1

– Ти переборщуєш, – у котрий раз за день дошкуляла Єгору Сабрина.

– Ой, трясця твоїй матері… Звичка лізти в чужі справи? – Хлопець явно не був радий її компанії.

– Ну, знаєш, не кожному сподобається, якщо йому скажуть кинутися під потяг.

– Я побажав йому це з кращих спонукання.

– Як можна такій хорошій людині таке бажати?!

– Ти його погано знаєш. Він і  сам може бісову душу непокоїти.

– Може я його і справді гірше знаю ніж ти, але ти – справжній абьюзер!

– Хто? Що за новомодні слівця? Деградуєш по-сучасному?

– З тобою безглуздо вести бесіди.

– Ну, так і не розмовляй. Відчуваю, ніби з щуром якимсь говорю, аби чумою не заразитися. Перша почала, а тепер скаржишся.

– Зрозуміло.

Дівчина попрямувала у бік виходу зі школи, залишивши Єгора на самоті.

 

***

 

– Міша, не слухай його. Єгор ‐ дурень.

– Та мені все одно, скільки ще повторювати?

Друзі йшли коридором крізь натовп дітей до наступного кабінету.

– Міш, ти мені, будь ласка, не бреши. У тебе від одного його слова настрій псується.

– Що за марення. Мені все одно на його слова. Він завжди такий.

– Я в курсі, що він завжди такий. Як ти з ним спілкуєшся?!

– Сам дивуюся. Таких дурнів пошукати потрібно, – усміхнувся у відповідь. – Ти, до речі, сьогодні грати в Геншин будеш?

– Не переводь тему! – Невдоволено відповіла Сабріна.

– Я не бачу сенсу її продовжувати.

– Ще не вечір, буде час – пограю, – зітхнувши, відповіла та.

– Ну, якщо що, напишеш.

– Домовились.

 

***

 

– Артем, у мене з’явилася генеальна ідея!

Кінець уроку фізики. Сабріна і Артем сиділи на першій парті третього ряду. Дівчина не могла залишити все як є. Не могла зрозуміти суті стосунків Єгора і Міши. Вона зобов’язана дізнатися правду, бажано, при цьому не лізти в душу комусь з них.

– Дивись, який мем.

– Артем, ти мене не слухаєш!

– А чого мені тебе слухати, – відказав хлопець і, відкладаючи телефон, продовжив, – дай вгадаю, хтось в когось закоханий. І ці хтось, давай подумаємо, два хлопці.

– О, так ти знаєш вже про Єгора і Мішу!

– Що? Ні. Я припустив. Вони просто друзі.

– Знаю я ці “просто”. Я не вказуватиму пальцем, – пообіцяла вона, при цьому виразно подивилася на Артема і у бік Кирила. – Але я вже надивилася на ці “просто”. У них щось є, я тобі говорю! Міша б його не терпів!

– Але я ж тебе якось терплю, – пробубонів хлопець.

Він подивився у бік Кирила і мило посміхнувся йому, коли той поглянув в їх сторону.

– Гей! Ти подивись на нього! Це як розуміти? – Обурилася дівчина.

– Про що ти? Я нічого не говорив.

Продзвенів дзвоник, і вони швидко зібралися. Тему доки закрили. Не на довго.

 

***

19:34

 

Миш, ти зайнятий?

 

Ні, а що?

 

Тобі подобатися Єгор?

Ну, не як друг. Як хлопець.

Тобто дівчина.

Ні, не дівчина, він хлопець.

Ну, ти мене зрозумів!

 

Що? До чого це питання?

 

Потрібно! Ти в нього закоханий?

 

Що за дурниці? Ні, звичайно.

У тебе там дах поїхав?

 

Чого так грубо відразу, я просто запитала.

 

***

 

– Міш, ти злий на мене?

Сабріна підійшла до хлопця перед уроком.

– Через що?

– Ну, я ж не знала, що ти так гостро реагуєш на гомосексуальність.

– Я не злюся і проти такого нічого ню маю. Просто не звик, коли до мене в особисте життя лізуть.

– Я зрозуміла, більше не буду.

– Я тобі не вірю.

– Правильно робиш. Але набридати не буду, чесно. Присягаюся моїм другим акаунтом в Геншине.

– Тобто ти продовжиш набридати.

– Якщо даси привід.

– Що ж. Буду намагатись цього не робити.

– От і домовились, тоді сьогодні ти мені допоможеш в підземеллі?

 

***

 

Зайшовши до кабінету німецької мови, Сабріна була здивована. Міша не сидів з Єгором на третій або четвертій парті як завжди.

– Ви посварилися? – Замість вітання спитала дівчина.

