очевидно, що Джеймс забрав тільки Лілі для романтичної прогулянки під снігом, що повільно падає з неба. Марлін підлітає до нього й обіймає так, що вони ледве не падають вдвох донизу.

– Рада бачити, Рем!

Він посміхається, нарешті відчуваючи знайомих поряд, та обіймає у відповідь.

– Прийшли подивитися на великого та неповторного Сіріуса Блека?

До нього підходить Доркас; Мері він не бачить поряд. Аліса тільки махає рукою та біжить до Френка, перестрибуючи через насупленого Піта.

– Про великого ти краще знаєш, — вона підморгує, а Ремус відчуває, як трохи нагріваються щоки, — а так це ж ми йому про конкурс розказали, треба дивитися плоди.

Поговорити довго не доводиться, адже ззаду чуються кроки хлопця, і майже одразу ж він кладе своє підборіддя йому на плече. Люпин навіть не здригається, але відчуває один погляд на собі. Як виявляється, то Снейп, і тільки сила волі не дозволяє йому прямо на очах того гівнюка поцілувати Блека.

– Блек! Неймовірно рада бачити, — Марлін вішається і на нього, а Сіріус кидає питальний погляд на Рема.

Воно і не дивно – Сіріус ніколи не відчував стільки любові, особливо за один день. А тут і Мінерва його обійняла, і Ремус, і дівчата прийшли. Проте, Люпин думає сам собі, так йому і треба; якщо дивуватися, то тільки від такого.

– Звикай, Гультяю, ось така вона, слава.

– Тобто ви зі мною тільки через славу? Я так і знав, — дівчина його відпускає, Доркас тільки трясе рукою з боку, а Блек повертається до Люпина повністю.

– Ти мене розкусив. Я просто першого дня побачив, скільки ти зможеш досягти, тому і заговорив з тобою.

Марлін одразу ж тягне Доркас подалі з цього місця, щоб всістися вчасно, Макґонеґел, поплескавши Ремуса по плечу, так само кличе його йти скоріше, а Лілі йде з Джеймсом (останній так само підійшов до них, щоб розказати, наскільки його друг неймовірний, але він то казав кожного разу, тому цього можна було б уникнути).

– Ти заговорив? Мені здавалось, ти сказав від сили п’ять слів.

– Вісім, — майже одразу ж поправляє його Люпин, адже він перебирав їх аж до сьогодні. Сіріус тільки хапається за серце.

– Зоре моя, невже ти дійсно так багато думав про нашу першу зустріч? — хоч і в голосі у нього звучить знущання, очі дійсно зацікавлено дивляться на свого хлопця.

– Це ж день, коли мені на голову звалилось таке нещастя.

– Грубо, Рем.

– Вибач.

Йому не шкода. Блек теж знає, що йому не шкода, але він так само знає, що Ремус не має цього на увазі, адже саме він ледь не всю ніч розказував, який його хлопець здібний і що він абсолютно точно переможе в конкурсі.

– Так, голубки, — знов підходить Джеймс, — досить зажиматися, скоро все почнеться.

На те, як чорніє погляд Сіріуса, Поттер тільки сміється. Люпин оточений гівнюками.

– Удачі, — Ремус каже це в спину.

Людей на виступ прийшло багато, Ремус навіть не знав, що в цьому місті існує стільки людей взагалі. На щастя, талантів в місті таки менше, адже на конкурс записалось не більше двадцяти людей. Тобто, це означає, що вся програма буде не довше за дві-три години.

Але, навіть серед тих двадцяти, різноманітність талантів неймовірна. Хтось так само грав на гітарі, хтось на піаніно, інші на трубі. Були й такі, які просто співали, танцювали, малювали та робити безліч іншої фігні, яку можна було б зарахувати за талант.

Що його дивує, так це знайомий голос зі сцени. Він його вириває з думок, і коли очі знов падають на сцену, то помічає на ній … Мері зі текою в руці. Вона яскраво посміхається, представляє всіх учасників, а, коли ловить його погляд, на мить яснішає це сильніше та відвертається до листочка в руках. Мабуть, саме тому вони й знали про конкурс.

