Намалюй мені

Світ відновився, а шляхи Академії Амбрелла розійшлися. Пройшло вже кілька років після тих подій у готелі «Обсідіан» та його альтернативної версії — «Забуття». Зібратися знову разом було ідеєю виключно Клауса, але всі члени сім’ї так швидко погодилися, ніби сиділи під дверима його квартири і просто чекали на заклик. Сам же Четвертий був дуже радий такій перспективі.

Ось їх братик став повністю повнолітнім. Двадцять один рік — чудовий вік, якщо є, з ким проводити час. Ось тільки П’ятий явно був самотнім у цьому плані.

Періодично Академія Амбрелла зустрічалася, але не повному складі. На щастя, хоча б Лютер знайшов Слоун і жив своїм подружнім життям. Бен часто приєднувався до їхніх коротких гулянь. А ось Еллісон була стримана, хоч і її серце поступово відтавало. Все ж таки вона змогла в останній момент побажати зміну реальності. Напевно, це була остання дія її здатності. Якщо їй не потрібно було говорити «до мене дійшла чутка», то саме подумки вона змусила машину повернути Реймонда і Клер.

П’ятий завжди активно відмовлявся, посилаючись на якісь справи, але потім вривався десь посередині чергової сімейної вечірки, будучи вже знатно напідпитку і з цією самою пляшкою в руках. Здається, впродовж робочого тижня йому не вистачало сміливості вламуватися в чужі будинки.

Хоча, яка різниця, коли він приходив? Головне, що заглядав на вогник. Завжди м’яко посміхався, чого на тверезу голову і часом не побачиш. Алкоголь йому личив, але спитися в такому молодому віці — найгірша ідея. Варто провести роз’яснювальну бесіду!

Хах, хоча сам Клаус чого тільки не вживав у свої найкращі роки життя. Не йому судити розпусний спосіб життя П’ятого. Однак він дуже турбувався за життя свого молодшого (вже молодшого) братика.

 

***

 

Цього разу хлопець теж заскочив не з самого початку, просто не очікуючи, що родина приготувала святкову вечірку. Стало навіть трохи соромно, що він одразу не відреагував на запрошення. Втім, потім вечір пішов як по маслу.

Усі багато пили, танцювали, сміялися та спілкувалися. Номер П’ять поринув сповна в цю атмосферу, потопаючи в звуках свята. Все змішалося в одну велику кулю надлишку вражень та емоцій. Від такого напливу галасу голова порядком почала боліти, та сталося запаморочення.

Клаус помітив, що його братику не дуже добре, тому м’яко підхопив його під руку, відводячи геть від зайвих очей. Усадивши на свій улюблений диван у маленькій і злегка курній кімнаті, Четвертий чарівно посміхнувся.

Тепер П’ятірочка здавався таким тендітним і ніжним, що хотілося його міцно-міцно обійняти до хрускоту кісток, аби тільки й міг, що сіпатися в таких раптових припливах кохання. Тепер він не втече, як би не пробував.

Проте все було не так просто. Сили, щоби втекти, зникли, а звичка бігати — залишилася. Номер П’ять так звик вирішувати всі свої проблеми таким способом, що тепер просто не знав, як поводитися, коли зникнути не вийде. Тепер він залишався на місці і в прямому, і в переносному значенні.

Четвертий сів поряд на край дивана, злегка торкаючись колінами колін П’ятого. Тепер він вдягав різний одяг, включаючи брючні костюми приємних кольорів.

— Як ти взагалі? — чоловік злегка нахилив голову набік, заглядаючи в очі іменинникові.

— Я в порядку. Тільки не сподівався, що ви вирішите мене так привітати. Це раптово, але… Дуже приємно. Адже це твій задум, правда? Дякую, Клаусе, — тихо прошепотів П’ятий.

Клаус дуже здивувався, ніяк не очікуючи почути від молодшого слова подяки. Він ледве стримався, щоб не пожартувати на цю тему. Все-таки п’яненький братик може виявитися дуже вразливою натурою, тому не варто псувати і так крихкі взаємини.

— Я радий, що ти тут. Мені це дуже важливо, — Клаус променисто посміхнувся, скуйовдив неслухняне і тепер трохи кучеряве волосся П’ятого.

Раптом хлопчик перехопив братову руку, притулившись до неї щокою. Прикриваючи очі, він почав більш активно тертися об тильну сторону долоні, немов задоволений кіт, що мурчить. Четвертий трохи здивувався перед такими раптовими припливами ніжності, але руку не прибрав.

