чорт

Жити в пеклі – то хана і морок, лямку тягнуть чорти не набагато краще, ніж полонені диктатори, бандити й нехрещені діти,

жити в пеклі – то совок і геморой, чи сепсис і гангрена, чи Садам і Гарош, чи Содом, тьху бляха, й Гомора,

жити в пеклі можна хіба що після смерті, серйозно.

Давньогрецькі поети швендяють то туди, то сюди в оточенні своїх группіс, від яких навіть смерті чіпляють герпес,

чи гекзаметр, чи чим там вони пишуть свої поеми про кохання, елегії про героїв, епос про пеніси і рондо свої про гондони,

сонети свої про мін’єти, п’єси про онанізм.

Давньогрецькі поети самозакохано шкіряться, точать ляси та пудрять мізки своїм дурним фанатам типу Данте,

невзаємно закоханих в них геєв типу Гейне, переконаним натуралам типу Вайльда, та ще зграї поетиків, які мило впускали як Мільтон,

які в’ються навколо них, неначе байрактари над Бєлгородом.

Античні поети-майстри навчають молодь своїм інструментам – іржавим тромбонам та голандським штурвалам.

Мета візиту назовні? Відповідай, чорт, а то я тобі вила!

В церкву йду, пане, не бийте! Хочу причаститись та приключитись, помолитись та помилитись, чи як там вони кажуть,

коли мокнуть під водою та труть себе милом.

Ти смішне чортеня, проходь, сказав охоронець з божественно некрасивою пикою й випустив мене з пекла.

Я виїхав на хайпі навколо Вергілія, чи на овуляції омежки Овідія, чи прикинувся Рільке, а мене прийняли за Ремарка,

та охоронцю чхати, він етнічний чорт з волохатою сракою: в нього в школі викладали лише російську літературу.

Бо вчителі російської літератури не потрапляють до раю.

Жити в пеклі – хана і морок, я туди, зрозуміло, не повернуся, тим паче – після того, як стільки вам про нього набрехав.

Жити в пеклі – неймовірно пусто, бо пекло порожнє: всі чорти давно змінили вила на ряси і працюють по церквам.

Погодьтеся, тільки б справжній чорт додумався б заборонити аборти.

Або довбойоб.