бісексуальні пригоди у вісімдесятих

написано на червопис2022

слово: поцілунок

відомий дамський залицяльник та краш усієї школи стів гаррінґтон безбожно червонів від слів фріка тої самої школи едді мансона.

але про все по порядку

 

 

Стів ніколи не думав, що коли-небудь йому доведеться таке сказати, але ось він каже це (взагалі, якщо розібратися, він це не каже і навіть не шепоче, а тільки думає сам собі в голові, але то є прогрес в будь-якому випадку). Стів думає про це, і йому ці думки не подобаються.

Спочатку, коли Дастін почав забагато розмовляти про цього загадкового Едді, то Гаррінґтону було цікаво. Після того, як більшість його розмов зводились до цього хлопця, настрій почав падати, а бажання зустрічатися з ним так ніколи й не зростало. Бо цей Едді бісив. Спочатку Стік не міг пояснити, що ж такого сталось, що він навіть ім’я його чути не хотів, але потім Робін тільки легко промовила, що він ревнує, і все стало на свої місця.

Стів ревнував. Спочатку то було сильним почуттям, що ледве не першого справжнього друга в нього нахабно викрадають з-під самого носа. Йому боліло за це, але зробити нічого хлопець не міг.

Слова Едді про те, що Дастін насправді тільки те і робить, що балакає про нього, розтопили кригу між ними, хоча і друзями їх було все ще важко назвати. І все тому, що якесь нове відчуття боляче тиснуло в грудях від одного погляду на нього. Стів багато про це не думав – він просто все ще ревнує. Частинка мозку казала, що це не так, адже Дастін далеко не його річ, щоб ревнувати, і це відчуття не було таким самим пекучим, як раніше. Навпроти – Гаррінґтон відчував лише тягучий біль під серцем. Знайоме, але в той самий час незнайоме та страшне.

 

//

 

 

Стів не хотів йти до Робін. Причин на це у нього не було взагалі: вони вже відкривати одне одному душі, накурені чи тверезі, обговорювали все на світі по дорозі на роботу, і між ними не було ніяких секретів. Стів відчував якоюсь частинкою тіла, що саме Робін не осудить його і зрозуміє в цій ситуації. Але так само щось казало, що не треба йти до неї. У Робін були свої проблеми з дівчатами, а Едді ніхуя взагалі не дівчина. Треба було йти до того, хто хоч трохи в цьому розбирається.

Саме цим він і надумав зайнятися після зміни в магазині.

– Довго будеш дивитися в стіну?

Робін, про яку він якраз і думав, вдарила його по плечу та стала за прилавок замість нього, приймаючи замовлення клієнта. Хлопець, об’єктивно нижче за Стіва, протягнув касету та запитав щось настільки тихо, що Гаррінґтон навіть не почув, дарма що стояв поряд. На мить він вирішив придивитися до нього: волосся було зализане та тонким, ніс трохи закручений, а очі тьмяні та незацікавлені. Нічого особливого, не те що …

Стів тільки ковтнув гірку слину, намагаючись не закінчувати думку. В хлопцеві не було нічого особливого, не те що в Едді. Воно нічого не означало, просто Гаррінґтон зміг визнати, що у когось є так само гарне волосся, як і у нього. Визнання того, що Едді був об’єктивно гарним, не мало нічого в підтексті.

– Земля викликає Стіва Гаррінґтона, — Робін, обслугувавши хлопця, хлопнула другу перед обличчям, вибиваючи його зі своєрідного виду трансу.

Він, махнувши головою, тільки тупо подивився на дівчину.

– Про що задумався? — клієнтів не було навіть у залі, тому вони могли виділити трохи часу на себе.

То був звичайний ранок понеділка, коли не багато людей заходило до них у крамницю. Воно і не дивно – майже усі були у школі, університеті чи роботі. Тобто на ігри та інші приколи у них не було часу і бажання.

Стів не хотів їй казати з самого початку. Так, вони друзі, але що він взагалі міг сказати: все прекрасно, просто я думаю про волосся того тупого Едді, його тупі руки та спину, а ще мені в грудях болить, коли я думаю про нього; мабуть, я все ще його ревную до Дастіна, бо він забирає мого друга, але то не те відчуття, і я це теж знаю. Баклі навряд чи чекає на таку відповідь.

– Ти забув слова чи шо?

Забув як з них речення будувати.

– Едді, — тільки й сказав Стів, відвертаючись від подруги в інший бік, немов він був неймовірно зайнятий розставлянням своїх речей.

