Помилка (Казино)

2 розділ (Казино)

 

— Отже, прошу тебе показати все, що ти можеш. – Осаму стояв навпроти, за п’ять метрів від Рюноске. – Атакуй.

Хлопчик слухняно кивнув, білий демон вирвався з сорочки і накинувся на юнака. Осаму лише виставив перед собою руку і білий звір зник, як торкнувся її.

 

— Твоя здатність Расемон? – спитав учитель хлопчика, схрестивши руки, на що той кивнув. – Здатність більше пристосована для далекого бою, отже відштовхуватимемося від цього, але її цілком спокійно можна використовувати і для ближчих атак і захисту. Це також треба буде розвивати. Твої здібності зараз на нулі, просто бити прямо нічого тобі не дасть, якщо ти звичайно не будеш у засідці як з тими людьми. От же, почнемо вчитися бити стоячи перед супротивником. – Осаму опустив руки і впевнено глянув на Рюноську. – Вдар мене з іншого боку при цьому стоячи навпроти.

Акутагава нервово проковтнув і випустив звіра.

 

Що він тільки не випробував за цю годину: атака праворуч, атака ліворуч, зверху все по кілька разів, але Осаму казав, що це все не те. Акутагава важко дихаючи дивився на вчителя намагаючись зрозуміти його мотив і вловлює, Дазай легенько стукнув ногою по цементу.

Вдихнувши Рюносці, випустив Расемон і направив у підлогу, через секунду він вискочив за спиною вчителя. Здатність Осаму обнулила Расемон як тільки він торкнувся його. Це те, що треба було. Вчитель підійшов до учня й потріпав його волосся, хвилюючи.

 

— Як тобі Рюноске? – Бос сидів за столом посміхаючись. Осаму ж стояв позаду хлопчика, тримаючи руку на його плечі.

— Я зможу взятися за навчання.

— От і добре, Рюноске не хочеш зустрітися з Гін? – Морі повернувся до маленького еспера і перейшов на легеньку посмішку. Акутагава опустив голову, він не бачив сестри з моменту розстрілу сиріт, пройшов вже тиждень. За кілька секунд він підняв погляд на боса і кивнув.

Бос підвівся з місця і пройшов повз юнаків, підходячи до дверей. Вийшовши разом з Осаму та його учнем, він закриває кабінет і веде їх до задньої частини будівлі. Спустившись на нижній поверх, перед ними відкрився короткий коридор з кількома дверима. Морі підходить до однієї з дверей і відчиняє її.

Погляду Акутагави відкривається кабінет, досить затишний з темними дерев’яними меблями. Навпроти дверей стояв письмовий стіл, а за ним шафа з полицями на всю стіну, він був забитий книгами та кількома дерев’яними виробами.

За столом сидів чоловік у діловому, світлому костюмі, його бежеве волосся було акуратно заплетене з одного боку і зав’язане на потилиці в хвіст. Біля нього сиділа дівчинка дванадцяти років її руки лежали на столі, а на них вже голова, вона спокійно спостерігала за рукою чоловіка.

Від дверей, що раптово відкрилися, вони обидва підняли голови і обернулися в бік гостей. Акутагава зупинився у проході дивлячись на сестру. Дівчинка була одягнена у чорний одяг, а на обличчі була біла маска. На відміну від Рюноске, молодша Акутагава підбігла до брата, затискаючи його в обіймах. Морі трохи подивившись на маленьку сім’ю, підійшов до чоловіка за столом і став про щось розмовляти з ним. За весь час Осаму не ворухнувся, він лише бігав очима по кабінету і людям, які там були. Мабудь у Морі є плани на хлопця рас він віддав його Дазаю, а не Верлену.