– Міша нарешті вирішив позбавити мене від своєї компанії, – весело відповів Єгор, дивлячись в спину хлопцю, що сидить перед ним.

– Ага, я просто втомився від цього довбня. Він мене дратує, – в тон йому відповів Міша, розгортаючись і мило посміхаючись.

– Добре. Я пізніше спитаю, – дивлячись на все це, відповіла Сабріна.

 

***

 

– Артем відсядь до Кирила.

– Що? У сенсі? На що ти вже образилася?

– Та ні на що. Так потрібно.

– Гаразд. Кирило, любов моя, я до тебе! – смішно проспівав Артем, відлітаючи на крилах любові до Кирила.

Дочекавшись поки зайде Миша, Сабріна привітала його і запропонувала сісти разом.

– Ти мене лякаєш. Я все ще пам’ятаю, що у тебе викрутка в рюкзаку.

– Тиць моя радість, сідай і розповідай.

– Про що? – запитав хлопець, сідаючи на сусідній стілець.

– Про життя, Мішаню, про життя. Чого з Єгором не сидиш?

– Та просто. Чого воно тобі повилазило? – запитав він байдуже.

Він провів поглядом Єгора, який у свою чергу пройшов мимо і підсів до Карини.

– Практикую психологію. Мені просто цікаво. Я тобі все розповідаю, а ти – нічого. Я хочу бути тобі подругою, якій можна розповісти все, не боячись. Ти хороша людина і я, справді, хочу з тобою дружити.

– Втираєшся в довіру?

– Так.

– Ну, хоч зізналася. Ми просто трохи посварилися. У мене поганий настрій, я б його жарти не зміг сприймати.

– Ну гаразд. Ти правильно зробив, що відсів. Я б не змогла з ним довго сидіти.

– Єгор насправді не такий поганий, як здається на перший погляд.

– Вірю, з поганою людиною ти б взагалі не спілкувався. Але його манера спілкування мене дивує.

– Хах, це так, – відповів Миша.

Урок пройшов спокійно.

 

***

 

– Я ту мангу, яку ти мені скинула, так і не длчитав.

– Що? Чого? Знов грав?

Сабріна і Міша стали частіше спілкуватися, після того, як знайшли більше спільних інтересів.

– Як вгадала? У тебе ж Тартальї немає?

– Є, а чого питаєш? – Примружившись, запитала вона.

– В сенсі? Ти ж їм не граєш!

– Не граю, але це не означає, що його у мене немає!

– Та щоб тобі чорно було! Я хотів похвалитися!

– Тоді можеш копити на ХуТау, у мене її немає. Навряд чи я її вибиватиму, – насміхалася Сабріна.

– Не потрібна вона мені. Вона у Артема є, – з розчаруванням відповів їй Міша.

– Ти диви, як зійшлись, – підходячи до них почав Єгор і продовжив, – бачу, Міша знайшов собі такого ж друга задрота, як і він сам?

– Не ревнуй, Єгорка, – посміялася у відповідь дівчина.

– Що? Ревнувати Мішу? Я тільки радий позбавитися компанії цього задрота.

– Аналогічно, – відповів на це той самий задрот, – я знайшов компанію поприємніше.

– Ось це у вас спілкування, – здивувалася Сабріна. – Йдемо Миша, скоро дзвоник. Сядеш з Давидом ззаду мене і Артема, зараз контрольна буде.

– Добре, тільки Кириллу скажу, що відсяду на урок, – протараторив хлопець у відповідь, йдучи у бік Кирила і Артема.

– Ти мене дратуєш, – кинув Сабріні Єгор, йдучи в протилежну сторону від Міши.

– Їй! Це ще чого?! – Крикнула в слід дівчина, – ти поквапся, у нас урок з хвилини на хвилину почнеться!

Вона так і залишилася в подиві стояти, поки не почула дзвінок на урок.

 

***

 

09:25

 

Міш, ти не знаєш, чим я не догодила Єгору?

 

Ні, а що?

 

Він сказав, що я його дратую.

 

Я з ним не часто розмовляю останнім часом, тобі краще запитати у нього самого.

 

Я писала, він не відповідає. А, коли підходжу, тікає.

 

Я не знаю.

Ти конспект пишеш?

 

Так, тобі потрібно?

 

Я не встиг переписати 3-й термін.

 

Тоді переписуй, а не відповідай на мої повідомлення.

 

Слухаюся.

 

***

 

– Сабріно, давай сядемо на фізиці разом?

– Щось сталося?

– Так. Ми з тобою досить довго дружимо, близько року, і я переконався, що ти хороша людина. І…

– Стій, – перебила його дівчина, – отже, наш план такий. Ти йдеш до Кирила і говориш йому підсісти до свого коханого на першу парту замість мене, а я повідомлю Артема про нашу зміну доданків.

