3

Ранок зустрів Техьона грайливим промінням сонця. Він потер очі і невдоволено забуркотів, варто було поворухнутись. Плече нило від лежання на твердій поверхні. Омега зівнув, завовтузився, вмощуючись зручніше, щоб зловити останні миті сну. Зарився носом у щось тепле і тихо замуркотів, коли це тепле вкрило його з головою. Приємно.

 

І незрозуміло. Він здивовано кліпнув, розглядаючи шершаву щоку прямо під носом. Пальцями наштовхнувшись на спокійне биття чужого серця прямо під долонею. Акуратно піднявся, спираючись на лікоть, і відкрив рот, щоб обуритись. Закрив майже відразу.

 

Він ж сам попросив. Нічого тепер робити з себе бог зна що.

 

Придивився уважніше. У печеру потрапляло ціле море сонячного світла, що дозволяло легко роздивитись альфу, який тихо сопів поряд.

 

Гарний. І Техьон ні в якому разі, навіть із вредності, не збирався заперечувати зрозумілу всім істину. До дрібниць гарний. Коли не супиться, схожий на дитину. Вії он які довгі, чорні, густі. І родимки чарівні – на кінчику носа, під губою.

 

Спить смішно. Рот привідкритий, спухлі щоки. Руки стискають його, Техьона, міцно-міцно. Оберігають навіть уві сні, хоч не повинні. І це всередині розноситься зовсім незнайомим теплом, але приємним, дуже приємним.

 

Техьон легко посміхнувся. Добрий і гарний. Хазяйновитий, відповідальний. Не поганий чоловік, якщо так подумати. Хіба що трохи нелюдимий, похмурий постійно. Але це можна виправити. Шкода, що у такій ситуації зустрілись. Якби то було місто і якби у нього було побільше сил…

 

На ділі у них тут попереду дорога, а там, далі, одним богам відомо що. Проте зараз можна ще хвилиночку полежати і безсоромно повитріщатись.

 

Або ні.

 

– Ти чого на мене дихаєш? – голос хриплий від сну і Техьон, який такої підстави не очікував, заледве втримав крик. Він поспішно виплутався з теплого кокону, сів, потер обличчя. Не ніяковів, чого б то? Ну подумаєш, порозглядав трохи. Цікаво ж.

 

– Треба вставати.

 

Чонгук угукнув, широко позіхаючи. Гучно клацнули зуби, зовсім як у вовків.

 

– Ага, треба.

 

Поки альфа намагався до кінця стерти з обличчя сон, Техьон вже був на ногах. Травма більше не турбувала і він задоволено підстрибнув, перевіряючи. Чудово.

 

Повітря стало теплішим, але все ще тягнуло холодом, тому прощатись з худі хлопець не поспішав. Взувся, встав біля входу і прикривши очі, знову покликав вовка. Звір все ще спав. Шкода.

 

– У мене більше немає каші… – Чонгук взявся за них свого худі і потягнув вгору, знімаючи. А Техьон, який власне повернувся у його сторону, завмер. Футболка задерлась разом з верхнім одягом, оголюючи міцний прес і чудово пропрацьовані косі м’язи живота. Омега ковзнув поглядом нижче. Перш ніж тканина опустилась назад, встиг помітити рідке, темне волосся, що ховалось під краєм низько посаджених джинсів.

 

У місті альфи за собою слідкували, але таких витесаних м’язів Техьон ніколи не бачив. Здається, природне середовище існування творить магію. Омега на мить уявив собі кілька таких альф зразу після обертання десь посеред лісу. Оце певне краса. А якщо ще сонце, річку домалювати…

 

– Я спитав, чи будеш ти батончик? – трохи голосніше повторив Чонгук, чи то роблячи вигляд, чи справді не помітивши чужий зацікавлений погляд. Техьон закивав. Звичайно буде. На альф дивитись буде, і на річку, з якої вони виходитимуть. Мокрі, засмаглі…

 

Що?

 

– Що? Який батончик?

 

Чонгук закотив очі.

 

– Шоколадний, – він пірнув рукою у рюкзак і витягнув жменю снікерсів. І вже у наступну мить вражено видихнув побачивши, як загорілись чужі очі.

 

– О боже мій! – омега підбіг ближче і нетерпляче притоптував на місці, заламуючи пальці. Наче дитина.

 

– Будеш?

 

З долоні миттєво вихопили половину солодощів. Чонгук не зміг втримати крихітної усмішки, дивлячись на поглинаючого з рекордною швидкістю шоколад омегу.

 

– Любиш їх? – точно дитина, чесне слово. Техьон на те не зважав. Усівся на спальник, засипав стулені ноги цукерками і задоволено облизувався, розмазуючи шоколад по обличчі.

 

– Звичайно. Обожнюю просто, – він не встигав говорити, жувати і дихати одночасно, тому закашлявся. Але батончики з рук не випустив.

 

– Та заспокійся, ніхто їх не забере. Тримай, – Чонгук кілька разів хлопнув омегу по спині і коли той перестав кашляти, опустив йому на коліна залишки солодощів. Техьон глянув на нього з таким обожнюванням, що у роті миттю стало сухо.

 

– Яка іронія, – пробурмотів собі під ніс, виливаючи з тарілок воду. Добре, що таки додумався поставити посуд відмокати. Зараз каша відходила легко і миття зайняло від сили хвилини три.

 

– Фчо? – Техьон запитав лише із ввічливості, тому що окрім нього і снікерсів у цю секунду навколо не існувало нічого. Це ж треба – улюблені солодощі. Най, най, про які мріяв цілий тиждень у печері. Цей Чонгук активно набирав все більше балів. Ще трохи, і Техьон сам не захоче нікуди повертатись.

 

– Нічого, – Чонгук стряхнув вологі тарілки і закинув їх у рюкзак. Потім зігнав задоволеного омегу зі спальника, щоб і його заховати.

 

– А ти не хочеш? – Техьон встав і підійшов до альфи, так щиро і винувато заглядаючи в очі. Чонгук кілька секунд розглядав його обличчя, шумно видихнув і акуратно, ледве відчутно ковзнув великим пальцем по краю стиснутих губ, швиденько засовуючи його собі до рота.