Всі наступні тренування протягом двох місяців Осаму все ускладнював і ускладнював, Рюносці залишалося намагатися їх витримувати. Але в один день Дазай все ж таки переборщив влаштувавши заняття в шторм. Наскрізь промоклий Акутагава бігав по порту серед вантажних контейнерів, помітивши постать людини, що сховалася за одним з контейнерів, він кинувся туди. Загорнувши за нього він зустрічається обличчям із дулом пістолета, чорний звір миттєво вирвався з плаща Рюносці та закрив його від ворожої атаки. Почулося два постріли і кроки, що віддалялися. Швидко прибравши щит Акутагава пустив расемон під землю, чорний звір швидко долає відстань і вириваючись із землі, хопляє тікаючого. Правда швидко зникає засвітившись білим. Чоловік обернувся до Рюноске, легко посміхаючись.

 

— Ти шумів, ми домовлялися тихо.

— Шторм все заглушував.

— Не виправдовуйся. – з лиця Осаму пропала посмішка і він відвернувшись став віддалятися. – Повертаємось. – Акутагава дивився приреченим поглядом на фігуру, що віддаляється, а потім зігнувся від дикого кашлю.

***

З ранку Осаму розбудив дзвінок, на екрані висвітлилося ім’я боса. Після вчорашньої бігатні з Акутагавою вставати особливо не хотілося. Дазай взяв поруч телефон, що лежав не піднімаючись і прийняв дзвінок.

 

— Та бос?

— Надійшла інформація про Шибудзаву, машина приїде за п’ять хвилин.

— Зрозумів.

 

Як і сказав Морі, машина швидко приїхала. Закривши квартиру Осаму спустився униз, часу на їжу не вистачило.

Не дивлячись на заварушку у місті два місяці тому, Шибудзава досить швидко з’явився. Машина зупинилася біля входу до штабу і Осаму на автоматі піднявся до кабінету боса. Відчинивши двері Дазай помічає Морі і Чую що сидили за столом, і напевно вже чекали його.

 

— О Чуя, як там твоя псинка? – Натягуючи веселу маску підходить до того Осаму.

— Тадаші, його звуть Тадаши. – Скалиться Накахара, але потім як ошпарений відвертається прибираючи оскал.

— *Вірний вибір*, цікаве значення імені, прямий антонім моїх думок.

— Ви мене вислухаєте? Дазай кун надійшла інформація про союзника Шибудзави, його нацьковує Федір. Що хоче завтра зустрітися з людиною з Америки. Все що вам треба це простежити за ними, але якщо потрібно і діяти.

— Дістати інформацію. – Осаму прибрав посмішку.

— Незвичайний видобуток інформації якщо ви викликаєте нас.

— Постарайтеся прикритися.

— Ясно. – Накахара заплющив очі і розвернувся до дверей. – Осаму візьми документи. – рудик зник за дверима кабінету. Дазая здивував наказний тон Накахари, але через пару секунд він глянув на боса і схопивши документи швидким кроком вирушив за ним.

 

— Чуя! – Осаму наздоганяє рудого і вистачає того за плече, але не зупиняє, лише розвернувся перед ним і став йти задом на перед. – Є ідеї щодо завдання?

— Поки що ні, підемо розбирати документи. – Чуя вийшов зі штабу підходячи до машини і відчиняючи двері. – Сідай.

— Мене бентежить те, що там твоя псина. – Дазай примружив очі, насупивши брови і трохи згорбився показуючи всю свою собачу ворожість.

— Сідай вже! – Бінтований уникає удару рудого ногою швидко сідаючи в машину і той сильно грюкає дверима. Вміє ж Осаму виводити особливо коли поводиться як блазень чи ниє через дрібниці. Хоча бувають моменти коли він цілком адекватний наприклад на сімнадцятиріччя Чуї, спочатку провів з ним вихідний, а після ще пса подарував. Як же він тоді заморочився і зараз із кожною зустріччю з ним Чуя помічає все більш відкритого Осаму.

На свято Осаму Накахара приділив більше уваги на його харчування. І подарував бинтовану книгу з рецептами, бо пам’ятає як той їв приготовлену їжу Чуї.

— До мене додому. – Накахара сів на переднє сидіння, вказуючи водієві адресу. Машина рушила з місця, плавно пливучи дорогою проїжджаючи висотки.

— Тут навіть написано всі вбивства Шибудзави, а про Федора, крім його імені, нічого. Про людину з Америки мовчу.