Довгі вії П’ятого слабо тремтіли і манили до себе. Клаус мовчав, боячись злякати цього звірка, який нарешті вирішив виявитися ближче. Втім, як би це дивно не звучало, але це «ближче» виявилося куди ближче.

Хлопець розплющив очі і потягнувся руками до обличчя брата, опускаючи його на свій рівень. М’які гарячі губи П’ятого накрили пересохлі й гіркі губи Клауса. Незважаючи на це, хлопчик жадібно вп’явся в них, ніби його мучила спрага, а це був останній ковток свіжої та кришталево чистої води.

Четвертий просто не зміг усунутись, насолоджуючись моментом. Пустотливі руки п’яненького брата вже почали блукати десь під сорочкою, перераховуючи ребра Клауса. Чоловік розірвав поцілунок, шумно видихнувши на «пелюстки» П’ятого. Він не чекав такої настирливості. Здається, це давно зайшло за межу братерської любові.

— Ох, ні, П’ятий. Ти дуже п’яний. Як і я, втім. Значить, це буде нечесно по відношенню як до тебе, так і до мене. Наші рішення зараз навряд чи можна назвати виваженими. Прошу, П’ятий, давай почекаємо до ранку, — благаюче попросив Клаус, відчуваючи, що й сам може не стриматися.

П’ятий був іншої думки, тому дана перспектива його дуже засмутила. Його брат чудово бачив, як на очі впала тінь розпачу та безвиході. Номер П’ять боявся згаяти момент і остаточно загубитися. Його руки слабо тремтіли чи то через випитий алкоголь, чи то через страх бути відкинутим.

— Коли всі протверезіють, правда? — хлопчик сумно посміхнувся, відчуваючи, як вся вага прожитих років знову лягла на тендітні плечі вже не підлітка, але все ще молоду людину.

Клаус повністю помічав найменші зміни в стані братика. П’ятий навіть спробував підвестися з дивана, але його дбайливий родич не дав цього зробити, посадивши знову поряд. Номер П’ять дуже вороже подивився, хоча в цьому нищівному погляді на самому дні розкинувся океан болю і страху.

— Правильно. Занадто багато сумних подій траплялося зі мною саме під алкогольним сп’янінням, — розважливо помітив Номер Чотири, вирішивши залишитися здоровою ланкою в цій розмові.

П’ятірка помітно занервував, починаючи крутитися туди-сюди, немов дзиґа. Піджак нестерпно натирав, як і краватка, тому хлопець поспішно почав їх знімати, хоча трохи заплутався в ґудзиках. Клаус дбайливо доторкнувся до ніжних тонких пальців хлопчика, допомагаючи йому впоратися. Краватка теж була відкинута вслід за піджаком.

— Але ж і гарні траплялися, чи не так? — П’ятий знову завів розмову про події у житті брата.

Клаус завмер на пару секунд, притулившись своїм чолом до чола П’ятірки:

— Так, наприклад, цей поцілунок. І все ж…

— Ти не боїшся, що світанок принесе лише розчарування? — тремтячим голосом запитав хлопчик.

Він не міг чекати. Просто не міг. Хотілося тут і зараз розставити усі крапки над «і». Боляче було визнавати, що він так не впевнений у своїй сміливості, що боїться зволікати. Він вірив у свої почуття, але не у свої сили. Важко було наважитися на такий крок. П’ятому вже починало здаватися, що його кандидатуру так витончено відкинули, не сказавши про це прямо. Немов просто сподівалися, що з ранку він все забуде.

Солодке очікування і приємна ломка по всьому тілу в результаті перетворювалася на тортури. Клаус нікуди не поспішав. На відміну від Номера П’ять, він завжди діяв повільніше і розмірено. Братик ж вічно кудись поспішав, а ще був добряче смиканим.

— Якщо так, то… Нехай? — умиротворено промовив Клаус.

П’ятому на секунду здалася в цьому голосі надмірна відстороненість, тож серце болісно стислося. Хоча по-справжньому Номер Чотири теж дуже боявся втратити дорогу людину, але одночасно хвилювався, щоб не поспішати зайвий раз, а краще приймати важливі рішення на зовсім тверезу голову.