Він очікував, що Робін почне голосно сміятися або хоча б якось прокоментувати то сарказмом, як вона робила завжди. Чого він не очікував, так це мовчання та дивної посмішки на вустах. На це він схмурив брови, забуваючи про минуле ніяковіння. А це що було?

– А що там з Едді?

В її голосі було щось, що Стів не міг вловити. Він був таким, як і раніше, тобто дратівливим та … нормальним. Проте попри це, він міг навіть шкірою відчувати, що щось було не таким. Немов вона знала якусь таємницю, безпосередньо пов’язану зі Стівом, але не вважала за потрібне поділитися нею з ним. Це змусило Гаррінґтона тільки напружитися.

– Нічого. Бісить, — він сам відчув брехню зі свого рота, але приклав всі акторські здібності, щоб це не відбилося на обличчі.

Робін тільки підкотила очі. Отже, нічого не вийшло і не бути йому відомим актором. Але замість подальших питань вона лише відвернулась від нього та пішла розставляти комікси на місця, кинувши тихе «аякже» собі під носа. Стів почув, як то і планувалось.

І що воно мало б означати?

 

//

 

 

За планом, себто з самого початку, вони планували зустрітися на нейтральній території та поговорити. І Стів дійсно чекав весь цей час, як і було домовлено, проте через якийсь час постало велике «але». Він втомився.

І не треба його судити, але кожна секунда очікування приносила тільки більше страждань, які ледь не привели Гаррінґтона в думки про всякі непристойності (поцілунки з Едді, наприклад, а це дуже навіть непристойно). Він звісно не мав нічого проти негетеро, але думати про себе, як частину цього руху, це трохи відмінне від підтримки подруги лесбійки. Важко, варто сказати. Дуже важко, але жити треба.

Саме тому він поліз через вікно. Не те щоб це було щось нове, але з останнього разу пройшло багацько часу, за який змінилось певне положення речей. Хоча Стів іноді усвідомлював, що дійсно сумував за вечорами, які вони проводили разом. І не ті, коли вони цілувались, а просто сміялись та розмовляли. Йому не вистачало їхніх розмов.

– Стів! Ти чого приліз?

Ненсі ще в домашній кофті з легким шоком подивилась на нього, відкриваючи вікно ширше, за що хлопець був їй безмежно вдячний (він міг впасти в іншому випадку).

Кімната майже не змінилась з останнього разу, коли вони всі забігли до неї одного дня на грані життя і смерті. Ті ж самі постери висіли на стінах, а коробки в різних кольорах лежали на полицях.

Дівчина з питанням в очах подивилась на нього.

– Стів, я не питала, коли ти подзвонив, як сніг на голову, і попросив зустрітися. Але зараз лізти в вікно?

– Пам’ятаєш, як я раніше лазив до тебе, — він трохи підморгнув, хоча не міг сказати, для чого конкретно йому то треба було.

Ненсі на це, на відмінну від колишньої її, яка трохи шарілась та ніяково посміхалась, тільки припідійняла брову та склала руки на грудях. Очевидно, вона не повірила в його легкий настрій. Не бути йому актором.

Замість слів він тільки пішов до ліжка, на якому вони раніше готувалися до тестів, та ліг на нього майже в позу зірки. Дівчина, почекавши кілька митей на якесь питання чи іншу реакцію, сприйняла це як запрошення лягти поряд. На її ліжко, пізно подумала Віллер, але стоїчно проігнорувала це момент.

– Ти чого?

Хлопець тільки фиркнув та прикрив очі. І дійсно, нащо він прийшов? Що він хотів почути? Що його почуття до Едді – то просто дурна ненависть, а він просто маленький хлопчик, який не міг пропустити це повз себе. То він це знав і без неї.

– У тебе нема чого випити?

Ненсі лише здивовано подивилась на нього. Звісно, дурне питання. Востаннє, коли вона пила, вони ледь не розійшлись.

– Розказуй.

Насправді саме це Стів і любив в ній: Ненсі дійсно розуміла його та не тиснула зайвий раз. Вона дійсно гарна дівчина, вона заслуговує на такого гарного хлопця, як Джонатан.

– Я … Едді. Він … чого він такий?

Колись Стів Гаррінґтон був відомим за свій підвішений язик, який міг його через океан провести. Що ж сталось з ним зараз? Коли він зізнавався Ненсі в коханні, то слова лились з нього рікою. А то тільки якісь звуки, віддалено схожі на мову людини, може видавати.

Проте замість якихось слів проти його спроб розмовляти, дівчина лише торкнулась його руки і стиснула губи, щоб не засміятися. І чому йому здалось, що всі знали щось таке, що могло б допомогти в цій ситуації?