— Стривай. Дай додому доїхати, сенс зараз щось розбирати.

— Все не чіпаю. – Дазай демонстративно підняв руки, при цьому посміхаючись.

 

Машина згорнула і дорога стала майже порожньою, а за кілька десятків метрів і зовсім притиснулася до узбіччя зупиняючись. Чуя вийшов і зачинив дверцята автомобіля, ззаду ж двері залишилися нерухомими. Накахара помітив це та глянув на вікно, правда нічого не побачив так як воно було затемнене. Він знову відчинив передні двері і простягнув руку між сидінням і стінкою машини до задніх дверей, щоб відкрити замок, який Осаму так приречено тягнув, щоб відкрити двері.

 

— Мовчи і йдемо. – Накахара заткнув Осаму, що відкрив рот, і швидким кроком попрямував до дверей багатоповерхівки. Будівля була повністю сіра за винятком вікон та чорних перил на семетрично розташованих балконах. Поверхів було десь із двадцять. Чуя приклав картку відчиняючи залізні двері і впускаючи бинтованого, в ліфті обидва так само зберігали мовчання.

 

— А твій пес чужих приймає? – Запитав Дазай нахиливши голову до плеча Чуї поки той відкривав замок вхідних дверей. – А накинутись може?

— Може. – за твердою і спокійною відповіддю Осаму розуміє, що Чуя не бреше. – За командою. – також спокійно доповнює рудий і посміхаючись відчиняє двері. На порозі сидів пес утричі більше того, якого Осаму подарував Чує, з висунутим язиком він дивився на господаря. Коли Накахара зайшов і звернув до взуттєвої, псові відкрився вид на гостя, що стояв зовсім нерухомо і підтримуючи зоровий контакт. Він повільно сховав язик і змінив радісний погляд на зацікавлений.

— Він дивно дивиться на мене.

— Звичайно, він буде дивно на тебе дивитися, якщо ти перший із сторонніх якого він бачить біля порога в будинок. – знявши взуття Накахара встав ззаду пса і нахилившись зачепив рукою його червоний нашийник, а друге простяг Осаму. – Дай руку.

Осаму на мить перервав зоровий контакт із псом глянувши на Чую і ​​простяг руку, рудий узяв її і підніс до носа звіра, собака пару секунд стояв нерухомо. Після кілька разів тицьнув носом руку, обнюхуючи і глянув на господаря. Чуя відпустив нашийник побратима по окрасу дозволивши піти в кімнату і випростався дивлячись на щойно схваленого гостя.

— Тепер до твоєї квартири так просто не потрапити. – Дазай витер мокрий слід від носа пса і пройшов до взуттєвої.

 

Накахара взяв передані документи і пройшов до кімнати до маленького столика біля дивана, Осаму йшов слідом. Кімната рудого трохи змінилася, з’явилася собача лежанка і поряд шматок каната, а на кухні підставка з мисками. На тумбі лежало кілька нашийників та гумова кістка. Сам пес сидів біля дивана, спостерігаючи за Чуєю, що розкладає документи на столі.

— Можеш відкрити дошку. – не відриваючись від аркушів із записами, сказав Накахара. Осаму подивився на чорну тканину, що прикривала щось на стіні біля дивана, підійшовши він потягнув за край. Тканина злетіла, відкриваючи вид на дерев’яний стенд з кількома фотографіями, на деяких були намальовані хрести, в принципі на всіх крім кількох фото Шибудзави.

— А ти казав нічого крім імені немає. – Чуя переможно посміхаючись дістав з файлу маленький листочок із зображенням людини збоку і повернув у бік Осаму. — Правда якість якась поршива. – поклав він назад фотографію.

Дазай підійшов до столу і взяв фото, зображений чоловік був з коротким чорним волоссям, що дуже нагадували волосся боса. Одяг був трохи незвичайний: біла шапка і такого ж кольору вовняний комір трохи виднівся чорний плащ.

— Судячи з імені та одягу він іноземець, з холодних країв. – Описав людину Осаму і присів поряд з Накахарою.

