Причина суперечки 

Понеділок найважчий день, після вихідних відірвати голову від подушки о 7:00 не просте завдання. Техєн ще раз справляється з ним, а все завдяки будильнику, які батьки подарували синові, щоб зайвий раз не контактувати. Швидко прийнявши душ, хлопець одягає білу недорогу сорочку, на якій виднівся значок з емблемою коледжу, він був обов’язковим, на відміну від одягу, який носили студенти (фасон одягу не мав значення, головне, щоб сорочка була світлою і застебнутою на всі ґудзики, а штани обов’язково чорного або темно – синього кольору, також увага була і до взуття, яке мало підходити або під колір штанів, або під колір сорочки).

 

Кім йде на вихід, по дорозі перехопивши бутерброди, і їх він їсть щодня дорогою до коледжу.

 

День Чон Чонгука починається ще раніше, адже принц має виглядати на висоті. Зібравшись, хлопець розстебнув два ґудзики (правило «сорочка має бути застебнута на всі ґудзики» – на нього не поширювалося) і глянув у дзеркало, відзначаючи, що він виглядає розкішно. Чон спускається на кухню, де на нього чекає смачний сніданок. До коледжу його відвозить власний водій.

 

У навчальному закладі він звично зустрічається з друзями: Чон Хосоком (Хося, Хобі, Хоуп), Мін Юнгі (Шуга), Кім Намджуном (Нам, Джун) та Кім Сокджином (Джин), а також армією переслідувачів, які прийшли раніше, щоб тільки зайвий раз побачити зірку коледжу та обговорити наскільки він прекрасний, далі компанія вирушає на заняття.

 

Ось закінчилася перша злощасна пара.

 

– Скільки можна вирячитися на мене, вони що вперше мене бачать? – обурився невдоволений Чон, – хочу вийти.

 

– Ну, окай, чому б і ні, – кинув Нам. І друзі пересуваються в коридор.

 

– Початок тижня перша пара, а вже влетів. Конфлікт із батьком неминучий, знову моралі, розмови про універ, обмеження бюджету, ще й у будинку зчинять, як злочинця, вечірка у п’ятницю у прольоті, – обурювався Чон.

 

– Оу, попадос, і у багатіїв знову проблеми, – і тут же ловить на собі злий погляд Чона.

 

– Та гаразд, не заганяйся, виправиш ти цю трійку, ось напишемо GoodBoy і все буде, і все вирулиться, – запропонував Нам, ляскаючи друга по плечу.

 

– Ну ось вирішуй проблеми немає, цей GoodBoy і рішення напише і пояснення до нього, щоправда, може більше грошей взяти, але для тебе це дрібниця, – розтягнуто додав Юнгі.

 

– Давайте про веселе. Ось я за два дні скучив за нашим Кімом, цей дивак такий кумедний, – почав реготав Хосок, згадавши Техєна.

 

– Та годі тобі, залиш цього невдаху, – зітхаючи відповів Джин, – він нічого не зробив то…

 

– Ось-ось, а міг би, наприклад, зі своєю зовнішністю, – перебив Чонгук.

 

– Гукі ти вважаєш, що це ходяче непорозуміння, можна виправити? Не сміши, не все вирішується грошима, в даній ситуації вони точно не допоможуть, як згадаю його обличчя… ха… на сміх пробиває, – сказав Хоуп і хлопці засміялися.

 

– Ну чому ж, його тільки одягнути, окуляри замінити на лінзи, зачіску змінити і буде не так погано.

 

– Фантазуй, ​​фантазуй Джей Кєй, тільки в казках жаби і попелюшки перетворюються на принцес, – плачучи від сміху сказав Хосок, – а в реальності таке як Кім навіть такі принци як ти не здатні виправити, – не вгавав Хося.

 

– Ти що це мені суперечку пропонуєш? – зацікавився Чонгук, – дивись я не програю, ти ж знаєш.

 

– Та годі вам хлопці, знайшли причину, залиште цього, було б на кого сперечатися, – запропонував розумно Джин.

 

– Плюсую, – підтримав Джина Намджун.

 

– Ну що, Джей Кєй, сперечаємося, – ніби не чуючи друзів, промовив Хосок, при цьому роблячи серйозне обличчя і простягаючи руку.

 

– Згоден, тільки умови диктуватиму я, – охоче потискуючи руку, відповів Чонгук.

 

– Давай, диктуй свої умови.