 

– Смачно, дякую, – і тихо засміявся, дивлячись на шоковане лице Техьона.

 

– Та що ти… – омега сховався за долонями і вже не бачив, як альфа на секунду притиснув руку до грудей.

 

– Ти готовий йти? – Чонгук стояв з рюкзаком на плечі біля входу. Техьон розвів пальці і похмуро глянув на абсолютно спокійного альфу. Ну що за? Як можна робити такі речі незнайомій людині?

 

– Ти нащо це зробив? – омега опустив долоні і нервово кусав губи. Забагато стресу як на початок дня.

 

– Захотілось. Пішли вже, досить тут драму розводити, – і вже на межі лісу повернувся, щоб добити. – Нас взагалі-то обвінчали, якщо ти раптом забув. Тому у мене є всі права.

 

Крик невдоволеного, зніяковілого і зовсім розгубленого омеги він вже не чув, крокуючи у глибину лісу.

 

***

Коли сонце сягнуло центру неба, вони побачили перед собою край лісу і Техьон, мовчазний до цих пір, рванув уперед. Зупинився на широкій галявині.

 

– Боже мій…

 

Чонгук тихо хмикнув позаду. Він приблизно знав, чого очікувати від людей, які вперше бачать усю цю красу. Горизонт шпилястими, білими вершинами різали гори – масивні, величні. Таких не відшукаєш в околицях міста. Їх темними візерунками вкривали густі ліси, а рідкі, чорні скелі омивались сріблястими водоспадами.

 

– Це просто неймовірно, – Техьон шепотів, не наважившись ламати таку казку. Повернувся, щоб подивитись на Чонгука і знову завмер. Чужі очі затопило чисте срібло. Альфа розправив плечі, підняв голову і прикрив очі, глибоко дихаючи. Зимовий повернувся додому.

 

– Чарівно… – ще тихіше, майже собі під ніс. Чонгук опустив голову і запитально вигнув брову, сяючи своїми очиськами. Він то виглядав зовсім невраженим.

 

– Чого застиг? – альфа оглянувся і кивнув в сторону спуску. – Зараз зійдемо до дороги, там вже буде ловити зв’язок. Нас заберуть через деякий час.

 

Техьон привідкрив рот. Зв’язок? Чонгук сказав, що подзвонить комусь? По телефону? Боже.

 

Альфа на його здивування цим фактом не звернув увагу. Він пішов у сторону спуску і через кільки секунд світла голова сховалась за межею трави. Омега востаннє кинув погляд на гори і побрів слідом.

 

Як Чонгук і обіцяв, вже через пів години вони спустились до звичайної асфальтованої дороги і альфа, поки Техьон дякував всім богам за цивілізацію, витягнув з рюкзака новенький смартфон.

 

– Не кричи на мене, Чімін, – хлопець втомлено видихнув, відсуваючи телефон подалі від вуха, але навіть так Техьону було чудово чути гучний крик по ту сторону зв’язку. Крики тривали хвилин п’ять і Чонгук вже відверто бісився.

 

– Я тобі потім поясню. Ми будемо біля заправки. Чекаю, – і вимкнув телефон, обриваючи співрозмовника на пів слові. Потім глянув на спантеличеного Техьона.

 

– Йдемо?

 

Омега кивнув.

 

Чонгук спокійно крокував по асфальті у все тій ж футболці, хоча Техьон міг закластись – на вулиці було зовсім трохи вище нуля. Сам він щільніше кутався у чуже худі, видихаючи у повітря густу пару, і вертів головою, спостерігаючи за проїжджаючими мимо машинами.

 

На горизонті з’явилась яскрава вивіска цілком собі звичайної заправки і Техьон готовий був туди бігти. Чонгук на його нетерплячі підстрибування тільки слабо посміхався.

 

– Сумував?

 

Техьон фиркнув, відкидаючи з чола брудне волосся.

 

– Я тиждень торчав у печері, потім мене обвінчали з незнайомим альфою, потім інший альфа мене обмацав, і все це не супроводжувалось навіть наявністю душа. Єдине щастя за весь час – дорогоцінні снікерси. Як думаєш, я сумував?

 

Чонгук розуміюче кивнув, спускаючись до сяючої жовтим світлом заправки по дрібній гальці. Всередині було тепло і до біса затишно. Техьон був свято переконаний, що і сміттєвий бак десь посеред міста здався би йому раєм комфорту. Він любив природу, але лише у сукупності зі своїм звіром. А звір… Звір все ще не давав про себе знати. Від цього неприємно тягнуло десь у районі серця, але нічого не поробиш.

 

Вони сіли на пошарпаний часом диван і тільки зараз Техьон дозволив собі остаточно розслабитись. Все залишилось позаду. Все, окрім…

 

– Господи! Можу я… Можна позичити твій телефон на кілька хвилин? –  зі всіма цими пригодами він зовсім забув про тата, який скоріш за все вже посивів.

 

Чонгук без слів протягнув йому смартфон і омега моментально зірвався на вулицю, щільно прикривши за собою двері. Швидко набрав потрібний номер.

 

– Слухаю, – рідний голос теплою периною кутав свідомість. Техьон заледве стримав скиглення.

 

– Тату, це я.

 

По ту сторону лінії мовчали.

 

– Те?

 

А потім чоловік заридав. Техьон прикрив очі, відчуваючи вологу на повіках. Він не любив змушувати тата хвилюватись. Вони завжди жили удвох, батька Техьон не знав. Але йому цілком вистачало уваги одного із батьків. Той єдиному сину намагався дати все найкраще, і менше, що Те міг подарувати у відповідь – свою хорошу поведінку. Так, хоч у цій ситуації його вини мінімум, всеодно якось не по собі.

 

– Тат, – чоловік продовжував плакати. Техьон видихнув.

 

– Татусю, все добре, чуєш? Зі мною все добре, – голос тремтів. Розуміння всього, що відбулось, нахлинуло зовсім невчасно і з повним запізненням. Він ж міг більше ніколи не почути голос тата. Ніколи не піти в університет, не побачитись з друзями, якщо б… Якщо б не Чонгук.