Якщо бути чесним, то більше Ремус не дуже звертав увагу на все це дійство. Нащо йому дивитися на те, як танцює якась дівчина, якщо він прийшов подивитися на свого хлопця. Проте Пітер в цей час дивився виключно на сцену, і його нога сіпалась надзвичайно часто, як на простий похід на конкурс.

Джеймс поклав руку на його коліно.

– Піті, ти чого? Так за Сірі хвилюєшся? Припини.

Проте від згадки про Сіріуса він тільки починає гикати та сіпатися більше. Невже так хвилюється?

Мені треба відійти.

Ремус притискає коліна до себе, щоб Пітер, товстий сам по собі, зміг пролізти до туалету.

– Не пропусти виступ Сірі!

Петіґру тільки хапається за живіт та махає рукою, що почув настанову друга. Джеймс задоволено сідає на місце.

Вистава продовжується, але якесь незручне почуття залишається. Немов сьогодні дійсно має статися щось таке, що змінить все. Ремус не знає, що це таке, але в нього таке бувало час від часу – і все воно здійснювалось. Незадовго до звістки про зачислення до цього пансіону йому сильно крутило живота. У день отримання шраму він відчував легку нудоту (є шанс, що саме через нудоту він і отримав того шраму).

– Мені подобається виступ тої дівчини, — на вухо шепоче Джеймс, від чого Ремус наче прокидається від сну.

Перед ними вже нікого нема.

– Кого?

Карі очі дивляться на нього з легким незадоволенням.

– Те, що у тебе тут хлопець виступає, не означає, що не треба дивитися інші виступи.

Люпин тільки кривляє його слова та відвертається до сцени. На ній танцює пара з хлопця та дівчини. Нічого цікавого. Після них жонглює хлопець – знов нічого цікавого. Нудно.

Пітер дивний. Взагалі, Муні то давно для себе вирішив, але спочатку Хвіст був дивний по-особливому, просто такий характер. Останнім часом він був дивним по-дивному. Не тому, що він любив спочатку молоко лити, а потім пластівці, а тому, що він постійно сіпався та не міг всидіти на одному місці; немов приховує щось. Ремус не хотів приділяти цьому стільки уваги, але так воно виходило само по собі.

– Рем, — воно вбік штрикає Джеймс, і хлопець спочатку дивиться на нього, а потім і на сцену, куди той показував.

На ній стоїть Сіріус. Його широка посмішка світиться на обличчі, а гітара вже в руці. Він стоїть біля мікрофона, тобто він буде так само співати. Люпин не знає, чого так тому дивується, адже хлопець часто співав, і то була абсолютно точно не новина. Але чомусь слухати його голос не в тихій кімнаті, а з великої сцени – то інше.

Він тримає в руках гітару і, коли ловить погляд Ремуса, то його погляд стає м’якшим, і він посилає йому повітряний поцілунок. Так ніхто не розуміє, кому такий хлопець посилає поцілунки, а у Ремуса на мить зупиняється серце. Якби йому хтось сказав, що він буде так жахливо закоханим, то Люпин плюнув би їм в обличчя. Але ж ні, ось він сидить і посміхається своєму хлопцю на сцені. Жах.

– Вітайте на сцені Сіріуса Блека! — Мері, на якій Люпин тільки зараз помічає чорний костюм, підіймає руки для свого друга, і він підморгує їй за це. Зала вибухає «улюлюканням» та оплесками, немов вони бачать загравання пари, а Ремус тільки махає головою від вибриків Блека. Як клоун, чесно слово (але він ніколи не казав, що йому то не подобається).

Але потім всі затихають, Сіріус цілує гітару, від чого Джеймс вибухає гордістю, та починає грати.

 

freaks – surf curse

 

Мелодія звучить одразу ж швидка та ритмічна. Блек стоїть на сцені, немов він був народжений для неї, і Ремус цього разу теж відчуває поштовх гордості за свого хлопця.

Коли брюнет починає співати, то на мить серце Ремуса затихає.

