Глава 1

Реінкарнація

Підсрачник змусив Вей У Сяня розплющити очі.
Над самим його вухом пролунало:

– Досить прикидатися мертвим!

Стусан відкинув його назад, і він боляче вдарився головою о підлогу. Борячись із приступом нудоти, Вей У Сянь подумав:

《А ти неймовірно сміливий, якщо дозволяєш собі бити мене, самого Старійшину.》

Так багато років він не чув навіть звичайного людського голосу, не кажучи вже про гучний і пронизливий вереск. Голова йшла обертом, а у вухах відбивалися слова:

– Задумайся ось про що! На чиїй землі ти живеш?! Чий рис ти їси? Чиї гроші ти витрачаєш? То яка тобі різниця, якщо я візьму собі пару твоїх дрібничок?! Все одно вони належать мені!

Звуки юнацького голосу перемежовувалися з глухим металевим стукотом скринь. Поступово погляд Вей У Сяня прояснився. Перед ним з’явилася тьмяно освітлена стеля, на тлі якої височіла перекошена постать юнака хворобливого виду. Він швидко і жарко говорив, бризкаючи на Вей У Сяня слиною:

– Як ти смієш розповідати про все матері і батьку? Невже сподіваєшся, що хоч одна жива душа в цьому домі послухає тебе? Думаєш, я злякався?!

Кілька чоловіків, що виглядали як слуги, підійшли до юнака. Один з них сказав:

-Молодий пане, як ви і наказали, все розгромлено.

Він здивувався:

-Як це ви так швидко встигли?

-У цій халупі не так вже й багато речей.

Юнак був цілком задоволений, тому почав розмахувати руками й тицяти у Вей У Сяня пальцем.

– Спочатку ти наважився поскаржитися на мене батькам, а зараз валяєшся на землі вдаючи мертвого! Заради чого? Що ж, подивимося як ти цього разу донесеш на мене за розгром цієї халупи! Вдаєш гордого тільки тому, що кілька років удосконалював тіло і дух? Чи може тобі сподобалося, коли тебе викинули, ніби бродяжного пса?

Вей У Сянь стомлено подумав:

《І зовсім я не вдаю мертвого, адже й справді був ним кілька років.》

《Хто це?》

《Де я?》

《Невже я впав настільки низько, що захопив чуже тіло?》

Ще раз злісно штовхнувши його наостанок, юнак, з видом пихатого індика, вийшов з халупи, голосно грюкнувши дверима.

– Пильно стежте за ним і цього місяця більше не випускайте його на вулицю! Бракувало ще, щоб він знову блазнював! – голосно наказав він.

Кроки стихли на відстані і запанувала тиша. Вей У Сянь подумав, що непогано було б підвестися.

Ноги відмовлялися тримати, тож йому довелося опуститись назад на підлогу. Він перевернувся на бік, влаштовуючись зручніше, і болючим поглядом дивився на дивовижне оточення і купи мотлоху на підлозі.

Біля себе помітив бронзове дзеркало, яке, ймовірно, впало під час погрому. Вей У Сянь дотягнувся до нього рукою і глянув у своє нове, мертвенно-бліде обличчя зі щоками, асиметрично вимазаними чимось червоним.

《Додати б сюди ще висунутий криваво-червоний язик, і вийшла б чудова примара шибеника.》

Він відкинув дзеркало вбік і люто потер обличчя рукою, з полегшенням виявивши білу пудру, що осипалася.

Що ж, на щастя, його нове тіло не було таким з народження — то були чудасії колишнього власника. Без сумніву, це був чоловік. Причому з не дуже вмілим макіяжем.

《Ха, це просто неймовірно!》

Від подиву Вей У Сянь зміг нарешті сісти і помітити під собою кругле магічне поле.

Воно було яскраво-червоного кольору і досить нерівним, явно намальованим від руки та ще й кров’ю, все ще вологою і з характерним запахом. Поле обмалювали кривими каракулями заклинань, які деінде змазалися його тілом, але від цього не втратили своєї зловісності.

І все ж, Вей У Сянь був верховним главою і магістром диявольського культу,
тому до таких страшних магічних полів йому не звикати.

Виходить, він не захоплював чиєсь тіло — йому запропонували.

Це була стародавня заборонена техніка, яка більше нагадувала прокляття. Заклинатель робив кілька надрізів на своєму тілі, кров’ю малював магічне поле, писав заклинання та сідав у центр кола. Потім він закликав злого духа виняткової люті та сили й просив про виконання бажання. Платою було віддане духу фізичне тіло заклинателя, а от власна душа поверталася на землю.

То була заборонена практика, протилежна насильницькому захопленню тіла — його пожертвування.