 

– Що сталося? Чому мені дзвонили з поліції і сказали, що ти зник? Де ти був цілий тиждень, Техьон? – чоловік плакав, голос видавав жахливу втому, ніби він не спав дуже, дуже давно. Техьон стиснув долоню в кулак.

 

– Пам’ятаєш, ми колись бачили передачу про омег, що зникли? Які йшли у похід або просто в ліс, а потім не повертались?

 

Чоловік угукнув, хрипло видихнувши.

 

– Зі мною скоріш за все сталось те саме, що й з ними. Тут, тат, дикі. У них є легенда, що якщо викрасти омегу і заручитись з ним, то будуть сильні щенята і всяке таке.

 

Техьон знову почув схлипування і поспішив продовжити.

 

– Але зі мною все добре, татусю. Я втік, чуєш? Мені допоміг один альфа, я скоро…

 

– Альфа? Техьон, з тобою там чужий альфа? З диких? Техьон, скажи мені, де ти знаходишся, я викличу поліцію! Чи ти не можеш нічого розповісти? Якщо не можеш, скажи «так», – у голосі чоловіка звучав тремтливий жах. Техьон знав, чому. У містах і передмістях диких боялись. Їх рідко бачили, і зазвичай зустрічі не закінчувались нічим добрим.

 

– Ні. Я можу казати все, що захочу. Тату, він хороший. Він з іншої стаї, вони живуть зовсім, як ми. Я зараз з його телефона дзвоню. Не треба поліцію, не хочу створювати йому ще більше проблем. Він справді хороший, – Техьон мимоволі перевів погляд на альфу… і молоденького офіціанта. Всередині щось невдоволено завуркотіло, але голос тата змістив увагу на себе.

 

– Техьон, повертайся додому. До мене. Будь-ласка. Подякуй тому альфі і приїжджай. Або хочеш, я сам приїду? Заберу тебе, так?

 

Техьон захитав головою. Він… Сам повернеться. Погляд ковзнув по світлому волоссі.

 

– Я зовсім скоро буду вдома і наберу тебе, добре? Зі мною дійсно все добре, тату. Чесно-чесно. Ти ж знаєш, я б тобі не брехав.

 

– Вони тобі нічого не зробили? – у голосі вчувався відчай і Техьон вдавився швидкою відповіддю.

 

– Нічого, тату. Все добре. Той альфа забрав мене звідти. І… Не дав зробити їм нічого поганого.

 

Тихий видих полегшення зніс тяжкість з грудей. Техьон втомлено прикрив очі і провів долонею по волоссю. Йому б чим скоріш помитись.

 

– Я маю йти. Не переживай, добре? Люблю тебе.

 

Вислухавши ще кілька настанов і тихе «люблю», він відключився. Повернувся в сторону входу.

 

Крокуючи до столика, Техьон встиг вловити солодке «Гук-і» і спочатку навіть не зрозумів, що так звертаються до його похмурого рятівника.

 

Що? Гук-і?

 

Чонгук легко посміхався. Всередині противною змією ковзнуло зовсім непідходяще ситуації почуття і Техьон не бажав шукати йому назву. Він скоро поїде, забуде це все. Нічого тут порожні надії ростити.

 

Він сів за стіл і протягнув телефон господарю.

 

– Додзвонився? – Чонгук підштовхнув до нього меню. Офіціант теж скосив очі на нового гостя і Те міг закластись – у нього від цього погляду мурашки по шиї побігли. Тут все зрозуміло без слів.

 

– Так, дякую, – Техьон у меню навіть не дивився. Їсти перехотілось, про що він спішно повідомив. Чонгук на це тільки цикнув.

 

– Йому те ж саме, що й мені. Тільки не таке гостре.

 

Офіціант закотив очі, але чемно забрав меню і пішов передавати замовлення на кухню.

 

Кілька хвилин пройшло у тиші. На відміну від лісу тут вона давила кам’яною глибою. Техьон вкотре не втримався першим.

 

– Твій знайомий? – він кивнув у сторону приймаючого замовлення у якихось молодих хлопців омеги. Чонгук кивнув, навіть не обертаючись.

 

– Ми сюди часто їздимо. Це найближча заправка до нашого дому, тому… – він повів плечем і кивнув на телефон. – Все добре?

 

– Так. Татові дзвонив.

 

– Сильно хвилювався? – в голосі з’явились нотки співчуття і якоїсь далекої туги, Техьону незрозумілої. Омега відвернувся до вікна, проводжаючи поглядом машини.

 

– Так. Але я його заспокоїв, тому все добре. Я… – Техьон зашарівся, переплітаючи пальці під столом. Знову повернувся до альфи, підняв очі. Карі у відповідь сяяли яскраво-яскраво, ніби знали, що буде далі.

 

– Я хотів тобі подякувати. За все, – голос зрадливо тремтів і слова звучали наче прощання. – Не знаю, де б був зараз, якби не ти. Мені ніколи у житті не вдасться тобі віддячити, але якщо щось потрібно – проси. Я все зроблю.

 

Самонадіяно казати такі речі заледве знайомій людині, але Техьон по-іншому не міг. Він життя своє цьому альфі винен, тому будь-що заледве потягне за платню.

 

Чонгук мовчав. Кусав губи, зачіпаючи тонку шкіру іклами, і мовчав. Техьон нервово смикнувся.

 

– Радий був допомогти.

 

І все. Ніяких дурних бажань, ніяких прохань. Тільки темний, втомлений погляд і усмішка, вперше така відкрита та добра. Всередині приємним рокотом потягнулось тепло і Техьон посміхнувся у відповідь.

 

Їхні переглядини перервав яскравий аромат готової їжі і омезі прийшлось відвести очі, щоб подивитись на страву. Великий гамбургер нестійкою купою стояв посеред тарілки і неймовірно заманливо блистів шматком соковитої котлети. М’ясо, не м’ясо – байдуже.

 

Техьон накинувся на їжу, ніби рік нічого не їв. Жував швидко, постійно злизував з пальців соус і кожен раз кусаючи прикривав від задоволення очі.

