Пролог

Прекрасні новини! Вей У Сянь мертвий!

Не минуло й дня з облоги гори Луань Цзан, як добрі звістки рознеслися серед заклиначів зі швидкістю лісової пожежі.

Усі, від найвідомішого клану до простого бродячого заклинача, жваво обговорювали облогу, у якій взяли участь сотні кланів і котру очолили Чотири Великі Ордени.

– Старійшина І Лін мертвий? Хто ж зміг вбити його?

– Кінець злочинам свого родича поклав ніхто інший, як його шиді, Цзян Чен. Саме він повів за собою Чотири Великі Ордени: Юнь Мен Цзян, Лань Лін Цзінь, Гу Су Лань і Цин Хе Не, знищивши лігво Старійшини І Лін — гору Луань Цзан.

– Яке майстерне усунення, мушу відзначити!

– Так і є. Нарешті, ми змогли винищити скверну.

– Якби не Орден Юнь Мен Цзян, що прийняв його і навчив, шахраювати йому на вулиці і творити безчинства до кінця своїх днів. Глава клану Цзян виховав його як власного сина, а він у подяку зрікся їх, покрив свій клан незмивною ганьбою і довів майже до повного знищення. Класичний приклад покидька, що кусає руку, яка його годувала.

– Цзян Чен дуже довго дозволяв жити своєму приятелю. На його місці я б не просто розтрощив його. Щиро кажучи, я б ще раз ретельно перевірив усіх учнів клану Цзян, щоб переконатися, що він не знайшов способу якось продовжувати свої брудні справи. Кому яка справа до “кредиту довіри”, що він давав своєму другові дитинства.

«Все це лише плітки. Хоча Цзян Чен і був одним із перших у лавах нападників, все ж таки добив його не він. Вей У Сянь вибрав Шлях Темряви, і це відгукнулося йому: його розірвали на дрібні шматочки».

– Хахахахаха… Це карма. Його примарні солдати були подібні до шалених псів, що розривали будь-кого, хто зустрінеться у них на шляху. Але, зрештою, вони обернули свої ікла проти свого господаря. Так йому!

– Він справді втратив розум.

– Але якби Цзян Чен не знав слабкості Вей У Сяня, облога не здобула б успіху. Хіба ви вже забули про могутній артефакт, що допоміг йому занапастити три тисячі заклиначів за одну ніч?

– А я чув про п’ять тисяч.

– Добре, що перед самою смертю, він знищив той артефакт. Інакше його гріхам не було б кінця.

– А колись Вей У Сянь був одним із найобдарованіших заклиначів. Він походив зі знаменитого Ордену і виявив свої таланти вже у ранньому віці. Як же він примудрився закінчити своє життя так ганебно?

– Це ще раз підтверджує, що заклинач повинен слідувати правильному Шляху. Практика темних мистецтв здається спокусливою лише з першого погляду. Подивись, як він закінчив? Від нього навіть цілого трупа не лишилося.

– Але не у всьому винний Шлях пітьми. Сам Вей У Сянь був досить аморальною людиною. Кожному так чи інакше віддасться у справах його; яке частування таке й дякування.

Так говорили люди після смерті Старійшини І Лін. Майже скрізь було чутно те саме, а будь-які спроби поглянути на історію під іншим кутом успіху не мали. Проте було одне, що турбувало всіх, але ніхто не наважувався висловити це вголос. Ніхто не міг закликати душу Вей У Сяня, що означало, що його душа зникла безслідно. Можливо, примарні солдати розірвали її на шматки і пожерли? Чи їй все ж таки вдалося вислизнути?..

Добре, якщо перше. Хоча, з іншого боку, ніхто не сумнівався у здатності Старійшини І Лін зрушувати гори та осушувати моря. Але якщо ж мав місце другий варіант, то рано чи пізно його душа відродиться. І коли цей день настане, заклиначі з усіх країв землі, або навіть увесь світ зіткнуться з нещадною і мстивою потворою, що скине всіх і вся в безодню хаосу і розпачу.
Різні клани встановили сто двадцять одну кам’яну тварюку на вершині гори Луань Цзан. Цілі Ордени намагалися закликати його душу і безперервно пильнували за всіма випадками захоплення тіл злими духами по всьому світу.

Минув рік. Нічого не сталося.

Минув другий. Нічого.

Минув третій. І знову тиша.

Йшов тринадцятий рік. Як і раніше, нічого не траплялося. Потроху, люди почали вірити, що Старійшина І Лін був назавжди стертий з лиця землі. Йому було під силу знищити цей світ, але врешті-решт знищеним виявився він сам.

Ніхто не може бути на вершині — міфи залишаються міфами.