Розділ 1. Вихідний

Ще один втомливий вечір. Після недовгих клацань у замку двері до квартири прочинились; постать Едгара тяжко розвалилась на просторному дивані.

– Оох, нарешті вдома… Сьогодні спатиму досхочу, як добре, що цей скнара дає нам вихідні. А Колетт поїхала до тітки, отже ніхто не шумітиме зранку.

Добряче потягнувшись, емо вирішив прийняти душ. “Хоча б трохи зняти цю напругу… Тиждень видався важкеньким через велику кількість відвідувачів у крамниці. Кілька днів відпочинку – і знову за роботу. І коли це все скінчиться?..”

Гарячі краплі повільно обвивали худорляве тіло Едгара. Бліда, наче молоко, шкіра набувала рум’яних відтінків під впливом високої температури. Хлопець любив часом приймати надто гарячий душ – він, хоч і обпікаючи, та нібито змивав бруд не тільки ззовні, а й із середини; парубок отримував задоволення від цього процесу.

Вийшовши з душової, Едгар узявся розчесувати свій чубчик перед дзеркалом.

– Гмм, чим би завтра зайнятись? Може знову сходити до бібліотеки? Треба подивитись, які з книжок вже слід повернути туди.

Парубок вже хотів було відкласти гребінець та підійти до полиці, на якій охайно стояли книги, та почув коротку вібрацію з дивану.

“Гх, кому я там вже потрібен?..”

Узявши телефон, перед очима Едгара висвічувалось “Колетт”. Хлопець розблокував телефон і прочитав повідомлення від подруги:

[– Ед, привітик!! Ти вже вдома? Мабуть, сумуууєш за своєю коліжанкою??｡:ﾟ(;´∩`;)ﾟ:｡]

[– Привіт, вдома звісно. Чому я маю сумувати за тобою?]

[– Ой-ой(￣ヘ￣) Слухай, я чого пишу, а хочеш зустрітися завтра у кафе? Зі мною прийде один мій друг, я просто зобов’язана вас познайомити!!]

[– Навіщо ти питаєш, якщо вибору в мене, вочевидь, нема?]

[– Тц, не задавай дурних питань. Ти теж можеш запросити когось зі своїх друзів, м?]

[– Я подумаю.]

[– От і домовились<3]

“От довбешка, і на що я тільки підписався…”

Погортавши чати у месенджері та зупинившись на одному, пальці Еда швидко надрукували невелике повідомлення:

[– Пенні, привіт. Мене Колетт запросила в кафе сходити, сказала, що приведе ще якогось чувака… Хочеш із нами?]

Пройшло кілька хвилин, проте відповіді він так і не дочекався, тож емо відклав телефон і все ж узявся за перебирання книжок на полиці.

– Так… Цю купу завтра треба буде віднести до бібліотеки. Хто б міг подумати, що я вже так багато прочитав, – остання фраза прозвучала трохи самовдоволено, а на лиці парубка виступила ледь помітна посмішка. Едгару подобалось читання; переважно він брав у бібліотеці трилери та фаснтастику, та іноді бібліотекарка “ненав’язливо рекомендувала” йому яку-небудь наукову літературу, яку він почитував від нудьги.

Розмістивши книги на полиці так само охайно, як вони стояли і до цього, Едгар попрямував у спальню.

– Овва, восьма година, а вже так хилить в сон. Пенні досі не прочитала моє повідомлення, дивно… Ну нічого, можливо, завтра відповість, якщо захоче звісно. Цікаво, що за “друг”, якого приведе Колетт? Мені здавалось, я про неї багатенько знаю, про друзів так точно – одного разу вона майже годину тараторила мені про якусь Бібі…

Так, лежачи на ліжку, Едгар перебирав різні думки, поки його не осилив сон. Мирно сплячи, він ще не знав, яка зустріч його очікуватиме…