 

– А казав, що не голодний, – не зумів стриматись альфа. Техьон тільки відмахнувся, намагаючись не вдавитись. Запивши все холодною колою, омега розкинувся на диванчику і відмовлявся рухатись найближчі пів години.

 

Вартувало Чонгуку закінчити свій не то обід, не то сніданок, як телефон завібрував і на екрані крупним планом висвітилось лице незнайомого хлопця.

 

– Ти вже тут? – Чонгук поспіхом витирав рот, оглядаючи стоянку. Помітивши потрібну машину, він махнув Техьону мовляв, збирайся, то за нами. А що йому збиратись? Себе взяв – та й по всьому.

 

На вулиці сонце тільки світило, зовсім не гріло. Було все ще холодно і Техьон здивовано оглядав стоячого у одній майці і шортах хлопця біля великого позашляховика.

 

– Гук-а! Чонгук! – хлопець підстрибував, смішно морщив носа і активно махав рукою. Чонгук на це тільки закочував очі. Коли до машини залишилось кілька кроків, він схопив Техьона за руку.

 

– Не дуже слухай, що він буде говорити, добре?

 

Відповісти Техьон не встиг. Шумний хлопець налетів на нього із силою невеликої вантажівки, заледве не збивши з ніг.

 

– Боже мій! Худий який! Перехвилювався, так? Вони тобі там нічого не зробили? Бідний хлопчик! – він схопив омегу у міцні обійми і зовсім не хвилювався про відсутність відповіді зі сторони останнього.

 

– Чімін… – Чонгук вкотре закотив очі і ойкнув, коли його добряче стукнули кулаком по плечу.

 

– Ти чого б’єшся? – в іншій ситуації Техьон би розсміявся з такого ображеного обличчя альфи, але зараз міг тільки розгублено бігати очима від одного хлопця до іншого.

 

– Так довго! Не міг свого обдертого випустити і пробігтись трохи? Ти егоїст, Чон! Бідний, бідний хлопчик, – він знову повернувся до Техьона, погладжуючи його спину. – Ходімо в машину, він скоро зовсім замерзне!

 

Чонгук заштовхав Техьона на переднє сидіння без зайвих слів. Сам заліз назад, відвернувся до вікна і прикрив очі. Чімін включив пічку і завів двигун. Вони плавно виїхали на дорогу і рушили у неясному одному Кім Техьону напрямку.

 

– Я – Чімін, – хлопець посміхнувся і Техьон просто не міг стримати посмішку у відповідь. Він був омегою, для цього навіть запаху не треба. Щокастий, смішнявий, з копною пшеничного волосся, нагадував маленьке сонце. Техьону сподобався.

 

– Техьон.

 

– Приємно познайомитись, Техьон, – знову посмішка. Чімін майже не дивився на дорогу, впевнено тримаючи кермо. Постійно заглядав на сидіння поруч і кидав незрозумілі погляди у дзеркало. Техьон кілька разів повертався, але Чонгук, здається, спав.

 

– Ти тільки не хвилюйся. Ми зараз приїдемо і зразу підеш у душ. Я знаю, після того лайна це було моїм першим бажанням.

 

Техьон здивовано глянув на водія.

 

– Ти теж там був?

 

– Ага, – Чімін знизив плечима, включаючи поворот. Він легко обігнав машину попереду і прибавив газу, набираючи швидкість. – Я з друзями був на фестивалі. Ночували під відкритим небом, романтика, всяке таке. А потім хлоп – вже у печері, а навколо якісь незрозумілі люди. Я тоді злякався, жах. Мене там днів п’ять морозили, потім знову вирубили і проснувся вже на галявині. Потім був Хосок, то їхнє дибільне вінчання і далі за списком. Не буду розповідати, ти й так знаєш.

 

Техьон кивнув. Знову глянув на Чіміна. Значить цей ось хлопець теж з міста? Придивився уважніше. У вухах кілька сережок, з-під майки на спині виглядали візерунки тату. Руки доглянуті, шкіра теж в чудовому стані. На шиї акуратним колом з дрібними, темними відгалуженням вилась мітка. Значить він з тим Хосоком так і залишився?

 

Чімін ніби думки прочитав.

 

– Я не з Хосоком, якщо ти раптом так подумав. Він мене просто привіз у поселення, а там… – омега розсміявся. – Там я зустрів Намджуна. Свого істинного, – добавив ніби між іншим. Техьон спантеличено нахмурився. Знову ця істинність. Вирішив, що питати не буде. Як мінімум до тих пір, поки вони в машині разом з Чонгуком, з яким схожа розмова вже відбулась. Техьону просто ніяково, от і все. Тому він просто кивнув.

 

– А ти? Міський? Вчишся? Є альфа? – питання полились неперервним потоком. Техьон усміхнувся. Цей омега чимось нагадував йому тата – такий ж балакучий і чистий.

 

– Так, з міста. Вчусь на ілюстратора. Завжди мріяв малювати картинки для дитячих книг, – Техьон прикрив очі, посміхаючись. Його навчання – втілення давньої мрії, до якої він так наполегливо йшов.

 

– Справді? – Чімін знову повернувся до нього, відволікаючись від дороги.

 

– Угу, – просто відкликнувся омега. – Все життя про це мріяв. Я виріс у селищі, переїхав до міста у погоні за мрією. Підпрацьовую в кафе, іноді, якщо везе, потрапляю на всілякі дрібні замовлення за спеціальністю. Вже навіть кілька книг з моїми малюнками видали, – він зовсім не вихвалявся, просто розповідав, як є. Техьону хотілось з кимось поділитись, тому що друзі схоже захоплення ніколи не розуміли. А Чімін он як сяє, слухаючи. Приємно.

 

– Сподіваюсь, що й своїм дітям колись зможу подарувати таку книгу. Було б чудово намалювати їм якийсь магічний світ з милими звірятами.

 

Чімін кілька секунд мовчав, знову заглядаючи у дзеркало заднього виду. Техьону знадобилась вся його витримка, щоб не повернутись. Що ж там таке? Чонгук же ж спить.

 

– Це дуже гарна мрія, – ласкаво завірив омега, звертаючи з основної дороги. Під колесами зашумів гравій.

 

– Ще трохи і будемо вдома, – Чімін знову яскраво посміхнувся і Техьон задумався, чи не болять його щоки від такої посмішки.