Раптом почуття П’ятого — ілюзія? Клаус теж переживав. Жахливо переживав. Страшно було помилитися і зустрітися віч-на-віч зі своєю дурістю і наївністю.

— Чому ж? — Номер П’ять поклав голову на плече чоловіка.

— Те, що зникає з відходом темряви, ніколи не може стати частиною життя, яке хочеться занурити у світло, — задумливо промовив Клаус, тим самим завуальовано вказавши на свої страхи.

П’ятий відсунувся, трохи зігнувши з подиву брови:

— Думаєш, що мої почуття та вчинки зараз є лише брехнею та хворою фантазією п’яного старого?

Хлопчик приречено засміявся, не розуміючи, чому його досі не сприймають серйозно. Чи це у них сімейне?

— По-перше, старим тебе вже не назвати, адже ти застряг назавжди в молодшому тілі без здібностей… — почав Клаус.

— … гей-гей, легше! Я взагалі ще не змирився зі втратою сил! — П’ятий активно замахав руками, перебиваючи промову брата, яка була так ретельно розписана за пунктами, незважаючи на кількість випитого алкоголю.

— Вибач, П’ятий. Я знаю, як тобі важко. Але пам’ятай, що, втративши все, можна знайти ще більше. Мені здається, що ти отримав те, що завжди бажав, — Клаус ніжно поцілував П’ятого у волосся, змушуючи того на якийсь час притихнути і просто проаналізувати ситуацію.

Сперечатися з очевидними фактами було важко. Хоча тема для роздумів була складна. Будь Номер П’ять студентом, то, напевно, завалив би іспит з філософії, бо заліз у нетрі, в які не варто було йти. Ускладнювати собі життя — це у них у крові. А перекручувати істину на свій лад — хобі та кредо.

— Живу сім’ю, звичайне мирне життя людини та відсутність апокаліпсису? — із сумнівом у голосі П’ятий похитав головою.

— А чому ні? Чи так ти засмучений і журишся за втраченими силами? — логічно помітив Клаус, натякаючи, що цього разу братик і сам зміг зробити правильні висновки, нічого не перекручуючи.

П’ятий хмикнув, розуміючи, що Четвертий страшенно правий. Це було важко визнавати, проте здібності приносили лише руйнування, біль та розчарування. Без них може стати значно легше. Тепер він більш слабкий, ніж будь-коли. Тим часом, раніше всі його зусилля теж були марні. Кожен план закінчувався провалом, незважаючи на наявність тих сил, які могли все змінити.

І що змінилося? Той самий елемент безпорадності перед Долею залишився на місці, то навіщо тоді сумувати?

— Напевно, ти правий. Я ніби звільнився від пут. Я такий безпорадний та безглуздий, але одночасно починаю вірити, що це чудове виправдання, щоб нічого не робити і пройнятися повністю своєю нікчемністю, — П’ятий приречено знову засміявся, хоч у його голосі почулися розслаблені нотки.

Остання порожня пляшка алкоголю скотилася з дивана з характерним звуком розбитого скла. Вона удостоїлася короткої уваги, відволікаючи співрозмовників від найважливішої в їхньому житті розмови лише на секунду.

— Гей, друже, хто тобі сказав таке? Твоя роль найдорожчого брата в нашому житті ніколи не зміниться. Тому навіщо вигадувати те, чого немає? Ти знову намагаєшся звинуватити себе у всіх гріхах Всесвіту. П’ятірочка, ти просто не в змозі взяти абсолютно весь тягар відповідальності за всі проблеми світу на себе. Чи ти знаєш, що провали Пані Долі можна списати на невдалий понеділок чи поганий вівторок. Не варто шукати в цьому сакрального сенсу і своєї причетності, — Клаус акуратно прибрав волосся з обличчя хлопчика, відкриваючи простір чарівного чола, який чоловік відразу ніжно цмокнув.

— Ого, як ти заговорив. Був засновником і ватажком культу. А що ж тепер? Відкидаєш усі ці таємні смисли та вчення? — П’ятий усміхнувся, повертаючись до себе колишнього.

Його п’яна натура, що розклеюється, вирішила відновлюватися себе частинами, починаючи з усім відомих підколів. Саркастичний підліток, який став уже цілком повнолітнім юнаком, міг похвалитися чарівною усмішкою, за яку хотілося вбити і зацілувати вишневі вуста одночасно.

