Очі кольору вершкової карамелі

Коли він спав, йому снилися дзеркала. Вони не зображали очі померлого, але вони показували його очі, одне блакитне, інше темно-бордове. Кожного разу коли він розбивав дзеркало, яке показувало його найгіршу сторону, з’являлось нове.

Кожного разу, коли він падав на коліна, затиснувши голову в закривавлені руки, хтось теплий пестив його, обіймав захищаючи від холоду. Це різке полегшення мало б утримати найгірше, але цього не сталося. Кожного разу, коли він відчував його присутність, він ненавидів себе трохи більше.

—

Він прокинувся з думкою про Ганнібала. Він ходив по кімнаті, думав, чи не подзвонити Чілтону. Доктор Евері мала рацію. Він мав рацію: йому довелося дочекатися, поки божевілля ендорфінів під його шкірою вщухне, доки Ганнібал не почне ходити по камері з відсутністю контакту та браком інформації. Він звик до гірших думок у своїй голові, ніж жага чийогось дотику, він міг із цим впоратися.

Він міг це зробити.

Моллі була на роботі, коли він подзвонив. Він довго приймав душ, притиснувшись головою до кахлю, краплі води змушували його мружити очі. Йому потрібно було подзвонити Кроуфорду. Йому потрібно було переглянути файли у Квантіко. Йому потрібно було побачити Ганнібала.

— Є щось? — запитав Джек. Вілл тарабанив пальцями по маленькому столику в готелі, зуби люто жували нижню губу.

— Він заговорив, але це все одно, що шукати вітру в полі.

— Ми цього очікували, — суворо відповів Джек.

— Мені здається, якщо я подивлюся на його досьє пацієнтів, то знайду цю людину. Мені просто потрібно їх побачити.

— Прайс і Зеллер передзвонили мені. Прайс розлючений, тому що вони не хотіли віддати тіло в похоронному бюро — Ви знаєте, що це був день її похорону, чи не так?

Вілл подумав, що почувається винним, але цього не сталося. Якщо директор похоронного бюро розлютився через те, що експертам потрібно було попрацювати з очима, які він хотів намертво заклеїти, він цілком переживе те, що сталося, коли вони зловлять вбивцю, і його ж дружині ніщо не загрожуватиме ночами. Ця дика думка не сподобалася йому, і він скривився. Він потер своє коричневе око. Він думав звинуватити Ганнібала в настирливій думці, але не зробив цього.

— Щось ще?

— Ти мав рацію, Вілле. Він торкнувся ока.

— Сволота не втримався, — сказав Вілл. — Ступні?

— Лише змащені відбитки. Вдалося зняти лише фрагменти.

Це теж було добре. Вони не допомогли, але й не зашкодили. Він пройшовся кімнатою, і в нижній частині живота відчув легке бурхливе бажання. Він притиснув руку до кишківника і стиснув, зціпивши зуби. Лектер хотів його побачити. Він не хотів бачити Лектера. Брехня: він хотів, але суть була не в цьому.

— Ми отримали часткову інформацію. І ти мав рацію, — сказав Джек. Під його низьким тоном ховалася похвала. — Ти повернувся в гру саме тоді, коли ти мені був потрібен.

— Я збираюся зайти в штаб-квартиру і поглянути на ці записи. Якщо я зможу знайти якусь підказку, думаю, Лектер кине мені цілу кістку.

— Кістка?

— Він цінує наполегливість, чи не так? Коли Алана Блум вперше виявила його малюнки вбивств, її смілива брехня була такою гарною, що він залишив її в живих, а не вбив за це. Він попросив її бути сліпою.

— І тепер він гниє в камері за це.

— Він надсилає їй листівки на Різдво, — додав Вілл. Від розмови про Ганнібала, його слина стала на смак як іржа й пройшлися мурашки по шкірі. Він хотів сказати ще, але стримався. Він хотів продовжувати говорити про нього, але це був побічний ефект. Побічний ефект

— Я скажу хлопцям виписати тобі тимчасову перепустку. Поки що намагаюся відновити роботу із сусідами, але ти сам розумієш, наскільки це вдало.