Через складність виконання, мало хто наважувався проводити цей ритуал. До того ж, навряд чи знайдуться такі сили, що змусять людину добровільно віддати все, чим вона володіє. За багато тисячоліть налічували лише три-чотири приклади, котрі були достовірними та задокументованими. І бажання у всіх без винятку було одне – помста.

Вей У Сянь відмовився приймати те, що його зарахували до категорії “Злого духа високого рівня”.

Слава про нього звичайно не краща, і помер він жахливою смертю, але все ж, він ніколи не переслідував живих і не шукав відплати. Він міг заприсягтися, що був найнеобразливішим блукаючим привидом.

Але головна проблема була в тому, що як тільки злий дух потрапляв у тіло заклинача – контракт вважався дійсним автоматично. Злий дух був зобов’язаний виконати бажання того, хто закликає, інакше прокляття набуде своєї сили: він буде остаточно знищений без можливості переродження.

Вей У Сянь підняв руки і переконався, що обидва його зап’ястя були порізані навхрест. Потім він розв’язав пояс, розгорнув своє чорне вбрання і оголив груди та живіт, що були покриті рваними ранами, нанесеними чимось гострим. І хоча кровотеча зупинилася, У Сянь знав, що то були не звичайні порізи. Якщо він не виконає бажання заклинача, рани не затягнуться. Більше того, з часом вони ставатимуть все гірше, поки термін контракту не закінчиться, і його душа та тіло не розірвуться назавжди.

Вей У Сянь пригнічено обдумав своє жалюгідне становище, періодично зітхаючи про себе:

《І як таке могло статися зі мною?》

Зрештою, притулившись до стіни, він зміг підвестися.

Будинок у якому він опинився був великим, але порожнім і старим. Простирадла і ковдри виглядали так, ніби їх давно не змінювали. У кутку стояв бамбуковий кошик для сміття, але після погрому він перекинувся і всі обрізки валялись на підлозі. Вей У Сянь окинув оком кімнату і підібрав зім’ятий аркуш паперу. Розгорнувши його, він з подивом виявив, що на ньому було щось написано. Тоді У Сянь поспіхом зібрав папірці, які ще залишилися.

Схоже, автором тексту виявився попередній господар тіла, який виливав свої емоції на папір, аби знайти вихід для розпачу. Деякі речення не зв’язувалися і зовсім не мали сенсу. Від спотвореного почерку віяло занепокоєнням та напругою. Вей У Сянь уважно вивчив свої знахідки і збагнув, що щось не так.

Виявилося, ім’я власника тіла – Мо Сюань Юй, а це поселення називалося селищем Мо.

Дід Мо Сюань Юя був багатієм родом з цих місць. Його сім’я була доволі скромною за розміром, але завдяки його старанням, вдалося народити дві доньки. Їхні імена не згадувалися, проте було відомо, що старша – від законної дружини, і їй пророкували блискуче заміжжя, тоді як молодша – донька служниці. Сім’я Мо планувала збутися неї першому зустрічному, але несподівано їй посміхнулася доля. Коли дівчині стукнуло 16, голова одного відомого клану заклинателів проїжджав їхнім селом та закохався у неї з першого погляду.

Заклинателями захоплюються всі. В очах мешканців вони є улюбленцями богів, загадковими та шляхетними. Спочатку жителі селища Мо зневажливо сприймали їх зв’язок, але глава ордена досить часто надавав матеріальну допомогу, і поступово, зневага народу змінилася повагою, змішаною із заздрістю. Незабаром, друга донька сім’ї Мо подарувала йому сина — Мо Сюань Юя.

Але радість тривала недовго: глава ордену виявився вітряною людиною, яка жадала всього нового. Коханка і син набридли йому доволі швидко. Як тільки Мо Сюань Юю виповнилося чотири, його батько покинув їх і більше ніколи не повертався.

І, як зазвичай це буває, думка мешканців знову змінилася. Повернулися презирство, зневага і жалість.

Мати Мо Сюань Юя відмовлялася вірити в те, що він їх кинув. Вона до останнього сподівалась, що батько не відвернеться від власного сина. І справді, як тільки тому виповнилося 14, глава ордену забрав його до себе. Друга дочка будинку Мо знову задерла носа і почала всім розповідати, що її син точно стане безсмертним і принесе славу своїм предкам.

Однак, не досягнувши жодних успіхів у вдосконаленні тіла та духу, Мо Сюань Юй був відісланий назад. Ба більше, його вигнали з ганьбою.

Мо Сюань Юй був гомосексуалом, причому досить сміливим, бо відкрито чіплявся до своїх товаришів по навчанню. Стався скандал, і, так як син не виявляв здібностей та вдосконалення, у батька не було причин його залишати.