Було бажання повалити цього хлопця і навчити розуму, але чомусь подумки чи наяву випливав тихий шепіт серця, який вторив про ніжність і дбайливість. Що ж робити з цим нестерпним і водночас улюбленим хлопчиськом?

— Я просто не хочу, щоб ти губив себе вічним почуттям провини. І було б за що! — серйозно помітив Клаус, вмить змінившись в обличчі.

— Ой, то я ні в чому не винен. Ага. Звісно. Так я тобі й повірив, — П’ятий закотив очі.

Номер Чотири посміхнувся, згадуючи, як Лайла йому розповідала, що П’ятий може бути лише з тим, хто не намагався його вбити. У результаті за черговістю можна виділити лише манекен і Клауса. Не погано, не погано.

— Намалюй мені ніч, коли падають зорі, — тихо прошепотів Клаус у губи, накриваючи їх своїми і одразу відсторонюючись.

— Ох, ну то що там було «по-друге»? — трохи зніяковіло запитав П’ятий, облизуючись.

Клаус припав до шиї парубка, залишаючи там ще кілька гарячих поцілунків. Обпікаючий шепіт змусив П’ятого здригнутися, але чудесні слова хвилювали розум:

— Ох, звісно! По-друге, якщо ці почуття справжні, то вони не сплинуть, як зорі, що вирушають у путь, щоб згоріть.

— Я обіцяю, — чесно сказав П’ятий, ні на мить не сумніваючись у сказаному.

 

***

 

П’ятий зустрів ранок з головним болем по сусідству, який змусив парубка звернутися калачиком на тісному дивані. На диво, поза ембріона трохи зменшила біль, проте більш благополучно на стан хлопця вплинула м’яка «подушка». Він виявив, що вдало проспав усю ніч на грудях Клауса.

Той якось примудрився переодягнутися в піжаму із зображеннями кумедних слоників, тому виглядав просто чарівно в ранковому напівдремі.

— Мммм, ти вже прокинувся… — констатував Четвертий, солодко потягнувшись.

Він відчув метушливе ковзання, тому вирішив привітати свого братика. П’ятий не оцінив такого раннього підйому після вчорашнього, хоча сам же й прокинувся першим, якщо так посудити.

Повіки, що злиплися, говорили про ще вкрай сонний стан. Втім, Клаус не заперечував, щоб ще ось так просто поніжитися на дивані. Здається, вся весела родина розійшлася додому. Добре, що сам Четвертий запропонував затіяти цю вечірку у себе в квартирі, інакше б і йому довелося вранці кудись йти, а це ой як погано.

Подібна перспектива не здавалася привабливою, тому лишалося радіти, що події розгорнулися інакше. Хоча вчорашній вечір і наступний пізніший час, тобто нічний, господар квартири пам’ятав чудово. А ще десь на підкірках свідомості чітко надрукувалася остання обіцянка П’ятого перед тим, як піти в царство Морфея.

На губах все ще відчувався смак алкоголю, але це був не міцний бурбон, який вирішив занапастити Клаус, а легше вишневе вино. П’ятий непогано так приклеївся до пляшки з таким вмістом. Хоча повнолітнього хлопця вже й судити не варто. Тим більше йому вже було не вісімнадцять, а двадцять один. Хороша дата та чудова нагода випити.

 

І все ж…

 

Клаус жадав того самого продовження. Із завмиранням серця він дивився на хлопця крізь напівприкриті повіки, сподіваючись, що картина незабаром зміниться на активніші дії. Хоча така домашня атмосфера анітрохи не засмучувала Четвертого, але «продовження банкету» в даному випадку мало на увазі якусь зрозумілу відповідь.

Десь у глибині душі чоловік уже втратив віру у такі світлі почуття, які все його життя намагалися занапастити в ньому. Однак П’ятий ніби заново дарував надію на те швидкоплинне і водночас прекрасне — на кохання.

Його м’яке волосся смачно та манливо пахло якимось дешевим шампунем із місцевого мотелю. Клаус вздовж і впоперек вивчив ці аромати життя «мандрівника» (читати як блукач по життю).

 

Без дому, без родини, завжди один.

 

Здається, у житті П’ятого нічого не змінилося. Точніше, він не зміг розпочати повноцінно з чистого аркуша. Невже останні роки він просто їздив світом, так і не надивившись собі тепленьке гніздечко? Чи не було на всій планеті Земля тієї Долорес, яка пригріла б його?