– Що?

– Йди Кирилу кажи помінятися зі мною місцями на фізиці.

– А, зрозуміло.

 

***

 

– Ну? – прошепотіла Сабріна в очікуванні Міші.

– Він мені подобається, – швидко і як можна тихіше відказав у відповідь хлопець.

– Хто?

– Ну, він.

– А, він, всього лише… Стій. Що?

– Я цього не повторюватиму.

– Повторю я. Тобі довподоби Єгор?

– Тихіше будь, будь ласка.

– Ми сидимо у кінці класу. Ні перед нами, ні ззаду, ні біля нікого немає. Не переживай.

– Ага. Мені своїх переживань вистачає, – пробурмотів Міша.

Він схилився до парти, закриваючи обличчя руками.

– Ну, я не здивована. Але ти ж говорив, що не гей.

– Я і не гей. Але це не точно. Я навіть не упевнений, подобаються мені дівчата або хлопці, – відповів хлопець, задумливо підімаючи погляд у бік вікна.

– Тобто ти навіть не визначився, але упевнений, що закоханий.

– Повір на слово, я упевнений. Я обмірковував це останні 2 роки, – обурився він, перевів погляд на дівчину і продовжив, – так що ось. Якось так вийшло.

– І що робитимеш?

– Продовжуватиму його ігнорувати?

– Що? Точно ні. Який в цьому сенс? – Сабріна спохмурніла, – ви були кращими друзями. Ти просто почав його уникати і продовжиш це робити, а він що? Він голову ламати буде, що не так зробив. Ти або розкажи йому або почни прикидатися, що образився на його постійні підколи. Так хоча б причина вашої сварки з’явиться.

– Яка безглузда порада.

– Згодна. Пропонуй свої варіанти. Ти, до речі, упевнений, що це не взаємно?

– Так, він гомофоб, тому точно не гей і не бі, і не панк, і не дівчина, що втілюється хлопцем, і не…

– Я зрозуміла. Не потрібно продовжувати. Але і ти мені говорив, що не гей.

– Тому що я не гей. Мені тільки він довподоби, – сказавши це, він уткнув погляд в стіл.

– Дивна логіка. Так тільки у написаних людьми романах буває.

– Згоден. Але ми маємо те, що маємо.

– Єх, як складно любити когось, – зітхнула Сабріна.

Вона направила свій погляд на дошку, де їх однокласниця дописувала завдання.

– Нічого добавити, – так само зітхаючи, вторив дівчині хлопець.

Ділі урок пройшов в мовчанні. Тільки звук черкання ручки був чутний.

 

***

 

17:44

 

Отож, план: я продовжую спілкуватися з Єгором і наполегливо ігнорую бажання обійняти його.

 

План – лайно.

 

Чого відразу лайно? Норм план.

І друзями залишилися і секрет мій залишається секретом.

 

Я не експерт, але ти мазохіст?

 

Що? Ні! Я в нього закоханий, а не без пам’яті люблю. До того ж, мені складно його ігнорувати.

 

Ти диви, які одкровення.

 

Не смійся!

 

Не буду. Дай вгадаю, ти збентежено уткнувся обличчям в подушку, як закохана дівчинка підліткових романів?

 

Гей! Я і образитися можу!

 

Жартую я, жартую! Більше так не буду!

Але ти це, якщо він зуби скалитиме – відсядь.

Він тебе не гідний!

 

Добре.

 

***

 

На першому уроці в понеділок Міша вирішив привести план в дію. Зайшовши в клас, він підійшов до парти, де вже сидів Єгор. Привітавшись, хлопець почав готуватися до уроку.

– Ти дивися, хто вирішив зглянутися до мене. Міш, а чого ти вирішив повернутися? – Запитав Єгор, дивлячись, як Миша сідає на сусідній стілець, – з Кирилом не цікаво стало? Чи ви посварилися?

– Просто. Мені відсісти?

– Звичайно, мені без твоєї компанії так добре було. Ти не уявляєш, – саркастично відповів, – компанія Карины поприємніше буде.

– Гаразд, – спокійно відповів Миша.

Він, підхопивши речі, пішов до Сабріни на першу парту.

– Я підсяду? Артема ж не буде до четверга?

– Так, звичайно, – посміхнулася у відповідь дівчина

Вона відсунулася, поступившись місцем.

Сабріна і Міша про щось весело базікали, малюючи щось на папері. Єгор, що спостерігав за цим, не відразу помітив Карину, яка весело його привітала. Побачивши, що хлопець про щось старанно думає, вона перевела свій погляд в ту сторону, куди він дивився.