 

Дорога вилась крізь ліс і тільки тепер Техьон у повній мірі зрозумів вибір машини. Маленькі жуки, такі популярні в місті, тут би точно не проїхали.

 

– Дивись, – Чімін кивнув уперед. Техьон вже вдруге за день здивовано ахнув. Ліс розходився у дві сторони, щільним кільцем вкриваючи від світу маленьке, миле поселення. Чімін припаркував машину на в’їзді, поруч з кількома іншими, і швидко вибрався назовні, кваплячи Техьона. Варто було омезі опустити ноги на землю, як його моментально схопили і потягнули до перших будинків. Попереду ходили якісь люди. Всі, як один, вдягнені у нормальний, звичний Техьону одяг.

 

– Боже мій! – омега зупинився, вражено проводжаючи поглядом пару сірувато-білих вовків. Звірі ступали повільно, майже ліниво, час від часу ласкаво потираючись один до одного.

 

– Подобається? У мене шерсть гарніша! – підморгнув Чімін.

 

Позаду почулись важкі кроки.

 

– Тебе зараз будуть мучити, – Чімін тикнув пальцем вперед, хоча звертався до Чонгука. Альфа зітхнув.

 

Спершу вони почули тихе ричання. Техьон здригнувся, але вже через мить готовий був морозивом топитись від милості. З-під найближчих кущів вискочило двоє маленьких, пухнастих вовченят і у супроводі замурзаного хлопчика з бойовим кличем накинулись на Чонгука, який для цього власне і присів.

 

Техьон підвис. Чонгук, похмурий, серйозний Чонгук, який за чотири дні їхнього знайомства тільки один раз нормально посміхнувся, зараз щасливо сміявся, відбиваючись від дітей. Вовченята скавуліли, хлопчик захоплено кричав щось про розправу, і вони разом повалили альфу на землю.

 

Ніби дві різні людини.

 

– Діти його обожнюють, – Чімін склав руки на грудях і з доброю посмішкою спостерігав за цією картиною. – Тільки у вожака є досить часу, щоб гратись з цими розбишаками.

 

– Деякі просто закриваються вдома і не бажають проводити час з власними дітьми, – Чонгук тяжко дихав, лоскочучи м’якенький живіт одного з крихіток. Другий намотував навколо них круги і нетерпляче шкрябав лапкою чужу руку, випрошуючи ласку.

 

– Почекай, – Техьон шоковано глянув на дітей, потім на Чіміна. – Твої діти?

 

Чімін знизив плечима.

 

– Я рідко при тямі під час тічки, а Намджун ну дуже хотів малих, – зовсім не соромлячись таких відвертостей, поділився омега. Потім присів.

 

– Ви можете татові своєму приділити трохи уваги? Чи підете жити до Гука? – голос звучав показово ображено. Вовченята разом з хлопчиком завмерли, глянули у сторону тата. Малюк скопіював Чіміна і теж склав руки на грудях.

 

– Будемо жити з хьоном, – чітко озвучив очевидно спільне рішення. Чонгук знову заусміхався, притягнувши хлопчика до себе, і піднявся. Вовченята завмерли біля його ніг, рівно з обох сторін.

 

– Ну і добре, – Чімін випрямився, відвернувся. – Пиріг з чорницею вам теж хьон спече.

 

Чімін повільно пішов у сторону головної вулиці, а Техьон почув тихе перешіптування.

 

– Я думаю, вам варто піти за татом, – наставляв дітей Чонгук, серйозно киваючи у сторону Чіміна. – Ми всі знаємо, що такий пиріг я точно не спечу. Ви завжди можете пожити в мене, але пиріг!

 

Хлопчик серйозно кивнув, а вовченята, по черзі лизнувши Чонгука у щоку, побігли слідом за татом. Техьон прикрив обличчя долонями. Він просто не міг на це дивитись. Як таке може бути – щоб одна людина і така різна?

 

– Я їм дозволяю дивитись мультики і купую в місті желейних ведмедів, – Чонгук встав поряд, проводжаючи поглядом дітей. Техьон засміявся.

 

– А ти, я бачу, поганець.

 

Чонгук знизив плечима і випрямився, масуючи одною долонею шию.

 

– Йдемо, покажу тобі тут все.

 

Селище виглядало казково. Міцні, невеликі будинки з віянням міської моди на широкі вікна до самої підлоги. Акуратні грядки вперемішку зі старими, величезними соснами. Посередині селища – велика, галявина з круглим, вимощеним камінням місцем для вогнища. Ніби об’єднали давнину з модерном. Що, власне, так і було.

 

– Нам просто подобається жити, як хочеться. Якщо є настрій побігати – випускай вовка і біжи. Хочеш подивитись вдома телевізор – будь ласка, – Чонгук кивнув у сторону широкого, відкритого вікна, з якого було чудно обривки футбольного матчу.

 

Вони йшли вздовж головної вулиці і Техьон не переставав вертітись, розпитуючи про абсолютно все, що спадало на думку. Йому таке оточення видавалось чарівним, аж руки чухались перевірити на реальність.

 

Чонгук підвів його до одного з будинків.

 

– Це твій дім, поки гостиш у нас.

 

Техьон захоплено оглянув акуратну терасу зі зручним кріслом-качалкою. Не вірив до сих пір, що знаходиться в такому місці. Біля дому вились кущі малини, коротко підстрижений газон манив зеленню трави. Все чисте, свіже і таке… Живе.

 

Чонгук кілька хвилин розглядав зачарованого хлопця.

 

– Потім до тебе зайде Чімін. Скажеш, якщо чогось захочеш.

 

Техьон закусив губу. Наважувався на щоб божевільне і випалив швидше, ніж встиг обдумати.

 

– Чонгук.

 

Альфа ледве помітно здригнувся і зупинився на вимощеній рівними каменюками доріжці.

 

– Можу я тут залишитись до тих пір, поки вовк не прокинеться?

 

Чонгук повільно повернувся і схилив голову до плеча. Сяйливо усміхнувся, так, що Техьону аж подих перехопило.

 

– Скільки захочеш.

