Зустріч

Вже минув майже рік. Майже рік з нашої із Майком розлуки. З того моменту як ми обіймалися біля нашого будинку в Гокінсі. За цей час багато чого змінилося. І найголовніше це усвідомлення моєї орієнтації. Так, я гей. І, здається, я кохаю його. Я кохаю Майка. Як би дивно не було це усвідомлювати, але це правда… І я не знаю що з нею робити.

***

Сьогодні день нашої з Майком зустрічі. Нарешті! Я так цього чекав. І думаю, що мені треба розказати йому про свої почуття. Але як? Як я йому це скажу? А як же Джейн? Що буде з нею? Треба ж було закохатися в хлопця своєї подруги, ще й “сестрички”. До того ж він мій друг. Що, якщо я йому скажу і нашій дружбі гаплик? Все так складно. Але мої думки перебив його голос: – Привіт! Дуже радий вас всіх бачити.

– Привіт, Майк… – сказав я, трохи запинаючись через хвилювання. Мій голос тремтів, а серце билося так швидко, неначе біжу найважливіший в житті марафон. Я дуже злякався своєї реакція, адже зі мною таке сталося вперше.

Він подарував Джейн квіти, обійняв її, а вона його. І тоді мені стало ще гірше, але виду я не показував. Я звик ховати свої істинні емоції, але зараз це було зробити вельми важко. Ну, звісно, що я очікував? Він її хлопець, а вона його дівчина, звісно, вони будуть це робити. А я лізу тут зі своїми почуттями. Навіщо? Кому вони потрібні? Та нікому, Вілл! Може, все ж таки не треба йому щось казати, всім буде від цього краще… Окрім мене.

– Вілл, ти йдеш? Гей, з тобою все гаразд? – запитав мене Майк, коли побачив, що я застиг.

– Що? А, так, звісно. Ходімо! – нарешті, повернувшись зі своїх роздумів, промовив я.

І ми пішли на роликову ковзанку.

***

Ми вже були на місці. Я, Майк і…Джейн. Я би не хотів продовжувати перечень, зупинившись на Майку, але, на жаль, це неможливо.

Ми взяли ковзани і вирушили на ковзанку. Вона була б досить простора, якби не така кількість людей. Їх насправді було багато. Всюди горіли неонові вогники, лампи, вивіски. А на стіні висів величезний напис “Rinko-Mania”, який вельми яскраво світився рожевим. І це був би непоганий день, не дивлячись на мої почуття до Майка, якщо б не Джейн і її брехня йому. Вона сказала Вілеру, що в неї є друзі і взагалі в неї все гаразд. Але це не так. Насправді їй дуже важко в новій школі, її не приймають і постійно цькують. Я намагався приймати якісь міри, але все марно. Вони просто купка розпещених мажорів, які вважають, що вони кращі за всіх. Через це мені дуже шкода Джейн, я неодноразово підтримував її, але й брехати Майку не варіант…він не заслуговує на це!

Джейн та Майк каталися разом, тримаючись за руки і мило сміючись над жартами один одного, зовсім забувши про мою присутність. А мені в цей час просто хотілося зникнути. Зникнути безслідно і назавжди. Але я, як і завжди, поводив себе звично, “не зважаючи” на те, що вони про мене забули. Просто катався сам собі на умі десь в кутку ковзанки.

Вдосталь накатавшись, закохана парочка вийшла з ковзанки і підійшла до вільного столика. А я досі катався біля того злощасного кутка, обурений їхньою поведінкою. Навіщо було мене тоді брати з собою? Із ввічливості? Мені даром не здалася ця ввічливість! Краще б я сидів удома, або Майк зовсім не приїжджав! Ще й дня не пройшло, а я вже не можу на них дивитися. «Треба взяти себе в руки», – повторював я сам собі в голові весь час після зустрічі з Вілером.