 

– По-перше, у мене буде…

 

Чонгук обриває фразу, бо в нього влітає сама причина суперечки – Кім Техєн, який біг щосили, аби уникнути знущань. Через секунду, побачивши кого він збив з ніг, у Те прискорилось серцебиття, а очі розширилися, він так і продовжив лежати на Чоні, боячись поворухнутися, страх скував рух, а в голові проносилася одна й та сама думка «Чон Чонгук тобі точно цього не подарує». Тим часом Гук приходить до тями і зі злістю скидає хлопця.

 

– Тобі що ж спокійно не живеться, адже я сьогодні тебе не чіпав, скучив? – промовив Чон, саркастично посміхаючись, на останньому слові. – А ви чого тут повставали, – звернувся він до кривдників, які гналися за Кімом, а зараз просто застигли на місці.

 

– Ну, ми…

 

– Вам потрібно це, – переводячи погляд на Те, промовив Чон, піднімаючи його з підлоги і кидаючи в трійцю.

 

– Ну так забирайте і добре розважтесь.

 

Компанія принца розсміялася і зникла в аудиторії.

 

Пролунав дзвоник, Гукі дістав підручник і поклав голову на нього, прикриваючи очі, оскільки зараз по розкладу англійська. Для хлопця це майже друга рідна мова, адже батьки постаралися. З дитинства він відвідував репетитора з англійської мови, а кожне літо проводив за кордоном. Чонгуку вдалося розплющити очі лише завдяки дзвінку на перерву. Виходячи з аудиторії, і прямуючи в буфет, Чон не полінувався і навмисне зачепив Техєна з такою силою, що хлопець ледве втримався на ногах.

 

Так і проходив день, ось і 4 пара. Чонгук усіма силами тримався, щоб знову не заснути.

 

– Залишилося пережити останню пару, а сил майже немає, – промовив Чон, сідаючи за парту.

 

– О, дивись твоєї попелюшки все ще немає, це так дивно, адже вже 20 хвилин йде пара, – зауважив Хосок, на що Чон тільки хмикнув і повернув голову до вікна.

 

До аудиторії зайшов викладач. На парі принцу стало дуже нудно. Залишалося 25 хвилин до кінця. Чон не витримав і попросився вийти до медсестри, вдаючи, що в нього болить голова.

 

Вийшовши з аудиторії, Чонгук вирішує піти на балкон, адже голова в нього і справді болить, прямо вибухне незабаром від безлічі думок у ній, а там нікого ніколи немає, ні учнів, що очікують на нього, ні викладачів з питаннями.

 

«Ідеальне місце, щоб побути одному, а мені ще потрібно придумати, як підійти до Кіма, адже суперечку я напевно програти не можу, а цей покидьок весь трясеться, коли бачить мене, після чого застигає на місці, або біжить з усіх ніг, ось Чорт! Невже самому приємно ходити в речах, куплених у дешевих магазинах? – Ці думки ніяк не хотіли покидати голову Чона, – на жаль, неприємної розмови з цим мені точно не уникнути, але що мені йому сказати, як зав’язати розмову? – озвучив Чонгук запитання, на яке хотів би від себе отримати відповідь.

 

Підходячи ближче до балкона, Чон завмер на місці, потім уперся спиною об двері, оскільки почув розмову.

 

«Який гарний голос, кому він належить? Дивно, що я раніше його не чув, інакше точно запам’ятав би», – промайнуло в голові у хлопця. Інтерес узяв гору і він залишився, щоб послухати про що каже володар такого гарного голосу.

 

– …ну, тепер знаю, здається, я більше не можу терпіти все це, не можу! Я казав тобі, що впораюся, я старався! Але мені правда боляче, я зламаний зсередини. Я жив до цього моменту, бо страх смерті мене зупиняв.

 

– …

 

– Ні, Чіміне, все, що відбувається, це все за межею того, що може витримати будь-яка людина. Відклади фантазії убік і стане ясно: все, що відбувається, ніколи не закінчиться, принц Чон мені спокій не подарує, а сьогодні я випадково налетів на нього в коридорі при цьому, збивши з ніг на очах у його послідовників, після цього знущання подвоються… Я хочу сказати, їм прикольно було принижувати мене в школі, зараз у коледжі, а далі, я певен, ми зіткнемося в одному універі і там… якщо не я зараз, то вони згодом.

