Рука Господа

Повертаю свої старі роботи із поміткою “Світ ловив мене, та не спіймав” с:

Прибувши в Київ, Дуда норовить першим вискочити з вагона, плюнувши на всі порядки й правила безпеки.

На пероні їх завбачливо ніхто не зустрічає. І, напевне, це порушення не одного протоколу: немає ні президента, ні голови Офісу, ні прем’єра, ні навіть якого міністра.

Немає нікого.

Вже в залі вокзалу до них підходять чоловіки з посвідками, які представившись працівниками Офісу, пропонують пройти до машин та відвезти поляків до місця призначення. Анджей кілька разів стискає та розтискає кулаки і ладен пробігтися до Банкової самотужки, оскільки чомусь переконаний, що столичні затори їх непростимо затримають, однак покірно йде за водіями.

Поки вони їдуть кінчики пальців поколює. Він не може розслабити кистей і вистукує нігтями по колінах усі пісні, які лиш може пригадати. Анджей думає, що якщо зупиниться хоч на секунду, то кров перестане бігати тілом і руки заледеніють. Якщо він перестане рухати руками, то його серце просто зупиниться від перезбудження.

На сидінні він майже підстрибує, а по прибуттю на місце, знову плює на протоколи.

Вибігає з машини, не дочекавшись повної зупинки транспорту, бо спішить.

Переконатись що тут.

Живий.

Справжній і гарячий.

Сходами підіймається бігом, минаючи сходини і заходить у кабінет не дочекавшись відповіді на стук.

Він відразу помічає, що у Зеленському, всупереч ситуації, занадто багато життя ніж могло б бути. Він виглядає так, наче щасливий на зло. Наче його тримає впертість, природна вредність і вища ціль.

Володимир схилявся над столом, поки різко не підняв голову на неочікуваного гостя. Він знав, що Анджей їде, але не знав, що стане першим, кого той поспішить навідати.

Дуда з тихим «dobry dzień» проходить вглиб кабінету. Зеленський встає і робить кілька кроків йому на зустріч. Ніхто з них не наважується рухнутись першим, а тому кілька хвилин вони просто стоять поруч і дивляться один на одного.

В цій ситуації не зовсім ясно, що буде правильним: Анджею кортить загорнути Володимира у міцні обійми та не відпускати, поки не затерпнуть руки. Він би вдихав його запах, відчував би чуже дихання своїм тілом, чуже волосся скоботало б його підборіддя і щоку.

З іншого боку залишаються протоколи й бажання самого Володимира. Дуда не знав чи був тут таким же бажаним гостем, не знав чи кусав Зеленський губи в очікуванні зустрічі, чи складав літачки у хвилюванні, щоб чимось зайняти руки.

То ж зараз він просто стояв і не міг надивитися. Долоні закололо ще сильніше і він зрозумів, що як Фома невірний: не осягне справжність поки не торкнеться.

Зеленський жестом показує на стільці біля вікна і безмовно запрошує сісти. Дуда цей жест інтерпретує вірно, легко киває і з посмішкою підходить до крісел. Находу розстібає нижній ґудзик піджака та м’яко опускається на сидіння, очікуючи поки Володимир сяде навпроти. Коли Зеленський опускається поруч, Анджей розуміє, що змісти він ногу хоч на дюйм, вони торкатимуться колінами.

І йому нічого не хочеться окрім цього.

Українець виглядає втомленим. Його очі почервонілі і наче не повністю відкриті, однак у них ще досі живуть смішки. Він тримається.

А Дуда вибирає не триматись і, опираючись ліктями на коліна, нарешті торкається рук Зеленського.

Володимир тепло посміхається, наче цього і чекав.

Дуда не знає чи так воно і було, але він сам хотів цього понад усе. Чекав усі ці три місяці.

Спершу він водить пальцем по руці зовсім невагомо, подорожуючи лиш однією подушечкою. Торкається нігтя і відчуває усі задирки, веде нижче по фалангах погладжуючи складочки й рисочки, плавно перебігаючи на кісточки. Палець іде далі й обводить родимку на кисті, трохи затримується, загадково кружляючи, а тоді і зовсім несильно тисне. Трохи шкребе нігтем рубець на великому пальці.

Він розвертає кисті долонями доверху і ледь відчутно водить вказівним пальцем по лініях як хіромант і роззирає старі загрубілі мозолі.

Дуда намагається прийти до тями. Осікає себе і відводить руку від Зеленського, щоб вже через мить знову забутися і подорожувати по шкірі чужих кистей вже двома пальцями, роблячи при цьому все більше і більше зупинок.

Руки Володимира теплі, сухі і м’які. Дуда насолоджується своїми подорожами і ще більше задоволення отримує від того, що Володимир дозволяє цьому відбуватись. Анджей часто отак чарував над ним. Іноді, якщо зустріч супроводжується розмовами, Володимир продовжує свій монолог після першого дотику і навіть не реагує на те, що поляк рушив у свою “подорож”. Значно частіше Зеленський збивається з сюжету оповідки і переводить погляд на пальці поляка, що починають свій ритуал. В такі моменти Дуда починає ще активніше гладити, терти і тиснути. Він передає мовчазний сигнал з повідомленням

“Дивись, що я роблю. Дивись як я торкаюсь тебе”.

І Зеленський дивиться. Дивиться і замовкає. Або дивиться і продовжує говорити. Або переводить погляд на лице поляка і шукає чіткого зорового контакту, щоб передати і свій меседж у відповідь:

“Я дозволяю”.

Не розриваючи цей контакт Зеленський сам починає ловити пальцями чужі доторки. Вони переплітаються фалангами і між шкірою літають невидимі іскри.

Анджей спокушається і бреде пальцями по передпліччю, щоб зупинитися на артерії і звірити пульс. Зеленський тихо сміється і смикає руку до себе у притворній спробі вирватися з чіпкого полону, але Дуда не відпускає його і пальці тягнуться за кистями українця. Він посміхається у відповідь і не зводить погляду з такого світлого усміхненого обличчя. Він відверто насолоджується чоловіком навпроти і, хоч й не забирає пальців з пульсуючого зап’ястка, та все ж рахувати забуває. Йому й самому бемкає у вухах і трохи мерехтить в очах. Він збирає до купи всі залишки контролю і проводить сухою долонею вище до самого ліктя і переводить погляд з лиця Зеленського на його руки. Він проводить кілька разів від кисті до плеча, трохи протирає і тисне ближче до ключиці.

Зеленський знову сміється і промениста посмішка розтягує його лице. Він подається тілом вперед і говорить чомусь пошепки:

— Нам би вже йти. Там парламент чекає.

— Jeszcze jedna minuta – каже поляк, та рухає пальцями погладжуючи чуже плече.

Вже у Раді Дуда втрачає голову зовсім та спішить обійняти такого гарячого і живого Зеленського, плюючи на всі закони й порядки.

Бо навіщо існують протоколи,

якщо в них не передбачені

обійми?