 

don’t kill me just help me run away

 

Слова звучать як крик його душі, і, хоч всі у залі тільки хитаються в різні боки під мелодію, Люпин розуміє. Розуміє слова, як ніхто інший, і тривога закручується внизу живота. Блек виступає останнім, тобто він міг би підбігти та поцілувати його прямо за сценою. Просто, щоб показати, що він не один. Бо це не просто слова для пісні на конкурс, то справжні думки хлопця.

 

from everyone I need a place to stay

 

Блек повністю віддає себе виступу, він то закушує губу від на моментах без тексту, то дістає кінчик язика. А потім знов б’є по гітарі та співає слова під акорди.

Він просто фрік. Так, він просто фрік, який не підходить своїй родині, яка його не любить та жене подалі від себе. Мати не вважає його за людину, батько забув про його існування, брат зневажає, кузина бажає смерті. Якщо у них така атмосфера завжди, то Ремус більше ніколи не буде скаржитися на свою сім’ю. На якусь мить здається, що в його очах сльози, але сцена знаходиться далеко, тому важко сказати точно.

 

i dream of you almost every night

 

На цих словах Сіріус підіймає погляд на нього, і їхні очі зустрічаються. Дрижаки пробігають його спиною, але погляду не відводить, і ніколи цього не зможе зробити. Він по вуха заліз у все це, що вже пізно рятувати.

Проте різко сам Блек переводить погляд кудись вище, набагато вище, немов на вхід, що Люпин майже одразу ж повторює рух. Біля дверей стоїть …

Вальбурга Блек власною персоною. Хтось злив. Не встигає Ремус і відреагувати, як з-за її спини виходить Оріон Блек – батько, про якого стільки розмов було. Проте Сіріус, помітивши їхню присутність, широко посміхається, підморгує та повторює пісню знов. Хто йому заборонить?

Зала, яка зміни в настрої не помітила, тільки аплодує та іноді навіть свистить, щоб він точно відіграв виступ ще раз. Мері позаду посміхається. Тепер сірі очі дивляться виключно на батьків, а в животі Люпина закручується щось неприємне. Обличчя Блеків старших не змінюється, залишаючись так само холодними та повними зневаги до всіх.

Раптом очі жінки падають на Ремуса, який так і не встигнув відвернутися, і її губи вигинаються у чистій гидоті. Люпин тільки відвертається та хапається за щось під рукою. Це виявилось рукою Джеймса, який у відповідь тільки плескає його по долоні.

– Все буде нормально, це ж Сіріус.

– Саме тому я і хвилююсь.

Резонно.

 

hopefully I won’t wake up this time

 

Цього разу слова звучать більше як обіцянка, на яку Оріон вигинає брову та складає руки на грудях. Він не сідає, лише зиркає на старе сидіння та робить крок убік. Як і його дружина. Одним миром мазані.

Під кінець люди із зали навіть підспівують, а Люпин все не може відвести свого погляду від хлопця. А ще в голові б’ється одна думка: «пітер не повернувся».

Сіріус грає останні ноти, музика затихає, і під бурхливі оплески він кланяється. Коли Мері знов приходить сказати, що виступ Блека підійшов до кінця, він галантно цілує їй руку та кидає багатозначний погляд на Ремуса. Підійди, будь ласка. Він в ту ж хвилину підривається та ледь не врізається в Пітера.

Ледве він заходить за сцену, як Сіріус тягне його на себе та обіймає. Гітара стоїть поряд, і хлопець повністю розслабляється навпроти чужого тіла, немов то він і виступав. Серце брюнета сильно б’ється в грудях, і здається, що воно ось-ось вилетить з нього, тому Ремус притискає руку в те місце.

– Я пишаюсь тобою, — він тихо шепоче на вухо, і це навіть більш інтимно, аніж всі їхні поцілунки до того.

Сіріус посміхається, але не надовго, адже позаду чуються важкі кроки.

Заходить Вальбурга, і Люпин ледь не відлітає від хлопця, але не відходить, просто стоїть поряд, показуючи, що він не один.