 

– …

 

– Так, Чімін-і, тільки за цей універ я можу вхопитися, мої батьки навіть чути не хочуть про інші навчальні заклади, і мій кошмар вступить туди, це ж престижно. Але ще страшніша ця трійця Согвон, Марк, Ючон.

 

– …

 

– Добре, давай спробуємо вчинити так, якщо ти цього хочеш, але не треба мене відмовляти, я все одно зроблю те, що збирався. Своїми спробами зупинити мене ти лише відтягував цей момент. Давай, коли зустрінемося, то вдамо, що цієї розмови і зовсім не було і ти не дивитимешся на мене зі співчуттям і шкодуванням. Давай просто повеселимося разом, я так хочу, щоб у тебе залишилися теплі та світлі спогади про мене, адже ти мій найкращий друг, ти єдина близька мені людина. Коли все закінчиться, не суди мене. Знай, це був мій вибір. Знаєш я навіть радий це зробити, адже цей вибір не був продиктований моїми прийомними батьками і ще я правда люблю ту людину і мені вдвічі боляче. Крім болю я щодня відчуваю огиду до себе через ці почуття. Цього не мало статися, це неправильно, але такий я є.

 

– …

 

– Так, добре, до зустрічі, побачимося в суботу, Чімін-і, – поклавши телефон у кишеню, сльози почали самі збиратися в куточках очей.

 

Двері на балкон відчинилися від чого Те здригнувся і швидко стер сльози. Перед ним стояв ніхто інший, як сам Чон Чонгук, його кошмар, через що він не усвідомлено позадкував назад. Його подиву немає межі, це стосується і Чона.

 

«Як? Що він тут робить? Що він чув? І чи чув взагалі щось? Що він зробить, який його наступний крок? – всі ці питання блискавично пролетіли за пару секунд у голові Те, – треба безумовно бігти, але куди?»

 

– Ну, привіт, Кім.

 

– …

 

– Гордість чи страх не дає тобі можливість привітатись зі мною, ах згадав, наше сьогоднішнє зіткнення і було тим самим вітанням, та ще й таким тісним, – саркастично посміхнувся Чон, – гаразд, зараз не про це. Пішли.

 

На ці слова Те тільки зробив крок назад, а в голові паніка.

 

– Чого стоїш, окай, – взявши за руку хлопця, Чон потягнув його за собою, – йтимемо за ручку.

 

– Від-відпусти, – пошепки промовив хлопчина, а в голові зовсім інші слова: «Він узяв мене за руку? Сам же казав, що до мене гидко торкатися, а тепер що?»

 

– Відпущу, обов’язково відпущу, коли дістанемося потрібного місця.

 

Хлопці пройшли коридори і все вище піднімалися верх сходами.

 

«Куди він мене веде, що йому від мене треба? Невже не міг помститися прямо там, ми там були одні і навряд чи хтось туди прийшов би? Або він придумав спосіб веселіше для себе? – цей вчинок хлопець не міг аргументувати і тому це збентежило його.

 

Через пару хвилин вони були на даху, для світловолосого ці хвилини здалися вічністю, адже саме Чона він боявся найбільше, адже від нього ніхто не знає, чого можна очікувати. Цієї хвилини темноволосий підвів Те до краю даху, а сам зробив пару кроків назад. Кім обернувся і подивився вниз, а потім перевів здивований і зляканий погляд на однокурсника, що стояв навпроти.

 

– Ну, чого ти стоїш? Ти ж хотів покінчити життя самогубством. Я все правильно зрозумів? Так стрибай! Це буде дуже боляче, але лише на секунду, заразом і гострих відчуттів отримаєш наостанок. Ну, я чекаю.

 

Те знову глянув униз: «Чого він хоче? Щоб я стрибнув, але… я зараз стоячи тут чомусь геть-чисто не хочу цього робити. Ах, ну так, я обіцяв Чіміну, це мене зупиняє».

 

– Я… я обіцяв Чіміну.

 

– Так, чув, тільки не кажи, що це тебе зупиняє, а може своїх батьків сюди додаси і за батьків… як його там, – Чон на кілька хвилин замовк, но знов продовжив, – згадав Чімін. За батьків Чіміна згадай, а може у тебе є домашня тварина, яку крім тебе ніхто не погодує? Ну чого завмер, світ без тебе не зупиниться, Земля не зійде зі своєї орбіти. І ще, ніхто довго оплакувати тебе теж не буде, адже хто ти такий? – З усмішкою промовляв Чон.