П’ятому, як і всім членам Академії Амбрелла, просто потрібен був якір, який міг зачепитися за щось стійке. І, здається, вчора хлопчик відпустив свій Якір, щоб знайти на самому дні вдалий куточок щастя. Тим часом стало зрозуміло, що цим містечком стало серце Клауса, тому й сам Номер П’ять побоявся пришвартуватися, адже можна проткнути якорем серце, забравши його частинку, якщо різко піти геть, обірвавши всі зв’язки.

П’ятий не був готовий. Він страшився, що не зможе впоратися з життям у компанії, тому й не став так затято заперечувати теорію про ранкову розмову. Кохання може завдавати біль, якщо не підготувати чашку взаєморозуміння та підтримки, куди варто залити кохання у вигляді окропу. Нехай кава почуттів розчиниться в безодні спеки.

 

І все ж.

 

Занадто багато «все ж».

 

І все ж Клаус чекав, поки Номер П’ять згадає. Хоча б слівцем чи навіть повноцінною фразою. Однак хлопець мовчав, видаючи спокійне сопіння на грудях брата. Рука чоловіка знову ковзнула у волосся, перебираючи пасма. Сумна посмішка заграла на вустах. Розуміння чергової безвиході не завдавало вже стільки болю, скільки раніше. Клаус звик до швидкоплинності і того факту, що гарне рано чи пізно закінчується.

— Ти так важко дихаєш, — тихо промовив П’ятий, змушуючи Клауса буквально виринути зі своєї втраченої реальності.

— Доброго ранку ще раз? — із сумнівом у голосі спитав Четвертий.

Його посмішка відразу стала теплою і такою доброзичливою, що миттєво захотілося посміхнутися у відповідь. Серце П’ятого болісно защеміло. Він дивився у вічі брата, спостерігаючи там смиренне прийняття будь-якого вибору.

Хлопець розумів, що ця людина перед ним будь-якими способами зробить ситуацію максимально зручною, аби співрозмовнику було комфортно. Він згладить усі кути і просто забуде про минулі бесіди, якщо це знадобиться для душевного спокою іншої людини.

 

Боляче. Це надто боляче.

 

Клаусе, ні.

 

Припини, будь ласка.

 

Перестань робити так.

 

П’ятий чудово пам’ятав свою обіцянку. Світанок настав, але його почуття ніколи не були якимось тимчасовим помутнінням розуму, захованим за ширмою алкоголю. Ні. Його любов та бажання були справжніми. Доторкнутися до тіла. Накрити губи своїми губами. Провести долонею по оксамитовій шкірі обличчя, обводячи кожен міліметр пальцями. Просто стати єдиним цілим, зливаючись у гарячому поцілунку, який одночасно сповнений ніжності та надії на майбутнє.

Номер П’ять жадав напитися коханням до цієї людини. Вони не рідні брати, тож це бажання не повинно бути чимось неправильним. Однак вони жили разом і були дуже близькими людьми. Такий зв’язок породжує лише велику прихильність і спрагу зануритися один в одного, немов у холодну вир з головою.

 

Номер П’ять був готовий потонути, якщо це знадобиться, щоб Клаус повірив йому.

 

— Клаусе, я кохаю тебе. Дозволь залишитись тут. Будь ласка, — П’ятий підвівся, прошепотівши це на видиху.

Четвертий настільки здивувався від такого освідчення, що єдине, що він зміг видавити, так це:

— Тут… Тобто у цій квартирі?

— Дурню, ні. Хоча це також. Але я мав на увазі тут, — П’ятий підвівся на ліктях, а потім остаточно сів поруч, щоб покласти долоню на груди чоловіку та дуже багатозначно вказавши на серце, яке так шалено билося.

— Я думав, що ти здатний на таке романтичне марення тільки з пляшкою у руках! — Клаус завзято засміявся, не уявляючи, наскільки він щасливий зараз.

— Гей, а що я там таке казав таке, про що мені варто знати? — обурився П’ятий, відчуваючи, як його щоки почали горіти.

— Нічого такого, про що справді варто пам’ятати, — Четвертий хитро посміхнувся, наче кіт, який щойно вкрав сметану і задоволений пішов шкодити далі, як ні в чому не бувало.

— Та ну тебе! — П’ятий театрально закотив очі, навіть не ставши розбиратися, що там було насправді.

— Нумо іди сюди! Адже я так сильно кохаю тебе, П’ятий, — з особливою лагідністю промовив чоловік.

