Кінець

— Я дуже радий вас бачити, пане Кракен, — вітається низького зросту чоловічок, впускаючи Едварда та Іззі до свого підвалу.

Чоловік виглядає як звичайнісінький англієць: пухке черево, наче він вагітна панна; поганого стану зуби, частина з яких вже почорніла й готується випасти щомиті; брудна перука, за якою той не слідкує через власну байдужість. Перше враження, яке він склав на Едварда, було: “І на скільки ж ти хочеш мене надурити?”

Проте він не лише подумки промовив цю фразу. Чоловік здригається, коли чує питання. На обличчі видніється легкий переляк, що миттю змінюється широкою посмішкою.

— Сер, я дуже вдячний вам, що ви прибули, — робить низький уклін, — та я вас не надурив. Ми із командою відстежили слід цього чоловіка, коли ви відпливали з південних островів. Коли зрозуміли, що він стежить за вашим човном, відразу впіймали.

Чоловічок вказує на інший край кімнати. Він слабше освітлений, через що складно розгледіти, що саме там знаходиться. Едвард, з недовірою зиркнувши на чоловіка, а потім загрозливо на Іззі, підходить ближче. Клітка. Невелика, але достатня, щоб помістити в неї людське тіло. Вона накрита брудною лляною тканиною, а під нею чутно тяжке дихання-сопіння.

— Хто це? — питає Тіч, з цікавістю заглядаючи під полотно. Проте бачить лише скривавлену спину.

— А це найцікавіше, сер! — радісно скрикує чоловік й підбігає ближче. Він запалює кілька настінних свічок поряд із кліткою, щоб Едвард міг розгледіти тіло всередині. — Ми знаємо, що ви давно шукали цього пана. Щоправда, більшість піратів вважала його мертвим. Але його обличчя говорить саме за себе. Це…

Едвард широко розкриває очі, коли бачить знайомі русяво-руді кучері. Він обережно торкається голови, не вірячи, що це може бути дійсно він. Як це може бути він?

Чорна Борода акуратно повертає його голову до себе, ніжно тримаючи за підборіддя. Його руки трясуться.

Невже це…

— …Стід Боннет! — кричить чоловічок й зриває з клітки полотно.

Джентльмен лежить у калюжі власної крові. Його тіло вкрите порізами, а на ногах — поруч із колінами — видно сліди від куль. Наче він намагався втекти, але вони його спинили влучним пострілом. Едвард сідає з іншого боку клітки, щоб побачити його скалічене обличчя. Кров й досі тече з його голови та рота, й Стід кашляє, коли холод підвалу проривається у клітку.

Він знесилено тримається за живіт, боячись його відпустити. Едвард обережно торкається його руки й забирає. Глибокі поранення від леза кровоточать, фарбуючи сорочку в червоний колір. Тіч розгортає його зап’ястя — кожне по черзі, й в одному бачить червоно-сірий слід. Такі залишаються після того, як пірат міцно тримає шпагу протягом тривалого часу.

— Він відбивався? — питає Едвард, повертаючи його руки в попереднє положення.

— Ще і як! — гордо скрикує, сміючись. — Поки ми не набігли командою. Тоді йому не було як…

Постріл. 

Едвард стоїть навпроти чоловіка, що мить тому був сповнений радості. Він налякано дивиться на Тіча, що міцно тримає в руці револьвер. З його очей невпинно течуть сльози, стираючи чорний грим, якого Кракен не торкався вже місяцями.

Іще один постріл. 

Друга куля потрапляє у груди — поряд із першою, що пройшла навиліт крізь плече.

Іще один. Іще. Й іще. 

Кулі завершуються. Ед дивиться на Іззі, й той — кивнувши — проштрикує чоловіка шпагою прямісінько в центр живота.

— Дякую, — каже капітан й вказує Іззі поглядом на вихід. — Повертайся без мене.

Гендс киває. Кинувши схвильований погляд на Чорну Бороду, що стоїть на колінах, вхопившись руками за ґрати клітки, він іде. Едвард стискає зуби, щоб стримати крик. Він ламає замок руків’ям своєї шпаги й відчиняє дверцята. Пірат сідає навпроти Стіда, налякано роздивляючись його знесилене обличчя. Едвард прикриває рукою обличчя.

— Ти живий, — шепоче. Він заплющує очі й опускає голову на Стідове плече. — Ти живий. 

Він міцно обіймає Боннета, притулившись губами до скривавленого передпліччя. Сльози невпинно течуть з його очей, а чорна фарба обличчя чи не повністю стирається об сорочку Стіда. Едвард налякано торкається його волосся, стираючи з нього сліди крові.

— Не полишай мене знову… — плаче Едвард, зціпивши руки за спиною Стіда. — Благаю…

— …Ед?

Цьогоріч літо нагадує танець.

Спершу — жорстоке танґо, в якому немає місця нічому, окрім ненависті. Партнери борються один з одним, змінюючи партнерів, поки знову не зустрінуться у вальсі.

Цей танець ніжний, та не позбавлений пристрасті. Один з партнерів обіймає іншого, захищаючи від всіх, хто хоче знову затягти його в криваве танґо, а інший скеровує його рухи, щоб він не вбив когось з ревнощів.