Знайомство

Яскраве сонце було високо над горизонтом, що свідчило про другу годину після обіду. Червневий день виявився набагато жаркішим, ніж усі попередні, тому більшість дітей поспішали додому після уроків у школі, щоб підготуватися до нових занять. Тільки на задньому дворі будівлі, поза зоною бачення камер спостереження, увесь у синцях лежав тринадцятирічний юнак. Він притиснув ноги до грудей, а руками ховав голову. Де-не-де виднілися на біленькій сорочці яскраві плями крові, яка уже висохла. Над хлопчиком, трохи схиливши голову і зневажливо оглядаючи таке творіння, стояв старшокласник, що був вищим і сильнішим. Поруч ще декілька хуліганів перераховували гроші, що відібрали у досі лежачого на прохолодній землі хлопчака. Він, здається, скоро свідомість втратить.

– Це все? — нахабно спитав “вожак„, кидаючи зовсім короткий погляд на декілька вонів у руках високого хлопця з гострими рисами обличчя і бридкою, дещо надмірно жорстокою посмішкою. Він лічив гроші, відібрані у слабшого.

– Так, — тільки й прохрипів юнак, не в змозі відкрити очей і поглянути кривдників. Ватажок “банди”, яка складалася з чотирьох осіб одного віку, але такого різного статусу притиснув хлопчину до землі з такою силою, що він видав жалібний і зовсім короткий крик, але і його сили було достатньо, щоб на дивний звук прийшов юнак, який за силою більше відповідав хуліганам.

Окинувши їх поглядом, він злегка скривився і прискорив кроки. На щастя, банда його побачила тільки тоді, коли жертва, втомлено підвівши очі, тихо ойкнула, помічаючи ще одного хлопця.

В очах одного з кривдників, того, у чиїх руках знаходилися гроші, з’явився неприхований страх і він щось тихо прошепотів головному. У відповідь він лиш розгнівався ще більше і швидко сказав решті забиратися звідси. Вони зникли так же швидко, як і з’явилися, залишаючи хлопців наодинці.

Тоді таємничий рятівник підійшов до юнака на землі й обережно доторкнувся чола молодшого долонею і, тяжко видихнувши, зрозумів просту істину: він уже непритомний, однак живий. значить сильніший, ніж здається ззовні.

Викликати швидку було б проблематично у зв’язку з місцеперебування й обставинами, тож він просто обережно підняв виснажене тіло хлопчика і поніс його безлюдною стежкою до житлових кварталів. Насправді вони усі було приватними, і пропуск отримати могли тільки їх жителі. Одним з них був Кім Техьон, милий юнак років 16. Чорні кучері злегка падали йому на обличчя, додаючи йому округлості, а темні, проникливі очі дивилися тільки вперед, скрізь ворота, а пізніше і людей, що траплялися на шляху. Майже з самого дитинства він носив окуляри, а це давало дітям привід насміхатися з нього, але завжди парубок міг захистити себе.

Підіймаючись ліфтом на сьомий поверх, він уникав поглядом лиця хлопчини на руках. Для нього він залишався незнайомцем, якого покинути на вулиці означало б залишити на довгу і тяжку, болючу смерть. Швидко відчинивши квартиру, Техьон опинився в приміщенні, сповненому світлими кольорами. Не роздумуючи, він поніс юнака у свою кімнату, що знаходилася найближче до виходу. Ті ж кольори й тільки постери з кумирами якось виділялися на кремовому фоні.

Техьон поклав зовсім побитого хлопця на ліжко і взявся за пошуки власної аптечки.

Недовгими були пошуки. Уже через хвилин п’ять він сидів поруч і хлоргексидином обробляв десятки невеликих ран на тілі хлопчака. Той своєю чергою навіть не поворухнувся, лиш тихо мугикнув.

У цей момент Чонгук, саме так звали юного хлопчину, бачив сон, який так точно передавав картину з його минулого. Мама, яка ледь-ледь одужала, але вже сиділа біля ліжка побитого синочка, погладжуючи його по руці. З нею завжди були пов’язані найкращі спогади, хоча і не найбільш веселі. Іноді, вечорами, він все ще переглядав альбом зі спільними фотографіями, згадуючи моменти з ненею.

-Діти іноді занадто жорстокі, — казала вона йому, а затим співала тиху колискову, від якої на душі ставало тепло і затишно. Цю фразу він пам’ятав завжди, тому що усіх незнайомців ставився насторожено.

Тепер Чонгуку не було так боляче як тоді. Тільки нестерпний головний біль не давав спокою протягом усього сну, а в дитинстві ще й душа розривалася..

Тільки-но Техьон ваткою торкнувся ранки на чолі парубка, той прокинувся й обережно розплющив чорні, наче смола, і такі допитливі очі. Чонгук спершу поглядом вивчав приміщення, а пізніше і господаря кімнати, який все так же невимушено обробляв його рани.

Обачно припіднявшись, він одразу відчув різкий біль в області чола. Через це поморщився і тихенько вилаявся, але і так Техьон усе почув. Він посміхнувся, після чого встав з ліжка.

– Тобі варто іти, — почувся голос незнайомого рятівника. Не сміючи суперечити, Чонгук кивнув і швиденько піднявся з ліжка, після чого вийшов з кімнати. Кім люб’язно провів його до воріт, а пізніше навіть не назвавши свого імені, зник за рогом.

Чонгук видихнув з полегшенням. Він в безпеці й це вже добре. Тепер залишилося тільки дійти до власного дому, не натрапивши ні на кого. Тож вибирати довелося безлюдні квартали й вулиці.

Тільки от наступного дня юнак повторив ту ж помилку, пішовши за школу. Він вирішив, що так вдасться скоротити дорогу, одначе там його уже чекали бридкі забіяки. Вони хотіли помститися за те, що вчора їм завадили. Малий хотів уже тікати, але як тільки побіг, зіткнувся з кимось, хто був значно вищим і сильнішим. Боязко піднявши голову, він помітив знайомий проникливий погляд, що дивився наче у душу.

– Хьон? — тихо пробубнів і тут же опустив погляд. У цей раз йому було надзвичайно незручно зустріти юнака в таких обставинах, адже тільки вчора він його врятував.

– Невже вам не вистачило вчорашнього? — прямо спитав старший і презирливо огледів усіх чотирьох хлопців. Бесіда між ними проходила затяжно, а напруга відчувалася на відстані. Словесна перепалка тривала б ще довше, але хулігани вирішили, що краще буде просто піти. Все ж, вони боягузи.

Як тільки від них і слід щез, старший глянув на юнака, що весь час стояв поруч і спостерігав за розмовою, не сміючи й слова проронити.

– Раз на те пішло, я Техьон, — представився, у відповідь на що молодший схилив голову і пробурмотів:

– Радий знайомству. я Чонгук, — дивні обставини знайомства досі не виходили з голови юного хлопчини, але Техьон лиш посміявся. Приємний сміх надовго запам’ятається Чонгуку, але про це уже іншим разом..