— Звідки він не має значення, важливо те, що він тут робить. – Дочитавши вміст аркуша Чуя простяг його Дазаю. Осаму взяв протягнутий папір і поринув у вміст, який загалом складався з якихось дій Шибудзави які Осаму знає, оскільки в деяких брав активну участь розслідуючи місця його дій і безпосередньо стикаючись з ним.

— Інформація частково взята із Особливого відділу у справах обдарованих. – Дазай відклав прочитаний документ та взявся за новий. Накахара відволікся від фотографії та документа з інформацією про Федора якої особливо не було і підняв очі на Осаму. – Форма написання їх.

— І що робити? Як піти під прикриттям, у повій одягнутися!? – кидаючи на стіл кілька аркушів, обурено вимовляє Накахара. – Стільки інформації, а на думку нічого так і не спало.

Осаму розширив повіки і глянув у порожнечу крізь аркуш. – Чому, прийшло. – повідомив він і на мить підступно посміхнувся.

— У тебе є ідеї? — рудий одразу пожвавішав і схопив Дазая за плече.

— А, може, забудеш? – Осаму відразу змінив вираз обличчя, нервово сміючись. – Сумніваюся, що ти на таке погодишся.

— Ти що надумав? Хоча начхати, Шибудзава відправив моїх товаришів на той світ я не заспокоюся поки він не опинится там же.

— Ну раз у тобі стільки впевненості то слухай, але прошу врахувати, що ти сам попросив… є варіант переодягтися в багача (мажора) та його…

— Не продовжуй. – Накахара демонстративно виставив руку затикаючи Дазая та відвертаючись. – Зустріч проходитиме у казино “Ралі”. – Зітхнув і повідомив рудий.

— Азартні ігри, всі справи. – Осаму розвів руками. І не посперечаєшся, до таких закладів ходять саме такі люди яких він описав. – Думаю не треба пояснювати, чому цю роль граєш ти. – намагався натякнути Дазай але краще б мовчав так як наступної секунди йому довелося зустрітися з диявольським поглядом рудого.

— Іди випрошуй у Морі валізу фальшивих грошей та людей. – злосно і приречено буркнув він, відвертаючись назад.

— Я думаю, ти розумієш, що я маю на увазі, щоб ти переодягся в дівчину? – не дивно, що Осаму перепитує Чую кілька разів, щоб зрозуміти правильно той його зрозумів. Щоб сам Накахара член виконавчого комітету портової мафії, голова з доходу організації погодився на звичайне викачування інформації, та ще й прикидаючись дівчиною. Переконався він швидко, бо Накахара пригрозив його відправити не лише за фальшивими грошима, а й за косметикою та речами.

***

Дазай швидко впорався з валізою і фальшивими грошима, а от Чуя страждав весь день, що залишився. Ловлячи дикий сором він питав продавців у жіночих магазинах про речі і відмахуючись тим, що це подарунок чи щось у тому дусі бігав у примірювальну намагаючись зрозуміти приблизні розміри одягу, які йому підходять. Як тільки Осаму звільнився, Накахара відправив його за корсетом, а сам закінчивши з одягом пішов за косметикою.

До сьомої вечора він все ж таки закінчив свої пригоди і приїхав до будинку, витягаючи з таксі купу пакетів з різних магазинів, стомлений він поплентався до дверей багатоповерхівки. Осаму вже давно впорався з корсетом і вирушив додому зі словами ‘завтра привезу’.

На порозі Чую зустрічав пес, не дивлячись на свій тримісячний вік, він вже був добре вихований. При зустрічі з господарем не стрибав як божевільний, на вулиці адекватно ставився до людей і будинок особливо не розносив, ну останнього він досяг завдяки літаючому тапку. Команди тільки почалися, швидко здійснювані давалися легко але як тільки справа доходила до тривалих, типу ”йди поруч” виникали проблеми. Ці два місяці бос не давав нічого над важливим, що забирало б дні, а то й тижні, тому у Накахары та й було достатньо часу на основне виховання пса.