 

– Я не буду… не робитиму цього, – твердо відповів Кім, і сам же був здивований зі своєї впевненості в голосі.

 

Через секунду почалась злива, на що обидва юнаки подивилися на небо, а потім один на одного. Цієї хвилини Чону здалося, що він бачить хлопця навпроти вперше, але цю думку одразу відкинув, бо не розумів з чого раптом такі дурні думки відвідують його голову. Говорячи відверто, вже не вперше.

 

У повній мовчанці вони дійшли до виходу із коледжу. Чон йшов попереду, а Кім прямо за ним, дотримуючись пристойної дистанції щоб, у разі чого, зміг втекти. Чон уже був готовий пройти і сісти в машину, але щось змусило його обернутися, і він побачив хлопця, що тремтів, який обіймав себе обома руками, ніби намагаючись себе захистити або зігріти. Не роздумуючи, він підійшов до нього і взяв за рукав сорочки, підвів до машини і коротко кинув «сідай». У світловолосого не було жодного бажання чинити опір. По-перше, він втомився і сильно змерз, а по-друге, це марно.

 

– Адреса.

 

– Що? – з нерозумінням відповів Кім.

 

– Я запитав твою адресу, куди тебе везти?

 

– Вулиця Офмідлен, три квартали вгору, будинок 4.

 

– Хм, серйозно, хоча… чого я дивуюсь.

 

Як тільки машина рушила з місця, у світловолосого задзвонив телефон, Кім глянув на Чонгука, але потім відповів. Чон не чув абонента по тій лінії, але по міміці Те було зрозуміло, що у нього проблеми.

 

– Я не брав сьогодні ключі, ви самі сказали, що немає в цьому необхідності. Гаразд, посиджу в під’їзді, не так це критично, – на цьому він закінчив розмову і поклав телефон у кишеню. На цей момент машина під’їхала до будинку. Кім уже збирався відчинити двері, але Чонгук перехопив його знову за рукав.

 

– Що сталося, і що означає твоє «посиджу в під’їзді», і головне скільки часу?

 

– Тебе це не стосується, навіщо тобі це?

 

– Я не випущу тебе.

 

Кім одразу ж висмикнув руку і потягнув ручку дверей униз, але ті виявилися заблокованими, а тому хлопець повернувся до Чонгука і подивився на того з легким переляком.

 

– Я ж попередив: не вийдеш, доки не відповіси. Ти весь промок, можеш захворіти, якщо не приймеш гарячий душ, не вип’єш чай і не зміниш одяг. Може в твоїх очах я виглядаю як “кошмар”, але сам згадай, що останнім часом я до тебе майже не підходив, мої друзі теж оминають тебе. Сьогодні це ти збив мене з ніг, а потім впав зверху. Зараз я не дозволю тобі у мокрому одязі сидіти у холодному під’їзді.

 

– Моїх батьків не буде два – три дні, сьогодні перечекаю у під’їзді, а завтра щось вирішу.

 

– Ні, не піде. Значить, сьогодні переночуєш у мене, чого так дивишся? Я від цього теж не в захваті, але кусатися не буду, а що щодо завтра, то ти зможеш піти тільки після того, як озвучиш свої подальші дії, а то думається мені, що краще за план «просидіти в під’їзді» в твою голову не прийде, а це мене не влаштовує. Чихен, поїхали, – звернувся хлопець тільки тепер до водія.

 

Всю дорогу обидва юнаки мовчали, кожен думав про своє, та й спільних тем у них не було.

 

«Тут тепліше, ніж у моїй кімнаті. Я хочу побути тут якомога довше. Чому він мені допомагає, яка йому різниця де я ночуватиму. Може він що задумав? Ех не знаю, мозок відмовляється думати, але я знаю одне: сперечатися з ним точно не вихід», – міркував Те і не помітив, як розслабився і заснув, сидячи в теплій машині, можливо, цього затишку йому й не вистачало.

 

«Чорт, чому на даху мені здалося, що я бачу його вперше, і чому я не відчував неприязнь, коли взяв його за руку, мені його шкода, точно, все тому, що мені його шкода. Навіть зараз я не відчуваю неприязнь, сидячи з ним в одній машині. Він що заснув? Кумедний цей Кім Техєн, але головне суперечка, а виходячи з цієї ситуації мені буде елементарно просто», – замислився Чонгук, дивлячись на сплячого хлопця.