– Сіріус Оріон Блек, — голос за цей час став ще більш скрипучим, — не хочеш пояснити, що зараз відбулось?

Батько підходить наступним, і в його очах плаває звична байдужість та зневага.

– Виступ. Гарний, чи не так?

– Сіріус. — відрізає жінка, — я, здається, чітко сказала, що тобі заборонено це робити.

– А я, здається, сказав, що мені все одно на твої слова.

Атмосфера стає напруженою, хоча, здавалося б, куди ще напруженіше. Якби погляд вмів вбивати, то Сіріус вже давно був би мертвим, а сам Люпин з ним на пару.

– Ти зараз же їдеш додому.

Вона звучить твердо, не даючи нікого іншого варіанту. Чим таке життя краще за в’язницю? Сіріус вже збирається сказати якесь криве слово у відповідь, як батько робить крок вперед.

– Не смій грубити своїй матері, пуцьвірінку невдячний.

Його очі на мить падають на Ремуса, який так і не відступив у бік, але то, мабуть, був якийсь знак, адже замість подальших сперечань Сіріуса сам робить крок убік та забирає гітару.

– Вибач, Рем.

Це останнє, що він чує від хлопця за той вечір.

 

4

 

Біля машини їх зустрічає Макґонеґел, яка немов шостим чуттям зрозуміла про катастрофу з одним з учнів. Свята жінка.

– Прошу вибачення, пан і пані Блеки, але на якій підставі ви забираєте Сіріуса? — Вальбурга стріляє в неї поглядом, сподіваючись змусити піти самій, але замість цього Мінерва лише робить крок вперед. — Він все ще мій учень, за якого я несу відповідальність.

– Я маю питати у вас, коли забирати свого власного сина?

– Саме так, ви повинні повідомити про це і мати вагому причину, щоб вирвати учня посеред навчального процесу.

Сіріус відчуває, як мати поряд ледь не вибухає від злості, і від цього він подумки посміхається.

– Невже у правилах вашої школи прописано, що якась вчителька має право грубіянити батькам з таким високим статусом? Не думала, що Гоґвортс настільки впав, — її очі падають на Ремуса, і Сіріус знає, які будуть наступні слова, дарма що рота їй закрити не може, — хоча з тим, кого в цю школу приймають, ваші цінності опустились вже давно і низько.

Очі Мінерви починають палати, але саме цього разу Сіріус неймовірно радий, що він взагалі отримав таке право, як вчитися у цієї святої жінки.

– Ніхто не буде поливати брудом когось з моїх учнів. Всі, хто навчається в школі, мають повне на це право.

Батько вже сидить в машині, абсолютно незацікавлений в таких розмовах, і тільки Сіріус хоче по-тихому втекти, як мати повертається до нього та хапає за комір. Він знає, що має всі шанси зараз втекти від батьків, адже тут повно людей, які зможуть його підтримати, але в цьому випадку вони можуть і стануть новими жертвами його матері. А вона може зробити так, щоб зіпсувати їхні життя повністю.

– Не треба, — тихо каже він, що абсолютно несхоже на нього, та сам сідає в машину.

У нього є план.

Коли вони від’їжджають, то Сіріус бачить, як Мінерва тримає Ремуса за плече, щоб той не побіг за машиною, а Джеймс хапає руку Лілі. Тільки Пітер розгублено стоїть посеред дороги та дивиться дивним поглядом.

Вони повертають до пансіону, щоб забрати речі, поки мати критично оцінює кімнату сина. Поки вона не дивиться на речі, які Сіріус складає, то він кидає до валізи, поміж сорочок і кофт, старенький та поношений примірник «Ромео і Джульєтти» та светр Ремуса. Шкірянку він вішає на стілець; мати думає, що син нарешті почав її слухатися, а сам син не каже, що це просто згадка Ремусу про нього.

Светр на шкірянку, яку він так не любить.