Руки Клауса легко обняли хлопця за талію і притягли до себе для міцних обіймів. Поцілунок, сповнений любові, змусив розтанути на дивані, наче морозиво на сонячному підвіконні в обідню пору прекрасного літа.

П’ятий зачаровував своєю обережністю, але й водночас легкою недбалістю через відсутність досвіду. Кожен його дотик до губ був таким повільним. Секунди тяглися, перетворюючись на солодкий мед. Час уперше здавався такою бажаною розмінною монетою. Не хотілося, щоб воно йшло крізь фіранки. Світанок перетворювався на день, але секунди огортали тіло тишею та заспокоєнням.

Час їх щадив, даючи насолодитися один одним. Тепер кожне рішення давалося П’ятому складно, віддаючи ароматом страху та нерішучості. Адже зараз він не міг повернутись у минуле і все виправити. Всі години світу і простір були більше недоступні йому в тому обсязі, що раніше.

Тільки тут і зараз.

 

Намалюй мені ніч, коли падають зорі,

Намалюй, я прошу, намалюй,

Намалюй, я прошу, намалюй. (1)

 

Потопаючи в почуттях, тепер не хотілося захлинутися. Океан любові просочився киснем, а Клаус та П’ятий стали морськими мешканцями. М’які торкання Четвертого дарували тепло та почуття безпеки. Вперше Номер П’ять не шкодував про своє рішення і не хотів нікуди втекти.

Покриваючи поцілунками шию Клауса, хлопець шепотів про своє кохання, забуваючи про всі жахіття, що вони пережили. Нехай далі може бути важко, нехай усі кажуть, що побут може занапастити, нехай усі будуть заперечувати, але вони боротимуться. Можливо, це новий щабель у їхньому житті.

Всі розійшлися своїми дорогами, але таки прийшли на день народження П’ятого, веселячись там, наче їхнє життя і не змінювалося. Чи річ не в самому житті, а в них? Частина душі щоразу вмирала, приймаючи нові нещастя.

Але зараз…

Нині вони вільні.

 

Вільні від пут незнання майбутнього, адже незвіданість лякає найбільше. Хоча ні, не так. Вони вільні якраз від знання майбутнього. Адже сам Номер П’ять завжди бачив все наперед, тому вони жили так, щоб цих подій не сталося.

 

А тепер вони живуть так, щоби взагалі якісь події відбувалися.

 

Все їхнє життя стане суцільною подією. Торкання, поцілунки, шепіт, бажання та посмішки — нехай все буде живити їхнє життя енергією. Нарешті можна не існувати, а просто жити. Слухати розмірене дихання один одного, насолоджуючись сном та комфортом.

Така проста, але важлива реальність, де немає апокаліпсису. Йому просто нема місця. Лише любов заповнить цей тимчасовий відрізок їхнього життя, послідовність дій у якому вони обрали хаотично та синхронно одночасно, як би це парадоксально не звучало.

Вони просто слухали серце і трохи голос розуму, але не продумували жодних планів. Плисти за течією — це не завжди погано, якщо твій пліт витканий з міцної матерії під назвою кохання. Нитки довіри пов’язали його навіки.

 

Чому вони опинилися разом у цей час і в цьому місці — відомо лише Долі. Але яким би мудаком не був їхній батько, проте його роль виявилася неоціненною. Все-таки його лиходійська рука непогано так вплинула на цю сюжетну лінію.

Лагідне кошеня, яке так і линуло до нього, щоб урвати крапельку кохання. Але чоловік готовий віддати без остачі для цього сонечка. Втім, сам П’ятий не прийме стільки та й не дозволить, звісно. Він завжди переживатиме про благополуччя своєї коханої людини, тому не дасть їй втрачати себе.

Знайди себе, щоб не загубитися знов.

 

Я до тебе прийду, через гори і доли,

Тільки ти не розпитуй мене, не хвилюй,

Намалюй мені ніч, коли падають зорі,

Намалюй, я прошу, намалюй

Намалюй мені ніч, коли падають зорі,

Намалюй, я прошу, намалюй,

Намалюй, я прошу, намалюй.

 

Намалюй мені ніч, що зове і шепоче,

Найпалкіші слова, найдивніші слова,

В гами барв піднеси славу темної ночі

Що навколо зірки розсіва…

(1) Любов Чайковська «Намалюй мені ніч»