– А через що ви посварилися? – запитала з чистої цікавості Карина.

– Ми не сварилися, – на автоматі відповів Єгор.

Він підняв погляд на дівчину, що досі стояла, з книгою в руках, продовжив:

– Відсядь до Лілі.

– Що? Гаразд. Великому філософу треба побути на самоті, я так і зрозуміла, – усміхаючись, відповіла дівчина і попрямувала до іншого ряду до парти, де зазвичай сидить Ліля.

 

***

 

8:26

 

Що сталося?

 

А що сталося?

Ти, нагадую, сидиш в 20 см від мене.

 

Оу, правда? Я і не помітила.

Я серйозно. Чого ти пересів до мене?

 

Він почав плюватися кислотою, як завжди. Я запитав відсісти мені або ні. Він дав позитивну відповідь. Думаю, це був жарт, але я все одно відсів.

 

Правильно зробив. Що далі робитимеш?

 

Спробую сісти на наступному уроці. Якщо знову повторитися, спробую через тиждень. Якщо і так ні, то перестану, бо буде зрозуміло, що він не дорожить нашою дружбою. Пересяду до Кирила або Давида до кінця року.

 

Звучить як план.

 

Ти вгадала.

 

***

 

Наступного уроку Міша знову випробував удачу. Єгор нічого не цей раз не сказав. Взагалі нічого. Він навіть в його сторону не дивився. Урок пройшов в тиші, що злегка напружувало Мішу. Як тільки останній почув дзвоник, швидко зібрав речі і пішов в їдальню з Сабріною і Давидом. Єгор лише провів його похмурим поглядом.

 

***

 

– Міша, а що нам задали на мистецтво? – жуючи булку, запитала Сабрина.

Друзі сиділи в кінці їдальні за столом один навпроти одного. Не відволікаючись від гри хлопець їй швидко відповів:

– Про скульптури різних часів розповісти. Там по групах. Ти була з Артемом в групі і ви розповідали про архітектуру Відродження. А тепер про скульптуру.

– А, зрозуміло, – задумливо протягнула вона і, витримавши паузу, продовжила, – ти був у групі з Єгором?

– Так, – він підняв погляд на Сабріну, – а що?

– Завдання треба до наступного вівторка підготувати?

Вона відклала булочку і діловито склала руки.

– А можна не ходити навкруги?

– Напросися до нього у гості.

– Навіщо?

Міша заблокував і відклав телефон, продовжуючи:

– Я просто підготую собі інформацію і скину йому те, що розповідатиму.

– Миша! – обурилась Сабріна, дивлячись на нього здивовано, – це твій шанс відновити вашу дружбу.

– Що? Нормальна у нас дружба. Сама відновиться. До того ж це дивний привід.

– Згодна. Але, Міша.

Сабріна насупила брови, схилилася ближче до хлопця, мало не лягаючи на стіл, і змовницьким шепотом продовжила:

– Я коли-небудь пропонувала щось дивне, але не дійне?

– І справді, як я міг забути, – посміявся у відповідь хлопець.

– Ну, так? – сівши назад нормально на стілець, запитала дівчина. – Ідея – норм, як на мене.

– Подивимося, – відповів і знову втупився в телефон.

– Ну-ну, – пробурчала у відповідь дівчина, доїдаючи булочку, – грудень обіцяє бути холодним, раз листопад виявився холодніший чим уся минула зима.

– До чого це ти?

– Так, не важливо.

 

***

 

– Отож! Сьогодні п’ятниця, – урочисто вимовила Сабріна.

Вона, Міша і Артем стояли біля школи. Уроки закінчилися, і вони збиралися розходитися по домівках.

– Швидко цей тиждень пролетів, – відгукнувся Артем, – я тоді піду. Мені ще в магазин зайти потрібно.

Він попрощався зі своєю компанією і попрямував на зупинку.

– Передавай привіт Кирилу! Швидкого одужання! – Крикнула в слід хлопцю дівчина.

– Що ж, тоді бувай. Напишеш, якщо увечері гратимеш, – сказав Миша.

– Ти Єгору говорив про проєкт?

– Про який проект?

– Міша, ти не будівельник, щоб дурня з себе будувати. Скульптура, Міша, скульптура.

– Так, я пішов! – Оголосив у відповідь хлопець і швидко попрямував у свою сторону.

– Втік, – констатувала Сабріна і теж відправилася додому.

 

***

 

09: 54

 

Єгор, нам на німецький тільки переказ тексту написати?

 

А Сабріна не знає?

Я не удома, зараз не можу сказати точно.

 

Не знає, її не було.

