Де я?

Ви колись думали про те, що ваше життя може змінитися за одну мить НАСТІЛЬКИ, що вам доведеться думати наперед про наслідки кожної вашої дії? Адже вона може вплинути не лише на ваше, але й на життя оточуючих вас людей, які, можливо, не з власної волі опинилися поруч з вами. Що там “поруч”? Фактично в одній тарілці.

Я також не думала, поки не прокинулась одного ранку у наручниках, у якомусь темному приміщенні. Що я відчувала тоді? Страх? Паніку? Чи навіть відчай? Я вже не згадаю, бо з того моменту почала акцентувати свої думки саме на діях, а не на емоціях, котрі час від часу можуть з легкістю засліпити.

• Рік тому •

– Гей, тут є хоча б хто-небудь? – Ехом пролунав у голові знайомий голос, а очі автоматично відкрилися, щоб побачити таку саму темінь, ніби я їх і не відкривала зовсім. Всередині почала проростати квітка тривоги, яка ніяк не допомагала мені нормально оцінювати ситуацію, у яку я потрапила. – Випустіть мене звідси! – Голос зірвався на крик, а після по кімнаті пролетів неприємний лязкіт металу і болісний зойк, який свідчив, що власнику голосу не дуже приємно аговкнулась його різка дія.
– Ти не один тут, – відповіла я на попереднє питання якоїсь людини, яка несподівано притихла. Тепер не було чутно ні одного шороху, що починало мене лякати. Злісну тишу розбавляло лише моє тяжке дихання і цокання годинника.
– Дасом? – Здивовано прошепотів інший в’язень і тільки зараз я впізнала в ньому…
– Бекхьон? – свого брата, який почав сильно лаятися на все на світі, поки не замовк, знову болісно зойкнувши.
– Дідько, здається, нас прослуховують…
– З чого ти це взяв? – Зовсім поруч почувся ще один голос, власника якого і я, і мій брат, впізнали з перших секунд.
– Чаньоль! – В один голос скрикнули ми, наче радіючи тому, що не одні ми потрапили у халепу. З друзями ж легше переживати труднощі, так?
– Дасом, ти в нормі? – Спитав Пак. І знову почався лязкіт металу, а після нього – зойк, повний болю, тільки вже мого височенного друга. Що тут взагалі відбувається?! – Кажу одразу: не рухайся. – Тільки-но я хотіла запитати, чому хлопець каже таку, на перший погляд, нісенітницю, як він продовжив свою думку, – тебе вдарить електричний струм, якщо ти зробиш зайвий рух…
– Або почнеш лаятися, як це зробив я, – доповнив думку друга мій брат, а потім звернувся до Чаньоля. – А ти не хочеш спитати як я себе відчуваю, гм?
– Ні, не хочу, – швидко випалив Пак, змушуючи Бека незадоволено цокнути, а мене – засміятися.

Тільки-но мій брат вирішив відповісти Чаньолю, як світло несподівано увімкнулося і ми побачили, що у кімнаті дійсно лише втрьох, але кожен з нас помітив деяку особливість, якої раніше не було.

– Якого біса у тебе на роті намальований червоний хрест?! – Випалила я, дивлячись на Пака. Очі того ледь на лоба не полізли, але я намагалася не зважати на це, переводячи погляд на свого брата. – А у тебе взагалі на повіках?
– Дасом, не хочу тебе лякати, але в тебе вони біля вух, – сповістив мене Чаньоль, акуратно показуючи на мене. Я у німому шоці відкрила рота, переводячи погляд то на друга, то на свого брата, який дивився в одну точку, не звертаючи на нас ніякої уваги.
– Замовчіть обидвоє, – прикрикнув Бек, змушуючи нас із Чаном здивовано переглянутися. Що це з ним?

Варто було мені подумати про це, як над моєю головою роздався неприємний чоловічий голос:

– Добрий день, Чаньоль, Бекхьон і чарівна Дасом. Я хочу пограти з вами у гру.