a storm (+hugs) coming

“Нда, їхати до Сеулу зараз не було найкращим моїм рішенням” – думав Банчан, коли з гучномовців Інчхона прозвучало “Рейс KS2978 Сеул-Сідней затримується через негоду. Просимо вибачення за незручності”.

Вже як другий тиждень у Кореї проливні дощі – багато парків столиці залило водою, слава Богу, до автомагістралі, не дістало. Якби тільки Чан знав, що у Сеулі твориться таке, ніколи в житті би не вирвався з сонячного і теплого Сіднея.

Але що вдієш, коли є справи? Робота? Не можна ж втекти в останній момент, правильно? Правильно. Чан ніколи не тікав від проблем, навіть якщо дуже сильно хотілося. І цього разу не втече.

Зі своїх думок Чана змусило виринути чергове “Рейс KS2978 Сеул-Сідней затримується через негоду. Просимо вибачення за незручності”, що пролунало гучною луною по всьому аеропорту.

Вже як тридцять хвилин Чан сидів біля потрібного виходу і це буде справжнім подарунком на день народження, Різдво або Новий рік (які там далі свята?), якщо не доведеться сидіти ще стільки ж.

Раптом на місце навпроти незграбно плюхнувся ластовитий хлопець з волоссям яскраво-червоного кольору. Ніби якийсь стиглий фрукт. Він робить кілька глибоких вдихів, заплющуючи очі, і натягує рукави теплої кофти у спробі зігрітися. Якщо придивитися, можна помітити як його трясе.

Однак, звичайні пасажири довкола цього не помічають. Чан помічає. Бо з особистого досвіду знає, що таке тривожність.

Старшому хотілося відвести від нього очі. Проте, чомусь, він цього не зробив. Цей хлопець (скоріше за все, приблизно того ж віку, як і Чан) є одним з найкрасивіших людей, яких він коли-небудь бачив.

– Привіт. Ти весь трясешся, все в порядку? – Чан нарешті наважився спитати, пересівши до нього ближче.

– Ой. Не очікував. Ні. Тобто, так. Привіт. – той відповів, навіть не підіймаючи на старшого очей.

– Тобто? Може, потрібно комусь повідомити? Може тобі потрібна медична допомога? – він хвилювався. На обличчі можна побачити.

– Ні, ні. Мені тут лікарі нічим не допоможуть. Я просто… Просто… Я трохи боюся грози. Але мені потрібно на літак, так що… Виходить, що в мене немає вибору..

Стоп, я розповів про це? Нічого краще не вигадав? А що, як він насміхнеться? Порадить сходити до лікаря? Хочеться під землю провалитися, чим нижче, тим краще. Червоноволосий досі не підводив погляд, все ще дивившись у підлогу.

Нічого з того, чого він боявся, не було.

– Слухай. Ми знайомі лише декілька годин і ти маєш повне право не вірити мені. Але я розумію ці відчуття. Можеш не боятись, гроза тебе не дістане, поки я поруч. Обіцяю. – Чан сам не розумів чому, але цього хлопця хотілося захищати від усіх бід цього світу.

Вкотре пролунало “Рейс KS2978 Сеул-Сідней затримується через негоду. Просимо вибачення за незручності”. Старший подивився на годинник і глибоко зітхнув. Навряд чи його літак прибуде в найближчі, можливо, 30 хвилин, а тому часу у цих двох було достатньо.

– Ти ж теж до Сіднея летиш?

– Що. А, вибач. Так, теж туди.

– Прекрасно. Мені чомусь здається, що ми не дочекаємось нашого літака навіть через хвилин 15, тому… Може за кавою сходимо? – піднявшись зі свого місця, старший простяг руку молодшому, щоб допомогти тому встати.

– Ой, чесно кажучи, не люблю я каву. Краще чай, якщо можна.

– Сонечко, все, що захочеш.

Що? “Сонечко”? Як його щойно назвали? Сказати, що Фелікс збентежився – нічого не сказати.

За наступні 30 хвилин очікування Чану вдалося дізнатись декілька цікавих фактів: а) цього неймовірно гарного хлопця з яскраво-червоним волоссям звуть Фелікс; б) його родина живе в Сіднеї, а сам він ще намагається обжитись у Сеулі; в) він обожнює домашніх тварин, грати у відеоігри та вчиться готувати. Як підтвердження, Фелікс показав старшому фотографії своїх кулінарних мистецтв, через що Чану захотілося їсти прямо там.

А ще Чан нашвидку, але все-таки встиг побачити селфі Фелікса. Єдине, як він зміг їх прокоментувати: “фото найкрасивішої людини, яку він коли-небудь бачив”.

До того моменту, як довгоочікуваний літак прибув, вони вже, здається, довідалися все про дитинство, секрети один одного, плани на майбутнє, і навіть більше.

Гучне “Шановні пасажири. Оголошується посадка на рейс KS2978 Сеул-Сідней на четвертому виході. Дякуємо за очікування” змушує Чана підірватися з місця, вирвавши Фелікса з обіймів. На що той лише надув губи, показово образившись.

Підійшовши до стійки реєстрації, Чан віддав свій паспорт, після чого обернувся на Фелікса зі словами:

– Ну, так що? Ти йдеш чи ні?

На що Фелікс, закидаючи свій рюкзак на плечі, радісно підстрибує до Чана, скріплює їх руки в замок, широко посміхаючись.