Занісши всі покупки в квартиру Чуя попрямував на кухню, їсти хотілося як йому блукав шоку по місту цілий день, так і псу залишеному на такий же час у квартирі. Правда у пса корм який досить було просто насипати, а от Накахарі довелося чекати, поки звариться рис. Якоюсь мірою Дазаю легше закип’ятив чайник і залив окріп у коробочку. Не марнуючи часу він попрямував до пакетів успішно кинутих біля вхідних дверей і потягнув їх у кімнату, в одному було червоне плаття, в іншому взуття і ще два пакети з косметикою та нижньою білизною, з якою йому в принципі пощастило. Накахара в потрібний момент відвернувся від пояснень дівчини про ліфчики і повернув голову у бік відділу з ліфчиками з товстою чашею. З косметикою поки що не відомо що робити, але розбиратися він буде з нею точно завтра.

 

— *Довірити Дазаю, здурів, легше Кое покликати.* – обличчя Накахарі ще треба, а також треба одягатися і йти на вулицю з Тадаші.

***

— Все?

— Ні.

— Ай, Осаму, не так різко.

— Інакше не можу.

— Досить. Осаму мені важко дихати.

— Терпи.

— Боляче!

— Тер-пі.

— Уб’ю!

— Все. – Нарешті відпустивши атласну стрічку корсета видихає Осаму і хитро посміхається своїм досягненням. – Так ось які твої справжні наміри на мене.

— А які вони можуть бути ще, коли ти мене мало не задушив!

— Гаразд, зрозумів, іди одягайся. Койо незабаром прийде. – Осаму розвів руки і попрямував до виходу з кімнати.

— Ти теж, досі ходиш у старих лахміттях. – червоніючи, від розуміння що наставниця побачить його в такому вигляді, кричить він Осаму слідом.

Довго Ко сан не змусила себе чекати, прийшовши в заплановану годину. І глянувши на гору косметики, яку Чуя від незнання набрав, зітхнула.

 

— Ти не думаєш узяти Тадаші із собою? – Наносячи тіні на вилиці питала наставниця.

— Тадаші? Що я там з ним робитиму?

— Виглядатиме не дуже підозріло, дівчина прийшла до казино зі своїм улюбленцем. До того ж він не дуже великий поки що.

— Ну, у мене є нашийник із залізними блискучими кнопками, але він чорний, а повідець тільки один і він червоний.

— Нічого, це важливо. Ем, ти до речі взяв чорну туш для вій. – показуючи баночку повідомляє Кое Накахару. На що той лише дивовижно та приречено дивиться на свою маленьку помилку.

***

— Навіщо ти взяв із собою собаку?

— Ти знаєш причину.

— Нехай сидить подалі від мене.

— Куди ще далі? – вже жестикулюючи руками, проказуючи де пес і Осаму питає того Накахара. На що Дазай замовк, лише зрідка щось бубнячи під ніс.

За двадцять хвилин вони доїхали до місця призначення. Де час було підключати акторську гру. Вийшовши з машини, Осаму пройшов до дверей Чуі і ​​випустив того й пса. А потім попрямував до багажника за валізою. Накахара відчуваючи неймовірний сором, навіть розуміючи, що ніхто не знає його справжню сутність, не рухався з місця, чекаючи бинтованого суїцидника, який додумався до цього. Незважаючи на те, що Чуя сам на це погодився. Зате він на зло тому взяв із собою Тадаші, та й протистояти наче нікому не треба, звичайна викачування інформації.

Дочекавшись Осаму Чуя акуратно вкотре намагався йти на підборах, трохи підтримуючись за Осаму і намагаючись не видавати себе, якнайбільше поглядаючи на Тадаші. Але дійшовши до сходів, Чуя на мить затнувся згадавши як мало не полетів зі сходів у під’їзді. Але тут треба було піднятися, а це твердо ступати і повільно, але впевнено він піднімався. На останній сходинці його почало заносити, але Осаму відреагував швидко оберігаючи партнера від зайвих очей.