— Зате твої ноги рухаються, — сказав Вілл, виходячи з готельного номера. Йому потрібно було знаходитись у русі. Йому потрібно було думати про щось інше, ніж про те, як рука Ганнібала почувалася як удома, про те, як лише незначний контакт змусив його прокинутися серед ночі в холодному поту. Віллу було цікаво, як Моллі поживає на роботі з її двома блакитними очима.

Він схопив протисонцеві окуляри по дорозі та одразу одягнув їх. Коли він потрапив до штабу, його ніхто не допитував, але коли він спустився в підвал і отримав тринадцять ящиків з файлами, агент покосився на нього з надзвичайною упередженістю.

— Будь ласка, скажи мені, що у тебе похмілля і ти не намагаєшся закосити під рокера з 90-х, — сказав голос позаду нього.

— Не кажи Кроуфорду, — сказав він і злегка посміхнувся.

— Ти повернувся, щоб проконсультувати у справі, а вже випиваєш, — сказала Беверлі, обійшовши стіл, щоб зустрітися з ним лицем до лиця. Час не постарив її, окрім тонких зморшок навколо рота від сміху. У неї було одне чорне око й одне блакитне, а також печаль навколо чола, яка свідчила про те, що сталось з  другим блакитним. Він багато разів давав їй консультації щодо втрати, перш ніж він зрозумів, що має хист до цього, перш ніж він остаточно покинув ФБР.

— Просто проникаю в голову вбивці, — вигукнув він.

— Вбивця п’є?

— Так, — це не була брехня. Вілл подумав, що у нього та вбивці є спільне, а також пекуча огида до рідних душ. Однак він не сказав цю частину.

— І на честь чого ти вирішив покопатись в архіві ФБР?

— Лектор стверджує, що знає цю людину, але він не дуже допомагає. Він сказав, що цей чоловік є в документах, у нього очі дуже добре збігаються.

— Він був лікарем до того, як вони зробили колір очей споріднених душ обов’язковим для відстеження під час терапії. Мені цікаво, чому він тоді це зробив, — сказала вона, хапаючи одну з коробок.Вона впала на стілець, відкривши картонну кришку.

— Якщо те, як він потрапляє в чиюсь голову, правдиве, він хотів би детально розповісти про кожен аспект цієї людини, працюючи над нею під час терапії, — сказав Вілл.

— Якщо? Ти зустрічав його, Вілл. Як це було? — Беверлі підвела погляд від коробки й підвела голову.

— Збираєшся допомогти мені зробити якусь брудну роботу? — радше запитав він, ніж відповів. Навіть у своїх дурних сонцезахисних окулярах він не міг дивитися їй в очі. Пальці намацали картонну кришку коробки для речових доказів, і від бурчання сорому йому запекло вуха. Беверлі співчутливо посміхнулася й замовкла.

— Я зробила вранці те, що хотіла. У мене є трохи вільного часу вдень, і я маю слабкість до алкоголіків. Тож тобі пощастило. Чи правильніше буде сказати – до колишніх алкоголіків?

— Одного разу алкоголік — назавжди алкоголік, — поважно сказав він. — Три роки тверезий до вчорашнього дня.

Беверлі свиснула. — Джек винесе тобі мізки до кінця розслідування, — сказала вона. — Сподіваюся, Моллі знає, що на неї чекає, коли ти повернешся.

Треба було, щоб вони подумали, що він зірвався. Це була не зовсім брехня. Коли він готувався того ранку, маленький бар у його кімнаті був занадто звабливим для нього. Надто близьким до думки, що єдиний спосіб вибити Ганнібала з голови — це втопити його в алкоголі. Його живіт знову болісно стиснуло, Ганнібалу потрібно було його побачити.

13 березня 2012 р
Пацієнт: Франсін Когерті (S, один чорний, один коричневий)

Франсін нещасна у відносинах зі своєю спорідненою душею, Дерріком Йорком. Основним джерелом проблем є той факт, що його попередня споріднена душа померла. Його попередня споріднена душа померла, коли йому було чотирнадцять років, і, за її словами, незалежно від того, наскільки близькою вона відчуває свій зв’язок з ним, він не може відповісти їй взаємністю. Ліки проти тривоги не допомагають при нападах, враховуючи зміну дозування. Ліки проти депресії, які підвищують рівень серотоніну.

