Том 1. Розділ 16

Перевага цієї лікарні полягала у приватності. Вона знаходиться далеко від центру, і призначена в основному для «мерців».

Тут люди доживали свої останні дні в умиротворенні та спокої. Без звичного шуму машин та іншого транспорту. Лайки сусідів та сімейних сварок. Без усієї тієї побутової суєти.

У їдальні адміністрація особливо розчулилася для створення довірчої і невимушеної атмосфери: фонові аранжування в стилі лаунж дійсно розслабляли. За метровими вікнами можна було спостерігати захід сонця. Замовивши чай, Ніколас сидів за ноутбуком та звіряв дані. Переглянув знімки переломів, усі отримані деталі від інформаторів, розбирався із документами та юридичними нюансами.

Бенджамін Міллс. Прізвисько «Бен» у місцевих колах.

Живе один, родичів немає, безробітний, без освіти. Знайдуть такого десь у стічній канаві, нікому й діла не буде. Однак у цього є і господарі, і підлеглі, цього вистачать. Ніколас усміхнувся.

У навушник охоронець попередив про прибуття гості. Ніколас закрив та сховав ноутбук, зібрав розкладені на столику папери. Зазвичай у лікарнях алкоголь – табу, але тут із персоналом завжди можна домовитися. Ніколас дістає пляшку Кьянті і розливає по келихах.

Через кілька хвилин до їдальні увійшла висока, втомлена і нервова жінка. На її обличчі чудово читався подив і роздратування, вона явно почувала себе не у своїй тарілці і злилася. Охоронець, що йде за нею по п’ятах, за сигналом Ніколаса залишився стояти у дверях, затуляючи можливих зацікавлених роззяв.

— Що це все означає? — жінка озирнулася. — Де мій син? — допитливо подивилася на свого співрозмовника.

— Все гаразд, Катаріно.

Ніколас підвівся, відсунув стілець навпроти. Жестом запросив скласти йому компанію.

— Я хотів би з тобою переговорити, — добродушно промовив.

Гостя недовірливо глянула на юнака, але подумавши, все-таки вирішила присісти.

— І з чого раптом ви одразу звертаєтесь до мене на «ти»?

Вона нарешті впоралася з почуттями, і одягла звичну маску холоднокровності, яка їй личила.

— Це ми теж обговоримо, — фірмова промениста усмішка.

Ніколас сів на своє місце, піднімаючи келих. Поглядом просячи гостю зробити те саме.

— Мабуть, відмовлюся, — у її голосі почулися сталеві нотки, тон перейшов від холодного до ворожого.

— Прямо як ваш син, — Катаріна здригнулася. — Але я порадив би трохи розслабитися.

Хлопець зробив перший ковток. Повисла мовчанка. Помітивши, як жінка починає панікувати, Ніколас вирішив перевести розмову в інший бік.

— Я вже багато разів казав, що не завдам йому жодної шкоди, — стримуючись, Ніколас говорив спокійно. — Тепер доводиться ще й усіх навколо у цьому переконувати.

— Напевно, у нього є підстави вам не довіряти.

Катаріна вже справилася з собою, але напруга в голосі залишилася – було очевидно, що Алан вплутався у щось небезпечне.

— Може, — хлопець покрутив келих у руках. — А можливо, він просто не може підпустити когось до себе. Ти ж його знаєш.

Він підбирав слова з обережністю. Відзначав про себе з неприхованим задоволенням, як кожне з них точно потрапляє у ціль. Як емоції постійно змінюють обличчя його співрозмовниці.

— Що з ним?..

Їй вже важко було стримувати себе. І Ніколас це розумів.

— Все гаразд, не хвилюйся, — він прибрав підозрілі нотки зі свого голосу. — Просто кілька забитих місць, і я, на знак вибачення, привів Алана до цієї лікарні. Рахунки вже оплачені, тому за гроші можеш не переживати. Повертати мені їх також не треба. Як друже, я мусив загладити свою провину, — він з добродушністю глянув на жінку.

Її обличчя трохи скривилося.

— У нього немає друзів, — з сумом сказала Катаріна, розглядаючи відблиски на келиху.

— Є, — усмішка засяяла більше, ніж зазвичай. — У нього завжди є давній добрий друг, який все ніяк не може гідно віддячити йому та його родині, — він дивився прямо на неї.

Катаріна підняла свій погляд. Уважно розглядаючи хлопця, риючись у пам’яті. Витягаючи назовні заховані глибоко всередині спогади. Один за одним. Всі вони відносилися до того періоду її життя, який вона хотіла б поховати остаточно. Але тепер нагору виривалися найяскравіші, найболючіші моменти.