Приміщення було просторим, але нагадувало більше караоке. Придивившись юнаки все ж таки помічають прохід до другої зали вже з ігровими автоматами, більярдними столами та столи з набором покеру. Народу було небагато: кілька чоловік біля барної стійки, виднілося декілька за ігровими автоматами і ще п’ять-шість сиділи за столиками, і просто стояли розмовляючи чи дивлячись на невелику сцену з музикантами. Чуя націлився на більярдний стіл, кут якого він зміг розгледіти. Але Осаму гад, хоч і правий, але гад потяг до одного з білих столиків.

 

— Не туди, азартний ти мій. – Продовжуючи тягнути до столика пошепки пояснював Дазай. – Ти граєш роль дівчини, не забувай.

— А хіба дівчата не можуть бути азартними та грати, та й не хочу я грати на гроші. – також пошепки обурювався рудий.

— Не зараз, закінчи сьогоднішнє завдання, а завтра приходь і грай, скільки тобі влізе. – продовжуючи доводити свою правоту, але не втрачаючи вигляд Осаму висунув білий стілець, щоб Чуя сів.

— Замов хоч щось. – спираючи підборіддя на руку, бурчить Накахара.

— Зараз. – Зітхнув Дазай і пішов до барної стійки. Стояло Осаму піти Чуя глянув на Тадаші, пес був спокійний не дивлячись на інших людей і музику, лише крутив туди-сюди головою. Скільки їм доведеться тут сидіти невідомо, оскільки точний час зустрічі не вдалося з’ясувати.

 

— Тримай. – ложа на стіл келих шампанського і сідаючи навпроти з таким же напоєм каже Осаму.

— Алкогольне?

— Ні.

— Вода. – відсуваючи келих убік буркнув він.

— З тобою складніше, ніж із дівчиною. – прикриваючи повіки, сповіщає напарника Осаму і відпиває з келиха. На що той обдарував його злим поглядом і відвернувшись, замовк.

Музиканти перестали грати чергову веселу музику та почали повільно тягнути мелодію, заграв вальс. Осаму, почувши знайому мелодію, озирнувся, кілька пар наблизилися до сцени і взялися за руки.

 

— Ідемо.

— Куди? – Повернувши голову на Осаму простягає руку.

— Танцювати. – на обличчі Осаму з’явилася маленька посмішка.

— Вальс? – не вірячи своїм вухам спитав рудик.

— Так. – Осаму говорив усе впевненіше.

— Я не вмію.

— Значить, я навчу. – вже підводячись і беручи Чую за руку. – Ідемо.

 

Осаму завів Накахару за колону і став навпроти зовсім близько, підняв одну з його рук собі на плече, а свою завів йому за спину. Вставши в потрібну позу, він зробив перший крок.

 

— Я не вмію, ми зараз упадемо.

— Просто йди за мною.

 

Раз вперед, два вліво, три назад. Раз вперед, два вліво, три назад. – Осаму терпляче ступав і чекав кроку напарника. – Ти поспішаєш, перестань хвилюватися. Раз, два, три.

Накахара видихнув і почав слідувати за Осаму.

— Тепер під музику. Раз, два, три. Раз, два, три. Так! – Переконавшись, що напарник зрозумів, Осаму випростався, підняв голову і сильніше витяг їх руки. Чуя ще трохи подивився на ноги, а потім розтанув у рухах танцю. Дазай швидко помітив це і став виводити Накахару в центр до інших пар.

 

— Іншим дівчатам груди не заважають? – їжачись від того, що його штучні груди б’ються об груди Осаму при кожному кроці.

— Хі-хі, не знаю. – Розуміючи що музика скоро закінчиться Дазай став виводити Чую з центру.

— Не смішно. Зараз сам це носитимеш. Іди… – музика видала останні ноти, а Накахара різко опинився під Осаму, який тримав його за спину, не даючи впасти. Рука, яка була на його плечі, зісковзнула витягаючись і надаючи картині більшої краси. Осаму заплющив очі і віддихнувшись м’яко посміхнувся.