Тоді, добре. У Кирила запитаю.

 

Коли буду удома, напишу. Зараз тільки субота, куди ти поспішаєш?

 

Просто хочу більше вільного часу на гру завтра.

 

Задрот, як завжди. Ти прийдешь до мене завтра?

 

Навіщо?

 

Мистецтво робити.

 

Ок.

 

Що ж. Миша не скаже, що радий. Але нам говорити і не потрібно. Ми самі знаємо. “Мабуть, Єгор теж дорожить нашою дружбою” – подумав Миша, відкладаючи телефон і приступаючи до геометрії.

 

***

 

14:03

Я прийшов, відкривай.

 

– Чай будеш? – Запитав Єгор, зачиняючи двері за Мішою.

– Так, звичайно, – негайно відповів гість, знімаючи куртку, і поскаржився, – на вулиці мороз!  Сабріна мала рацію, швидше за все зима буде дуже холодною.

– З якого часу вона в синоптики записалася?

Господар квартири сперся на стіну, склав руки на грудях і продовжив будувати здогади:

– Чи вона відьма? Мені здається другий варіант правдоподібнішим.

– Я тієї ж думки, – весело посміхнувся у відповідь Міша, знімаючи взуття.

– Не здивуюсь, якщо вона у підвалі дітей тримає.

– У неї підвал є? – уточнив Єгор і, розвернувшись, попрямував у глиб квартири.

– Не знаю, гадаю, так.

Мишко пішов за хлопцем, знаючи, куди він іде. Хлопець бував тут неодноразово. Заглянувши по дорозі в туалет, щоб помити руки, Міша пройшов на кухню, де вже був Єгор.  На столі стояла тарілка з печивом та цукерками, а сам господар квартири ставив чайник із водою на плиту.

– О, печиво з ароматом пряженогомолока! Ти ж не любиш, – здивувався Мишко. Він почав поїдати печиво, сівши на найближчий стілець.

– Мама любить, попросила купити, – відповів хлопець. Вони сиділи один навпроти одного.

– У неї гарний смак! Як можна не любити солоденьке?! – Обурено відказав гість.

– Те саме питання, як можна їх їсти, вони ж сухі? – Відповів питанням на питання Єгор, дивлячись на те, як Мишко спустошує тарілку.

– Ти не їв удома?

– Що? Їв, – відповів, перевівши погляд на рештки печива, – давно не купував. Смачно просто.

Він відставив посуд подалі і зніяковіло дивився в стіл.

– Так, я помітив, – посміхнувся у відповідь однокласник і став вимкнути чайник, вода закипіла.

Наливши в чашки з пакетиками чаю окріп, він поставив одну склянку перед Мішою. Той додав цукор і почав перемішувати. За стіл Єгор не поспішав сідати. Він підійшов до крайньої шафки, дістав від туди пакет із печивом і простяг його другу.

– Тримай.

– Що? Навіщо? Я їх уже багато з’їв.

Мишко здивовано дивився на пачку печива, ніби вперше бачить.

– Твоя мама не буде проти?

– Ні, не буде, – роздратовано закотивши очі, сказав Єгор і злегка потряс пакет.

– Будеш чи ні?

– Буду! – усміхнувся у відповідь гість і взяв пачку.

Наступні кілька хвилин вони сиділи мовчки. Але тиша не напружувала. Після того, як чай був випитий, вони обговорили і мистецтво, і німецьку, і погоду, і тополю за вікном. Коротше, теми самі чіплялися. Коли проєкт був готовий і все було записано, Міша вирішив перевірити час у телефоні.

– Ого, ось це ми з тобою засиділись!

– Ага, є таке, – відповів Єгор, закриваючи зошит і піднімаючи погляд на однокласника.

– Незабаром брат із батьками має повернутися. Мама написала, що з покупками покінчено.

– Ну, тоді піду, коли вони прийдуть.  Ти не проти? – Запитливо дивився на хлопця Міша.

– Звісно, ​​проти! – Саркастично протягнув, але потім трохи напружився і серйозно дивився на однокласника, що сидить навпроти.

– О жах! – Посміявся лише у відповідь Мишко. Це змусило Єгора розслабитись і посміхнутися у відповідь. – Який ти не гостинний!  Розкажу все твоїй мамі!

Вони прибрали за собою і ще трохи побалакали. Почувши голоси з передпокою, хлопці попрямували туди. Привітавши родичів друга, Міша взувся та одягнув куртку. Єгор провів однокласника до виходу з під’їзду, після чого повернувся додому та попрямував на кухню допомагати мамі, розбирати пакети.

– Ти купував печево? – Запитала мама у Єгора, помітивши упаковку у смітті.