Додому їдуть у цілковитій тиші. Цього разу машину веде батько, а не шофер, як зазвичай, і це змушує замислитися, що справи підуть навіть більш серйозно. Вдома хлопець не помічає нікого з персоналу, який завжди бігав, як з пружиною в жопі, намагаючись вгодити його батькам. Невже вони їх усіх відпустили сьогодні? Мабуть, Сіріусу варто почати хвилюватися за своє життя.

Сидять вони у вітальні; батько у кріслі посередині кімнати, Сіріус у кріслі навпроти, поки мати сидить на дивані. Вони мовчать, і це не дуже дивна для них ситуація. В домі говорити можна було тільки старшим.

– Не хочеш пояснити свою поведінку?

Мати своїми очима проходиться його тілом, і хлопець тільки махає головою. Цього виявляється недостатньо, тому він прочищає горло.

– Не хочу, дякую.

Вальбурга, видихнувши повітря, обережно підіймається зі свого місця та підходить до сина.

– А я хочу, — Сіріус навіть сам випрямляє спину, щоб краще бачити червоне обличчя матері, — ти знов зганьбив нашу сім’ю, наш рід. Ми тебе ростили не для того, щоб ти ось так плював нам в обличчя.

– То твоя слина назад капає, — він відчуває, як нагрівається його щока, а рука Вальбурги опускається. Вдарила, та і так сильно, що на ніжній шкірі під оком напевно буде синець скоро.

– Ану не смій грубити матері! — ледь не кричить батько, і це найгучніший звук, який Сіріус чув від нього. Та і взагалі найбільша кількість слів, сказаних за один раз.

Хлопець тільки складає руки собі на живіт та ледь не розпливається у кріслі. Його мати зараз, мабуть, переживає кілька інфарктів від цього виду.

Зрештою, він вирішує помовчати до кінця промови матері, щоб подивитися, на яке покарання він дійсно заслуговує за таке жахіття.

– Ніколи такого не було, щоб син грубив своїй матері, але ж тобі треба бути особливим, так? Все не як у людей. Зовсім відбився від рук, даремно ми не посприяли тому, щоб Дамблдора вигнали зі школи якнайшвидше. Але нічого, у нас є зв’язки, ми все зробимо …

– Не смійте нікого чіпати!

– Але найбільше мене цікавить інше, — немов він нічого і не сказав, продовжує жінка, — а якщо точніше інший, тобто твій новий дружок-бідняк. Я його ще першого разу помітила. Як його звуть, Роллі? Ропус?

Вона дивиться в сірі очі, але Сіріус тільки злізає по кріслу вниз та мовчить. В його очах грають чортики.

– Але то вже не має ніякого значення, адже вже завтра його в школі не буде.

Сіріус підлітає зі свого місця майже одразу ж, помічаючи жахливу усмішку на губах своєї матері. На батька він і не дивиться, адже так не буде нічого нового; тільки звична байдужість.

– Не смій його чіпати! Це тільки між нами!

Її вираз міняється на цих словах, але це тільки знак, що вона вигадала щось гірше.

– Звісно, то тільки між нами. Саме тому ми відправимо тебе до іншого коледжу. Можливо, медичний. Що думаєш, Оріоне?

– Прекрасний вибір, люба.

На мить Сіріус забуває, як дихати. Це ж ще приблизно кілька років в сраці світу серед найгірших людей всієї країни. Він не витримає цього, ні, абсолютно ні.

– Ви не можете мене туди відправити!

– Чого це не можемо? Тобі вже приготували місце.

Приготували місце. Невже вони все знали до того? Але …

Його хтось здав. В цьому немає ніяких сумнівів, хтось дійсно його здав, і цей хтось прекрасно знав і про конкурс, і про його життя в цілому. Це не було випадковістю чи постілом в небо. Вони цілеспрямовано прийшли на конкурс та того дня в кімнату, бо знали.

– Хіба що тебе тут щось тримає, сину, — вона проводить рукою по волоссю, і Сіріус одразу ж її скидає геть.