Вілл перестав читати й перейшов до наступного файлу – Франсін Когерті зустріла свою смерть рукою Ганнібала Лектера наприкінці його серії вбивств. Її вуха він помістив у телефонну будку, а решту її посадив надворі на автобусній зупинці. Коли його допитали на суді, він зазначив, що її проблеми зі своєю половинкою виникли через те, що вона занадто багато слухала те, що говорять інші люди. Вона завжди чекала чогось більшого, а не насолоджувалася тим що є.

29 червня 2012 р
Пацієнт: Френсіс Долархайд (S, коричневий, коричневий)

Боротьба з альтернативною особистістю, покращення після скоригованого лікування. Відчувається шепелявість і проблеми з приголосними, хоча під дією ліків спостерігається поліпшення, що призводить до висновку про психосоматичного порушення мови, пережитки дитинства. Уникнення зорового контакту, характерне для розладу. Підозра на бездоглядне ставлення з боку біологічних батьків до 18 років. Про раннє дитинство говорити відмовляється, згадує захоплення фільмографією. Прагне знайти споріднену душу, про що свідчить красномовство під час приймання ліків, інакше здригається від обговорення.

Вілл відокремив споріднених душ від одинаків, і в кожній категорії він відокремив депресивних, розлади особистості та хімічно незбалансованих. До полудня перед ним лежали сім стопок папок, і в нього руки свербіли від бажання приступити до глибшого аналізу. Якби він був зайнятий, то не зосереджувався б на спазмах у животі, нав’язливій думці про те, що якщо Ганнібал помре з голоду, усе буде втрачено.

До 15:00 Беверлі вибачилась і пішла на обід. Вона повернулася за годину з яєчним салатом для нього, який він з’їв, вивчаючи файли, підперши ноги й безупинно стукаючи пальцями по столу поруч. Сонцезахисні окуляри залишилися.

У файлах мало бути щось. Голод Ганнібала змінився, і він подумав, як було б чудово провести кінчиками пальців по найчутливіших частинах шкіри, вивчити вигини та западини, які бачили лише найменша кількість людей. Трент Готорн боровся з біполярним розладом, і у нього не було спорідненої душі. У Ганнібала боліли м’язи, наче він щойно робив вправу. Трента Готорна помістили в лікарню після того, як він не міг змиритися з тим, що його психіатр їсть людей. Ганнібал хотів дізнатися, як це було б прикусити його губи під час поцілунку. Трент Готорн….

Вілл кинув файл на стіл з огидним звуком, шкрябаючи пальцями по очах і збиваючи сонцезахисні окуляри. Він подивився на годинник на комп’ютері поруч із собою, насупившись на цифри, а потім порожньо втупився в них. 8:00 вечора. Озирнувшись Беверлі не було. Вона, мабуть, пішла вчасно, він навіть не помітив як вона пішла. Оскільки поруч нікого не було, він зняв свої смішні темні окуляри й зітхнув, заховавши обличчя руками. Він просувався, але не досить швидко. Йому потрібно було ще раз відволіктись.

Він повернувся до готелю, скориставшись спортзалом під рукою.Він знемагав від бажання пробігти через все місто, щоб притиснутися до металевих ґрат камери Ганнібала. Наприкінці він зупинився біля бігової доріжки, важко дихаючи, поклавши руки на коліна, з червоним обличчям і роздуванням легенів. Психотерапевти були не найспортивнішими людьми. Принаймні такі психотерапевти як Вілл Ґрем.Треба було продовжувати тренуватись, навіть після ФБР. Міг би, повинен був.

Поруч із ним, завершивши бурхливий крок по сходах, жінка зістрибнула вниз і підійшла до кулера з водою в кутку. Він відчув, як вона дивиться на нього і нахилився, щоб зав’язати черевик.

Коли він випростався, вона стояла просто перед ним із розчервонілим, але задоволеним обличчям і простягнула до нього склянку. Краєм ока він помітив веснянки на її плечі та два ока кольору вершкової карамелі. Коли вона побачила його невідповідні очі, її вираз спустошився, але лише трохи.

— Не напружуйся надто сильно, — ласкаво сказала вона, і він прийняв воду, кивнувши головою.