 

**

У будинку було два поверхи, невелика кухня, вітальня, спальня і, боже, ванна кімната. Техьон миттєво підставив долоні під теплі, пружні струмені води і заледве не застогнав, фізично відчуваючи, як бруд сповзає у темний стік. Схопивши мило, він хвилин десять тер долоні, вимивав засохле болото з-під нігтів і не міг натішитись – шкіра місцями червона, з дрібними подряпинами, але така неймовірно чиста.

 

Коли з руками було покінчено, він дозволив собі підняти очі до дзеркала. Завмер відчуваючи, як м’якими ударами ріжеться роздратування. От же ж підлий альфа.

 

– Міг би й сказати, – бубнив під ніс, наполегливо намагаючись відтерти з чола незрозумілі символи. Вода забарвилась мутним, бордовим кольором і Техьон завис, оглядаючи залишки на своїй шкірі. Це ж… Несерйозно, так? Нема правила, через порушення якого природа покарає його за зневажливе ставлення до таїнства вінчання?

 

Відкинувши всі думки подалі, омега продовжив розглядати власне відображення. Як він і думав – волосся брудною, склеєною купою звисало на чоло, вже давно не нагадуючи гарні, темні кучері, якими Техьон так пишався.

 

Він фиркнув, оглянувшись. Біля невеликої, білої ванни стояла купа свіжих рушників і чистий одяг. Швидко стягнувши брудні речі і заштовхавши їх у ящик з білизною, Техьон заліз всередину білосніжного чуда людської винахідливості.

 

Це було як мінімум неймовірно. Вода забирала накопичений стрес разом з потом і брудом. Техьон тер шкіру до почервоніння, волосся шампунем вимив разів п’ять, поки пасма не почали приємно скрипіти між пальцями.

 

Задоволений і чистий, він витерся і переодягнувся.

 

У двері постукали. Техьон посміхом спустився на перший поверх.

 

– Це Чімін!

 

Як тільки двері відчинились, на Техьона налетіло дві пухнасті хмаринки. Омега сів на землю.

 

– Боже, пробач! – Чімін спробував віддерти своїх дітей від гостя, але Техьон на це тільки відмахнувся, задоволено підставляючи обличчя холодним носам. Вовченята гучно дихали, обнюхуючи нову людину. Знайомились. Техьон такого дива з дитинства не бачив. Малюки дзиґою крутились навколо, грайливо задираючи пальці і суючи свої носи всюди, де тільки могли дістати.

 

– Коли на горизонті Чонгук, їх нічого не цікавить, – Чімін затягнув у дім величезний пакет і пройшов на кухню. Загриміли дверцята шафок, але Техьона це не цікавило. Він обережно запустив пальці у м’яку шерсть і задоволено вуркотів, коли щенята перевертались на спини, даючи чухати животи.

 

– Але варто йому десь зникнути – от! – Чімін вказав пальцем на знерухомлених малюків.

 

– Чому вони звірі? – Техьон тихо засміявся, коли один з вовченят висолопив довгий, мокрий язик.

 

– Їм так зручніше. Сан, старший, майже не перевертається. А цих я тільки кілька разів дітьми бачив, – Чімін продовжував діставати з пакета їжу. – Ми сьогодні будемо святкувати ваше повернення, тому ввечері буде весело.

 

– Я хотів спитати, – Техьон піднявся, відпустивши малюків носитись по будинку. Він підійшов ближче до омеги, оглянув завалений продуктами холодильник. – Твій вовк швидко повернувся?

 

– Ні. Але це і ясно, я його закритим тримав з самого народження. А он Юнгі, інший омега, буквально через два дні обернувся.

 

Техьон кивнув, витягуючи з пакета свіжу зелень.

 

– То ти хочеш залишитись, поки вовк не з’явиться?

 

Після того, як розклали всі продукти і випустили вовченят на вулицю, омеги сіли пити чай.

 

– Ага, – Техьон скривився, вибираючи ложкою траву. – Я його давно не випускав, хочу повернути. Мені… Важко одному.

 

Чімін знизив плечима, відкидаючись на крісло.

 

– Я тільки зараз можу тебе зрозуміти, але раніше про це навіть не задумувався. Знаєш, у місті зовсім по-іншому до цього відносяться.

 

Техьон хмикнув, торкаючись волосся. Воно вже майже висохло і скоро можна буде йти на вулицю.

 

– Але зараз… Я б ні за що не поміняв своє життя, – Чімін тепло посміхнувся, виглядаючи у вікно. Техьон прикусив щоку зсередини, роздумуючи над наступним питанням. Видихнув.

 

– Тобі тут не скучно?

 

Чімін повернувся і здивовано вигнув брови. Обхопив горнятко, відпив чаю.

 

– Ні, звичайно. В мене, якщо ти не помітив, троє дітей, – омега виставив долоню і почав загинати пальці. – Безтолкові чоловік і Чонгук, з яких очей не можна спускати. Двічі на тиждень вечірні заняття йогою з нашими і тричі – танці з дітьми, – всі п’ять пальців склались у кулак.

 

– Почекай. Танці? Йога? – Техьон вирячив очі, заглядаючи у чуже обличчя. Які, чорт забирай, танці? Вони живуть у лісі! Та у нього вдома нічого такого не було.

 

Чімін черговий раз знизив плечима.

 

– Коли Чонгук став вожаком, він це все придумав. Налагодив стосунки з найближчим містом, взнав, хто чим хотів би займатись. Тут багато омег, яких вони зуміли витягнути зі схожих до нашої ситуацій. Це зазвичай міські, і хто залишається, починає займатись тим же ж, чим займався вдома.

 

– А звідки гроші? – Техьону дійсно було цікаво, як у них тут все влаштовано. Він бачив тих, інших, і те, що перед очима зараз, разюче відрізняється.

 

Чімін підкликав його до вікна і вказав пальцем у ту сторону, де серед зелені золотистими блискітками переливалося скло.

 

– Теплиці. В нас тут багато старшого покоління, вони люблять поратись у землі. І дітям теж є чим зайнятись. Якщо треба більше фізичної сили – альфи завжди допомагають. Ти сам знаєш, скільки у місті коштують фермерські продукти.