В животі закручується вузол тривоги: все не так, як він планував. Вони мали просто посваритися, його, можливо, вдарили б і в школу він повернувся би з кількома синцями. Тобто все пройшло б так, як і всі роки до того. Але зараз його відсилають у бісовий коледж, а Ремуса хочуть поперти зі школи. Він знає, чого мати хоче добитися цим питанням. Якщо Сіріус каже, що нічого не тримає, то його відсилають; якщо каже, що тримає, то Вальбурга отримує всі права вигнати Ремуса за розбещування її сина, а самого сина таки відправити до коледжу. Вона просто хоче його підтвердження.

Замість відповіді хлопець тільки хитає головою, але навіть на це жінка посміхається, як хижак до своєї жертви.

– Тоді йди до себе. Завтра і поїдемо, щоб речі не розбирати даремно.

І вони виходять з кімнати першими, залишаючи розгубленого сина одного.

Він не пам’ятає, як дійшов до себе та як взагалі дістав светр, який так вправно ховав від матері. Йому все одно, що його можуть помітити, адже Вальбурзі ніщо не заважає зайти до кімнати, аби перевірити сина.

Він просто лежить та дивиться в стелю, думаючи про те, як він взагалі дійшов до такого. Раніше у нього був план просто все заперечувати та послати батьків до біса, але зараз до біса посилають самого Сіріуса, і в нього немає ідей, як то зупинити.

Головне, що Ремус буде в нормі. У батьків немає підстав просити його виключення, а Альбус не настільки тупий, щоб виключати учня, якого сам і запросив. До того ж там все ще є Мінерва, яка точно такого не допустить. Тепер треба думати про самого Сіріуса.

Раптом він згадує слова своєї ж пісні, і все стає на свої місця. Точно, він же завжди має вихід, який би він не був шаленим та дурним. Зрештою, якщо він так зробить, то хто буде його судити? Точніше, чи буде самого Сіріуса це хвилювати?

Батьки вже заснули, і навіть чутно тихе хропіння батька. Прислугу вони дійсно відпустили на цей день, щоб вони не почули забагато з їхньої сварки. Це ж і зіграє на руку хлопцеві. До кабінету батька треба йти дуже тихо, адже Вальбурга не дуже міцно спить. Як добре, що підлогу поклали нову, що вона не скрипить, як голос його матері.

Хлопець хвилюється, його руки трясуться від жаху, якого він ніколи не відчував, і він вдячний, що таки взяв той светр з собою. Після цього кроку у нього більше не буде шляху назад, але навіть з цим усвідомленням Сіріус відчуває тільки спокій та впевненість. Він давно думав про це, просто останньою краплею стало відправлення до коледжу. Можливо, якби у нього було більше часу, то він зміг би вигадати щось краще, але обирати не вдається – або це, або коледж.

Двері скриплять, і хлопець застигає на місці, готовий почути крики матері. Але цієї ночі всі карти розкриті для нього, адже вона тільки починає хропіти в унісон з батьком. В кабінеті на стіл падає світло від місяця, і через це йому не треба навіть вмикати світло. Замість цього, відчуваючи задуху, він наперед прочиняє вікно. Холодний вітер залітає в середину, і сніг навіть встигає нападати на підвіконня. Ну нічого, ще кілька хвилин, і Сіріуса не буде хвилювати ані сніг на підвіконні, ані вітер у кімнаті.

Він проводить поглядом по предметах, як на прощання, але він не відчуває нічого, окрім як злість та зневагу. Не з цим треба прощатися, а зі школою, друзями, Ремусом …

Сіріус посміхається думкам про Ремуса, його першого і, мабуть, останнього хлопця, що не помічає, як місяць закриває хмарами. Ось так і його життя накрило хмарами. Проте у кожної чорної смуги є кінець, і кінець чорної смуги Сіріуса починається (або закінчується, як подивитися) прямо тут в кімнаті.

Повний сил та рішучості, хлопець відкриває заповітний ящик і дістає єдину річ, яка там зберігалась.

На стіл Сіріус кладе заряджений пістолет.

 

---

від авторки:

нічого не коментую і ні в чому не каюсь.

 

я знаю, що ця пісня вийшла набагато пізніше за ці події, але мені здається, що вона буде підходить до сіріуса.

любіть міневру.