— Ти виг…

— Закрийся! – Чуя відсунув вільною рукою обличчя Осаму і став на ноги. – Влаштував цирк. – поправивши складки на одязі він повернувся за стіл. За дві хвилини Дазай окликнув його і вказав на вхід. У якому стояв чоловік у діловому костюмі, але поверх був накинутий плащ, а на голові була та сама біла шапка. Біля нього стояв ще чоловік трохи нижче першого. У чорному діловому костюмі і таким же чорним волоссям зализаним назад, навіть руки були приховані чорними рукавичками, єдиним білим елементом у нього була сорочка.

Чоловіки пройшли до сусідньої зали, до одного зі столів із набором покеру.

 

— Чорний і є американець?

— Сумніваюсь, почекай. – Дазай не зводячи очей з чоловіків взяв келих із шампанським і підніс до обличчя, але не зробив ні ковтка. Достоєвський та інша людина сіли поруч, але жоден з них не сказав ні слова. Так минуло кілька хвилин, обидві пари застигли.

 

— Ніде не було сказано про другу людину з нею.

— А он і третій наспів. – Осаму вказав на високого чоловіка зі світлим волоссям, що прямує до перших двох. – Можеш сісти за сусідній стіл, я за хвилину підійду. Далі можна буде підслухати. — Осаму встав з-за столу і зник у натовпі. Чуя переглянувся з цуценям і взявши повідець попрямував до найближчого столу від чоловіків, намагаючись не виділятися.

 

— Пацюки? – Високий блондин у світлому костюмі підійшов до Достоєвського.

— Так. – Чоловік вказав на місце навпроти.

— Дякую. – американець сів. – Так, про яку книгу ви говорили?

 

Чуя сидів за спиною Достоєвського, намагаючись не подавати виду він зрідка щось розчулено розмовляв і погладжував Тадаші. Осаму став повільно підходити.

 

— Чи можу я сісти? – награно запитав Осаму. Чув лише мило посміхнувся напарнику не відриваючи вух від розмови чоловіків. Більше не вимовляючи жодного слова Дазай став роздавати карти та фішки.

 

— У цьому місті знаходиться книга, здатна втілювати написане в ній реальність. За допомогою неї можна змінити як минуле, так сьогоденне, так і майбутнє.

— І що ви мені пропонуєте? Допомогти знайти цю книгу, щоб ви могли виконати задумане замість грошей або її використання. Мені це ні до чого. Та й щось мені не особливо віриться, що десь у цьому місті є книга, яка може втілити в реальність все, що в неї напишеш.

— О ні, Френсісе, ні до чого подібного я вас не закликаю, але хочу, щоб ви знали. Цю книгу має одна людина, ім’я якої я зараз не можу вам вимовити.

— Хм, щоб я про це знав, що цю книгу має якась людина, добре. Але я все одно не знаю чи існує ця книга чи ні. – Блондин склав руки на грудях. Достоєвський простяг руку поруч людині, що сидить, долонею верх. І той витяг з піджака аркуш паперу і поклав йому руку. У свою чергу, Достоєвський простяг цей листок Френку.

— Напишіть щось.

— Серйозно. Пробачте, але ні.

— Добре.

— Дякую.

— Знайте, вона вам скоро знадобиться.

— Можу я йти.

— Звісно. – він усміхнувся в слід американцю, що йде, і обернувся до чоловіка, що сидів поруч. – Зіграємо.

— Добре.

 

— Наш вихід. Постарайся відвести чорного. – Осаму підвівся з місця і попрямував до двох чоловіків. – Здрастуйте, панове. Мене звуть Осаму.

 

Шукаю гідного суперника для гри.

— Я Федір, це Ізумі. Сідаєте. – Чоловік вказав спочатку на друга, а потім на місце навпроти.

— Дякую, зі мною ще моя знайома, Май.

— Так добре. На що бажаєте грати.

— Як бажаєте, можу на гроші можу на щось інше.

— Пропоную кожному поставити індивідуальну ставку, але щоб вони були приблизно рівні.

— Хочете грати на роль боржника? – Осаму повільно натягує посмішку.