– Це, звісно, не моя справа, — вона підсунулась до нього, — але ти не думав спробувати подумати, як ти ставишся до нього?

А що тут думати?

– Він мене бісить.

За тим, як Ненсі видихнула, відповідь була неправильна. Але ж то була правда! Чистісінька!

– Стів, Стів. Відкрий очі.

Але ж він відкрив! І дивився в обидва ока в надії зрозуміти, чого від одного лиця Едді серце вибивалось з грудей і ризикувало вилетіти куди подалі.

– Ну подумай, що ти справді думаєш про нього.

Її «справді», виділене з особливою силою, збили з пантелику ще більше. Він же сказав, як насправді думав про нього. Нічого не змінилось за той час, що він провів біля подруги. Він все так самого ненавидить Едді.

Дійсно. Але якась частинка його мозку, давно забута та покинута, ледве чутно шепоче інші слова. Немов не могла змиритися з тим, що Стів намагався втовкти собі в голову.

Якщо відкинути всі свої упередження і залишити голі факти, то що Стів мав на ту пору? Він визнав, що Едді привабливий, якби то гірко не було казати (чи думати, адже він ні слова не промовив вголос). Іноді Гаррінґтон замислювався про те, наскільки його волосся могло бути м’яким на дотик. Але то було іноді. Частіше він думав тільки про те, як …

Він прикрив очі, зітхаючи. Частіше він думав тільки про те, як до Едді хотілось торкатися. Для усвідомлення цього факту йому довелось пройти довгий шлях, повний непорозумінь та ненависті. Спочатку Стів думав, що хотів просто вдарити його. Потім, після того, як вони змогли домовитися про їхні стосунки та Дастіна, причин бити не було, але хотілось. Коли він його приобійняв одною рукою, то тоді щось вдарило в голову. Ось це – краще за бійки. Кулаки більше не чесались. Але почало боліти все тіло від бажання повторити контакт. Цю думку він відкинув далеко, щоб не думати забагато про це. Але факт не зник – він дійсно хотів торкатися Едді.

Згодом в голові виникнув інший спогад, як буквально нещодавно Стів думав про те, як хотів поцілувати Мансона. І він хотів не просто чмок в щоку, абсолютно ні. Хлопцю хотілось засосати його так, щоб другий ходити рівно не міг від запаморочення в голові. Але то було не більше за мрії хворої людини, які ніколи не малі ніякого шансу збутися.

Стів різко відкрив очі, ледь не сідаючи прямо на ліжку і змушуючи дівчину слідкувати за його рухом.

– Я … та ні, не може бути.

Хіба може бути таке, що подобаються і хлопці, і дівчата. Адже Гаррінґтон був впевненим на всі сто відсотків, що протилежна стать йому подобалась теж. Але тоді що треба було робити з Едді? Здалось?

Проте Ненсі обережно взяла його руку, м’яко проводячи ніжні кола на ній, що Стів одразу ж розслабився. Треба все поступово.

– Я … мені подобається Едді?

Проте Віллер тільки фиркнула та вдарила його в плече вільною рукою.

– Ти у мене питаєш?

– Але ж. Хіба мені можуть подобатися і дівчата, і хлопці?

Але йому, подумав Стів, подобались. Невже він був зламаним?

– Звісно, що можуть.

Гаррінґтон замислився. То це дійсно полегшувало життя.

 

//

 

Не полегшувало.

Після усвідомлення того, що замість того, щоб вдарити, Стів хотів Едді поцілувати, спілкуватися з ним ставало … важко, якщо можна так сказати. А все тому, що той то губи облизував так, немов вони були медом намазані, або волосся поправляв та шию свою показував занадто сильно, що бідне серце Стіва не витримувало. Це було важко, а дивитися в очі другу було майже неможливо.

І ось він дійшов до того моменту, що якого він ніколи не мав дійсно. І коли він казав ніколи, то дійсно мав на увазі щонайменше цей відрізок свого життя. Так ось, він червонів. Відомий дамський залицяльник та краш усієї школи Стів Гаррінґтон безбожно червонів від слів фріка тої самої школи Едді Мансона. І це не той поворот, куди його життя мало звернути.

 

//

 

Так ось, Стів червонів. Мабуть, не з цього варто починати всю історію, адже могло здатися, що він просто був по вуха закоханий у свого друга, що не міг займатися чим-небудь, не пов’язаним з Едді (так воно і було, але це занадто ганебно визнавати).