– Так, Міша любить іх, – буденно відповів хлопець.

– Наступного разу запропонуй варення до чаю! Я купила малинове та персикове, – проінструктувала сина мати.

– Якщо не забуду, – відповів Єгор, пересипаючи рис у пластмасову ємність.

 

***

 

20:51

 

Я впевнений, що не один хочу зберегти нашу дружбу.

 

Що? Ти про що?

 

Я сьогодні був у Єгора, і він намагався менше хамити! А коли щось з язика зривалося, він весь напружувався, очікуючи мою реакцію!

 

Ого! Не вірю!

 

А ти спробуй!

 

Я тепер хочу це побачити на власні очі.

 

***

 

– Єгоре, ну віддай ти мені цю ручку!  – Вигукнув вкотре Міша.

– А вона потрібна тобі? – посміхаючись, спитав хлопець.

Друзі сиділи на другій парті замість Давида, який відсутній у школі до середи. Зараз перерва між двома уроками історії.

– Я бачу, ви знову ладнаєте, – дивлячись на це все, сказав Артем.

– Ага, як же, – ображено відгукнувся Мишко, – він мою ручку вкрав!

– А нічого в мене було нею тикати, – не залишився у боргу Єгор.

– А ти дурниці не говори!  Геншин гарна гра, – підібгавши губи пробурчав власник ручки.

– Милі лаються – тільки тішаться! – підсумувала Сабріна, єхидно посміхнувшись.

За такий вислів у неї полетів олівець із боку Міши. Дивлячись, як дівчина скривила губи, хлопці дружно засміялися.

 

***

 

– Чого ж так холодно? У понеділок та вівторок же тепло було! – який раз на день гнівався Мишко.

Наразі географія. І кабінет, у якому йшов урок, — один із найхолодніших. Іноді здавалося, що в кабінеті холодніше, ніж на вулиці.  Грудень і справді видався холодним, і багато хто встиг захворіти. Третини класу точно не було. Міша та Єгор знову сиділи на улюбленій третій парті третього ряду, звідки вчителеві складно їх побачити.

– Одягатися тепліше треба, – тихо відповів Єгор.

Поки вчителька розповідала щось про ковбасу в СРСР, яка вона була смачна, більшість воліли займатися своїми справами. Міша, наприклад, лазив у телефоні, який тримав лівою рукою, на яку по пальці натягнув рукав. Праву руку намагався зігріти, тер по нозі або обдував гарячим повітрям. Спочатку Мишко планував написати конспект з історії, але йому стало ліньки. Єгор вирішив прочитати «Тигроловів», який їм задали на українську літературу.  У них через 2 години тест. А він лише почав читати. Знайшов начебто докладний короткий переказ в інтернеті. Будемо сподіватись встигне.

– Це найтепліше, що я знайшов, – пробубонів Міша, не відриваючись від телефону.

– Погано шукав, значить, – зітхнув Єгор.

Він глянув на хлопця, що нещадно тер свою руку об джинси, намагаючись зігріти. Знову зітхнувши, Єгор перехопив цю саму руку і сплів пальці під партою, потираючи великим пальцем тильний бік чужої долоні.

– Одягайся тепліше або не здавай куртку в гардероб, – буденно і тихо промовив, ніби нічого не сталося.

– Ага, – все, що й міг відповісти Міша, дивлячись на їхні руки. Після короткого замикання він подивився на телефон та згадав, що людям треба дихати. Давайте ми не будемо загострювати увагу на тому, що він дивився на те саме фото в Інстаграмі кілька хвилин, а Єгор перечитував абзаци по кілька разів, щоб їх просто зрозуміти. Коли пролунав дзвінок.  Вони мовчки розчепили руки, зібрали речі і попрямували на наступний урок.

 

***

 

– Я слухаю, – сказала Сабріна, діловито склавши руки. Вона сиділа навпроти Міши у їдальні на їхньому місці.

– Ти про що? – Розгублено запитав хлопець.

– Міша, ти виглядаєш так, ніби зараз вибухнеш. Так що давай, я чекаю.

– Та нема чого розповідати.

– Точно? – спитала та, дивлячись свердлим поглядом.

– Абсолютно, – запевнив Мишко.

– Добре-добре. Але знай, я не повірила, – пробубнила Сабріна, жуючи бутерброди.

 

***

 

– Єгоре, я з Кирилом у четвер після школи за шаурмою йду. Ти з нами? – звернувся до друга Артем.

Він виловив Єгора незадовго до урока, коли той дочитував коментарі до «Тигроловів».

– Так, тільки в Міши спитаю, може, він з нами піде.

– Домовились.

 

***

 

– На завтра лише англійська та українська мови? – Спитав Мишко у бік Сабріни.