— Так, дівчина теж грає? – Достоєвський глянув у бік Накахари, але той негативно помахав головою, намагаючись тримати милу посмішку. – Зрозуміло, тоді пропонуйте свої ставки.

— Хм, якщо програю відповім на будь-яке запитання, якщо виграю – забираю листок. – оголосив Осаму, прикриваючи очі і також тримаючи посмішку.

— Якщо програю, виконую будь-який наказ, якщо виграю забираю дівчину. – Сказав Ізумі.

— Федоре, ваша ставка? – Осаму звернув усі погляди на Достоєвського, помішуючи карти.

— Ідентично Осаму, якщо програю, віддаю сторінку, якщо перемагаю запитую. – Чоловік узяв кілька карт, які роздав Осаму.

— Добре, почнемо гру. – Осаму поклав у центр три карти.

— Я можу почати. – Достоєвський кинув карти, далі пішов хід Ізумі. Осаму в перші хвилини грав як є, потім почав здавати задню Ізумі, поки той не виграв.

— Що ж панове, бажаю забрати свою нагороду. – проголосив чоловік. – Май, чи не складетесь мені компанію на другий поверх? – Ізумі простяг руку Чує, Накахара проковтнув і подав руку. – Ваші ставки за програш виконайте пізніше. – За хвилину обидва зникли в натовпі.

— Що ж Осаму, продовжимо. – Достоєвський перевів погляд із натовпу на хлопця.

— Рірейс дві тисячі.

— Рірейс дві тисячі п’ятсот.

***

— Чого ви так соромитеся, Май? – Чоловік як і раніше тримав дівчину за руку, але помітивши опущену голову Чуї обернувся і взяв другою рукою вже за лікоть. – Ходімо, я зняв нам чудовий номер, а сам знаю купу ігор.

— Угу. – Накахара не дарма нервує, якби чоловік просто хотів поспілкуватися було б легше, але тепер його треба буде вбити чи взяти на допит.

— Проходьте. – Ізумі відчинив двері пропускаючи Чую в номер і заходячи слідом зачиняє двері. – З якої гри почнемо?

***

— Останній кін. – Осаму поклав руку на фішки.

— Рірейс три тисячі.

— Рірейс три тисячі триста.

— Хм, непогано.

— Але ж сьогодні перемога не за тобою. – скинувши карти оголосив чоловік. Осаму лише спокійно зітхнув і приготувався слухати питання чоловіка. Але щеня підскочило загавкавши і потягнуло повідець, петель легко злетіла з куточка стільця, перестаючи обмежувати пса.

Осаму, що намагався схопити повідець, залишився дивитися на цуценя, що втрачається, в натовпі.

— До господині побіг, ну я не думаю, що з ним трапиться щось страшне.

***

— З ЦІЄЇ! – Накахара не зволікав і з розвороту відправив чоловіка у стіну. – Як мені це набридло. – Стираючи з себе макіяж обурювався Накахара. Пил піднявся клубком, у стіні біля дверей утворилися тріщини, а самі двері прочинилися від удару. Чоловік відкашлявся і глянув на хлопця.

— Ех, хлопче, дарма ти це зробив.

***

— Краще відповідай на моє запитання. – Достоєвський не зводив погляду з Осаму, перебираючи фішку між пальців. – Ким ти працюєш?

***

У коридорі почувся гавкіт, через пару хвилин у прочинених дверях з’явилася морда цуценя.

— Тадаші, навіщо ти. Іди сюди, обережно повідець. – Покликавши цуценя, Накахара відчепив повідець який заплітався між лапами.

— О, возз’єднання господаря та улюбленця. Завжди дивувався відданістю собак. Які історії зними гарно показують. Тож давайте додамо у вашу історію несподіваний поворот подій. – Чоловік направив праву руку на Чую, ліву ж на пса, а потім поміняв їх місцями, утворюючи хрест.

— Тадаші. – щеня завалилося на бік, а в очах Накахари потемніло.

 

***

— Мафіозі. – піднімаючись із-за столу сказав Осаму. – Я працюю у мафії.