 

Техьон кивнув, тому що знав від першого лиця. Вони з татом теж таким займався. Вирощували полуницю і на вихідних продавали міським.

 

– Крім того ми ж вовки! – Чімін смішно вип’ятив груди, показово шкірячи дрібні ікла. – Полюємо. А хто хоче, той працює на якихось біль-менш приземлених роботах. Онлайн або їдуть у місто.

 

Техьону у грудях стало тепло-тепло. І зовсім трохи заздрісно. Вони тут живуть у своє чисте задоволення. Разом, як велика сім’я. Це чудово, справді чудово. Більше схоже на казку, ніж на щось приземлено-реальне. Йому б хотілось… Так само?

 

– Як тобі Чонгук?

 

Одне питання майже наклало образ Чіміна та татовий. Надто вже зрозуміло, що ховається за такою цікавістю. Тому тут треба дуже обережно. Але відповісти Техьон не встиг. Чімін нахмурився і невдоволено фиркнув, тряхнувши головою.

 

– От же ж! Не буду я, не буду, – омега міцніше стиснув своє горнятко. – І як тільки почув?

 

– Ти про що?

 

– Ні про що, забудь. Як тобі чай?

 

Техьон закотив очі, помічаючи різку зміну теми, але чемно підніс горнятко до носа, втягнувши аромат вистиглого напою. Пахне чудово, але не так, як той, Чонгука. Про що і сказав новому знайомому. Чімін насупився.

 

– Але то той самий чай! Я його сам висушую і роздаю всім, – Чімін надувся, надто сильно нагадуючи своїх дітей. Смішний.

 

Техьон знову принюхався.

 

– Може, наплутав, – погодився від небажання образити, але знав точно – той чай був зовсім іншим.

 

На вулиці стемніло. Біля будинків загорілись ліхтарі, на деяких деревах сяяли гірлянди. Гарно, подих перехоплює. Чімін швидко зібрав брудний посуд, так само швидко його вимив, відмахуючись від допомоги.

 

– Ходімо, – омега привідкрив двері, пропускаючи гостя вперед. – Малих дідусі забрали, тому сьогодні наш вечір.

 

Назовні виявилось куди холодніше, ніж Техьон очікував. Він поспіхом натягнув капюшон накинутого перед виходом худі і сховав руки у кишені. Поселення невелике, на кілька десятків будинків, тому до центральної частини вони добрались швидко. Посередині горіло велике вогнище, а навколо прямо на землі сиділи люди. Звідкись тихо грала музика, на дерев’яному столі стояв пузатий казан. Техьон підійшов до нього, нахилився, втягуючи запах. Вино. Гаряче, ароматне.

 

– Понюхай, – він повернувся, підкликаючи до себе Чіміна. Омега підійшов, сунув ніс у посудину. На поверхні плавали різні спеції, а рідина переливалась гарними відблисками у світлі найближчих гірлянд.

 

– Пахне тим самим чаєм, що мені Чонгук давав. Але не так, як твій.

 

Чімін знову принюхався, поблажливо глянув на нового знайомого, вже збираючись відповісти. А потім вузькі очі розширились і омега швидко прикрив рот долонями, намагаючись подавити здивований вигук.

 

– Що? – Техьон підозріло скосив очі на вино. Звичайне наче. Добре, що гаряче, зігріється. І пахне неймовірно.

 

– Ти чуєш мій запах? – Чімін підійшов до нього впритул і сунув зап’ястя прямо під ніс. Техьон вдихнув. Крім того ж вина нічого не відчував. Похитав головою.

 

– Не може бути… – голос омеги став зовсім тихим, і він смішно затиснув власні щоки долонями.

 

– Чімін, тебе Намджун шукав.

 

Техьон здригнувся, обертаючись. Позаду стояв похмурий Чонгук і пальцем вказував собі за спину. Він теж встиг привести себе до ладу. Вимите волосся м’якими, довгими хвилями вкривало вуха. Біла футболка, прості спортивні штани. Тим не менш Чонгук виглядав справді добре. На такого гріх не задивитись.

 

– Чонгук… – Чімін у свою чергу вказав пальцем на Техьона, але альфа перебив.

 

– Намджун сказав, що ти йому дуже потрібен.

 

Щось у голосі альфи Техьону не сподобалось, але що саме – не розумів. Зате, здається, зрозумів Чімін. Він глибоко вдихнув, примруживши очі.

 

– Не нароби дурниць. Будь ласка, – і пішов, на прощання махнувши Техьону рукою.

 

Чонгук підійшов ближче, взяв картонний стаканчик. Швидко наповнив його по самі вінця ароматним вином і протягнув омезі.

 

– Добре зігріває.

 

Техьон напій прийняв, ледве відчутно зачіпаючи чужі теплі пальці. Всередині, десь між ребрами, на рівні серця щось глухо рикнуло. Він би легко скинув таке на свого звіра, але звір все ще спав, не відкликаючись ні на один заклик.

 

– Як тобі тут? – густі брови трохи розслабились, а у темних райдужках ледь помітно тріпотіло плавлене срібло. Чонгук взяв вино й собі і нахилив голову, заглядаючи в очі навпроти. Техьон сховався за стаканчик, смакуючи напій. Алкоголь м’яко грів горло, терпкий смак лоскотав язик.

 

– Дуже гарно, – з яких пір у нього такий слабкий голос? Техьон скинув все на атмосферу. Вони стоять удвох, у стороні від інших. Носики його взуття майже торкаються чужого і це зрештою дрібниці, але зараз чомусь значимі. Чонгук на відміну від тих, минулих днів, розслаблений і спокійний. Він вдома, а значить все добре.

 

– Я радий, – альфа пригубив вино і ковзнув язиком по губі, збираючи залишки солодкого напою. Техьон за цим рухом прослідкував. До чого ж гарний.

 

Може, це все дивно, але Техьон у всіх своїх почуттях нічого упередженого не бачив. Для нього те, що відбувається – проста, тепер вже цілком приємна пригода. Він бував у стосунках, любив і вмів фліртувати. Ніколи себе не знецінював. Знав – теж симпатичний. Тому дивився на мовчазливого альфу з цікавістю. Чонгук був приємним молодим хлопцем, але Техьону про їхні звичаї тут, у поселенні, нічого не відомо. Може вони швидкоплинні зв’язки не схвалюють, тож псувати враження про себе не хотілось.

