Життя Дзян Чена сповнене різноманітними правилами

Життя Дзян Чена сповнене різноманітними правилами, вагомими та не дуже. Вони контролюють його світ, та дарують відчуття спокою та стабільності. Він ніколи не спізнюється, не п’є дешеву каву, не заводить інтрижок на роботі, не пропускає ранкових пробіжок, не потрапляє у світські скандали …. І ще багато усіляких “не”. Але є серед них одне правило, яке він щоразу обіцяє не порушувати і щоразу щось іде не так. “Ніколи не пити з Вей Усянем”. Тому що це завжди, ЗАВЖДИ, гарантує гору неприємностей.

Дзян Чен знає це, і всеодно щоразу потрапляє у цю пастку.Тільки тільки відкривши очі, Дзян Чен розуміє, що це знову трапилось. Він знову дозволив Вей Їну споїти себе. І ось зараз він лежить на чужому ліжку, у чужому домі, і поруч з ним незнайомий йому чоловік. Доволі привабливий, якщо не сказати більше. Прямий рівний ніс, красиві ледь пухкі губи, довгі чорні брови та ряд густих темних вій. Якби не ситуація у якій зараз знаходився Дзян Чен він із задоволенням ще трохи полежав би розглядаючи і запам’ятовуючи усі дрібні деталі. Але усвідомлення того, що трапилося поволі пробивалося у мозок, і серени у голові починали волати про небезпеку! Це не правильно! Це не про нього! Він не знайомиться у барах і не заводить коханців на одну ніч. Це поза зоною його звичайного життя. І перша думка, яка з’являється у нього в голові – “потрібно терміново забиратися звідси”. І нехай це малодушно і трохи по дитячому, але він не готовий зустрічатися з холодним поглядом, незручними розмовами та кинутим наспіх “зачекай, я зараз викличу для тебе таксі”. Це все не для нього і не про нього. Саме тому він обережно вибирається з ліжка, по дорозі збираючи розкиданий одяг та взуття і майже на навшпиньки просочується через двері насправді величезної квартири, хоча вчора він її розмірів зовсім не помітив. Вчора він взагалі мало що помічав, окрім солодких п’янкий губ, та глибоких темних очей у яких хотілося тонути. Вчора він був п’яний від алкоголю та пристрасті. А сьогодні реальність наздогнала його.

Він сидить у таксі і сцени минулої ночі все активніше виринають у його пам’яті. Ось вони із Вей Усянем сидять у барі напиваючись святкуючи його підвищення, ось хтось телефонує брату і тому доводиться терміново кудись їхати, ось минає ще мить і до нього підсідає неймовірно красивий незнайомець. Цзян Чен не проти. Вони трохи п’ють, але більше розмовляють. І це виходить якось дуже легко та невимушено. Для Дзян Чена, який завжди складно зходиться з людьми це ще більш неймовірно. А потім його погляд зачіплюється за красиві довгі пальці на келиху з напоєм. Те як вони охоплюють його, злегка потираючи прозоре скло. В голові проноситься шалена думка про те, що він хотів би щоб ці пальці так само ніжно та водночас власно стискали його самого. І це вочевидь і є та точка неповернення, після якої закінчення цієї ночі було визначено. Чоловік пропонує поїхати до нього, і Дзян Чен без вагань погоджується. Вони починають цілуватися ще в ліфті. У Дзян Чена палають щоки, коли він згадує про це. Йому давно не сімнадцять, він застарий для подібних витівок. Невже вони не могли спокійно дійти хоча б до квартири. Єдине що хоч трохи заспокоює, – він там був не один, незнайомець був не менш спраглий ніж він сам, цілував жадібно та пристрасно, не даючи зробити зайвий ковток повітря. Дзян Чен не пам’ятає, як вони відчинили вхідні двері і як дійшли до спальні. Спогади не чіткі, і все розбавлене ніби якимось маревом. Але він виразно пам’ятає, важкість чужого тіла на собі та свій нічим не прикритий стогін. Пам’ятає, як притиснувши до ліжка в нього безупинно вбивалися змушуючи його тіло вигинатися від задоволення.Це він пам’ятає надто добре. Хоча можливо краще було б забути.

Як добре, що це місто надто велике щоб був шанс ще хоч раз випадково зустрітися, в іншому випадку він впевнений, що згорів би від сорому.

Дзян Чен наспіх забігає додому, щоб прийняти душ та переодягнутися, на ніщо інше у нього не лишається часу. Через цього клятого Вей Їна він зовсім забув, що у нього сьогодні на ранок запланована зустріч, і ні відмінити, ні перенести її не вдасться, а він надто багато доклав зусиль, щоб підписати цей контракт з Ланями.

Коли він заходить у конференц-зал, то усі уже на місці та чекають лише його.

Дзян Чен подумки вигукує прокляття, але схиливши голову у легкому поклоні вголос лише промовляє:

– Вибачте за спізнення, нажаль виникли не передбачувані обставини, які змусили мене затриматись, сподіваюсь ваше очікування не було довгим…

А потім підводить голову та натикається поглядом на знайоме обличчя, і здається просто забуває як говорити.

– Радий нарешті особисто з вами познайомитись, президенте Дзян, – говорить незнайомець, і Дзян Чен бачить, що очі співрозмовника сміються. І це не зла насмішка, а тепла радість від нової зустрічі.

– Моє ім’я Лань Сичень. І зі свого боку я хотів би теж принести вибачення. Нажаль мій дядько не зміг бути присутнім сьогодні, і я вимушено заміняю його.- продовжує говорити чоловік. А потім з хиткою надією в голосі, додає, – Сподіваюся на довгу та плідну співпрацю між нами.- та витягує руку для рукостискання. І Дзян Чен чітко розуміє, що мова зараз не тільки про контракт.

– Я теж на це сподіваюся. – якось зовсім легко та спокійно погоджується він. І міцно стискає протягнуту руку…
P.S. А потім через місяць чи два, Дзян Чен витрушує із Вей Їна зізнання, що ті посиденьки в барі були зовсім не випадковими. І що Лань Сичень давно помітив Дзян Чена і був дуже зацікавлений. Але оскільки офіційного приводу для знайомства у нього не було, а з неофіційним лізти було якось не дуже ввічливо, зробити перший крок він не наважувався. І стає одразу розуміло, що дурнуватих правил в голові у старшого Ланя не менше ніж у самого Дзян Чена. Кінець.