День ганьби почався з того, що до Стіва на роботу прийшов Едді. Спочатку все було гаразд. Робін, яка випадково вирішила відійти від каси із загадковою посмішкою, поплескала його по плечу та побігла у найвіддаленішу кімнату їхнього магазину, залишаючи Стіва сам на сам з Едді.

Зрозуміти, що розмова була приречена, було не важко. У ній брав участь Едді, і він облизував свої губи настільки часто, що на них було боляче дивитися. Але сховати червоні щоки Гаррінґтон не мав змоги, тому доводилось кидати погляди з каси на годинник. Коли справа доходила до флірту, Стіву не було рівних. Але ключове слово в «було». Адже в ту мить Мансон упевнено забирав те звання.

– То в тебе є така гра?

Едді, стримуючи усмішку, плеснув пальцями перед обличчям Стіва, який від цього здивовано винирнув зі спогадів.

– Так, звичайно.

І він миттю вилетів з-за прилавка шукати потрібне. Мансон втомлено похитав головою – в тому боці були тільки комікси. Так воно навіть краще.

Забігши за стенд з коміксами, Стів на мить встиг рвано видихнути. Він так більше не міг. Чому кожного разу, коли цей гівнюк дивився в його бік, хлопець замість гарної відповіді міг хіба що вичавити з себе тільки незрозумілі слова? З дівчатами так не було.

Навіть не так.

Спочатку він вставив кілька колючих фраз, як він завжди робив з усіма клієнтами. Зазвичай вони нічого не вартували, але ж і перед ним не просто пересічний клієнт стояв. Проте потім Едді посміхнувся так, що аж зуби звело.

Тому Гаррінґтон стояв біля стенда і рахував до десяти, щоб вийти й знайти ту бісову гру. Можливо, не треба було усвідомлювати свої почуття, адже саме після цього все пішло не туди, куди треба.

Позаду почулись кроки. Невже …

– Ну то що там із грою?

Голос Едді роздався ледь не в шию, але, коли Стів розвернувся, то він навіть не заходив в його особистий простір. Дивно.

– Шукаю.

– Це комікси.

Хлопець прошепотів собі під носа занадто гучне «дідько». Дійсно ганебна ситуація.

Проте Мансон не мав вигляд, немов йому дійсно була потрібна та гра. Навпаки, він тільки широко посміхався на його ніяковіння, наче то приносило йому неймовірне задоволення. Гівнюк.

Але і в Стіва терпіння не нескінченне.

– Чого ти хочеш?

На секунду Едді здивовано підняв брови вгору, але майже одразу ж повернув їх на місце. Дійсно фрік.

– Зараз – гру. Взагалі – тебе.

Хах, почулось, подумав сам собі Стів та на мить розслабився. Музика, мабуть, грала дуже голосно. Правда ж?

Проте обличчя Едді не змінювалось – воно було таким самим ледве усміхненим та серйозним.

– Ти зараз … серйозно? — він оперся на стенд.

– А ти, Гаррінґтон, маєш проблеми зі слухом?

Мансон, усміхнувшись, поставив руку біля голови Стіва, трохи нахиляючись вперед. Губи стали ще ближче, а бажання до них доторкнутися ще більше.

– Ти де стільки сміливості взяв?

Не було сенсу ходити навколо очевидного. Стів міг ніяковіти від такої уваги з боку хлопця, але ніяк не стати тупим, щоб не розуміти такі прозорі натяки.

– Я ж фрік.

Неочікувано, але його впевненість, яка була до того, повернулась, тому Гаррінґтон замість того, щоб тупо стояти біля стенда, усміхнувся своїй думці та почав зменшувати відстань між ними (точніше, їхніми губами, на які так цілився хлопець).

Ледве Стів зміг доторкнутися до його вуст, про які так довго мріяв, як щось впало з іншого боку стенда. І знову. А потім ще раз, прокотившись підлогою.

– Вибачте, — прошепотіла Робін, — я випадково, продовжуйте, не звертайте уваги.

Стів, відкинувши голову назад, тільки тихо засміявся, поки Едді головою оперся в його груди; його руки обплелися навколо його талії.

– Що таке, Гаррінґтон, засмутився?

Замість відповіді Стів обійняв хлопця за шию та легко чмокнув в маківку.

– Аякже.

Робін, збираючи комікси назад, тільки засміялась та зникла з виду. А поцілуватися вони ще встигнуть. От, наприклад, наступної миті …

 

---

від авторки:

присвячую марійці, яка змусила мене це писати

—

можливо стів не дуже схожий сам на себе, але мені здається, що він не був би таким впевненим і мачо з едді fight me