Ну і на останок, коли Мо Сюань Юй повернувся до будинку матері, то частенько поводився як навіжений, ніби щось до смерті його налякало.

Історія господаря тіла виявилася аж надто заплутаною, і Вей У Сянь насупив брови.

Що ж, він опинився у тілі сільського дурника. Так ще й дурня нетрадиційної сексуальної орієнтації.

《Тепер зрозуміло, чому на його обличчі було так багато пудри і рум’ян, що він був схожий на привида шибеника. Також зрозуміло, чому ніхто не здивувався величезному кривавому колу посеред кімнати. Зафарбуй Мо Сюань Юй хоч цілий будинок, від підлоги до самої стелі, своєю кров’ю, ніхто б все одно не здивувався. Усі знали – він навіжений!》

Після того, як Сюань Юй пригнічений повернувся додому, у слід отримав лиш глузування та знущання. Становище здавалося безвихідним, і невдовзі, друга леді будинку Мо, не витримавши ганьби, померла.

В той час, дід Мо Сюань Юя вже відійшов у інший світ, і на чолі сім’ї встала перша леді будинку Мо, його старша дочка і тітка Мо Сюань Юя. З юних років вона терпіти не могла свою молодшу сестру, тому зневажала її сина з самого народження. Для неї єдиною дитиною був Мо Цзи Юань, той самий молодий юнак, що недавно розгромив будинок Мо Сюань Юя.

Причиною її ненависті була заздрість: мадам Мо дуже хотіла б мати хоч якийсь зв’язок з кланом заклинателів. Вона дуже сподівалася, що посланець, надісланий за Мо Сюань Юєм його батьком, також забере і її сина.
Звісно ж, їй відмовили. А якщо точніше – проігнорували.

Все ж, це не якась там торгівля капустою. Не можна взяти одного нащадка Мо й отримати іншого задарма.

Дивно, але родина Мо твердо вірила, що Мо Цзи Юань мав і таланти, і потенціал. Вони були переконані, що якби тоді замість Мо Сюань Юя на навчання до заклиначів вирушив Мо Цзи Юань, то він неодмінно б досягнув успіху і, на відміну від свого безглуздого двоюрідного брата, приніс славу родині. Хоча, коли його брата забрали, Мо Цзи Юань був занадто молодим, тож подібну нісенітницю безперервно нав’язували, та так успішно, що той і сам повірив у неї всім серцем. Кожні два-три дні він приходив до Мо Сюань Юя, знущався і принижував, проклинаючи за те, що Сюань Юй нібито вкрав його блискуче майбутнє заклинателя. Особливо йому подобалося забирати у брата різноманітні талісмани, еліксири й інші магічні предмети та привласнювати їх собі.

Мо Сюань Юй і справді бував іноді ніби не сповна розуму, але усвідомлював своє жалюгідне становище. Навіть змирився з ним, але його двоюрідний брат, вважаючи, що йому все зійде з рук, вкрав майже всі його речі. Врешті-решт, терпець урвався, і він поскаржився своїм тітці та дядьку, що й викликало ранковий погром.

На папері слова були такими дрібними, що у Вей У Сяня заболіли очі. Він подумав:

《Яке ж жахливе життя було в цієї людини!》

Не дивно, що Мо Сюань Юй вирішив вдатися до забороненого ритуалу, благати злого духа про допомогу і пожертвувати єдиним, що в нього залишилося – своїм життям – для помсти.

Біль від напружених очей охопив і голову.
За планом, у цьому забороненому ритуалі заклинач вимовляв своє бажання подумки, і як тільки-но Вей У Сянь був покликаний, одразу мав почути його в голові.

Але сталося так, що Мо Сюань Юй, переписуючи звідкись уривчасті фрагменти заклинання, цю частину пропустив. Звісно, Вей У Сянь здогадувався, що той хотів помститися сім’ї Мо, але все ж таки, про масштаб цієї помсти він уявлення не мав.

Йому треба повернути вкрадене Мо Цзи Юанем? Чи, можливо, побити його?

Або… він повинен стерти з лиця землі всю родину Мо?

Зважаючи на все, найімовірнішим був останній варіант. Зрештою, всі, хто мав хоч якесь відношення до середовища заклинателів, знали Вей У Сяня як безсердечного і невдячного лиходія, що збожеволів і не жалів нікого – ні друзів, ні родину. Хіба можна було б уявити лютішого і злішого духа, ніж він? Якщо Мо Сюань Юй наважився закликати саме його, то це бажання було явно не з простих.

Вей У Сянь не міг допомогти, але сказав:

– Ти звернувся не до тієї людини…

Над перекладом працювали: команда “Лабіринт Аліси”, Anin

Редакт: Bücher_tet

Автор новели: Mo Xiang Tong Xiu