— Дякую, — відповів він. Він жестом показав чашку й зробив ковток, відчуваючи запах поту й розбитих надій.

Кожен, від п’яти років до п’ятдесяти, затамувавши подих, чекав зустрічі зі своєю «другою половинкою». Бідна жінка, мабуть, відчула, що знайшла свою о 21:00. в готелі в Балтиморі. Можливо, вона мріяла про нього, сподіваючись прокинутися з найважливішою зміною у своєму житті. Можливо, вона думала, чи отримає вона блакитне око з морської піни чи темно-бордове. Вона б дивилася перед дзеркалом, нахиляла голову туди-сюди — якби він не зустрівся з нею поглядом? Ні, не зустрів. Він міг бути її рідною душею, але дурень взяв у неї лише воду, а не око.

Чому він подивився на Ганнібала?

Він подзвонив Моллі, лежачи в ліжку з мокрим волоссям і в піжамних штанях, притиснувши руку до зайвого ока, наче міг якось звикнути до думки про життя лише з одним. Він думав, чи збирався він знову їй збрехати. Йому було цікаво, чи «Викрадач душ» також лежить у ліжку, прикривши очі, ніби він міг уявити, що хтось побачить його так, як він так відчайдушно бажав. Це те, чого він хотів, чи не так? Він хотів, щоб його побачили.

На його щастя, Вілл намагався побачити його.

— Ти мав рацію, — сказала Моллі, вітаючись.

— Я рідко помиляюся, але люди зазвичай реагують на мою правоту з меншим ентузіазмом, — боже, її голос був бальзамом.

— Минуло лише два тижні, і Карла вже почала розповідати про його родичів у Белізі. Чому твоя родина не з Белізу?

— Треба подумати, — сказав Вілл, сідаючи. На тумбочці лежала папка з першим убивством, так і манячи до себе. Він думав взяти її, але не хотів, щоб це торкалось Моллі. У нього виникло бажання помити руки. У нього виникло бажання відвідати Ганнібала.

— Чи можеш ти уявити? — сміючись дивувалася вона. — Менш як тиждень, і вона кидає все це, тому що щось просто «це відчувається правильним». Уявляєш, Вілле?

— Я намагаюся. Це моя робота.

— Думаю, тому Джек і забрав тебе в мене. Споріднені душі крадуть одне в одного очі, а ти маєш розум убивці

— Ні, — різко сказав він. Він сплюнув слова з губ, відійшов від папки на крайньому столику, перетнув кімнату, щоб визирнути у вікно. — Це не так.

Вона якусь мить мовчала, намагаючись визначити його настрій зі звуку дихання. Він вдихнув, видихнув, потім притиснувся чолом до скла, вдивляючись у вогники горизонту вдалині.

— Ні, — сказала вона, коли його дихання нормалізувалося. — Мені шкода. Що він збирається робити з тобою далі?

— …Я тут бачив не достатньо, тому я лечу до Міннесоти.

— Міннесота, — подумала вона. — Це не там де…

— Інша частина, — вставив він, сідаючи на стілець біля телевізора. Лампа, поставлена ​​прямо над ним, була б непоганою для пізнього читання, або для того, щоб розбити череп зловмиснику. Він підтягнув коліно до грудей. «Викрадач душ» не був схильний до імпровізації, але якби йому це знадобилося, він би використав лампу.

— …Виспися, Вілле, — м’яко докоряла вона.

— Моя Моллі, — пробурмотів він і заплющив очі. — Пробач.

Вона вибачила його за різкість, проте він просив вибачення не лише за це. Але не лише за це, а й за те, що не міг примиритися зі своєю здатністю бачити насильство в його найтемніших формах. Коли він поклав слухавку, він згорнувся калачиком у кріслі з вицвілими квадратними підлокітниками. Вілл заснув там, повторюючи подумки «Пробач, вибач» знову і знову, поки слова не здавалися більшими, ніж вони були. Молитва, мантра, щоб побачити його крізь серпанок, який казав йому, що йому потрібно піти й побачити Ганнібала.