 

– Зараз почнуться танці, – після кількох хвилин мовчання ніби між іншим підмітив альфа, киваючи у сторону великої колонки. Техьон усміхнувся, відпиваючи вино. По тілу розходилось приємне тепло, і він наважився стягнути капюшон. Ставало жарко. Кучері розсипом вкрили чоло, залізаючи в очі, і омега невдоволено цикнув, намагаючись їх здути. Не встиг. Чола торкнулись гарячі пальці і обережно сховали неслухняні пасма за вухо. Техьон смикнувся.

 

– Вибач. Якщо тобі неприємно, ти… – Чонгук забрав руку, стиснув губи.

 

– Все добре, – Техьон усміхнувся. Тому що справді все добре. Кому не сподобається така обережна турбота?

 

Поки вони переглядались, ховаючись за своїми стаканчиками, музика стала гучніша. Повільна мелодія розтікалась по галявині, заповнюючи казкове місце магією. Можливо, Техьон це трохи романтизував у голові, але після всього, що трапилось, чого б і ні?

 

Він відклав вино на стіл і заворожено розглядав пари, що встали до танцю. Тут ніхто не намагався затягнути один одного у ліжко, показово не лапав і гучно не сміявся. Всі гармонічно хитались у розміреному танці, створюючи єдиний потік. Техьон навіть дихати перестав. Йому дуже захотілось спробувати це все намалювати.

 

– Потанцюємо?

 

Техьон перевів сяючий погляд на протягнуту долоню і без зайвих роздумів вклав у неї свою. Його м’яко потягнули у натовп. Всередині пестливим рокотом плюскались іскри щастя. Міцна рука обхопила талію, долоню стиснули сильніше. Навколо витав аромат чаю і Техьон притулився ближче до гарячого тіла, обхопивши чуже плече. Шкіра під пальцями горіла, м’язи перекочувались від кожного руху. У Чонгуку замкнена сила, навіть без вовка ясно. Але зараз ця сила дарувала таке неймовірне, правильне відчуття безпеки, що хотілось на трохи забутись.

 

Чужі пальці легко гладили шкіру крізь щільний шар тканини і Техьон вперше за вечір пожалів, що одягнув худі. Омега привідкрив очі, оглядаючи інші пари. Кожен, хто пропливав біля них, затримував погляд хоча б на мить.

 

– Чому на нас всі дивляться?

 

Омега відчув, як здригнулись чужі груди від тихого сміху.

 

– Думаю, тому що ти надто гарний.

 

Техьон підняв голову, попадаючи під чистий погляд сріблястих очей. Чонгук усміхався, і від цього серце у грудях билось надто швидко. Омега поспіхом сховав почервонілі щоки, спершись чолом на чуже плече.

 

– Я ж казав – таке просто так не говорять.

 

– Я просто озвучив факт, – повторив свої ж слова альфа і стиснув долоню на талії трохи сильніше, вибиваючи з грудей Техьона все повітря.

 

Більше не говорили. Після одного танцю був інший – повільний, тягучий. За ним ще один, і ще. Скоро Техьон зняв своє худі і так, відчувати долоню Чонгука крізь тонку тканину футболки виявилось куди приємніше, ніж здавалось до того.

 

Після кількох танців вони відійшли до столу з вином і Чонгук знову протягнув йому повний стаканчик ароматного напою. До них приєднались щасливий Чімін з величезним альфою за спиною. Ним виявився Намджун, бездарний чоловік, а на ділі – смішнявий, приємний мужчина з чарівними ямочками.

 

Вони багато сміялись, багато говорили і пили теж багато. До моменту, коли люди почали розходитись, Техьон зрозумів, що майже не відчуває ніг. Тіло м’якло ватою, було тепло і затишно.

 

– Нам вже час, – Чімін хіхікнув, обвиваючи талію чоловіка руками. – Чонгук тебе проведе.

 

Вони тепло попрощались, Чімін наостанок стиснув нового друга в обіймах і пара повільно поплелась у сторону свого будинку. На галявині залишилось кілька хлопців, які гасили вогнище.

 

– Одягни худі, – Чонгук підхопив залишену річ і протягнув Техьону, який стояв, опираючись на стіл. Той у відповідь засміявся, швидко хитаючи головою. Ноги тримали зовсім не впевнено і для рівноваги треба було хапатись за дерев’яні балки.

 

– Мені тепло.

 

Чонгук видихнув. Техьона від їхнього місцевого вина розморило швидко і міцно. Хто ж знав, що п’яний омега ось такий? Підсміюється під ніс, шкрябає пальцями дерево, маючи всі шанси загнати собі скалку. Милий до неможливості.

 

– Вдягнись, бо простудишся, – Чонгук підійшов ближче. Техьон щось пробуркотів під ніс, але чесно витягнув руки догори, призиваючи альфу самому натягнути на нього непотрібну річ. Комір кофти застряг на пухнастій голові. Омега вовтузився під чужими руками, сміявся невпопад, а Чонгук не міг дихати. От так просто і легко загубив себе цього вечора, вражений дивною посмішкою і промінчастими, вузькими очима.

 

Він знав, знав причину, але ніколи не зміг би озвучити її казковому омезі, який так довірливо притискався по дорозі до тимчасового прихистку.

 

Вони зупинились біля самих дверей і за законом жанру зараз Чонгук мав би його поцілувати. Техьон цей закон, здається, знав, а тому не спішив пірнати у тепло маленького будиночку. Стояв, перекочуючись з п’яток на носки, заглядав у сріблясті очі. Щось там бачив, щось шукав.

 

– Я піду, а ти добре поспи, – Чонгук ніяково потер шию помічаючи, як у темряві чужих очей тоне надія. Але це на краще. Звичайно, на краще.

 

Він постояв ще кілька секунд на терасі, почекав, доки Техьон зайде у середину. Тихо хмикнув, потираючи місце на грудях, як так противно нило.

 

Час повертатись додому.