– Так. А куди ви зібралися вчотирьох? У вас подвійне побачення? – зловтішалася дівчина.

– Ми з Кирюшею любимо усамітнення, – засміявся у відповідь Артем, – а вони баласт. До речі, де ж він? – поставив комусь, невідомо кому, питання, оглядаючись на всі боки і застібаючи вітровку.

Міша, Артем та Сабріна стояли в кутку холу школи. Вони вже забрали свій верхній одяг із гардеробу і тепер чекали Єгора та Кирила.

– Можу припустити, що чекають у черзі, – промовила дівчина.

– Чого киснемо, кого чекаємо? – весело відповів Кирило, підходячи до компанії і на ходу одягаючи куртку.

За ним слідом ішов Єгор. Він сердито сказав:

– Сьогоднішні чергові безногі. Може, вони гниють у них? Всі ломляться, як у чорну п’ятницю, їй богу!

Він скинув рюкзак і почав одягати своє пальто. У відповідь на його слова компанія друзів лише посміялась, сказавши, що так завжди. Коли всі були одягнені, вони вийшли зі школи, відійшовши від входу.

– Що ж, тоді до завтра? Ви заразу не підхопите? – Запитала дівчина.

– Якось швидко похолодало, – зауважив Кирило.

– Ага, а ми йдемо по шавуху, – висловився Єгор.

– А ти не хочеш? – каверзно запитав Міша. Він стояв і потирав руки, намагаючись їх зігріти.

– Ой, бісові діти, – роздратовано промовив у відповідь, – давайте вже підемо?

– Згодна, йдіть і я піду. Я змерзла. А ні, стоп, на рахунок німецької…

Дівчина захопила в розмову Кирила, бо в того така сама тема, а Артем зголосився вставити свої п’ять копійок. Єгор спочатку слухав, а потім знову звернув свій погляд на Мішу. Той почав від холоду переступати з ноги на ногу і сопіти носом. Дивлячись на це, Єгор зняв з себе шарф і простяг його Міші.

– Навіщо? – Здивовано спитав хлопець, дивлячись на протягнутий елемент гардеробу друга.

– Ти дурень?

– Що? Ні, – швидко протараторив Мишко, приймаючи шарфик.

Він швидко надів його на шию. Ця дія не залишилася непоміченою. Хлопці якраз роз’яснили все і почали прощатися.

– Ти ба, який Єгор, виявляється, дбайливий! – напрочуд здивовано зауважив Кирило.

– Я звичайно не експерт, – почала дівчина, – але це виглядає по-гейськи, – гаденько посміхнулася Сабріна.

– Я — експерт, це гейство! – вигукнув Артем.

– Ой, щоб вас злидні обсіли! – благав Єгор. Друзі засміялися, після чого розпрощалися та вирушили хто куди.

 

***

 

– Ви знали, що шаурму винайшли лише 1972 року! – Повідомив Кирило, жуючи залишки вищезгаданої східної страви. – Що люди робили до цього великого винаходу?

– Їли іншу їжу? – Вторив йому Єгор.

Компанія хлопців встигли погуляти і зараз їдять щойно куплену шаурму. Вони домовилися піти додому після того, як доїдять її. Як тільки Кирило покінчив з останнім шматком (він єдиний, хто ще не впорався з їхнім «обідом»), Артем підхопив його під руку, попрощався з Єгором та Мішою і попрямував у бік автобусної зупинки.

– Ага і вам того ж, – похмуро відгукнувся Єгор і звернувся до Миші, – ходімо?

– Куди? – не зрозумів його хлопець.

– Додому! Я проведу тебе.

– Навіщо?

– Ти говорити розучився? Запитання тільки задаєш, – невдоволено сказав Єгор, – я свій шарф тобі не віддам. Але й відбирати не буду.

– А, ну так, звичайно, зрозуміло, – розгублено відповів Міша.

– Ну хоч щось розумієш!

Єгор роздратовано закотив очі і розвернувся у бік дороги, що веде до будинку друга. Пройшовши пару метрів, він різко зупинився, через що Міша мало не врізався в нього. Єгор обернувся до однокласника, оглянув його з голови до ніг і відвернувся, знов почав йти.

– Ти чого? – спитав Мишко. Він вирівнявся з хлопцем, і тепер вони йдуть пліч-о-пліч.

– Не важливо, – сказав, як відрізав Єгор.

– А тобі додому не треба?

– А я тебе через кордон відправляю?

– Ні.

Далі вони йшли у тиші. Дійшовши до під’їзду Миші, вони попрощалися.

 

***

 

17:54

 

Єгоре, я шарф забув віддати.