—

Йому снилися дзеркала. Він згорбився над уламками, не помічаючи, що вони його ранили. Він підняв один із них і прикрив їм своє «погане» око. Але уламок не тримався на місці, і коли він випав, Вілл вирвав собі око і поклав його в простягнуту долоню. Хоч би хто був поруч, він обіцяв зберегти його.

—

Ганнібал розбудив його відчуттям, ніби щось вгризлось в кишки. Він опинився на півдорозі до закладу для божевільних, перш ніж зупинився на червоне світло і, вилаявшись, розвернувся. Коли він повернувся до вестибюля готелю, дівчина зі спортзалу стала попереду, щоб віддати ключі. Двоє очей кольору вершкової карамелі дивилися на чек, а потім зосередилися на адміністраторі, який не соромлячись дивився у відповідь. Вілл подумав, чи не залишить вона свій номер, про всяк випадок.

Він не зміг досить швидко виїхати з готелю, і лише відчуття від проходження TSA та сидіння спиною до стіни біля правого термінала змусило його почуватися впевненим у собі. Це правда, що він був близький до того, щоб зробити щось необдумане, але це привернуло б більше уваги. Тому краще було просто сидіти на місці й почекати літак до Міннесоти. Думка про те, що всі стануть свідками того, як він зірветься і поспішить побачитися з Ганнібалом Лектером, його стримувала.

Він відчув ще більше полегшення, коли поруч з ним сиділа трирічна дитина з геймпадом без ілюзій щодо дружби в літаку.

Її одне блакитне око, одне зелене око непокоїли його, і він дивився прямо перед собою. Забобони про пошук спорідненої душі в занадто молодому віці залишали розчарування на все життя, оскільки вважалося, що чим раніше ви їх знайдете, тим раніше вони помруть. Багато хто з його клієнтів розповідав про автокатастрофи та лейкемію, і у світі не було достатньо статистичних даних, щоб переконати їх, що корекція не є причинно-наслідковим зв’язком. Це все ще могло бути звичайним збігом. Заради благополуччя цієї дитини Вілл сподівався, що це й справді не більше, ніж забобон. І що їхні стосунки ще багато років будуть лише платонічними. Батьки швидко почали романтизувати дитячу прихильність одне до одного. Вілл не був шанувальником більшості батьків.

На зльоті груди горіли вогнем. Спочатку було запаморочення, і він подумав, чи це був серцевий напад – через кілька секунд він зумів видихнути й тиск на груди спав, тремтячи руками знайшли підлокітник, щоб утриматися. Живіт прошило уколом чужого болю і стримуваної паніки: Ганнібал теж це відчував. Це було нормально. Це був перший тиждень його «зв’язку», і його тіло попереджало його, що він занадто далеко відійшов від своєї половинки. Від того, до кого хотів торкнутися. З ким хотів бути єдиним.

Як наркотик, відчуття були такими, наче у нього була ламка.

— Вперше летиш від своєї другої половинки? — ласкаво запитала жінка біля дитини.

— …Так, — вимовив він. На ній були спортивні штани та сланці. Одне блакитне око, одне сіре.

— Це завжди важко, чи не так? Вони змушують вас відчувати себе таким… цілим. Перший раз коли нам довелося розлучитися, я плакала, – зізналася вона. Її волосся було скручене в розпатланий пучок, на ній була футболка та толстовка на блискавці.

— Ви… звикли до подорожей, — зауважив він, сердившись на те, як хрипко прозвучало. Гнів, обурення в поєднанні з тривогою протікали по його венах, і він змушений був нагадувати собі з кожним ударом серця, що це почуття Ганнібала, а не його.

— Це так очевидно? — розсміялася вона. У її інтонації ковзала гордість за її споріднену душу, її другу половину. — Таке відчуття, ніби твоє серце виривається, так?

Невдовзі, недовірливо ставлячись до втручання в його особисте життя, наляканий перед відчуттям, що його серце задушили, Вілл спромігся кивнути.

— Це пройде. З часом стане легше. Але повернення назад завжди є найкращим відчуттям у світі. Ви нещодавно встановили зв’язок?

Ще один удар. Вілл конвульсивно ковтнув і кивнув.

