Кракен

— Едварде, він з глузду їде. Йому потрібні люди. Ти не робиш краще…

Тепер маленький восьминіжок спостерігав, як людина, яка відстійник собі викопати не змогла, намагалась будувати корабель.

Він носив огризки «Вікторії». Складав до купи. Розбирав. Виймав старі, іржаві, загрузлі у відсирілій деревині гвіздки і намагався знайти їм нового призначення.

— а якщо пораниться, може і вмерти.

— стулися.

Порвав риболовні сіті, аби було більше мотузки. Весь одяг, який в нього був.

Майже не їв і не спав останніми днями. Працював, працював, працював.

— тримай, маленький друже.

Він занурив у воду руку, передаючи восьминогу молюска. Стід перестав ловити рибу. З руки сочилась кров. Певно, йому пекло від солоної води.

— навіть якщо ти плід моєї уяви, голодним я тебе не залишу.

Цієї ночі Стіда просто вирубило від знесили.

На березі стояли двоє чоловіків.

— розтрощи для нього хоч тисячі кораблів — це не спрацює.

Своїм найлояльнішим тоном проговорив той, що стояв праворуч.

— не зараз, Ізі.

Чорна Борода пішов уздовж берега. Віддаляючись від Ізі, від Стіда, від проблем. Він сам постійно говорив, що на кораблі не місце слабкості. Та вони ж на суші зараз.

Ніколи, запам’ятайте, ніколи пірата не доводять до добра три речі: кохання, ром, багато рому, і зрада моря сушею.

І він порушив два з них.

Добре, що хоч випивки тут не було.

Коли Едвард повернувся, Стід вже був на ногах. Він сидів біля щогли, витирав піт з обличчя і намагався вбити каменем цвях.

Постоявши у ступорі кілька хвилин, Едвард потроху відійшов назад, аби Боннет не помітив його в такому вигляді. І попрямував прямо в море.

Стід побачив з берега, як недалеко від острова морем розійшлись величезні хвилі. Наче щось сильно штовхнуло водну гладь зсередини.

Цілий день був штиль.

Ввечері Стід стояв і беземоційно споглядав те, що в нього вийшло.

— воно не попливе.

Констатація факту. Та залишитись тут він також не міг. Пірати не вмирають вдома у ліжку. Якщо не довелось пожити як пірат, то хоч піде з честю.

Чоловік зайняв своє звичне місце біля столу і розклав устриці. Насправді, їжі в нього було більше, та Стід виділив її на дорогу.

— тримай маленький друже.

В калюжі було пусто.

— срана чайка.

Десь у світі почав гикати один Ізі.

З важким серцем Стід посунув спати. Сон довго не йшов, та він себе змушував.

«На завтра потрібні сили.»

А прокинувся знову від голосів у голові. Чоловік втомлено видихнув, почуваючись не краще вижатого лимону.

— добре, добре, встаю. Гірше надокучливого будильника.

— капітане?

— це і правда ви?

— хто? Я?

Стід невпевнено вказав на себе. А коли нарешті розвернув голову до моря, то побачив кілька шлюпок, а поряд… свою команду!

Чоловік скочив на ноги і підбіг до них, хапаючи в руки першого, хто втрапив, аби перевірити, чи не галюцинація це.

— що це з ним? — запитав пошепки здоровий чолов’яга.

Баттонс стиснув плечима, мовляв «не знаю».

— ну і ну.

Олуванде поплескав Стіда по спині.

— боже, буде вам.

Боннет нарешті відпустив його і оглянув решту.

— виглядаєте ви звісно… наче знавали часи і кращі.

Скривився Люціус.

Стід витер кілька сльозинок і поправив одяг після зауваження.

— пішли, капітане, будемо приводити вас до ладу.

Олуванде знову поклав руку Боннету на спину і легко підштовхнув у бік човна.

Вже пливучи в морі, під звуки ударів весел об морську гладь, Стід запитав.

— а як ви мене знайшли?

***

На пустому острові, серед купи спогадів, залишених однією людиною, у маленькій калюжці плавав восьминіжок.

До нього підлетіла чайка.

— пора повертатись на корабель, Ізі.

Кракен.