 

Я помітив. Завтра віддаси.

 

Не віддам. Мене завтра не буде.

 

Захворів?

 

Звідки ти знаєш?

 

Заразився у Сабріни. Відьма проклята. Отже наступного разу. Одужуй.

 

***

 

– Міша, до тебе Єгор прийшов! – крикнула мама Міши, сподіваючись, що син почує.

Хлопець почув і підірвався з ліжка, кинувшись до дверей своєї кімнати. Відкривши її, він побачив Єгора, який, судячи з пози, збирався постукати. Привітавши друга, Єгор зайшов до кімнати і почав безцеремонно штовхати Мишу до ліжка.

– У тебе постільний режим! – Оголосив гість.

Господар кімнати вмостився зручніше, спершись на стіну біля края ліжка, де зазвичай лежить подушка, ліктем лівої руки він уперся об узголів’я підпираючи долонею підборіддя. Праву він поклав на ковдру, якою якнайтепліше закутався. Єгор озирнувся у пошуках стільця. Знайшовши потрібний предмет меблів, він пересунув його ближче до ліжка так, щоб опинитися навпроти Міши. Сівши, він зняв зі спини рюкзак і почав у ньому ритися. Гість дістав пачку печива з ароматом пряженого молока і м’ятних цукерок, простяг їх другові.  Той у свою чергу подякував і розгублено посміхнувся.

– То… що ти тут робиш? – ніяковія почав хворий.

Єгор лише подивилася його як на дурня і у відповідь сказав:

– А не видно? Провідати тебе, арештанську душу, прийшов. А я казав одягатися тепліше, – дорікнув і, знову оглянувши кімнату, спитав, – де мій шарф?

– Мама випрала, сушиться, напевно.

– Ітиму, заберу. Чи тобі подарувати?

– У мене є свій.

– Може, тоді носитимеш такий корисний елемент одягу?

– Досить сваритись! – ображено скрикнув Мишко. – Краще поясни, що за завдання на німецьку задали.

Єгор склав руки на грудях і відкинувся на спинку стільця і ​​хотів почати мовити, але тут пролунав стукіт у двері. То була мама Михайла. Вона принесла чаю. Наступні кілька годин хлопці обговорювали то німецьку, то географічну, кілька разів почалася суперечка, але потім відразу тема змінювалася. Єгор приніс копії аркушів, що їм видали у школі. Пізніше, десь о сьомій, господарка квартири їх нагодувала. О дев’ятій Єгор згадав, що йому треба додому.

– Я проведу тебе, – підірвався Міша.

Вони все ще були в його кімнаті, і Єгор складав свою папку та шарф у рюкзак, збираючись іти.

– Не треба, лягай у ліжко, у тебе, нагадую, температура піднялася, – з докором відповів Єгор. – Сподіваюся, до понеділка ти будеш на ногах. Він поставив стілець на місце.

Мишко своєю чергою сів у колишню позу на ліжку, кутаючись, бо морозить.

– А потрібно? Мені б тиждень удома побути, – похмуро відповів Мишко.

Єгор підійшов ближче до ліжка, уперся в нього ногами. У лівій руці він тримав рюкзак, правою ж сперся на узголів’я ліжка. І коли Міша підняв голову, щоб спитати, що той робить, лише застиг, здивовано розплющивши очі. Єгор схилився над ним, їхні обличчя розділяла крихітна відстань. Ще трохи і носи стикнуться.

– Не будь ледарем, – тихо промовив гість.

Поки господар кімнати не усвідомив ситуацію, Єгор піддався вперед, стикаючись своїми губами з чужими. Короткий дотик, після якого він усунувся. Швидко попрощавшись і побажавши якнайшвидшого одужання, хлопець втік із кімнати, а потім і з квартири.

Почувши стукіт вхідних дверей, Мишко прийшов до тями. Він торкнувся рукою своїх губ, стрімко червоніючи. Серце вистрибувало із грудей. Хлопця захлеснула чи то паніка, чи то радість, чи він був наляканий. Він сам не розумів.

Вибігши з під’їзду, Єгор відійшов на пристойну відстань, перш ніж сісти на найближчу лавку.  Він схилився до ніг, закриваючи обличчя руками та посміхаючись як божевільний. “Я зробив це, – промайнуло в нього в думках, – я нарешті це зробив!” Зітхнувши на повні груди, він встав з лавки, озирнувся на всі боки і пішов у бік свого будинку. “І що тепер? – запитав самого себе Єгор. – Я навіть не запитав його думки… чи захоче він зі мною зустрічатися? – З пізнім запаленням почав хвилюватися хлопець, – треба буде в нього спитати… Якось. У понеділок спитаю”