Це все було як марення, як сон

– Усі кажуть, що помста не поверне тобі втраченого… Але ж і прощення не повертає нічого! Я зрікся помсти так чому ж досі так боляче?! – люто кричав Се Лянь не в силах впоратися з емоціями, що глушили його завжди раціональний розум.

– Яка ж ти погань! Хто дав тобі право вирішувати? Ні, мені не легше без тебе! Я не хочу бути один! – Здавалося, що ще трохи і Се Лянь зірветься з лютого крику на відчайдушне виття.

Та буря, що вирувала на вулиці, не йшла ні в яке порівняння з бурею в душі Се Ляня, здавалося, що розпач розривав його на частини. Він не хотів існувати у цьому порожньому світі. Світ де більше немає його.

Гримнуло, але фігура в білому, що стоїть навколішки перед могилою, навіть не здригнулась, поглинена своїми емоціями.

– Усі вважають, що я зможу забути, але це не так, я ніколи не зможу його забути… Я проміняю рай на пекло, аби бути з ним. – Знову пролунав самотній голос уночі.

Се Лянь більше не міг кричати, охрипнувши і все, що йому залишалося, це шепотіти закиди вперемішку із прокльонами. Його не хвилювало, що ніхто його вже не почує. Єдиними свідками його слабкості стали ніч та гроза.

Він не міг згадати скільки простояв на колінах, біля безмовного надгробка, йому й не треба, час для нього давно зупинився, ще тоді, коли він тримав на руках бездиханне тіло. Тоді, дивлячись на скляний погляд Му Ціна, він не міг повірити, що його не стало. Се Лянь до останнього заперечував те, що трапилося, не вірив, просив Му Ціна не жартувати так. Казав, що це найжорстокіший жарт. Але це не було ним. Му Цін, той кому він віддав своє сердце, його сенс існування, покинув його і більше ніколи не повернеться.

Се Лянь дось не може забути той жах, що він відчув, бачачи, як його коханий закриває його собою від атаки. Йому здається, що він дось відчуває теплу кров на руках. Він не міг повірити, що більше ніколи не побачить його.

– Ніколи…? Хіба ти не казав мені, що “Ніколи не кажи ніколи”? Хіба не запевняв, що… – Се Лянь, на мить замовк занурений у свої думки, а потім його обличчя висвітлила думка. Губи самі собою розтягнулися в шаленій усмішці. Піднявши погляд на затягнуте мороком небо, принц Сяньле дозволив істеричному смішку зірватися з обкусаних губ.

– Ну, що ж, настав час тобі вводити в свій лексикон слово «навіки». Адже ми з тобою навіки пов’язані, і ніщо не зможе нас розлучити. Навіть смерть.

Здавалося, що вперше з моменту смерті Му Ціна, обличчя Се Ляня просвітліло. Він знав, що йому варто робити, і він це зробить, чого б йому це не було варте. У нього знову є сенс жити.

Се Лянь різко підвівся з колін, похитнувшись від різкої зміни пози і від виснаження, відкинувши довге волосся, він кинув останній погляд на надгробок. Йому потрібно багато встигнути, перед зустріччю з коханим, адже він не хоче розчарувати свій скарб.

Його Високість принц Сяньле точно знав, що йому треба робити, щоб повернути своє кохання до життя. Він більше не буде страждати и нарешті скаже Му Ціну, як сильно він його кохає. Більше нічого не стане між ними, навіть смерть не розлучить їх.

Се Лянь добре пам’ятає як вперше зустрів Му Ціна, його назначили слугою принца. І Се Ляню одразу сподобався гострий на язик юнак, що сумлінно виконував свою роботу. Принц не міг відірвати погляду від гарного юнака, що служив йому, і навіть недовіра Фен Сіня не могла налаштувати Се Ляня проти гарного слуги.

Се Лянь навіть не міг сказати скільки разів йому хотілося взяти руки, що допомагали йому одягнутися в свої і ніколи більше не відпускати. Він так і не встиг зізнатися у своїх почуттях. Але тепер він не упустить можливості, він поверне Му Ціна до життя і більше ніколи не відпустить його.

Навіть, якщо йому доведеться спуститися у саме пекло, він знайде душу коханого.