Чорнила

Стід Боннет не може пригадати, що було минулої ночі.

Спину розриває дикий біль, що, в принципі, є звичним для джентльмена. Після того, як вони з Едом разом повернулись на Помсту, мабуть, його щоночі боліла спина. Спершу було гірше, адже він не міг ані поворухнутись, ані продиктувати Люціусу текст для мемуарів. Не старих — вони лише для пригод Джентльмена Пірата. А нових, що присвячені їх з Едом роману. Стід й досі марить ідеєю випустити книгу забороненого кохання в морі, та поки не може знайти достатньо красномовних слів, щоб описати Едове обличчя без бороди. Тому ця ідея й досі чекає свого часу.

Боннет сідає на ліжко, тяжко видихнувши повітря від тягнучого болю в тілі. Він дивиться на вікно, яке вони так і не зачинили перед сном. Сонце, що відбивається від океану, б’є йому в очі, тому Стід відвертає погляд до сивого волосся поруч. Ед лежить, вкрившись ковдрою по брови. Стід посміхається. Він простягує руку, щоб стягнути ковдру хоч до рівня підборіддя, та його спиняє різкий біль у кисті. Він хапається за неї іншою рукою й прикладає до грудей.

Він не розуміє, чому його болить рука. Мабуть, він незручно лежав? Чи Ед надто сильно стиснув його зап’ястя вночі? Та ні, лежав він як зазвичай, а Ед обожнює давати рукам волю, а не обмежувати їх.

Стід налякано розглядає руку, чи не пошкодив її. Та все, наче, в повному порядку. Мабуть, йому не варто пити стільки віскі перед сном. Страх від забуття викликає значно гірші відчуття, ніж якби Боннет точно знав, що трапилось. Зиркнувши на Еда, він зітхає. Не скаліченою рукою Стід опускає ковдру й раптом здригається.

Шия Еда синя. Повністю. Він різко зриває з нього ковдру, від чого Тіч миттю прокидається із гучною лайкою.

— Якого дідька?! — кричить, рефлекторно шукаючи під подушкою ніж. Він знову забув, що Стід заборонив тримати зброю у спальній зоні. — Якого чорта? — спокійніше питає, коли бачить наляканий вираз коханого.

Та Стід не має слів. Він мовчки дивиться на Еда, прикривши рота рукою. Його щоки палають, коли він згадує минулу ніч.

— Стіде, може, годі вже? — благає пірат, притримуючи джентльмена за талію. Він обережно рухається стегнами догори, щоб його хлопець нарешті повернувся до незавершеної справи, проте Стід ніяк не реагує. 

Він тримає в руці перо й обережно проводить хвилясті лінії тілом Еда. Він обводить його груди, його торс, вимальовуючи темно-сині квіти, що, втім, швидко розпливаються через піт тіла Тіча. Обережно пройшовшись пресом, Стід фарбує його стегна. Через незручну позу доводиться злегка підійнятись, й Ед видає здавлений стогін. Мазок пера зміщується через рух тіла, коли Едвард вигинається назустріч Стідовим сідницям. Джентльмен падає від неочікуваності на груди чоловіка, розмазуючи залишки більш-менш вдалих візерунків. 

— Чорт… — лається, поглянувши на змазані квіти . — Я так старався… — сумно відкидає перо в бік, замастивши червоний килим. 

— Нічого, — заспокоює його Ед, притягнувши до себе для короткого поцілунку. — Ще розмалюєш. Але за інших обставин, — знову підіймає стегна. — Гаразд?

— Не розмовляй зі мною! — кричить Стід. Він прикриває заплямоване чорнилом тіло простирадлом й тікає до ванної, гучно захлопнувши за собою двері. Ед здивовано дивиться йому вслід, зводить брови й — знизавши плечима —  повертається до сну.