Раптом її серце затремтіло від єдиного приємного моменту в усьому тому давньому кошмарі. Потім воно відразу стиснулося від хвилювання.

Забуті риси обличчя спалахнули у її свідомості. Вона інстинктивно схопилася за край столу, намагаючись зазнати запаморочення та нудоти.

— Нік?..

У цей момент почуття її переповнили. Здивування та смуток, радість та зневіра. Очі стали вологими.

— Невже…

Вона опустила голову, намагаючись упоратися з нервами. Потяглася за келихом, зробила кілька ковтків. Зустрілася з очима, що повністю її розуміли.

— Я… — губи її тремтіли, — я вибачаюсь…

Їй стало так соромно.

— Тобі нема, за що вибачатися, — він узяв її руку. — Адже Алан все той же, навіть незважаючи на дивності.

Ніколас говорив щиро, але Катаріна знову напружилася. Він передбачав таку реакцію.

— І… — його тон змінився, — він про це не дізнається.

Пронизливо глянув у вічі Катаріни. Недовіра водночас зникла. Вона чудово розуміла, що він мав на увазі.

— Прошу… — її голос тремтів, жінка затамувала подих. — Не кажи йому…

Вона стискала його руку, хапаючись за останню нагоду. Їй нічого не залишалося, крім просити про мовчання. Це все, що Катаріна могла зробити.

«Так буде краще», — переконувала вона себе. Ніколас заспокійливо накрив її напружену руку своєю долонею.

— Тепер ти не одна.

При цих словах від душі відлягло, наче ціла гора впала з плечей. Хоч і не надовго, але в цей момент вона відчула себе вільною від вантажу відповідальності, і їй трохи полегшало.

— Хочеш його відвідати? Він, правда, зараз спить.

— Авжеж.

Обидва попрямували до крайньої палати.

Щойно Катаріна побачила сина з крапельницею, її серце стисло болем. Але Алан спав спокійно, мирно сопучи, і вона швидко заспокоїлася.

— Хто його так?.. — спантеличено спитала вона.

— Банда хуліганів, — миттю відповів Ніколас.

Катаріна тяжко зітхнула. Вона легко могла уявити, як Алан грубить «місцевим» бандюганам, і як ті негайно починають навчати його «манерам».

«Так на нього схоже…»

Тепер, коли все позаду, і коли він у безпеці, Катаріна мала намір покинути лікарню, до якої насилу добиралася. Подякувала Ніколасу за дорогу послугу.

Їй не хотілося приймати подачку – така увага з боку Ніколаса здавалась їй підозрілою. Але хлопець все-таки наполіг на своєму, нагадавши, що в грошах він стиснутий не був. Їй було не до того, щоб вникати та обговорювати деталі. Зрештою, у когось життя кардинально змінилося на краще, і вона має бути цьому рада.

Попрощавшись, Катаріна сіла у надану їй машину, вкотре подякувавши за несподівану турботу. Хлопець задоволеним поглядом провів BMW, який поступово зникав за горизонтом. Повернувся до приміщення.

— Все готово? — спитав він підручного, що завжди був під рукою.

Той ствердно кивнув.

Речі були вже зібрані, йому настав час йти. Проте перед цим Ніколас зазирнув у палату свого «друга».

Мирне сопіння, безтурботність, спокій на обличчі. Його це притягувало, і так кортіло залишитись, бути поруч. Але хлопець розумів, що час капає.

Присів поряд і провів рукою по трохи жорсткуватому темно-синьому волоссю. Прибрав пасма з лиця, нахилився. Вдихав запах, відчував розмірене дихання.

«Друже, так?..»

Він оголив ключиці хлопця. Зирнув на шийні укуси. Притулився губами до блідої шкіри, залишивши червону пляму. На це Алан легенько промимрив у відповідь.

У двері постукали. Ніколас відсторонився, кидаючи погляд на наручний годинник. З почуттям незавершеності покинув палату, переводячи подих. Усміхнувся сам собі.

Зовні на нього вже нетерпляче чекали. Напружений водій міцно тримався за кермо, готовий стартувати будь-якої секунди. Ніколас сів на пасажирське сидіння.

— Тобі теж не завадило б розслабитися, — хлопець мав гарний настрій.

— У нас проблеми, сер… — хвилювався шофер.

Посмішка раптово зійшла з обличчя. Ніколас сталевим поглядом глянув у дзеркало заднього виду.

— Тоді чого ти чекаєш? — промовив жорстко.

Машина тут же завелася і вирушила за необхідним маршрутом.

Хлопець дивився у вікно, перебираючи у голові спогади. Взяв телефон і почав писати чергове повідомлення. Судорожно чекав відповіді, навіть якщо доведеться терпіти до ранку.

«Друже… хах».

«Це навіть кумедно».