— Бідолашний. Знаєш, я нещодавно сказала своїй подрузі: «Було б легше просто уникати поглядів під час поїздок, навіть якщо це означало відкласти пошук свого єдиного і неповторного на деякий час». Стосунки на відстані важкі, просто важкі. Попри те, що є податкові пільги для споріднених душ, які проживають окремо і змушені їздити один до одного, жодні гроші не здатні полегшити душевний стан. Люди почуваються розбитими. Чи права я? Це стосунки на відстані?

— Ще на якому, — вимовив він.

— О, Господи… Ви змушені розлучитися надовго? Коли ж Ви зможете побачитись знову?

— Я не знаю, — чесно сказав він і подивився на свої руки, липкі долоні на підлокітниках.

— Спорідненою душею моєю дорогою Іві виявився її найкращий друг, такий же малюк, як і вона. Під час подорожей вона доходила до того, що кричала без зупинки, тож лікар дав їй ліки, щоб було легше. Правда вона мила? — Жінка розчесала пальцями волосся доньки, і Іві не відводила погляду від планшета, який вона тримала між своїми короткими пухкими ручками.

— Ліки притуплюють відчуття? — запитав він.

— Ооо, так, але я б не рекомендувала це вам. Це більше для дітей, тому що вони не здатні обробляти емоції, як ми. Страхування покриває це, але ви платите зі своєї кишені, якщо ви дорослий. Як я кажу щоразу, коли мені доводиться прощатися зі своєю спорідненою душею: це теж пройде.

Вілл кивнув, бо не знав, що на це відповісти.

— Що я роблю, так це складаю список усіх речей, які мені подобаються в моїй парі. І думаю про те, які з них маю я сама. Це нагадує мені, що частина мого партнера завжди зі мною.

Вілл не вважав за доцільне повідомити їй, що його спільні риси з Ганнібалом Лектером навряд чи могли подарувати душевний спокій.

— Ви читали книжки про це, — сказав він натомість. Набагато краще. Алана була б горда.

— Так, просто якісь книжки для самодопомоги, але для цього існують лікарі, розумієте? Якщо вам потрібно, я думаю, що у них є безкоштовні групові сеанси, групи підтримки на відстані. У них є блоги в Інтернеті, відео – вони називають це відеоблогами, як мені сказали. Важливо те, що ви знаєте, що це не «кінець усього». Ви відчуваєте ці речі, але вони не повинні змінювати ваші думки.

Віллу хотілося засміятися. Він дуже боровся, щоб стримати цей імпульс.

— Вам доводиться багато подорожувати заради своєї спорідненої душі, — сказав він і краєм ока помітив її швидкі нервові руки. Все, що вона говорила, було покликане заспокоїти не тільки його, а і її саму, якщо вірити мертвій хватці, з якою її пальці стискали підлокітники.

— Пройшло два роки, і ми збираємося опрацювати деталі переїзду. Поруч із нею… Я просто хочу, щоб усе було правильно. Тому ми зустрічаємо один одного, хіба ні? Тому й існує спорідненість душ.

Вілл міг уявити далекі подорожі, дитину на буксирі, яка не розуміла. Усиновлення? В пробірці? Дитина від людини до того, як вона зустріла погляд когось, з ким вирішила зв’язатися їх ДНК? Він подумав про Моллі та її двоє прекрасних блакитних очей і скрипнув зубами.

— Дякую, — сказав він. — Дякую вам.

— Вона симпатична? Або він? Перепрошую, якщо я занадто нав’язлива. Просто я так давно не зустрічала людину, яка тільки знайшла свою пару! Все здається настільки новим. Наперекір усім перешкодам… Це справді відчувається правильним. І Ви ніколи не будете самотніми, тому що у Вас завжди буде споріднена душа. Деколи мені хотілося б пережити знову той момент, коли ми з нею вперше побачилися після того, як наші очі змінили колір.

Сказати, що він усміхнувся, було б брехнею, але це було дещо більше, ніж гримаса.Він поворухнувся на своєму сидінні, порахував обірвані нитки на сидінні попереду й спромігся сказати «це точно», перш ніж визирнути у вікно. Він відчував досаду Ганнібала. Відчував його і свій біль, що нагадував поколювання після котячої подряпини. Різниця була в тому, що горіла вся поверхня шкіри. Було боляче. І що далі він відлітав, то болючіше ставало.